Південний та Північний Ренесанс: загальне та особливе

Відродження в Італії прийнято називати Південним. Країни, які біли розташовані на північ Італії та охоплені гуманістичними ідеями, називають Північним Відродженням або Реформацією. Це Німеччина, Нідерланди, Франція, Англія, Швейцарія.

Південний та Північний Ренесанс – два паралельних духовних рухи, які розвивалися в один і той же час. Спільним для них є використання духовної спадщини античності, інтерес до світу природи, точність у передачі дійсності.

Обидва, кожне по-своєму, були бунтом проти феодалізму та церкви: одні під гаслом Відродження, інші – Реформації, перегляду основ католицької церкви. Але, італієць Фичино намагався створити нову «релігію» з думок античних філософів-язичників. Мешканці Півночі ж: англієць Вікліф, чех Гус, нідерландець Еразм, німець Лютер, швейцарець Цвінглі, француз Кальвін намагалися відродити ідеї раннього християнства і очистити його від середньовічних спотворень.

Для італійців характерний естетичний погляд на світ, активне творче перетворення навколишнього середовища і самих себе. Тому художня творчість Півдня славила життєрадісність людини та її красу (наприклад, мадонни Рафаеля). Італійці виявляли зацікавленність зовнішнім.

Гуманісти Реформації вимагали соціальної справедливості. Тому нідерландці проявляли інтерес до внутрішнього світу людини, вивчали потаємні сторони душі, акцентували увагу на моральних якостях і критикували негативні особливості людини, іноді до гротеску та карикатури (фантазми Иеронима Босха – «Корабель дурнів», «Несення хреста», «Сади земних насолод», «Стіг сіна»). Вони не цурались зображували представників найнижчих верств населення – селян, жебраків в їх радощах і знегодах (селянський світ Пітера Брейгеля Старшого – серія пейзажів «Пори року», «Жнива», «Весільний танець», «Селянське весілля»).

Символіка та алегоричність створюваного світу – характерна особливість Північного Ренесансу.

Якщо Італійці ідеалізували, то на Півночі уважно вдивлялися в кожну деталь, факт, подію (А. Дюрер «Заєць», «Трава»). Тому їх можна назвати засновниками «реалізму» і портретного живопису. Італійських майстрів у передачі світобачення можна назвати естетами. Північан – художниками-дослідниками.

Масова культура

Масова культура – це культура «натовпу», переважаючої більшості. Саме термін виник в 40-х рр. XX в. у текстах М. Хоркхаймера і Д. Макдональда, присвячених критиці телебачення.

Масова культура включає в себе спорт, розваги, побут, музику, масову літературу, засоби масової комунікації, образотворче мистецтво, кіно і т. д. Її зміст обумовлений щоденними подіями, прагненнями і потребами, які складають життя більшості населення (т. з. Мейнстріму).

Причинами народження масової культури є наступні.

По-перше, високий рівень розвитку комунікаційних та інформаційних систем. По-друге, високий ступінь урбанізації та індустріалізації. По-третє, як наслідок перших двох – високий ступінь відчуження людини та втрата індивідуальності, яка все частіше підміняється егоїзмом. Таку знеособлену людину іспанський культуролог» Ортега-і-Гассет у своїй роботі «Повстання мас» назвав «людиною натовпу».

Звідси – «ідіотія» мас і їх легка маніпульованість елітами за допомогою насадження культурно-поведінкових стереотипів через канали масових комунікацій.

Масове суспільство – ідеальне середовище для функціонування масової культури. Істинне спілкування і творчість підміняється стандартними моделями споживання, які і нав'язує масова культура, пропонуючи свої усереднені моделі включення людини в соціальні механізми.

Таким чином, створюється «замкнуте коло»: відчуження – «покинутість» – «ілюзії» масової свідомості – моделі усередненої стандартної соціалізації – споживання – відчуження. Додамо сюди стрімкий розвиток техніки як самоціль, який знищує традиційні цінності всіх спільнот і створює єдину «вихолощену» технократичну культуру.

У підсумку людина може позбавитися волі. Спотворюється її духовний світ. Абсолютизація технічного початку і нівелювання цінності людського буття може призвести до незворотних наслідків.

Поиск по сайту: