Пласт і пластуни у визвольних змаганнях 1914-1921 рр

Влітку 1914 року вибухнула Перша світова війна. Передбачаючи її ще в ході Балканської війни 1912 року політичний провід українців Галичини прийняв рішення, що на випадок війни між Австрією і Росією український нарід виступить проти Російської імперії як свого найжорстокішого визискувача. Передбачуваний час настав і вихованці Пласту також поспішили виконати свій обов'язок супроти того, аби в цій війні відвоювати кращу долю Україні. Адже задля цього вони себе і готували.

Від самого початку зорганізування Легіону Українських Січових Стрільців пластуни взяли найактивнішу участь у цьому процесі. Так, організатор першого пластового гуртка Іван Чмола вже ЗО липня 1914 року ввійшов до складу організаційного Комітету, а станиславівський пластун Дмитро Вітовський — до Української Боєвої Управи, яку для управління організацією власного війська створила Головна Українська Рада.

Коли ж Боєва Управа спільно з Головною Українською Радою видали зазив до українського народу зголошуватися в Українські Січові Стрільці, то серед найперших добровольців виявилися чи не всі пластуни. На поборових військових комісіях вони відразу ж виказували перевагу серед інших новобранців своєю дисциплінованістю та початковим військовим вишколом. А першим з відділів УСС, що постав з львівських добровольців, була саме сотіїя одного з засновників Пласту Івана Чмоли. Коли ж сформувалися вже й інші сотні, то з них було утворено два курені і першим з них, що нараховував 848 стрільців, командував знову ж таки пластун — Дмитро Вітовський.

Коли ж австрійське командування замість обіцяних 100 старшин відпустило до Легіону УСС тільки 16 та кількох підстаршин, то в ньому виникла проблема з організацією вишколу. У великій пригоді тут став пластовий вишкіл багатьох стрільців. А в ряді випадків саме пластуни і стали тими старшинами Українських Січових Стрільців, яких так бракувало в Легіоні. Найвідоміші з них це: Дмитро Вітовський, Іван Чмола, Петро Франко, Роман Сушко, Федір Черник, Осип Яримович, С. Яремкевич, Василь Кучабський, Олена Степанівна, Софія Галечко, Ганна Дмитерко та інші.

У військових діях проти російських військ пластуни відбули в складі УСС бої на Бескидах, горі Маківці, під Семиківцями, на горі Лисоні тощо. В будь-яких труднощах вони трималися якнайкращим чином, були незамінними розвідниками. Не раз вони втішалися перемогою над своїм одвічним ворогом, яка притлумлювала декількасотлітній біль за Полтавську поразку, але й густо клали свої молоді голови за неї, або ж попадали в полон. У тому, що російські війська так і не змогли перейти Карпати та змушені були відкочуватися з них, була і їхня заслуга.

Коли в 1915 році російські війська залишили Львів, Пласт у ньому знову починає відновлювати свою діяльність. При Академічній гімназії самочинно виникають чотири пластові гуртки. Вони заправляють всім громадським життям гімназії. Невдовзі з Відня, куди він виїхав з початком війни, повертається Олександр Тисовський. Оскільки інші визначні діячі Пласту, як от Петро Франко та Іван Чмола, воюють в рядах УСС, то він бере на свої плечі ношу з активізації діяльності Пласту в умовах війни. Як вислід цього, в жовтні 1917 року створений керівний орган Пласту — Головна Пластова Рада. Очолив її Олександр Тисовський.

Поступово пластові осередки відновлюються і при інших навчальних закладах Львова. Так, при гімназії Сестер Василіянок виникає ІІ пластовий полк імені Марти Борецької, а при українській Жіночій Семінарії — ІІІ полк імені княгині Ярославни. Активність пластунів у громадському житті виходить поза межі навчальних закладів. Вони беруть активну участь в зустрічі митрополита Андрея Шептицького, який повернувся з російської неволі, та в похоронах Івана Франка.

В той же час їхні старші друзі-пластуни в стрілецьких одностроях переходять Збруч, ступають на землю омріяної Великої України. В часі української революції це бойове військо водночас перетворюється і в носія культурно-просвітницької праці. Січові Стрільці засновують українські школи, просвітницькі товариства, стрілецькі і пластові осередки.

