Принципи соціальної діагностики

Соціальна діагностика

ПЛАН

1. Мета, завдання соціальної діагностики

2. Принципи соціальної діагностики.

3. Місце, роль і значення соціальної діагностики.

4. методи соціальної діагностики

Мета, завдання соціальної діагностики як науки, навчальної дисципліни і технології соціально-педагогічної роботи.

Діагностика – вчення про методи і принципи розпізнання хвороби (явищ, особистості) і постановка діагнозу. Термін “діагностика” (від грецьк.diaghostikos - здатність розпізнавати) .

Соціальна діагностика – вивчення соціальних мотивів і причин поведінки особистості, групи та суспільства загалом; пошук соціальних детермінант процесів і явищ суспільного життя.

Поняття “соціальної діагностики” можна розуміти як:

окреме дослідження соціальної проблеми клієнта, якому соціальний працівник повинен надати допомогу;

необхідний етап будь-якого впливу в соціальній роботі, технологічний елемент соціального обслуговування;

сукупність наукових методів, які обґрунтовують правильність отриманої інформації.

Діагностика – загальний спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний об’єкт чи процес. Значення діагностики в галузі соціальних відносин і процесів є аналогічним до “виявлення” характеру захворювання в медицині: якщо вчасно і правильно не визначені ознаки і причини виникнення захворювання, то не можна надіятися на позитивні напрямок лікування і результат. Неправильний діагноз не тільки знецінює зусилля лікарів, але й зводить до нуля шанси на виздоровлення хворого.

Тому діагностика в соціальній роботі – дуже важлива діяльність, яка вимагає високої кваліфікації і технологічності.

Сутність соціального діагнозу полягає в точному визначенні причинно-наслідкових зв’язків, які є похідними умов життя клієнта соціального обслуговування. Соціальний діагноз передбачає збір інформації про клієнтів і умови їх життєдіяльності, а також її аналіз для розроблення програми соціальної допомоги.

Мета діагностики стану соціального об’єкта – встановлення соціального змісту факторів, які діють в економічній, психологічній, демографічній, правовій та інших сферах суспільного життя; встановлення достовірності інформації про нього і його оточення, прогнозування його можливих змін і впливу на інші соціальні об’єкти, а також вироблення рекомендацій для прийняття організаційних рішень, соціального проектування дій для надання соціальної допомоги.

Соціальна діагностика вирішує типові для неї завдання, до яких відноситься:

- виявлення специфічних соціальних якостей, особливостей розвитку й поведінки об’єкта;

- визначення ступеня розвитку різноманітних властивостей, їх вираженості в кількісних і якісних показниках;

- опис особливостей об’єкта;

- ранжування специфічних властивостей об’єкта;

- вироблення рекомендацій та розроблення проектів, програм.

Отже, соціальна діагностика – це:

1) діяльність з розпізнавання й аналізу соціальних патологій і проблем;

2) процес такого аналізу з формулюванням обгрунтованого висновку про предмет роботи;

3) галузь соціальних наук, присвячена методам отримання знань про суспільство.

Існує широке і вузьке розуміння поняття “соціальної діагностики”:

- соціальна діагностика — процес наукового виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємостосунків в суспільстві, які характеризують його соціально-економічне, культурно-правове, етично-психологічне, медико-біологічне і санітарно-екологічне становище;

- вивчення відношення індивіда до соціальних цінностей суспільства, групи і т.д., дослідження сутності соціальних проблем, які створюють скрутну життєву ситуацію для індивіда, сім'ї, групи.

Соціальний діагноз має двоякий характер і стосується щодо: 1)стану об’єкта; 2)соціального процесу.

Специфіка соціального діагнозу (ССД) полягає у наступному:

1) визначити найбільш істотні риси і властивості, які відображають соціальний діагноз і дозволяють виділити засоби діагностичних і соціологічних способів отримання інформації;

2) визначити структуру і найбільш загальні функції;

3) уточнити сферу застосування;

4) класифікувати підходи і основні типи.

Вимоги до соціального діагнозу:

1) описувати соціальні і лише соціальні цілісності (організацію, цільову групу, окремого працівника, фрагмент зовнішнього соціального середовища);

2) спиратися на уявлення і концептуальні моделі, вироблені в рамках соціології і спеціальних дисциплан;

3) використовувати методи і прийоми, вироблені в рамках соціології і споріднених наук;

4) розглядати соціальний об’єкт через призму його приналежності до тієї, власне соціальної підсистеми, організованої системи, яка іменується соціальною організацією;

5) описувати соціальний об’єкт як поведінкову систему, орієнтуючись на прогнозування його поведінки в реальній ситуації.

Діагностична функція є провідною у соціальній роботі як різновид професійної діяльності, спрямованої на забезпечення належного соціального, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей. Ще наприкінці ХІХ-поч.ХХст. родоначальник теорії соціальної роботи Мері Річмонд у своїй книзі "Соціальні діагнози" (1917 р.) докладно представила власний метод соціальної роботи. Найважливішим і головним компонентом у ній М. Річмонд вважала здатність у кожному конкретному випадку поставити соціальний діагноз, тобто провести оцінку, як особистості клієнта, так і його соціального оточення та взяти його результати діагностики за основу при визначенні методу допомоги.

Сьогодні діагностика як спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний процес чи об'єкт застосовується в різних галузях діяльності та має різні цілі. Варто зазначити, що в соціальній роботі найчастіше застосовуються такі види діагностики: соціальна, медична, соціально-психологічна, соціально-педагогічна.

Медична діагностика- це процес встановлення медичного діагнозу, тобто висновків про характер та особливості фізичного стану клієнта чи його хвороби. Вона здійснюється за допомогою спеціальних методів у результаті різнобічного обстеження та опитування клієнта. У соціальній роботі показники медичної діагностики мають велике значення при наданні соціальної допомоги та соціальних послуг людям з обмеженими функціональними можливостями, соціальній підтримці осіб, що мають захворювання психічного характеру чи різні види хімічної залежності.

Психологічна діагностика- це вимірювання індивідуально-психологічних якостей особистості або інших об'єктів, які піддаються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості і прогноз її подальшого розвитку.

Соціально-педагогічна – покликана на вивчення виховного потенціалу мікро та макро середовища сімї учнівського колективу, найблишого оточення поза школою.

Принципи соціальної діагностики.

Принцип об’єктивності – по-перше, соціальний працівник не повинен залежати від зовнішніх факторів; по-друге, соціальний працівник повинен протистояти впливу на результати власних незнань, аберації власного життєвого досвіду. Це може блокувати корекцію соціальної патології. Вплив таких факторів може негативно відобразитись як на зборі фактів, так і на їх інтерпретації.

Принцип верифікації соціальної інформації як встановлення її достовірності. Соціальна дійсність містить багато противоріч, поодиноких фактів і випадковостей. Тому, щоб формулювати на їх основі закономірності, необхідно перевірити емпіричні дані теорією, співставляти відомості, отримані з різних каналів.

Унаслідок цього необхідно застосовувати в діагностиці й принцип системності. Всі соціальні проблеми є полікаузальними, тобто, їх зародження і розвиток визначається не однією, а декількома причинами. У зв’язку з цим для того, щоб визначити джерело і способи вирішення життєвої трудності клієнта, необхідно проаналізувати його мікросоціальне середовище, сімейні взаємостосунки, мати уявлення про інтелектуальний рівень і особливості характеру клієнта, стан його здоров’я.

Специфічним принципом діагностики можна вважати і принцип клієнтоцентризму, тобто розгляду всіх сторін соціальної дійсності, всіх зв’язків соціальної ситуації з точки зору інтересів і прав клієнта. Інші соціальні інститути захищають інтереси держави і суспільства, їх окремих закладів або організацій. Соціальний працівник – інтереси клієнта (звичайно, якщо це не входить у конфлікт із законом) і з урахуванням такої позиції будує всю свою діяльність.

У реальній дійсності всі явища і процеси знаходяться в універсальному взаємозв'язку і взаємодії, тому важливим принципом діагностики є принцип причинної обумовленості.

Принцип комплексного підходу в соціальній діагностиці полягає в необхідності обліку і аналізу всіх умов і чинників, що спричинили або сприяють виникненню певного соціального явища.

Принцип конфіденційності - нерозголошення результатів соціального діагнозу без персональної згоди на це особи, яка виступала об’єктом дослідження.

Принцип наукової обгрунтованості передбачає, що результати аналізу повинні бути валідними і надійними.

Принцип ненанесення шкоди - діагностичні результати ні в якому випадку не повинні бути використані на шкоду людині, яка досліджувалась.

Принцип ефективності - не варто пропонувати людині рекомендації, які за наслідками діагнозу для неї не корисні, можуть призвести до небажаних або непередбачуваних наслідків.

Поиск по сайту: