Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Чоловік. Батько. Власник семиструнної гітари. Адвокат

Зайвий Рух

 

це все дуже суб'єктивно і напевне більше всього потрібно лише мені. згадати і прожити ще раз всі ті хвилини коли я був щасливий, злий, розгублений, веселий, живий. можливо все що є нижче звучатиме пафосно і претензійно. ми не стали рок зірками і загалом добились досить скромних результатів. Я дуже чітко це розумію, повірте, але для мене це ціле життя зі своїм народженням і смертю, життя яке я сподіваюсь залишило свій слід.

 

Відтак прошу поставитись з розумінням і пробачити велику кількість знаків.

 

І ще.

 

Мені здається, головне в цьому те, що ніхто тоді, в той проміжок часу не міг інакше. це було природно як дихати. це було завжди поряд як серце. Я дякую людям які були з нами, які допомагали, підтримували, вчили і надихали.

 

Я маю сказати - якби не мій друг Фрейд (Володимир Сухопор) нічого би не було. я впевнений.

 

Початок

 

Перша репетиційна база була за 4-ю школою в аварійному будинку де по сусідству жила бабка якій ми віддавали пусту тару. Там в Славіка (Старого) тричі крали гітару (кожен раз іншу). Загалом в нас двічі крали все до останнього шнура.

 

Зі Старим мене познайомив Фрейд. Славік був старостою його групи в ЛДТУ відповідно його називали "Старим" :). До того Старий грав на басу блек метал і був найдосвідченішим з нас. Я не вмів нічого, не міг відрізнити високий звук від низького, не міг налаштувати гітару. Це було абсолютне дилетантство чи навіть дилетантство в абсолюті. Ми вирішили, що в нас буде дві гітари, "як в Корна" (на другі чи першій (?) грав Фрейд), на бас прийшов наш спільний друг Денис Михайлов на барабанах учень Хоми з Рейдів Саша Зибін. Це все називалось "Гнуки Бандиги". В результаті були народжені дві пісні, які були завчені до повного автоматизму. Перший виступ був відбірковому конкурсі Червоної Рути у 2000-му (здається) році де ми зайняли 2-ге міце розділивши його з Флайзою. Під цією назвою і в різних складах ми виступили 5 або 6 разів в тому числі разом з гуртом Фактично Самі в Києві на пам'ятних концертах Бригади Ненза.

 

Однією з найяскравіших у пізньому репертуарі (коли зі складу гурту залишились я, Славік і Лемко) була пісня про собачку. Загалом текст був про то що до ліричного героя прийшли хлопці з сусідньої церкви і зламали йому ноги після чого він увірував в Єгову, який в свою чергу подарував ліричному герою безногу собачку, яку звали Метроном. Все ніби нічого, але собачка його покинула, через те, що він її "пиздив". У зв'язку з цим, ліричний герой переживав невимовні духовні страждання. Під час виступу використовувався підклад і після слова "пиздив" на 4 такти вступав духовий оркестр. Останній раз пісня виконувалась на оупен ейрі в центрі міста під час великого скупчення людей. Примітно, що звук на тому концерті ставив п. Буцеровський ("Буцик"), який на той час став харизматом і почав підгодовувати групу Слід. Посередині виконання вказаної композиції він і його одновірці чомусь дивились на нас з осудом, що по нині є для мене загадкою.

Далі.

 

Лемко (Ігор Мельник) і Муха (Андрій Самойло) - зараз частина "Бумбоксу". Вони навчили нас усім початкам, основам і постійно підтримували. На першому концерті (ЧР 2000) Славік грав на процесорі Мухи, Денис грав на басу Лемка. Далі Лемко довгий час грав з нами на басу, таємно ночами писав нас на Студії "Олекса", допомагав з репетиційним апаратом, підтримував і вчив. Врешті, все якось розвалилось і ми з Славіком радикально скоротили склад залишившись вдвох.

(Зайвий Рух 2002/2003)

Далі.

 

Зайвий Рух був створений на одній з вечірок з наших "Гнуків Бандигів" і луцького гурту "Клін Аут", що грав злий реп-кор. Мало бути 2 вокалісти (я і Міша Мельник) два гітаристи (Старий і Денис Михайлов), ді джей :), але якось так залишились ми в чотирьох. Назву придумали ми з Максом коли йшли подавати заявку на участь у першому фестивалі Тарас Бульба. Перший виступ ЗР був тоді на Бульбі. Ми зіграли "Цвяхи" і "Стіни" і пройшли відбір. Я пам'ятаю, що це було якось так легко і самоочевидно. Було стійке відчуття, що пазл нарешті склався. На фінальному концерті ми довго сперечались, яку пісню грати другою "Стіни" чи "Забудь про все". Кинули монетку випало "Забудь" в кінці якої ми домовились грати імпровізацію. Славік був дуже не задоволений з того, бо він вважав (і був правий) що "Стіни" пісня попсова і ми з нею точно виграємо. Але нам хотілось м'яса.

(2002 рік. Дубно. Фестиваль Тарас Бульба. Другий виступ Зайвого Руху)

 

Я взагалі не пам'ятаю того виступу, а особливо імпровізації - прийшов до тями вже хвилин за 10 як зійшов зі сцени. Те, що я пам'ятаю це було якесь втілене божевілля і дуже добре що немає запису бо напевно він би дуже розчарував (як завжди це буває). Призового місця ми тоді не зайняли, але наш виступ вразив Іру Мельник, яка в подальшому зіграла одну з ключових ролей в розвитку і в деякій мірі в розпаді.

 

(Фестиваль Тарас Бульба на фото крім мене з Славіком Сергій Чмух і Костя Конашук з Софтів, Надя Куманська і її молодший брат)

 

Далі.

 

Репетиції. 6 разів на тиждень. 7 разів на тиждень. По 5-8 годин. Відсутність концертів і перспективи протягом принаймні року. Дуже важкі стосунки в групі. Нашим великим плюсом і мінусом було те, що ми всі були різні. Дуже різні. Найгіршим, що тоді робилось і в чому я брав чи не найактивнішу участь це був тотальний терор Саши Кулаковського який грав на барабанах. Як він це все стерпів не знаю. Був змінений стрій, перероблено дуже багато матеріалу від фанку з джазом до чистого хардкору і панку. Результатом став повний провал на першому фестивалі Інший Вимір і ще більше репетицій.

 

Далі.

 

Софт. Друзі. Брати по зброї. Сергій Чмух писав і зводив наші перші демо. На записі пісні "Стіни" з початку, скіт разом зі мною робив Костя Конашук, який допомагав Славіку з деякими партіями. Бас який писали був Чмуха. Барабани Курта. Моральна підтримка і допомога Діми Геча. Ми записували у них "Цвяхи" і "Стіни", а потім "Бути собою" і "Зміни". Загалом дві сесії запису пісень в Ковелі на Сільмаші - місяць вирваний з життя. алкоголь, музика і радість.

(Славік в Ковелі на Сільмаші запис "Бути собою/Зміни" + поїдання сирої курки (Чмух, Йозік, Костя Конашук, Саша Кулаковський, Курт)

Далі.

 

Все почалось з перемоги на відбірковому ЧР 2004 і пісні "Не заважай мені дихати". Основна ідея, якої зі зміщеною структурою належала Саші Кулаковському. Далі були Перлини Сезону де ми познайомились з хлопцями з Анни, Кореї (Запоріжжя) і рештою.

 

Перлини Сезону.

 

Поряд з народженням двох моїх синів і іншими інтимно/особистими подіями Фестиваль Перлини Сезону в Запоріжжі в липні 2004 року це 3 найщасливіші дні в моєму житті. Ми мали 3 концерти за два дні. Після першого конкурсного дня вночі ми виступала в клубі "Платіна" на одному з найбожевільніших концертів на яких я був. Клуб являв собою кімнату близько 60 кв.м. в підземному переході біля ДНІПРОГЕС. Сцени не було. Там ми вперше зіграли "Почуття" (без тексту. апарат був жахливий, мікрофон вимикався і відсутності тексту ніхто не помітив), "Не заважай мені дихати", "Пісок". Найяскравішим враженням став стіл який пролетів за 20 см. від моєї голови, дикий мош і стейдждайвінг. Під час фінального Гала концерту Перлин нам запропонували вибір: зіграти одну конкурсну пісню і нас показують по м1 або зіграти 15 хвилин без ефіру, але те, що хочемо. Ми обрали друге і, враховуючи успішний виступ в "Платіні" вирішили повторити вчорашній репертуар. Мало хто знає, але текст на куплетах і сам приспів "Так руйнують мої почуття" народився тоді на сцені перед декількома тисячами людей і максимально відповідав тому, тому що робилось моєму житті в той момент часу. На Перлинах ми заробили 800 грн. на які купили масляний калорифер (зимою на репетиціях ми грали вдягнуті, в рукавицях і грілись горілкою) і алкоголь.

(Перлини Сезону. На фото: Муха, Лемко, дівчата з гурту Мері Джейн, Вітя з Анни, ми і ДНІПРОГЕС)

Інший Вимір ІІ

 

Про нашу перемогу на цьому фестивалі ходило безліч чуток, що все було сплановано наперед, так, як організатором була Іра Мельник, Таня Іванська (моя майбутня дружина як виявилось в подальшому) і наші друзі загалом. Однак, мало хто знає, що ми не повинні були брати в ньому участь. Справа в тому, що на той момент я був сильній сварці з Ірою і зайняв принципову позицію на "Вимірі" не виступати. Ніхто переконати мене не міг. І от випадково дивлячись Євробачення 2004 я собі загадав - якщо трапиться неможливе і Україна переможе я запхаю свою гордість подалі і ми будемо виступати. Це було абсолютно нереально. Після підрахунку голосів я хвилин 15 сміявся як божевільний і на наступний день подзвонив Ірі. Мені здається, що тією перемогою ми повинні завдячувати пісні "Пісок", яка за два тижні до того на одному диханні народилась з випадкової імпровізації на репетиції.

