Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розділ двадцять перший 3 страница



Сейра зітхнула, згадавши про свій п’ятий клас і про сьомий клас, де завтра мала урок сучасної літератури. І той, і той були страшенно бешкетні.

Вони вибралися назад, до середини головної алеї. Юрба дедалі рідшала. Похилий диск уже зачинили на ніч. Два робітники з дешевими сигаретами в кутиках рота напинали брезент на “дику мишу”. Розпорядник у “Став, аж поки виграєш” гасив світло.

- Ти маєш якісь плани на суботу? - спитав Джонні, несподівано знітившись. - Я розумію, трохи пізно про це питати, але...

- Та дещо є, - відказала вона.

- А-а...

Не в силі бачити, як він похнюпився, Сейра вирішила, що збиткуватися з нього далі було б нечесно.

- Я думаю провести час із тобою.

- Справді?... Зі мною? Слухай, та це ж чудово!

Джонні всміхнувся до неї, і вона всміхнулась у відповідь. І раптом почула отой внутрішній голос, часом такий виразний, що здавалося, то говорив хтось поруч.

Тобі знову добре, Сейро. Ти почуваєш себе щасливою. Хіба це не чудово?

- Ну звісно, - сказала вона. Тоді звелася навшпиньки й швидко поцілувала його. І, щоб не завагатись, відразу ж заговорила знову: - Знаєш, у Візі іноді так самотньо... То, може б, ти лишився зі мною і на ніч.

Джонні подивився на неї тепло, поважно й так допитливо, що її душа аж затріпотіла.

- Ти справді цього хочеш, Сейро?

Вона кивнула головою.

- Дуже хочу.

- Тоді все гаразд, - мовив він.

- Ти певен? - спитала Сейра трохи зніяковіло.

- Я тільки боюся, щоб ти не передумала.

- Не передумаю, Джонні.

Він міцніше пригорнув її до себе.

- Отож сьогодні мій щасливий вечір.

Вони саме проходили повз Колесо Фортуни, і Сейра потім пригадала, що то був єдиний ще не зачинений павільйон у тій частині головної алеї. Його хазяїн щойно змів сміття в купку й дивився, чи не видно там монеток, що могли скотитися з кону протягом вечора. Мабуть, збирається зачиняти, подумала Сейра. За прилавком було велике шпичасте колесо, облямоване дрібними електричними лампочками. Певно, хазяїн почув слова Джонні, бо в ту ж мить майже автоматично став на своє місце за прилавком, хоч очі його й далі видивлялися, чи не зблисне десь на брудній підлозі срібна монетка.

- Гей, містере, коли вам сьогодні щастить, крутніть Колесо Фортуни, оберніть свої центи на долари. Це колесо все може, спробуйте щастя. Усього десять центів, невеличка монетка - і воно закрутиться.

Джонні обернувся на звук його голосу.

- Джонні, ти чого?

- Мені сьогодні таки щастить, цей чоловік правду каже. - Він усміхнувся до Сейри. - Якщо ти не проти...

- Та ні, давай. Тільки не дуже довго.

Джонні знов подивився на неї отим щирим допитливим поглядом, так що Сейрі стало трохи млосно і вона подумала: як же їй з ним буде? У животі в неї щось повільно перевернулося, до горла підступила легка нудота, і нараз вона відчула приплив знайомої жаги.

- Ні, не довго.

Джонні поглянув на хазяїна. Алея перед павільйоном була вже майже безлюдна, хмари на небі розвіялись, і надворі похолодніло. Усі троє видихали клубочки пари.

- Спробуємо щастя, молодий чоловіче?

- Так.

Коли вони приїхали на ярмарок, Джонні переклав усі свої гроші в нагрудну кишеню й тепер видобув з неї все, що лишилося від восьми доларів. Там був долар і вісімдесят п’ять центів.

Кін являв собою жовту пластикову смугу, поділену на квадрати, в яких були намальовані номери й розміри виплати. Він трохи скидався на кін у рулетці, але Джонні одразу ж помітив, що в Лас-Вегасі такі правила відстрашили б першого-ліпшого гравця. Чистий виграш на серію цифр становив усього два до одного. Нуль і два нулі йшли на користь закладу. Він сказав про це хазяїнові, але той тільки здвигнув плечима.

- Як хочете, їдьте до Лас-Вегаса. Що я можу ще сказати?

Та добрий гумор Джонні того вечора годі було потьмарити. Щоправда, на початку все мало не зіпсувала ота маска, але далі пішло пречудово. Як по правді, то такого гарного вечора він не міг пригадати за багато років, а може, й за все своє життя.

Він подивився на Сейру. Щоки її розшарілись, очі блищали.

- А ти що скажеш, Сейро? Вона похитала головою.

- Для мене це китайська грамота. Що тут треба робити?

- Поставити на котрийсь номер. Або на червоне-чорне. Або на чіт-нечіт. Або ж на серію з десяти цифр. Виграші скрізь різні. - Він пильно подивився на хазяїна, але той відповів йому безвиразним поглядом. - Принаймні мають бути різні.

- Постав на чорне, - сказала Сейра. - Якось воно інтригує, правда?

- Чорне, - мовив Джонні й кинув десятицентовика на чорний квадрат.

Хазяїн подивився на самотню монетку на широкому гральному полі й зітхнув.

- Ризиковий гравець. - Тоді обернувся до колеса.

Рука Джонні механічно звелася й торкнулася чола.

- Стривайте, - зненацька мовив він і поклав один із своїх трьох двадцятип’ятицентовиків на квадрат з числами 11- 20.

- Отак?

- Отак, - підтвердив Джонні.

Хазяїн крутнув колесо, воно завертілося в кільці лампочок, і червоний та чорний кольори злилися в один. Джонні неуважливо потирав чоло. Колесо сповільнило оберти, і стало чути, як розмірено, наче метроном, поклацує маленький дерев’яний зубчик, ковзаючи по кілочках між номерами. Він проминув 8, 9, хотів був спинитись на 10, але проскочив далі, на 11, і, клацнувши востаннє, завмер.

- Дама програла, кавалер виграв, - сказав хазяїн.

- Ти виграв, Джонні?

- Та начебто, - відказав він.

Хазяїн поклав на його монету дві свої. Сейра тихенько ойкнула, ледь устигши помітити, як він змахнув з кону її десятицентовик.

- Я ж казав, сьогодні в мене щасливий вечір, - мовив Джонні.

- Раз - це тільки щасливий випадок, а два - то вже щаслива доля, - зауважив хазяїн. - Гей-гей, налітай!

- Зіграй ще, Джонні, - сказала Сейра.

- Гаразд. Той самий сектор.

- Крутити?

- Еге ж.

Хазяїн знову крутнув колесо, і поки воно оберталося, Сейра тихенько прошепотіла:

- А вони не шахрують з цими колесами?

- Раніше траплялося. Але тепер власті їх перевіряють, тож розрахунок у них тільки на мізерну виплату.

Колесо почало поклацувати, помалу зупиняючись. Стрілка проминула 10 і, дедалі сповільнюючи хід, увійшла в сектор Джонні.

- Ну, ну! - вигукнула Сейра.

Двоє підлітків, ідучи до виходу з ярмарку, стали подивитися на гру.

Дерев’яний зубчик дуже повільно поминув 16, 17 і завмер на 18.

- Кавалер знову виграв. - Хазяїн доклав до купки Джонні ще шість монет по двадцять п’ять центів.

- Ти багатій! - радісно вигукнула Сейра й поцілувала Джонні в щоку.

- Маєте талан, юначе, - завзято підхопив хазяїн. - Таку зисковну гру гріх покинути. Гей-гей, налітай!

- Зіграти ще? - спитав Джонні в Сейри.

- А чом ні?

- Давайте грайте, містере, - докинув один з підлітків. На куртці в нього був значок із Джіммі Хендріксом[11]. - Цей добродій нагрів мене сьогодні на чотири долари, то я залюбки подивлюсь, як і його поскубуть.

- Тоді й ти постав, - мовив Джонні до Сейри і дав їй одну із своїх дев’яти монет, складених стовпчиком.

Трохи повагавшись, вона поклала її на 21. Як сповіщав напис на дошці, чистий виграш на окремі номери становив десять до одного.

- А ви й далі на свій сектор, юначе?

Джонні поглянув на стовпчик з восьми двадцятип’ятицентовиків, що стояв на кону, тоді знову потер рукою чоло, так наче в нього починався головний біль. І раптом згріб з дошки монети й побряжчав ними між стулених долонь.

- Ні. Крутніть для дами. Я подивлюся.

Сейра здивовано позирнула на нього.

- Джонні, ти чого?

Він знизав плечима.

- Та так, просто передчуття.

Хазяїн закотив очі, немов хотів сказати: “Боже, дай мені сили знести цих дурнів”, - і знову запустив своє колесо. Воно покрутилося, сповільнило оберти й стало. На двох нулях.

- Свій номерочок, свій номерочок, - проспівав хазяїн, і Сейрин двадцятип’ятицентовик зник у кишені його фартуха.

- Так чесно, Джонні? - ображено спитала Сейра.

- Нуль і два нулі - номери на користь закладу.

- То ти хитрий - свої гроші забрав.

- Виходить, так.

- Ну що, крутитимем далі чи я піду пити каву?

- Крутіть, - сказав Джонні й поставив свої монети двома стовпчиками по чотири на третій сектор.

Поки колесо дзижчало в своєму замкнутому кільці з лампочок, Сейра, не зводячи з нього очей, запитала в Джонні:

- І скільки прибутку може дати такий заклад за вечір?

Тим часом до підлітків, що спостерігали гру, приєдналося четверо дорослих - два чоловіки й дві жінки.

Кремезний чолов’яга, що мав вигляд робітника-будівельника, сказав:

- Десь від п’ятисот до семисот доларів. Хазяїн колеса знову закотив очі догори.

- Е, чоловіче, якби ж то...

- Ну, нема чого прибіднятися, - урвав його чолов’яга, схожий на будівельника. - Років двадцять тому я сам працював у такому закладі. П’ять-сім сотень за вечір, а в суботу дві тисячі за іграшку. І то крутячи чесно, без усяких штук.

Джонні вів очима за колесом, яке оберталося вже досить повільно, так що можна було розрізнити окремі номери. Промайнув нуль, два нулі, повільніше - перший сектор, ще повільніше - другий.

- Завеликий розгін, - обізвався один з підлітків.

- Постривай, - мовив Джонні якимсь не своїм голосом.

Сейра поглянула на нього. Його приємне довгасте обличчя було тепер дивно напружене, голубі очі потемніли, стали далекі й відчужені.

Колесо зупинилося на 30 і завмерло.

- Велика гра, зисковна гра, - скрушно проспівав хазяїн.

Невеликий гурт позаду Джонні та Сейри захоплено охнув. Чолов’яга, схожий на будівельника, ляснув Джонні по спині, так що той аж похитнувся. Хазяїн сягнув рукою під прилавок, дістав із сигарної коробки чотири срібних долари й поклав їх поруч з вісьмома двадцятип’ятицентовиками Джонні.

- Годі вже? - спитала Сейра.

- Ще один раз, - відказав Джонні. - Якщо виграю, цей добродій відшкодує нам ярмаркові витрати і твій бензин. А програю - ми втратимо всього пів-долара чи близько того.

- Гей-гей, налітай! - проспівав хазяїн. Він уже збадьорився і знову заторохтів: - Ставте куди кому до вподоби. І ви там ззаду, приставайте до гри. Цей спорт не для глядачів. Колесо крутиться, крутиться, не знати де спиниться!

Чолов’яга, схожий на будівельника, й двоє підлітків ступили вперед і стали поряд із Джонні та Сейрою. Підлітки, пошепотівшись, назбирали по кишенях пів-долара дрібняками й поставили на другий сектор. Схожий на будівельника чолов’яга, що назвався Стівом Бернгардтом, поклав долар на квадрат з позначкою “чіт”.

- А ви, юначе? - звернувся хазяїн до Джонні. - Залишаєте все на місці?

- Так, - відповів Джонні.

- Ой містере, - сказав один з підлітків, - спокушаєте долю.

- Та мабуть, - відказав Джонні, і Сейра всміхнулася до нього.

Бернгардт пильно подивився на Джонні й раптом пересунув свій долар на його третій сектор.

- Е, будь що буде, - зітхнув підліток, котрий сказав, що Джонні спокушає долю, і переклав туди ж таки п’ятдесят центів, що їх нашкрябав разом з приятелем.

- Усі яєчка в одному кошичку, - проспівав хазяїн. - То така ваша воля?

Гравці мовчки стояли на своєму. До гурту споглядачів прибилися два ярмаркові різнороби, один із них з подружкою, і тепер у напівтемній алеї перед Колесом Фортуни скупчилося чималеньке товариство. Хазяїн чимдуж крутнув колесо. Дванадцять пар очей спостерігали, як воно обертається. Та невдовзі Сейра впіймала себе на тому, що знов дивиться на Джонні, -й подумала, яке чудне в нього обличчя в цьому ясному, та водночас і трохи примарному світлі. І їй знов пригадалася та маска - Джекіл і Хайд, чіт і нечіт. У животі щось знову перевернулось, і вона відчула легку млість. Колесо уповільнило свій кругообіг і почало поклацувати. Підлітки закричали, підганяючи його далі.

- Ну ще трохи, любеньке, - примовляв і Стів Бернгардт. - Ще, ще далі, дорогеньке.

Колесо, повільно клацаючи, дійшло до третього сектора й спинилося на 24. З усіх горлянок вихопився радісний крик:

- Ти виграв, Джонні, виграв!

Хазяїн похмуро свиснув крізь зуби й виплатив виграші. Долар підліткам, два - Бернгардтові, десятку і два долари - Джонні. Тепер на кону перед Джонні лежало вісімнадцять доларів.

- Велика гра, зисковна гра. Гей-гей, налітай! Ще разочок, друже? Сьогодні колесо тебе любить.

Джонні подивився на Сейру.

- Як хочеш, Джонні, - сказала вона, але раптом відчула якийсь неспокій.

- Давайте, містере, - підбурював Джонні підліток із значком Джіммі Хендрікса. - Це ж така втіха - бачити, як ви його обдираєте.

- Гаразд, - мовив Джонні. - Останній раз.

- Ставте куди кому до вподоби...

Усі втупили очі в Джонні, а він стояв, замислено потираючи чоло. Його звичайно добродушне обличчя було тепер серйозне і зосереджене. Він дивився на колесо в облямівці лампочок, і пальці його невпинно ковзали по гладенькій шкірі над правою бровою.

- На місці, - мовив він зрештою.

З гурту споглядачів долинуло збуджене шепотіння.

- Ой, містере, це ви вже дражните долю.

- Розходився, - невпевнено сказав Бернгардт. Тоді озирнувся на дружину, але та лише знизала плечима, даючи зрозуміти, що все це для неї незбагненна річ. - Ет, де наше не пропадало, і я туди ж.

Підліток із значком поглянув на свого приятеля, і той здвигнув плечима й кивнув головою.

- Гаразд, - мовив перший, обертаючись до хазяїна. - І ми теж.

Колесо закрутилося. Сейра чула, як позаду один з різноробів заклався на п’ять доларів, що третій сектор більше не випаде. У животі в неї знову завирувало, але цього разу так не минуло, а щось там і далі переверталось, аж поки вона збагнула, що їй стає погано. На обличчі в неї проступив холодний піт.

Колесо, спиняючись, почало клацати на першому секторові, і один із підлітків аж руками махнув із злості. Проте нікуди не пішов. Колесо проклацало повз 11, 12, 13. Хазяїн нарешті повеселішав. Цок, цок, цок - 14, 15, 16.

- Ти диви, йде далі, - мовив Бернгардт. Голос його звучав уважено.

Хазяїн дивився на своє колесо так, наче от-от ладен був кинутись і зупинити його. А колесо вже відклацало 20, 21 і врешті спинилося на позначці 22.

І знову в натовпі глядачів, який тим часом зріс чоловік до двадцяти, розлігся переможний крик. Здавалося, всі, хто ще був на ярмарку, зійшлися сюди. Сейра наче здалеку почула, як різнороб, що програв свій заклад, віддаючи гроші, пробурчав: “Таким бісовим дурням завжди ведеться”. У голові в неї стугоніло. Аж раптом і ноги стали наче ватяні, усі м’язи дрібно тремтіли й не корилися їй. Вона закліпала очима, та від того їй тільки запаморочилось у голові й до горла підступила нудота. Весь світ гойднувся і похилився, так наче вона й досі була на круговерті, а тоді поволі став на місце.

То я з’їла несвіжу сосиску, пригнічено подумала вона. Оце тобі, Сейро, розплата за щасливий вечір на провінційному ярмарку.

- Гей-гей, налітай, - промовив хазяїн колеса без особливого завзяття й роздав виграші.

Два долари підліткам, чотири - Стівові Бернгардту й жмуток папірців Джонні - три десятки, п’ятірка і долар. Великої радості хазяїн не виявляв, проте був досить жвавий. Якщо цей довгий худий молодик з миловидою блондиночкою знов поставить на третій сектор, він, хазяїн, -напевне поверне своє. Поки молодикові гроші на кону, вони ще нічиї. А якщо він забере їх і піде? Дарма, хазяїн за сьогодні вже накрутив на колесі тисячу, то міг дозволити собі наприкінці й трохи потрусити гаманом. Чутка про те, що на колесі Сола Драммора був великий виграш, розлетиться швидко, і вже завтра сюди набіжать гравці, тільки встигай крутити. Такий виграш - добра реклама.

- Ставте куди кому до вподоби, - проспівав він.

Кілька чоловік із натовпу, протиснувшись наперед, і собі ставили на кін десяти- й двадцятип’ятицентовики. Та хазяїн дивився тільки на одного гравця.

- Ну що, приятелю? Є охота зірвати великий куш? Джонні обернувся до Сейри.

- А ти як... Гей, що з тобою? Ти біла мов привид.

- Живіт схопило, - відказала вона, силувано всміхнувшись. - Мабуть, від сосиски. Може, поїдемо додому?

- Ну звісно. Ще б пак. - Він уже забирав з кону жмуток зім’ятих папірців, коли це очі його знову спинились на колесі.

Дбайливе тепло, що сяйнуло було в них, миттю згасло. Вони знов неначе потемніли, стали холодні й зосереджені. “Він дивиться на це колесо, як хлопчисько на свій власний мурашник”, - подумала Сейра.

- ІЦе хвилинку, - мовив він.

- Гаразд, - відказала Сейра.

Тим часом їй усе дужче паморочилося в голові і млоїло в шлунку. А до того ще й бурувало нижче в животі, і це їй дуже не подобалось. Господи, аби тільки не пронесло...

Раптом вона подумала: “Він не заспокоїться, аж поки не програє все”.

А потім, з дивною впевненістю: “Але він не програє”.

- То як, приятелю? - запитав хазяїн. - Сюди чи туди, пан чи пропав?

- Узяв чи про...в, - докинув один з різноробів, і в натовпі почувся нервовий смішок.

Голова в Сейри йшла обертом. Раптом Джонні посунув свої папірці та монети на ріг кону.

- Що ви робите? - запитав хазяїн, щиро вражений.

- Усе на дев’ятнадцять, - відказав Джонні.

Сейра мало не застогнала, але стрималась. У натовпі зашепотілися.

- Не заривайтеся, - мовив Стів Бернгардт на вухо Джонні.

Джонні не відповів. Він утупився в колесо поглядом, у якому було щось близьке до байдужості. Очі його здавалися майже фіолетовими.

Раптом почувся якийсь дзенькіт, і Сейра в першу мить подумала, що то дзвенить їй у вухах. Та потім побачила, як інші гравці, що вже поставили гроші на кін, забирають їх, залишаючи Джонні грати самого.

“Ні! - хотілось гукнути їй. - Не можна так, не можна йому самому, це нечесно...”

Вона прикусила губу. Боялася розтулити рота, щоб її не вивернуло. З животом було зовсім погано. Вона побачила купку грошей, виграних Джонні, що самотньо лежала на кону під яскравим світлом голих лампочок. П’ятдесят чотири долари - а виграш на окреме число був десять до одного.

Хазяїн облизав губи.

- Містере, за законом штату, я не маю права приймати на окремий номер ставок понад два долари.

- Ану, крути! - рикнув Бернгардт. - За законом не можна приймати понад десять на сектор, а ти щойно дав йому поставити вісімнадцять. Що - перебздів?

- Та ні, я просто...

- Крутіть, - уривчасто мовив Джонні. - А ні, то я піду. Моїй дівчині нездужається.

Хазяїн обвів очима натовп глядачів. Ті дивилися на нього з неприхованою ворожістю. Кепсько. Не розуміють, що цей дивак кидає гроші на вітер, а він хоче його стримати. А, під три чорти. Всім однаково не догодиш. Хай він собі хоч догори ногами стане й програється до решти, то хоч можна буде зачинити на ніч.

- Гаразд, - промовив він. - Якщо серед вас нема державного інспектора... - І повернувся до колеса. - Колесо крутиться, крутиться, не знати де спиниться...

Він крутнув колесо, і цифри враз злилися в суцільну пляму. Якийсь час - здавалося, куди довше, ніж насправді, - не чути було ані звуку, тільки дзижчало Колесо Фортуни, десь хляпав на вечірньому вітрі край тенту і болісно стугоніло у Сейри в голові. Вона подумки просила Джонні, щоб той обняв її, але він стояв незворушно, поклавши руки на кін і прикипівши очима до колеса, яке начебто налаштувалось крутитися вічно.

Нарешті його оберти сповільнились так, що Сейра змогла розрізняти цифри й побачила 19 - одиницю та дев’ятку, виписані ясно-червоною фарбою на чорному тлі. Вони мигтіли вгору-вниз, вгору-вниз. Плавке дзижчання колеса змінилося рівномірним поклацуванням, що гучно лунало серед тиші.

Тепер номери проходили повз стрілку дедалі повільніше.

Один із різноробів здивовано вигукнув:

- Ох ти ж чорт, воно таки зупиняється!

Джонні стояв спокійно, дивився на колесо, і тепер

Сейрі здавалося (може, через недужний стан - тепер живіт їй болісно хапало й викручувало через однакові проміжки часу), ніби очі в нього стали майже чорні. Джекіл і Хайд, подумала вона й зненацька відчула перед ним незбагненний, підсвідомий страх.

Клац, клац, клац, клац...

Колесо прокладало другий сектор, поминуло 15 і 16, клацнуло на 17, а тоді, ніби мить повагавшись, і на 18. Ще “клац” - і стрілка опинилася проти номера 19. Натовп затамував віддих. А колесо подалось іще трохи вперед, і зубчик уперся в кілок між 19 і 20. Якусь мить здавалося, що кілок не вдержить стрілку і останні рештки інерції от-от посунуть колесо на 20. Та інерції не вистачило, колесо хитнулось назад і завмерло.

Якусь хвилю натовп ще мовчав. Ніхто не озвався й звуком.

Потім один з підлітків мало не побожно прошепотів:

- Гей, містере, це ж ви виграли п’ятсот сорок доларів!

А Стів Бернгардт докинув:

- Зроду ще не бачив такої гри. Ніколи в житті.

І зрештою натовп вибухнув радісним криком. Джонні ляскали по спині, штурхали. Люди протискалися повз Сейру, щоб доторкнутись до нього, і на мить, коли їх заступили одне від одного, вона відчула себе геть нещасною, і її охопив панічний страх. Знесилену, нездатну опиратись, її штовхали сюди-туди, в животі у неї все переверталося, а перед очима, розплившись у десяток чорних кружал, і далі оберталося колесо. У наступну мить Джонні вже знову був з нею, і вона з кволою радістю побачила, що це справжній Джонні, а не ота зосереджена, схожа на манекен, подоба, яка стежила за останнім обертом колеса. Вигляд він мав зніяковілий і стурбований.

- Пробач мені, серденько, - сказав він, і цього було досить, щоб Сейра сповнилася любов’ю до нього.

- Та все ніби гаразд, - відказала вона, далеко не певна, чи це так.

Хазяїн прокашлявся.

- Колесо зачинено, - оголосив він. - Колесо зачинено.

Натовп невдоволено, але порозуміло загудів. Хазяїн поглянув на Джонні.

- Мені доведеться дати вам чек, молодий чоловіче. Я не тримаю тут стільки готівки.

- Гаразд, мені байдуже, - погодився Джонні. - Тільки швидше. Дівчині справді недобре.

- Де ж пак, чека він дасть! - сказав Стів Бернгардт з невимовним презирством. - Він дасть вам такого чека, що його жоден банк не візьме, а сам ще до зими буде ген у Флориді.

- Шановний добродію, - почав був хазяїн, - запевняю вас...

- Запевняй свою матір, може, вона тобі повірить, - урвав його Бернгардт.

Тоді зненацька перехилився через кін і сягнув рукою під прилавок.

- Гей! - заволав хазяїн. - Це ж грабунок!

Та його крик не справив на натовп ніякого враження.

- Ой, будь ласка... - пробурмотіла Сейра.

Голова в неї йшла обертом.

- Пропади вони пропадом, ті гроші, - раптом мовив Джонні. - Пропустіть нас, будь ласка. Дівчині погано.

- Та ви що! - вигукнув підліток із значком Джіммі Хендрікса, але й він сам, і його приятель неохоче відступили вбік.

- Ні, Джонні, - сказала Сейра, вже тільки зусиллям волі стримуючи нудоту. - Забери свої гроші.

П’ятсот доларів була тритижнева платня Джонні.

- Ану, жени гроші, дурисвіте! - гарикнув Бернгардт.

Він видобув з-під прилавка сигарну коробку, та, навіть не глянувши, відсунув її вбік, а тоді знову запустив руку під прилавок і цього разу витяг сталеву скриньку, пофарбовану в сіро-зелений колір. Скринька важко гупнула об кін.

- Якщо тут нема п’ятсот сорок доларів, я з’їм на очах усього цього люду власну сорочку. - Він поклав на плече Джонні свою зашкарублу важку руку. - А ти, синку, трохи зажди. Вважай, що в тебе сьогодні день платні, не будь я Стів Бернгардт.

- Я кажу правду, сер, у мене немає стільки...

- Або ти платиш, - сказав Стів Бернгардт, нахилившись до хазяїна, - або я подбаю, щоб твою крамничку прикрили. Я кажу серйозно, можеш мені повірити.

Хазяїн зітхнув, застромив руку під сорочку й вивудив звідти ключика на тоненькому ланцюжку. Натовп безгучно охнув. Сейрі було вже несила терпіти. Живіт їй роздимало, і тепер він раптом наче омертвів. Усе, що в ньому було, геть усе, підступило до горла й невтримно, наче кур’єрський поїзд, гнало назовні. Вона, затинаючись, відійшла від Джонні й почала протискатися крізь натовп.

- Що з тобою, голубонько? - спитала якась жінка. Сейра тільки головою мотнула.

- Сейро! Сейро! - гукнув Джонні.

“Від Джекіла з Хайдом... ніде не сховатись”, - майнула недоладна думка. Коли вона пробігала повз карусель, перед її очима в темряві головної алеї невиразно замаячила ота світна маска. Сейра налетіла плечем на ліхтарний стовп, похитнулась, а тоді обхопила його руками, і тут її вивернуло. Здавалося, її вивертало всю, від самих п’ят. Шлунок судомно стискався, немов кулак.

“Неначе цукерками пахне”, - подумала вона і, застогнавши, виблювала ще раз, потім ще. В очах у неї танцювали якісь цятки. Блювати було вже нічим, і останній раз її вивернуло самим пінистим слизом.

- О боже, - кволо промовила вона й міцно вчепилася за стовп, щоб не впасти.

Десь позаду її гукав Джонні, але зараз вона не могла відгукнутись, та й не хотіла. Шлунок помалу вгамовувався, і в цю хвилину їй хотілось тільки одного: стояти отак у темряві й радіти з того, що вона жива, що пережила цей ярмарковий вечір.

- Сейро, де ти? Сейро!

Вона двічі плюнула, щоб трохи очистити рота.

- Я тут, Джонні.

Він вийшов з-за каруселі, де заклякли на скаку гіпсові коники. Сейра побачила, що він, сам того не усвідомлюючи, стискає в руці чималий жмуток паперових купюр.

- Одійшла?

- Ні, але вже легше. Мене вивернуло.

- Ох ти ж боже мій. Їдьмо додому. - І він лагідно взяв її під руку.

- Таки забрав свої гроші.

Він позирнув на затиснені в руці купюри й неуважливо засунув їх у кишеню штанів.

- Еге ж. Усі чи не всі - не знаю. Лічив той здоровило.

Сейра дістала із сумочки носову хустинку й почала витирати рота. “Мені б зараз попити, - подумала вона. - Душу б продала за склянку води”.

- Тобі треба стерегтися, - сказала вона. - Це ж купа грошей.

- Дурні гроші приносять нещастя, - похмуро мовив Джонні. - Це одна з приказок моєї матері. У неї їх мільйон. А азартні ігри - то смертний гріх.

- Запекла баптистка, - сказала Сейра і раптом уся здригнулася.

- Ти чого? - занепокоєно спитав він.

- Морозить, - відказала вона. - Коли сядемо в машину, ввімкнеш обігрівач до відпору і... О боже, знов підкочує...

Вона відвернулась і, надсадно стогнучи, виблювала ще якісь рештки. Її хитало. Джонні обережно, але твердо підтримував її під руку.

- Ти зможеш дійти до машини?

- Так. Усе вже гаразд. - Одначе голову їй ломило, в роті був гидкий присмак, а м’язи живота і спини так болісно звело, ніби вони позрушали зі своїх місць.

Човгаючи ногами по тирсі, вони помалу брели головною алеєю, повз ятки й намети, вже зачинені на ніч і сонні. Позад них із темряви виринула якась тінь, і Джонні сторожко озирнувся, мабуть, тільки тепер усвідомивши, що в кишені у нього великі гроші.

То був один з підлітків, років десь п’ятнадцяти. Він сором’язливо усміхнувся до них.

- Сподіваюсь, вам уже полегшало, - мовив до Сейри. - То все напевне від сосисок. І не помітиш, як з’їси погану.

- Ой, краще не нагадуй, - сказала Сейра.

- Допомогти вам довести її до машини? - спитав він у Джонні.

- Ні, дякую. Ми самі.

- О’кей. Тоді я зникаю. - Але він затримався на хвильку, і його сором’язлива усмішка розпливлась у зловтішну гримасу. - А приємно було побачити, як ви поскубли того типа.

І хлопчина бігцем подавсь у темряву.

Сейрин невеликий білий фургончик залишився на стоянці сам-один і скулився під ясним світлом ліхтаря, мов покинутий, занедбаний цуцик. Джонні відчинив дверці Сейрі, і вона обережно вмостилася на сидінні. Він сів за кермо і ввімкнув мотор.

- Почекай хвилини дві, поки стане тепло, - сказав він.

- Не турбуйся. Мені вже не холодно.

Джонні поглянув на неї і побачив, що обличчя її зросив піт.

- Може, завеземо тебе в “невідкладну допомогу” при лікарні? - спитав він. - Якщо це ботулізм, то справа серйозна.

- Ні, мені вже гаразд. Хочеться тільки швидше дістатись додому й лягти. А завтра прокинуся раненько, подзвоню до школи, скажу, що захворіла, і знову спати.

- Можеш навіть не прокидатися так рано. Я сам подзвоню й скажу.

Вона вдячно подивилася на нього.

- Подзвониш?

- Ну звісно.

Вони вже виїжджали на головне шосе.

- Пробач, що я не можу поїхати сьогодні до тебе, - сказала Сейра. - Мені дуже жаль, повір.

- Це ж не твоя вина.

- Та ні, моя. Хто з’їв погану сосиску? Невдаха Сейра.

- Я люблю тебе, Сейро, - мовив Джонні.

Отже, це слово прозвучало, його не можна було забрати назад, і воно зависло між ними в машині, що мчала по шосе є, й чекало якогось продовження. Сейра зробила що могла.

- Дякую, Джонні.

Далі вони їхали мовчки, і обом було хороше.

 

 

Розділ другий

 

 

Було вже близько півночі, коли Джонні повернув машину до Сейриного під’їзду. Сейра дрімала.

- Гей, - мовив він, вимкнувши мотор і легенько торсаючи її. - Приїхали.

- О... це добре. - Вона сіла рівно й запнула на собі пальто.

- Як ти себе почуваєш?

- Краще. Трохи ниє в шлунку й болить поперек, та загалом краще. Джонні, ти б їхав у Клівз моєю машиною.

- Та ні, не варто, - заперечив він. - Хтось може помітити, що вона цілу ніч простояла перед будинком. Навіщо нам ті пересуди.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.