Не дивина отож, що в Наддніпрянській Україні активно створюються скаутські осередки, подібні за своїм змістом до Пласту. „Перший Білоцерківський курінь українських юнаків-скаутів" створив колишній впорядник з Галичини Євген Слабченко. Він же написав посібник „Український скаут", який користувався широким попитом. Достатньо широко розвинула свою мережу своєрідна пластова організація „Молода Січ" в Кам'янці-Подільському. В цьому місті, що на якийсь час стало столицею УНР, було навіть створено Головну Пластову Раду. Виникали українські скаутські організації також у Києві, Катеринославі, Каневі, Винниці, Житомирі, Ізмаїлі, Умані, Жмеринці. Галичани часто в цьому процесі надавали організаційну допомогу, на втіху тутешнім скаутам передавали їм посібники Тисовського, іншу пластову літературу українською мовою. Однак більшовицька окупація не дала змоги повноцінно розвинутись цим паросткам українського скаутінгу на Наддніпрянщині.

Активну участь взяли пластуни, що велінням воєнної долі опинилися в російському полоні, у здійсненні української революції на Великій Україні. Зокрема історія цієї революції знає, що найбільш боєздатною українською військовою частиною був Корпус Січових Стрільців, який був створений вихідцями з Галичини та складався з галичан і яким командував Євген Коновалець. В революційному морі анархії і отаманії він чітко вирізнявся своєю дисципліною та військовим вишколом. А таким його створили спільно з Коновальцем бойові побратими — старшини Легіону Українських Січових Стрільців. Першими серед них ми знову бачимо пластунів Івана Чмолу — команданта II сотні, Василя Кучабського — команданта запасного куреня, Романа Сушка — команданта І сотні та Федора Черника — команданта двох сотень скорострілів. Всі вони поряд з Євгеном Коновальцем та його заступником Андрієм Мельником входили до складу Стрілецької Ради.

Не менш важливу роль відіграли пластуни і в становленні Західно­української Народної Республіки. Зокрема військову акцію листопадового зриву готував і нею керував Дмитро Вітовський. На противагу нерішучості політичних чинників з Національної Ради, Дмитро Вітовський, який очолював Військовий Комітет, взяв ініціативу в свої руки. Силами всього 1400 українських стрільців та 60 старшин він за день до прибуття польської місії, яка мала перебрати владу від австрійського намісника, опанував столицю Галичини — Львів. В доленосну ніч 1 листопада 1918 року розвідницьку службу у Львові активно здійснювали близько 80 пластунів. На сумлінне виконання обов'язку їх особисто наставляв Олександр Тисовський. Пластунок на допомогу українським воякам організувала Олена Степанів.

По львівському сценарію перебрання влади українцями здійснювалося і в провінції. За браком українських вояків скрізь активну участь у цьому процесі брали пластуни: в Станиславові, Тернополі, Перемишлі, Стрию, Коломиї, Теребовлі тощо. В Стрию, зокрема, серед основних сил були 33 пластуни місцевого пластового куреня. Пізніше вони стали основою для сформованої окремої Пластунської сотні. Вона охороняла штаб, пошту, телеграф, здійснювала розвідку.

Коли Українська Національна Рада звернулася з відозвою до народу „Під зброю", а державний секретар військових справ Дмитро Вітовський оголосив про формування Галицької Армії, як і у випадку з Легіоном УСС, пластуни масово почали зголошуватися до її рядів. Багато з них було зараховано _до старшинських шкіл і вони таким чином з успіхом заповнювали кадрові військові прогалини. А пластун Петро Франко, який четарем воював у сотні УСС Романа Сушка, був нагороджений медаллю за хоробрість та закінчив лстунські школи в Вінернойштадгі та Райлові біля Сараєва, зумів організувати Летунський відділ УГА, що розміщувався в Красному біля Львова. Спочатку він складався з 20 літаків, а на початок 1919 року Летунський полк уже нараховував 80 бойових машин. Аж тепер він мав змогу сісти за штурвал літака і зробити близько 50 бойових вильотів, бо до того австрійське командування не воліло довіряти бойову машину галичанинові. Вже під час бойових дій на Великій Україні Симон Петлюра надав Петрові Франку чин полковника.

Загалом історики підраховують, що тоді близько 600 пластунів, учнів 6-8 класів гімназій, взяли кріса в свої ще незміцнілі дитячі руки і більшість з них віддала свої юні життя в боротьбі з польським завойовником. Однак вони свідомо йшли на такий подвиг, бо до цього готувалися в часі пластового вишколу.

Пласт у Галичині

Поиск по сайту: