Поняття про масові і унікальні джерела. Методика роботи з масовими джерелами

Масовими джерелами називаються такі, які відображають однотипні, одноструктурні явища, що часто повторювалися свого часу (наприклад, соціальні структури середньовічних міст І сіл, форми оподаткування при капіталізмі, форми сім'ї, міграційні й еміграційні процеси, спосіб сільськогосподарського виробництва, матеріальний рівень життя). Як правило, кількість джерел, що відбиває такі масові явища минулого часу, є масовою. З XV-XVIII ст. такими джерелами стали писцеві книги, люстрації, Інвентарі, матеріали ревізій і кампутів, статистичні джерела. Часто повторювані явища минулого знайшли відображення в масово повторюваних документах діловодного характеру, в періодичній пресі, а з доби XIV-XV1I ст. — у приватних актах.

До унікальних історичних джерел належать пам'ятки, що містять інформацію про важливі історичні явища, події та процеси минулого і відкриті в одній або кількох редакціях Наступне тиражування унікальної пам'ятки не впливає на її властивість як такої ("Повчання11 В. Мономаха, "Повість минулих літ”, "Слово о полку Ігоревім", Густинський літопис тощо).

Проте деякі аспекти методики роботи з масовими джерелами мають загальнозначущий характер. У роботі з ними зокрема слід поетапно вирішити кілька завдань:

• приступаючи до роботи, варто окреслити коло кожного комплексу масових джерел з теми дослідження, з метою з´ясування ступеня їхньої репрезентативності, вірогідності, можливості порівняння даних;

• вивчити походження, призначення та історію формуляру, на основі якого виникли ті чи інші масові джерела. Наприклад, переписи населення в Радянському Союзі проводилися за переписним листом, який поступово удосконалювався відповідно до вимог математичної обробки та зростання вимог до інформації, зберігаючи при цьому свою основну структуру. Ще виразнішу "електронну" спрямованість мав Всеукраїнський перепис населення України у 2001 p.;

• визначити специфічні методи обробки інформації залежно від мети дослідження, обсягу масових джерел, специфіки кодування в них інформації. Ця робота виконується, як правило, істориком разом із фахівцями з математики, тому більшість сучасних джерелознавчих праць, присвячених масовим джерелам, написана істориками у співавторстві з математиками.

Специфіка роботи з масовими джерелами викликала необхідність розробки спеціальної методики їх аналізу, що спонукало істориків звернутися до кількісних (математичних) методів. На відміну від описових, ці методи дають можливість визначити кількісні параметри певних властивостей або рис історичних явищ. Більше того, звернення до математичних методів дало змогу перенести центр ваги з вивчення окремих історичних подій та процесів на дослідження історико-типологічних структур (етнічно-національна, соціальна структура суспільства, майнові, аграрні відносини в різні часи тощо), а також на розкриття (через статистичні тенденції) закономірностей масових суспільних явиш. Причому від елементарних методів статистики, які використовувалися ще в XIX ст., історики поступово перейшли до значно складніших.

За сучасних умов, наприклад, для типології різного роду історичних об´єктів використовуються методи багатомірного статистичного аналізу, для типологічного аналізу джерел — кластерний аналіз (поділ джерел на певні класи — групи, кластери, таксони, кількість і межі яких встановлюються дослідником у ході аналізу джерел).

Обмеженість або відсутність джерел з деяких проблем змушує істориків вдаватися до застосування методів моделювання процесів, які найчастіше використовуються у природничих науках (наприклад, розробка математичних моделей явищ). Досягнення науки за останні десятиріччя, зокрема бурхливий розвиток обчислювальної техніки, електронно-інформаційних технологій, сприяли створенню досить ефективних засобів обробки джерел із використанням електронно-обчислювальних машин.

Серед істориків тривалий час дискутувалося питання щодо доцільності використання в історичних дослідженнях, зокрема у джерелознавстві, математичних методів. Виявилися дві протилежні позиції: деякі дослідники, посилаючись на труднощі формалізації неповторних історичних явищ, унікальність історичних джерел як пам´яток людського духу, категорично відмовлялися від використання математичних методів. Інші, навпаки, покладали на кількісні методи надмірні надії, сподіваючись, що вони призведуть до справжньої революції в історичній науці. Історик Ч. Тіллі ще в 1967 р. в ході наукової дискусії безапеляційно заявляв із цього приводу: "Або історик буде програмістом, або не буде ніким"34. Після тривалих суперечок історики позбулися крайнощів і дійшли висновку, що кількісні методи потрібно використовувати, але з обов´язковим урахуванням специфіки історичної науки.

У джерелознавстві їх доцільно використовувати головним чином у таких випадках:

• коли доводиться мати справу з великими масивами джерел, які неможливо обробити традиційними методами;

• коли масиви цих джерел однотипні за структурою;

• коли в масових джерелах наявні випадкові (індивідуальні) ознаки, які можуть мати різні значення. Кількісні методи привнесли до джерелознавчого аналізу нові поняття. Ключовим серед них е нове розуміння репрезентативності джерела. В математичній статистиці під репрезентативністю розуміють властивість деяких часткових даних (їх називають вибіркою) правильно відображати об´єкт у цілому (генеральну сукупність) Учені довели, що репрезентативність має універсальний характер і поширюється не лише на природничі науки, а й на пізнання соціальних явищ, тобто й на історію. Історик може провести суцільне дослідження джерел з певної теми, а може обмежитися вибірковим їх вивченням. Причому, на відміну від математика, історик має справу з двома видами виборок — природною і штучною.

20. Актові джерела: різновиди та особливості формуляру. Методика опрацювання актових матеріалів.

Поняття "актові джерела" (лат. actus, від ago — приводжу в дію) вживається у джерелознавстві в різних значеннях — у вузькому та широкому розумінні слова.

У вузькомурозумінні слова — це правові документи, в яких зафіксовані договори, угоди між приватними особами, між державою і приватними особами, між державою і церквою тощо. В науковій літературі прийнято поділяти такі акти на дві великі підгрупи: приватноправові і публічно-правові.

Вивченням їх займається розділ джерелознавства - дипломатики. Вона має свою методику джерелознавчого аналізу - формулярний. Його суть у тому, що розділяється текст джерела на складові частини:

Актові грамоти / на:

Інвакація - богослов'я

Інтітуляція - хто пише цю грамоту

Інскрипцій - адреси, кому призначена

Солютація - вітання.

Аренго - передмова даного договору

Ратифікація - оголошення, що укладають

Нарація - оповідання

Диспозиція - умови укладення цієї угоди

Санкція - покарання, за порушення угоди

Короборація - посвідчувальні підпису

Апрікація - вихідні дані, де і коли був укладений договір.

Поиск по сайту: