. Діагностика — загальний спосіб отримання вичерпної інформації про процес або об'єкт, що вивчається. Діагностика — найважливіший компонент соціальної технології (мета — діагноз — прогноз — програма — упровадження — аналіз). Разом з тим в практиці соціальної діяльності сформувалися власне технології діагностики, які включають принципи, алгоритм процедур і способів перевірки різних методів дослідження. Вивчення досвіду соціальних діагностів з вибору цільової технології дозволяє виділити в ній основні функціональні етапи. Особливості здійснення соціального діагнозу визначаються багатьма факторами. Серед них: - рівень професійності спеціаліста; - специфіка об’єкта і проблеми; - мотивація діяльності педагога чи працівника, стиль професійної діяльності. Для соціального педагога на етапі здійснення соціального діагнозу характерно: 1. Прагнення як можна краще і докладно пізнати індивідуальність об’єкта соціальної діагностики. Його цікавить інформація: - про патологіюю, характерну для об’єкта роботи (характер патології та її причини; динаміка розвитку і виявлення патології на період роботи з ним – прогресивна, стабільна чи змінна; перспективи розвитку патології, її розповсюдження, обов’язковість попередження; зниження рівня негативного виявлення і стабілізація); - про індивідуальні потенціали клієнта, на які можна опиратися в соціально-педагогічній роботі з ним: потенційні можливості у вирішенні та зниженні рівня патології; компенсація, корекція можливостей клвєнта; індивідуальний позитивний потенціал особистості клієнта загалом; - про індивідуальні можливості об’єкта в самовдосконаленні, вирішенні своєї соціально-педагогічної проблеми, мотивація відносин до вирішення соціальних проблем, позитивний досвід самостійного вирішення чих чи інших проблем, активність і наполегливість у роботі з клієнтами інших спеціалістів. 2. Прагнення визначити соціально-педагогічні проблеми, їх ієрархію і особливості впливу на об’єкт впливу. 3. Прагнення визначити соціально-педагогічні можливості життєдіяльності клієнта: - усвідомлення позитивних і негативних вирішень соціально-педагогічних проблем клієнта; - можливість підвищення позитивності соціально-педагогічної ролі роботи з клієнтами; - участь у соціально-педагогічній роботі з клієнтами та їх оточенням. 5. Прагнення зібрати необхідну превинну інформацію для діагностичної роботи і виявити її джерела. Опираючись на ці джерела, соціальний педагог збирає в кожній конкретній ситуації інформацію, на основі якої приймає рішення про діагностовану дійсність. Безпосередня підготовка до реалізації вибраної цільвої технології практичної діяльності включає: - аналіз вибраної цільової технології, виділення матеріальних, технічних, методичних і організаційних аспектів цільової технології; - вирішення проблема підгнотовки; - випробування деяких методик; - планування виконавчої діяльності за часом і місцем; - підготовка клієнта чи об’кта до роботи; - постановка задач практичної роботи перед виконанням. Для реалізації технології спеціалісту необхідно мати певну інформацію. До неї відноситься: - сама технологія з описом її матеріального, технологічного, організаційного і методичного забезпечення; - професійні та методичні можливості суб’єктів реалізації цільової технології; - потенціал оточення реалізації цільової технології. При організації такої роботи в спеціалізованих закладах цим займаються спеціально підготовлені особи. Як правило, проводиться диференціація діяльності й кожен спеціаліст виконує свій блок роботи. Алгоритм процедур типової технології припускає: ознайомлення з клієнтом (чи соціальним процесом) - постановку задач - виділення предмету діагностики - вибір основних показників або критеріїв - вимірювання і аналіз показників - формулювання і оформлення висновків – висновки - постановку соціального діагнозу. Одним з об’єктів діагностики виступає особа (дитини, доросла людина). У рамках соціально-педагогічної діагностики особи необхідно: - виявлення специфічних соціальних якостей, особливостей розвитку і поведінки; - уточнення соціальної ситуації розвитку; - визначення ступеня розвитку або деформації різних властивостей і якостей, обумовлених перш за все включенням людини в різні соціальні зв’язки (соціальні установки, позиції, процеси адаптації і соціалізації, комунікативні здібності, психологічна сумісність і т.п.); - ранжирування, опис особливостей об’єкта, що діагностуються; - побудова “соціального портрета” особи.
Основою вживання будь-якої діагностичної технології є освоєння теорії, на яку вона спирається. Без цього соціальний працівник може вчинити серйозні помилки в аналізі, інтерпретації і висновках з результатів дослідження. Так, наприклад, в контексті біхевіористичної, когнітивної, та інших психологічних теорій і напрямів передбачаються різні варіанти і моделі технологій діагностики в соціальній роботі. Процес вирішення проблеми соціальним працівником включає: 1). збір інформації зі всіх джерел, що відносяться до справи; 2). оцінку інформації; 3). визначення проблеми; 4). планування дій; 5). складання докладного чіткого плану дій; 6). здійснення плану дій; 7). оцінку результатів.
