Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Й як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ^ (лист № 14/18.2-1562 від 1 жовтня 2003 р.)
Рецензенти: Й І.П. КОЗАЧЕНКО, доктор юридичних наук, професор; .а^іИ
Ю.В. НІКІТІН, кандидат юридичних наук, доцент; ^^В Д.М. ВЕПРИНЯК, кандидат юридичних наук, І^^И член-кореспондент міжнародної кадрової академії ...ми^^І
«^щ^^^^^^^Н
^ЯЯ^И
Удалов Т.Г. •Ц
У28 Конкурентне право: Навч. посіб. — К.: Школа, 2004. — 496 с. - Бібліогр.: с. 333-337. I8ВN 966-661-309-3 І8ВН 966-339-126-Х
У навчальному посібнику розглянуто основні аспекти правового захисту економічної конкуренції в Україні, окреслено поняття й види конкуренції та монополії, висвітлено основні положення законодавства про захист економічної конкуренції. Посібник містить навчальну програму курсу «Конкурентне право України».
Розрахований на студентів, аспірантів, викладачів вищих юридичних і економічних навчальних закладів та широке коло таких користувачів, як підприємці, посадові особи органів влади та управління.
Глава 1. Поняття, система та завдання конкурентного права
§ 1. Поняття та зміст конкурентного права
§ 2. Принципи конкурентного права
§ 3. Конкурентне право як наука та навчальна дисципліна
Глава 2. Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про захист економічної конкуренції
§ 1. Конкуренція
§ 2. Монополізм та монополії
§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави
§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції
§ 5. Загальна характеристика Закону України «Про захист економічної конкуренції»
Глава 3. Регулювання монополій
§ 1. Загальні аспекти регулювання монополій
§ 2. Демонополізація економіки
§ 3. Природні монополії
§ 4. Ціноутворення в умовах ринку
Глава 4. Ринок та його дослідження
§ 1. Сутність ринку
§ 2. Аналіз ринку
§ 3. Визначення ринкової влади, оцінка стану конкурентного середовища на ринку і висновки стосовно доцільності запровадження заходів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції
Глава 5. Держава як інститут, що забезпечує захист та розвиток конкуренції
§ 1. Органи, які забезпечують захист та розвиток конкуренції в Україні. Загальні засади діяльності Антимонопольного комітету України
§2. Структура, компетенція і організація діяльності органів Антимонопольного комітету України
§ 3. Система органів Антимонопольного комітету України
§ 4. Правові основи реалізації повноважень Антимонопольного комітету України
§ 5. Завдання, компетенція, повноваження та організаційні засади діяльності територіального відділення Антимонопольного комітету України
§ 6. Проведення органами Антимонопольного комітету перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції
§ 7. Міждержавний орган з антимонопольної політики країн СНД
Глава 6. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції
§ 1. Сутність та склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції
§ 2. Особи, які беруть участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Докази і доказування у справі
§ 3. Компетенція органів Антимонопольного комітету, щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
§ 4. Процедура розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції
§ 5. Перевірка, перегляд та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Зміна, скасування та визнання рішень недійсними
Глава 7. Основні види порушень законодавства про захист економічної конкуренції
§ 1. Загальна характеристика основних порушень законодавства про захист економічної конкуренції
§ 2. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання
§ 3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку
§ 4. Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю
§ 5. Господарська діяльність органів виконавчої влади як чинник, що призводить до вчинення ними антиконкурентних дій
Глава 8. Недобросовісна конкуренція
§ 1. Загальні засади поняття недобросовісна конкуренція
§ 2. Отримання переваг над конкурентом за рахунок його інтелектуальної діяльності та ділової репутації
§ 3. Дезорганізація виробничого процесу конкурента, створення перешкод та досягнення неправомірних переваг у конкуренції
§ 4. Збирання, розголошення та використання комерційної таємниці
§ 5. Можливі шляхи захисту від недобросовісної конкуренції та санкції за її вчинення
Глава 9. Узгоджені дії суб’єктів господарювання
§ 1. Сутність узгоджених дій
§ 2. Узгоджені дії, що не потребують одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України
§ 3. Загальні засади щодо одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на здійснення узгоджених дій
§ 4. Заява про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання та її подання
§ 5. Порядок розгляду заяви. Попередні висновки щодо кваліфікації дій
§ 6. Відповідальність за вчинення узгоджених дій без дозволу органів Антимонопольного комітету України
Глава 10. Державний контроль за процесами створення, ліквідації та реорганізації суб’єктів господарювання, придбання, передачі в оренду майна (економічна концентрація)
§ 1. Сутність економічної концентрації
§ 2. Економічна концентрація в Україні
§ 3. Глобалізація економіки
Глава 11. Захист національних товаровиробників від несприятливої іноземної конкуренції
§ 1. Застосування спеціальних захисних заходів
§ 2. Захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту
§ 3. Захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту
Глава 12. Відповідальність за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції
§ 1. Загальні засади відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції
§ 2. Відповідальність згідно з законодавством про захист економічної конкуренції
§ 3. Відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення
§ 4. Відповідальність згідно з Кримінальним кодексом України
Додаток 1. Програма курсу «Конкурентне право України»
Додаток 2. Основні нормативні акти законодавства про захист економічної конкуренції України
Закон України «Про захист економічної конкуренції»
Закон України «Про Антимонопольний комітет України»
Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»
Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.94 №5
Типові вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.02 №27-р
Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про узгоджені дії), затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.02 №26-р
Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію), затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.02.02 №33-р
Вимоги до порядку подання та оформлення заяви та документів, що до неї додаються, на надання Кабінетом Міністрів України дозволу суб’єктам господарювання на узгоджені дії, концентрацію, на які Антимонопольний комітет України не надав дозволу, затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.04.03. № 105
Передмова
Конкурентна політика є складовою загальної економічної політики України і спрямована на захист та розвиток конкуренції. Вона складається з політики, що захищає та сприяє розвиткові конкуренції, та політики, що регулює діяльність суб’єктів, які займають монопольне становище на ринку.
Історичний досвід свідчить, що за умов конкуренції, тобто змагання підприємців між собою, найбільшого успіху досягають ті з них, хто пропонує споживачеві найкращі товари, роботи та послуги за найнижчими цінами. Наявність конкуренції на ринку стимулює виробництво тих товарів, які потрібні споживачам, сприяє зниженню собівартості товарів, а відтак спонукає підприємців підвищувати ефективність виробництва, рухає науково-технічний прогрес.
Одними з найважливіших конституційних принципів забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні є державний захист конкуренції, а також недопущення зловживань монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.
Інструментом реалізації зазначених принципів є сукупність правових норм, які визначають засади захисту економічної конкуренції в Україні. Вони встановлюють загальні правила здійснення конкурентної боротьби на ринку, що є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами господарювання.
Законодавство про захист економічної конкуренції є невід’ємною частиною механізму, що забезпечує вплив держави на економічні процеси у будь-якій сучасній моделі ринкової економіки. Його основне завдання — захист і підтримка максимально високого рівня конкурентних відносин, завдяки яким і може бути, в кінцевому підсумку, забезпечено сталий розвиток економіки України.
За відсутності у держави дієвих механізмів контролю за ринковими процесами, зокрема відсутністі законодавства, що може регулювати такі процеси, або через небажання держави втручатися в них буде обмежено, спотворено або взагалі усунуто конкуренцію з ринку. Внаслідок цього будуть порушені права та охоронювані законом інтереси підприємців діючих на ринку, та споживачів. Крім того, необмежена державним контролем стихія ринку буде призводити до усунення з нього чи поглинання слабіших виробників та злиття рівновеликих, у результаті чого виникатимуть олі-» гополістичні та монополістичні утворення, які самостійно або разом з іншими зможуть контролювати ринок і впливати на його механізми.
Запропонований навчальний посібник визначає основні аспекти правового захисту економічної конкуренції в Україні, окреслює поняття й види крнкуренції та монополії, висвітлює основні положення українського законодавства про захист економічної конкуренції. Він розрахований на широке коло таких користувачів, як підприємці, посадові особи органів влади та управління, аспіранти, студенти та громадяни.
У першу чергу цей навчальний посібник покликаний допомогти студентам та аспірантам опанувати науку конкурентного права, а особам, які працюють у різних галузях та сферах народного господарства України, — у дослідженні та застосуванні у повсякденному житті норм законодавства про захист економічної конкуренції, і
Таким чином, вивчення та застосування на практиці поло- | жень даного навчального посібника дасть можливість: і
• підприємцям — здійснювати свою діяльність відповід- І но до норм чинного законодавства, захистити себе від неправомірних дій органів влади й управління, а також конкурентів, що спрямовані на спотворення конкурентного клімату на ринку;
• посадовим особам органів влади й управління — запобігти прийняттю неправомірних рішень, точніше кваліфікувати неправомірні дії органів влади й управління та підприємців;
• аспірантам і студентам — успішно засвоїти та скласти навчальні дисципліни, що стосуються захисту та розвитку економічної конкуренції;
• громадянам — захистити свої права як споживачів. Автор буде вдячний за надані відгуки, зауваження та пропозиції до цього навчального посібника. Коментарі прошу надсилати за електронною адресою и1@Ьі§1.ги.
Глава 1
Поняття, система та завдання конкурентного права
§ 1. Поняття та зміст конкурентного права
Основою законодавства про захист економічної конкуренції є конкурентне право. Саме на основі конкурентного права базуються всі норми законодавства про захист економічної конкуренції. Конкурентне право включає як норми права, що захищають економічну конкуренцію, так і норми права, що регулюють діяльність монополій та обмежують зловживання монопольним становищем.
Термін «конкурентне право» (СотреШіоп І.а^) має багато значень. Можна виділити принаймні чотири основні значення терміна «конкурентне право»:
1) конкурентне право як галузь (підгалузь, інститут) права;
2) конкурентне право як галузь законодавства;
3) конкурентне право як наукова дисципліна;
4) конкурентне право як навчальна дисципліна, що її вивчають у вищих юридичних та економічних навчальних закладах.
Зарубіжні юристи, перш за все європейські, не мають єдиної позиції щодо поняття конкурентного права та його місця в системі права, хоч термін «конкурентне право» використовують досить часто. -
Виникнення конкурентного права як самостійної галузі можна пов’язати з прийняттям перших законів про захист економічної конкуренції наприкінці XIX ст. (в США — Закон Шермана 1890 р., у Німеччині — Закон про недобросовісну конкуренцію 1896 р.). Батьківщиною конкурентного права вважаються США, де його традиційно називають ан-титрестовим правом .(АпЩгизї Ьа^). Це пов’язано з тим, що споконвічне норми антитрестового законодавства були спрямовані проти монополій (трестів). Вважалося, що монополії — це економічні аномалії, які необхідно заборонити на законодавчому рівні. Слід зазначити, що антитрестове законодавство США регулює не лише відносини, пов’язані з моно-
подією на ринку, а й попереджує недобросовісну конкурси- В цію. На відміну від США, у Німеччині самостійне антимоно- ^ польне (картельне, КагІеІІгесЬі) право виникло лише у другій половині XX ст. з прийняттям Закону про картелі 1957 р. Німецькі юристи розрізняють антимонопольне законодавство, що спрямоване проти обмеження вільної конкуренції за рахунок картелів або узгоджених дій конкурентів, і законодавство, яке попереджує недобросовісну конкуренцію. Воно виникло значно раніше антимонопольного права ‘ (Закон про недобросовісну конкуренцію 1896 р.) і захищає чесну конкуренцію між підприємцями. Обидві галузі законодавства (антимонопольне право та право проти недобросовісної конкуренції) визначаються у Німеччині одним терміном — «законодавство про конкуренцію». У Франції чітко розмежовуються норми законодавства про недобросовісну конкуренцію і норми антимонопольного права.
В Україні виникнення конкурентного права можна пов’язати з прийняттям у 1992 р. Верховною Радою України Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». До 2001 р. існувало чітке розмежування між антимонополь-ними нормами, які в основному обмежували монопольні прояви на ринку і закріплювалися положеннями зазначеного закону, та нормами, спрямованими на захист конкуренції, що забезпечували недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності і закріплювалися положеннями Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» 1996 р. З прийняттям 11 січня 2001 р. Верховною Радою України Закону України «Про захист економічної конкуренції» таке розмежування було усунуто. Нині норми права, що забезпечували антимонопольне регулювання та недопущення недобросовісної конкуренції, поєднані поняттям «законодавство про захист економічної конкуренції».
Отже, з точки зору українського законодавства, конкурентне право можна охарактеризувати як галузь права що цілком грунтується на нормах законодавства про захист економічної конкуренції.
У запропонованому навчальному посібнику термін «законодавство про захист економічної конкуренції» має широке тлумачення. По-перше, він підкреслює кінцеву та позитивну мету правового регулювання — створення умов для розвитку підтримки та захисту економічної конкуренції. Це прин
ципово відрізняє термін «законодавство про захист економічної конкуренції» від терміна «антимонопольне законодавство», який мав негативний відтінок та не зовсім чітко визначав цілі правових норм і засобів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції (в Україні монопольне становище не заборонено, заборонено лише зловживання ним). По-друге, термін «законодавство про захист економічної конкуренції» застосовують для визначення правового регулювання конкуренції та інших тісно пов’язаних з нею суспільних відносин. У такому розумінні цей термін охоплює правові інститути публічно-правового і приватно-правового характеру. Вони покликані врегулювати цілий комплекс суспільних від-» носин, що виникають у процесі розвитку конкуренції, її захисту та участі в ній підприємців.
Особливою сферою відносин, яка потребує пильної уваги з боку держави, є монополії. На перший погляд не доцільно розглядати сферу, що регулюється окремими нормативними актами, зокрема Законом України «Про природні монополії» в ракурсі законодавства про захист економічної конкуренції. Однак, незважаючи на характер, прямо протилежний конкуренції, у рамках законодавства про захист економічної конкуренції ці проблеми розглядаються з таких причин:
1) часто монополії виникають та прогресують там, де була конкуренція, і тому тісно пов’язані з нею;
2) монополії являють собою антипод конкуренції і в цьому розумінні мають виключний характер;
3) в існуючих монопольних сферах держава повинна передбачити спеціальне регулювання, що компенсуватиме відсутність конкуренції та забезпечуватиме захист прав та інтересів суб’єктів господарювання і споживачів у цих галузях економіки;
4) суб’єкти, які зловживають своїм монопольним становищем, можуть підлягати примусовому поділові відповідно до ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Таким чином, конкурентне право як галузь законодавства із захисту економічної конкуренції характеризується конкретним предметом правового регулювання, який за економічним змістом можна поділити на дві групи суспільно-правових відносин:
1) відносини, пов’язані з конкуренцією;
2) відносини у сфері монополій.
Відносини, пов’язані з конкуренцією, в основному охоплюють:
• діяльність, що реально існує на конкурентному ринку, та взаємодію конкурентів між собою;
• діяльність потенційних конкурентів;
• державне регулювання суб’єктного складу ринку;
• зловживання монопольним становищем та недобросо--вісну конкуренцію; . «
• контроль за економічною концентрацією узгодженими діями суб’єктів господарювання; ^
• надання державної допомоги та пільг суб’єктам господарювання;
• регулювання бар’єрів входу на ринок, виходу з ринку. «
Відносини у сфері монополій виникають у процесі:
• діяльності суб’єктів природних монополій;
• регулювання державних та тимчасових монополій.
Правове регулювання відносин кожної групи має певні спільні риси.
1. Ці відносини складаються при здійсненні підприємницької діяльності та у процесі її регулювання.
2. У межах цього зв’язку можна виділити горизонтальні відносини — між підприємцями та вертикальні — між підприємцями та державою.
3. Суб’єктами відносин є підприємці, які посідають, як правило, різне економічне становище на ринку, та держава в особі уповноважених органів виконавчої влади, до компетенції яких належить забезпечення захисту та сприяння розвиткові конкуренції.
4. Уповноважені органи виконавчої влади здійснюють захист економічної конкуренції як на мікроекономічному (впливають на окремі підприємства), так і на макроеконо-мічному рівні (регулюють структуру товарних і фінансових ринків). Й
§ 2. Принципи конкурентного права
Правове регулювання конкуренції базується на принципах конкурентного права. Вони забезпечують цілеспрямований вплив на конкуренцію та учасників ринкових відносин. Ок-
в
ремо можна виділити загальноправові та спеціальні принципи регулювання конкуренції.
Загальноправові принципи регулювання конкуренції.
1. Принцип свободи економічної діяльності. Базові положення Конституції України щодо конкуренції грунтуються на визначенні та забезпеченні принципу свободи економічної діяльності. Свобода економічної діяльності — комплексна категорія, яка включає передбачені і гарантовані законом:
а) право суб’єкта економічної діяльності розпочинати, проводити та припиняти її у будь-якій не забороненій законодавством сфері;
б) право отримувати, використовувати та передавати правомірну економічну інформацію;
в) свободу та захист від неправомірного впливу на свою діяльність як з боку інших суб’єктів господарювання, так і з боку держави та її органів;
г) право на захист у ході господарської діяльності економічно слабшого суб’єкта господарювання;
д) право будь-якого суб’єкта господарської діяльності на оскарження рішень та дій (бездіяльності) органів державної влади (місцевого самоврядування) та посадових осіб, якщо такі рішення та дії призводять до обмеження економічної конкуренції.
Цей комплекс прав вводиться в дію та забезпечується різними правовими нормами, які побудовані на базі єдиного принципу свободи економічної діяльності. Його цілком можна віднести до механізмів правового регулювання конкуренції.
2. Принцип державного регулювання ринкових відносин. Державний вплив на підприємницьку діяльність з кожним роком стає осмисленішим та економічно обрунтованим. Процес державного регулювання економіки можна визначити як здійснювану на основі та в межах законодавства цілеспрямовану діяльність державних органів з планування організації, стимулювання, обліку, контролю та управління різними видами економічної діяльності суб’єктів господарювання та господарською системою в цілому.
Необхідність державного впливу на економіку визначається потребою захисту публічних інтересів, у тому числі забезпеченням державних потреб, пріоритетів в економіці та соціальному розвитку, формуванням державного бюджету.
3. Принцип законності. В основі цього загальноправово-го принципу в розумінні конкурентного права лежить принцип: дозволено все, крім забороненого законодавством. Цим
принципом у своїй діяльності повинні користуватися підприємці. Разом з тим органи влади, впливаючи на економічні процеси на ринку та конкуренцію, повинні застосовувати інший принцип — заборонено все крім дозволеного законе- І давством. | Спеціальні принципи. . І /. Принцип підтримки добросовісної економічної конкуренції. Відповідно до конституційних принципів захисту конкуренції, держава гарантує збереження та розвиток ринкової конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, забезпечення регулювання сфер державних і природних монополій, а також прийняття та реалізацію такого законодавства, яке сприяло збільшенню кількості постачальників, покупців, продавців продукції та інших осіб, що господарюють на товарних ринках України.
2. Принцип недопущення зловживання монопольним становищем, обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції. Конкуренція, яку підтримує та захищає держава, може створювати передумови для розвитку та функціонування монополій. Тому держава не лише підтримує добросовісну конкуренцію, а й не допускає діяльності, що спрямована на монополізацію товарних ринків, неправомірне обмеження конкуренції, недобросовісну конкуренцію. З цією метою законодавство про захист економічної конкуренції в Україні і було побудовано за конституційним принципом недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.