 

Все було чесно.

 

Далі

 

Після знайомства з Анною і наступного знайомства з Верховною Зрадою виступи стали, якщо не систематичними то досить частими. Восени 2004 року ми об'їздили всю Волинську область з концертами в підтримку Ющенка. В тур ми потрапили стараннями Іри Мельник, яка на той час стала щось типу нашого менеджера. Виступали на борті КАМАЗу в кінці усієї програми, як шоу фріків (з точкі зору організації). Це було яскраво. Місця не було а враховуючи нашу активну поведінку на сцені весь апарат стрибав разом з нами і кожного разу ризикував впасти комусь на голову. В Ківерцях публіка, що складалась з жіночок середнього віку, таких же чоловіків напідпитку і дітей молодших і середніх класів викликала нас на біс. В Ковелі під час виступу між піснями до мене підійшла жінка і в мій мікрофон в присутності купи людей і міліції запитали "Хлопці, а шо за хуйню ви граєте? Нічьож не панятна." на що я їй відповів: "Пані, це не хуйня, це мистецтво". Діалог зірвав овацію і ми продовжили. Концерт в Горохові співпав з моїм екзаменом в аспірантуру Університету Франка у Львові, за дві хвилини до виступу коли хлопці вже лаштувалися, мене ледь встигли підвезти машиною з якої я побіг просто на сцену. Найсмішнішим було те, що так звані "попсові" виконавці дико злились з нашого успіху і не могли зрозуміти, як це так, що їхня цільова аудиторія нас так тепло приймає і не закидує гнилими помідорами. О сладасниє виконавці Філармонії і гурт "Рожеві Скельця" де ви тепер?

 

Загалом я тоді зрозумів, що немає різниці в якому стилі ти граєш, якщо це щиро, музика завжди знайде шлях до серця.

(Київ зима 2005 року клуб Торба) (Афіша Концерту грудень 2004)

 

В перерві між тими концертами ми вперше виступали в клубі Лялька у Львові на дні народження Анни разом з Верховною Зрадою. Напевно один з найкращих виступів (якщо не найкращий). На моїй фотографії з того виступу я випадково побачив, що на одній з пісень в мене течуть сльози. Підозрюю що пісня називалась "Гори так як я".

 

(2005 виїзд на якійсь концерт і Фрейд)

 

Концерти стали систематичними і оплачуваними. З яскравих варто згадати виступи в Торбі (Київ) і Івано-Франківську на фестивалі "Рок Вибух" і два виступи на Помаранчевій Революції на Театральному Майдані в Луцьку. В грудні 2004 ми зняли кліп на "Почуття" (потім один знайомий Іри його жахливо змонтував і так воно, нажаль, і залишилось). Планувався альбом. Одночасно в групі почали назрівати суперечності, Максима і Сашу не влаштовувало те, що ми граємо таку невеселу музику. Якось раніше восени 2004-го ми спеціально спробували зробити щось оптимістичніше, обравши диско і мажор в результаті чого з'явилась "Гори так як я" - пісня про безнадійне нерозділене кохання, біль, самотність і зраду, мабуть найсумніше з того, що я писав. Максим категорично не приймав відсутності оптимізму в музиці. Саша все більше захоплювався панком і ска. Славік "напрягався" чого він дуже не любить. Я почав зустрічатись зі своєю майбутньою дружиною і прагнув всезагального щастя і невиправданих експериментів в музиці. Кожен починав тягнути в інший бік. Одним з найсильніших чинників конфліктів була втома один від одного і тої пекельної роботи яку проробили у 2002-2003 роках, а надто те, що друзями ми так і не стали.

 

(Славік і Макс концерт в Будинку Офіцерів лютий 2005р)

(Івано-Франківськ перед записом "Почуття/Незаважай мені дихати/Пісок" і концерту. 2004 рік)

Кінець

 

Останній концерт був в липні 2005 в Луцьку. Зайвий Рух припинив своє існування на початку вересня 2005 року. В грудні 2005 року я і Славік зустрілись з Сашою Кулаковським, щоб якось все поновити, однак ні до чого не домовились. В січні 2006 року я остаточно переїхав до Києва.

 

Ми відіграли близько 50-60 концертів. записали 8 пісень. Зайняли призові місця у всіх великих, існуючих на той момент часу фестивалях. Це було прекрасно.

 

 

Олег Волошинович.

Чоловік. Батько. Власник семиструнної гітари. Адвокат.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.