Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Юридична природа джерел конституційного права



ПЛАН.

Поняття і зміст джерел конституційного права.

Види джерел конституційного права. Класифікація джерел конституційного права.

Юридична природа джерел конституційного права.

= 1 =

 

Джерело права — це форма (спосіб) існування право­вих норм, яка перетворює право (як волю) в об'єктивовану реальність. Право як об'єктивована реальність існує в певних формах (в літературі навіть нерідко ототожнюють поняття "джерело права" і "форма вираження права"). Без такої об'єктивації державна воля народу не може стати матеріальною рушійною силою, яка творить право. Творення права — явище надзвичайно складне і багато­гранне. В одних випадках таке творення втілюється в юридичних діях (звичайних актах) державних органів чи безпосередньо народу (його частини), в інших — в пи­сьмових актах — документах. Світова практика знає чи­мало джерел права. Це — акти-документи, традиції, правові (в тому числі й конституційні) звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систе­му джерел права (відповідно — систему джерел галузі права). Все це повною мірою стосується й конститу­ційного права, яке також має відповідну систему джерел.

Важливе значення має вирішення питань про харак­тер, зміст, генезис (походження) та особливості джерел конституційного права України.

Щодо походження, то чи можна говорити про історію українського конс­титуційного права? Так, першою Конституцією України є конституція Пилипа Орлика. Пам'ятками політико-правової думки українського народу є також статті та ін­ші акти Б. Хмельницького. Першим актом, який безпо­середньо започаткував національне конституційне право України, можна вважати IV Універсал Української Центральної Ради (1918). Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як незалежну, самостій­ну і суверенну державу.

Також слід обов’язково звернути увагу на такі джерела конституційного права як Декла­рація про державний суверенітет 1990 року та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. Ці документи стали ві­хою, яка започаткувала народження нового українського конституційного права.

Джерела конституційного права закріплюють най­важливішу сферу політико-правових відносин, які вини­кають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя — надзвичайно складний комплекс економічних, політич­них, соціальних, соціально-психологічних та інших від­носин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного сувере­нітету народу. В таких джерелах втілюються основи кон­ституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного та адміністративно-територіального буді­вництва, побудови органів державної влади. Одна з осо­бливостей джерел конституційного права полягає в то­му, що значна їх частина має політичний характер.

Об'єктом конституційного права є політика, яку, звичайно, розглядають як відносини класів і соціальних груп щодо державної влади. Основним змістом полі­тики, як вже зазначалося, є здійснення влади. Акти, в яких акумулюються політичні рішення, що приймаються в процесі здійснення влади, мають виняткове, прин­ципове значення. Вони є предметом спеціальної уваги законодавця, їм притаманний особливий механізм реалі­зації, особливий характер відповідальності суб'єктів кон­ституційно-правових відносин. Конституційно-правова відповідальність є різновидом політико-правової відпові­дальності.

Важливою ознакою джерел конституційного права є їх вольовий характер. Проблема вольового наповнення джерел конституційного права має неабияке значення для теорії і практики. Державна воля, яка матеріалі­зується в правових актах, — надзвичайно складне соці­альне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідео­логічні, соціально-психологічні та інші фактори. Воля — це елемент психіки, одна з найважливіших її функцій.

Психологічний аспект джерел конституційного права має особливе значення. За допомогою таких джерел во­ля та інтереси суб'єктів конституційного права стають загальнообов'язковими, стають законом, який в подаль­шому визначає волю й поведінку вже інших суб'єктів.

Втілити волю в закон — це означає надати конкрет­ній волі загальнообов'язкового характеру у правовому акті, який, в разі потреби, охороняється силою держави. Тут воля переплітається з владою: воля не має соціальної ваги, якщо її реалізація не забезпечується владою, яка при потребі може застосувати примус. У той же час тре­ба мати на увазі, що не можна звести сутність влади до примусу, до насильства.

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творен­ня права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює най­більш важливі відносини — відносини влади.

Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об'єднують і матеріальні, і проце­суальні норми. Це, між іншим, характерно й для інших галузей права, але для конституційного права така комп­лексність має особливе значення. Конституційне право не має "паралельної" галузі, як це властиво для цивіль­ного та кримінального права. Цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право — цілком самостійні галузі національної правової системи. В конституцій­ному праві і матеріальні, і процесуальні норми об'єд­нуються в одному акті, що обумовлено, насамперед, ви­могами законодавчої техніки. Співвідношення матері­альних та процесуальних норм в джерелах конститу­ційного права не однакове. В одних випадках в актах переважають норми матеріального права, які закріп­люють здебільшого правовий статус державних органів і їх компетенцію. Це, так би мовити, статичний бік дер­жавно-правового становища суб'єктів конституційного права.

В інших випадках завданням актів є встановлення процедури (порядку) діяльності державних органів. Ти­повими у цьому відношенні є різноманітні регламенти, які детально впорядковують процедуру діяльності Вер­ховної Ради України, Президента України, Кабінету Мі­ністрів України.

І нарешті, варто мати на увазі, що більшість джерел конституційного права виходять за межі права: можна говорити про економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характе­ру), соціальні (соціальна діяльність класів, соціальних груп, громадських об'єднань), соціально-психологічні (різноманітні психологічні установки, мораль).

 

= 2 =

 

У своїй сукупності джерела конституційного права утворюють складну як за структурою, так і за змістом динамічну систему, елементами якої є акти, що містять конституційно-правові норми. Множинність конститу­ційних відносин та різноманітність їх об'єктів обумов­люють різні види правових приписів, а відтак —різно­манітність видів джерел конституційного права. Започатковує цей перелік найважливіший політико-правовий документ — Конституція України.

У відповідності зі ст. 91 Конституції, Верховна Рада України приймає закони України, постановита інші акти.

В Конституції України у ст. 106 є вказівка на те, що Президент України на основі і на визнання Конституції і законів України видає укази й розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Кабі­нет Міністрів України видає постанови і розпорядження (ст. 117 Конституції України). Ст. 144 Конституції надає право органам місцевого самоврядування приймати рі­шення в межах повноважень, визначених законом.

Говорячи про згадані акти, треба мати на увазі, що не всі з них є джерелами конституційного права. Такими є ті з них, які містять норми конституційного права.

 

І так,слід звернути увагу на таке джерело конституційного права як Закон. Закон у широкому розумінні — це встановлені дер­жавою загальнообов'язкові правила. У власне юридич­ному значенні закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої вла­ди чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу (референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі зако­нодавства України.

 

Найбільш загальний характер має класифікація законів за такою ознакою, як юридична сила. Ця класифі­кація включає чотири різновиди законів: основний за­кон (конституція), конституційний закон, органічний закон, звичайний закон.

Перше місце в цій ієрархії законів посідаєконститу­ція— основний закон держави, акт вищої юридичної сили, головне джерело конституційного права.

Конституційний закон — нормативно-правовий акт, який вносить зміни та доповнення в конституцію, при­ймається в особливому, ускладненому порядку, має таку ж юридичну силу, що й конституція.

Органічний закон — це нормативно-правовий акт, який приймається за прямим приписом конституції.

Такі закони приймаються з питань, передбачених конституцією (закони про громадянство, про конституцінний суд, про держаний гімн тощо). Як правило, конституційні закони приймаються кваліфіковано більшістю голосів депутатів.

Звичайні закони — є джерелами конституційного права, вони приймаються в порядку тієї ж законодавчої процедури, що й інші акти. Вони регулюють різноманітні види суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права.

В законодавстві деяких країн — Італії, Франції та ін. — термін "конституційний закон" чи його синонім — "органічний закон" зустрічається досить часто. Необхідність конституційного закону обумовлена не тільки пре­дметом державного (конституційного) права, а й функ­ціональними можливостями самої Конституції, яка регу­лює відповідні суспільні відносини лише певним чином. Вона має чітко окреслене коло правового регулювання. Межі такого регулювання не можна переступати, оскільки це загрожує перетворити Конституцію у зви­чайний закон і призведе до того, що вона стане надзви­чайно громіздким і малоефективним політико-правовим документом. З огляду на це необхідність конституційних законів цілком очевидна. Такі закони є "малими" конс­титуціями, яким належить особливе місце і значення в конституційній системі.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.