Проголошення та реалізація цього принципу передбачає застосування законодавче оформлених заходів щодо попередження обмеження та недопущення діяльності, що призводить до спотворення або усунення конкуренції з ринку. Ці заходи мають бути спрямовані не лише на діяльність підприємців, а в першу чергу на діяльність органів державної . влади та місцевого самоврядування.
3. Принцип спеціального регулювання сфер природних та державних монополій. Дія конституційного принципу, що був розглянутий вище, не поширюється на сфери господарської діяльності, у яких монополізм є економічно та юридичне виправданим. Йдеться про природні монополії, які останнім часом підлягають інтенсивному державному регулюванню, спрямованому на недопущення зловживань економічною владою суб’єктами, що діють у сферах природних
; монополій. Законодавством, зокрема Законом України «Про
природні монополії», регламентовано наявність та функціо-і нування сфери природних монополій, забезпечується конт-’•: роль за їх діяльністю. Тому, щоб зберегти належний рівень ! конкурентних відносин, таке саме регулювання має забезпе-: чуватися і щодо державних монополій.
4. Принцип єдиного економічного простору. Принцип єдиного економічного простору передбачає вільне переміщення товарів, послуг та фінансових коштів територією України. Відповідно до цього принципу територія України є єдиною сферою обігу товарів (робіт послуг) та коштів, де здійснюються виробництво, обмін, розподіл та виробниче споживання різноманітних благ на основі єдиної законодавчої бази. Практична реалізація цього принципу забезпечить найповніше використання різних факторів виробництва, підвищення «прозорості» товарних ринків на території країни, ефективне застосування економічної інформації, задоволення попиту на товари (роботи послуги) різних видів. Згідно з цим принципом на законодавчому рівні має бути закріплено заборону на встановлення будь-яких штучних бар’єрів, що обмежують можливість переміщення товарів, послуг, фінансових потоків територією країни.
Для реалізації зазначеного принципу на території України не дозволяється встановлення митних кордонів, мита, зборів та будь-яких інших перепон (бар’єрів) для вільного переміщення товарів, послуг чи фінансових коштів. Однак, незважаючи на встановлену заборону, ці перепони виникають. Саме тому в Законі України «Про захист економічної конкуренції» є положення, що не дозволяють встановлювати заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону України в інший.
5. Принцип ефективності захисту економічної конкуренції. Згідно з цим принципом з переліку загальних заборон, що їх містить законодавство про захист економічної конкуренції, існують певні винятки. Вони обумовлені принципом розумної ефективності. Наприклад, відповідно до положень Закону України «Про захист економічної конкуренції» вчинення антиконкурентних узгоджених дій заборонено, проте такі дії можуть бути дозволені, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють вдосконаленню виробництва, економічному розвиткові, раціоналізації виробництва тощо.
6. Принцип заборони зловживань. Відповідно до цього принципу покаранню підлягає лише зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, але не економічна влада. Цей підхід є традиційним і для європейської системи конкурентного права.
7’. Принцип поєднання попереднього та наступного контролю. Цей принцип широко застосовується при контролі за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції під час здійснення суб’єктами господарювання концентрації узгоджених дій. Поєднання попереднього та наступного контролю дає можливість охопити якомога більшу кількість об’єктів, що перевіряються, і водночас не обмежувати діяльність підприємців.
5. Принцип захисту вітчизняних товаровиробників від недобросовісної іноземної конкуренції. Українські товарні ринки максимально відкриті для іноземних товаровиробників. Однак іноземна конкуренція не повинна завдавати шкоди економіці України. Тому для захисту вітчизняних товаровиробників держава вживає спеціальних захисних заходів (наприклад, антидемпінгові, антисубсидійні заходи). Їх правовою основою є закони України, що регулюють і регламентують зовнішньоекономічну діяльність та захищають зовнішньоекономічні інтереси України.
§ 3. Конкурентне право | як наука та навчальна дисципліна
Наука конкурентного права включає як діяльність з набуття нових знань, так і її результат — систему знань щодо особливостей правового регулювання конкуренції. Безпосередніми цілями цієї науки є опис, пояснення та передбачення правових процесів і явищ у сфері конкуренції. Отже, наука конкурентного права містить певні твердження про стан правового регулювання конкуренції, засоби його вивчення та раціональної зміни.
Теоретичною основою науки конкурентного права є економічні (праці класиків економічної думки, теорія макро- і мікроекономіки) та юридичні (зокрема теорія держави і права, адміністративного, цивільного, господарського, кримінального права, цивільного та господарського процесів) науки.
Предметом науки конкурентного права є саме конкурентне право як галузь законодавства, практика його застосування підприємцями та органами державної влади, історія виникнення, становлення та розвитку конкурентного права в Україні та за кордоном, методи й засоби вивчення та вдосконалення конкурентного права, а також переваги й недоліки механізму правового регулювання конкуренції.
Основна мета науки конкурентного права — дослідження й усвідомлення реального стану правового регулювання конкуренції, визначення ефективних шляхів юридичної підтримки, захисту та збереження конкуренції на ринку. Розробка правових моделей існування конкуренції має спиратися на її економічну сутність. Найпродуктивніше це можна забезпечити максимально тісним і плодотворним взаємозв’язком вчених-юристів та економістів. У свою чергу співробітникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, що розв’язують питання захисту й розвитку конкуренції з практичного боку, доцільно уважніше прислухатися до рекомендацій учених.
Наука конкурентного права зарубіжних країн розвивалася разом з самим конкурентним правом та законодавством про захист економічної конкуренції цих країни не один десяток років. Досить згадати більш ніж сторічну історію анти-трестового законодавства США. За рубежем щорічно публікуються сотні праць з проблем конкурентного права, у цій сфері інтенсивно працюють спеціалізовані наукові центри та неурядові організації (наприклад, Антитрестовий інститут США).
На відміну від зарубіжних країн наука конкурентного права в Україні перебуває лише на стадії становлення, яке з суб’єктивних та об’єктивних причин відбувається доволі повільно. Однак потреба юристів у правових знаннях та глибшому дослідженні законодавства про захист економічної конкуренції постійно зростає, ускладнюється саме законодавство, напрацьовується адміністративна та судово-господарська практика, виникає багато актуальних і нерозв’язаних проблем. Все це свідчить про необхідність розробки стійкої теорії конкурентного права та побудови на її основі ефективного законодавства про захист економічної конкуренції.
На цій теоретичній та практичній основі доцільно викладати у вищих навчальних закладах України конкурентне право як навчальну дисципліну. З цією метою Міністерство освіти і науки України розробило та рекомендувало ввести
до навчального курсу вищих навчальних закладів та закладів з підвищення кваліфікації нову навчальну дисципліну, за -допомогою якої студенти зможуть засвоїти предмет, принципи, методи конкурентного права, шляхи його становлення і подальшого розвитку та багато інших знань, що необхідні особі, яка має справу з сучасними економічними процесами. Нова навчальна дисципліна називається «Конкурентне право України».
Цей курс спрямований на вивчення та дослідження таких ;• положень і напрямів: •;
• предмет, система, методи, джерела конкурентного;
права; ‘ ;;
• законодавство, що забезпечує захист конкуренції та^ регулювання монополій; І;
• політика держави щодо розвитку та захисту конку-» ренції;
• вивчення та дослідження ринку;
• вивчення системи органів, які здійснюють в Україні політику захисту та розвитку конкуренції;
• дослідження такого явища, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, Їх види та класифікація;
• вивчення процесуальних засад щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
• відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
• дослідження міжнародного досвіду щодо здійснення політики захисту конкуренції.
Зазначений навчальний курс розроблявся для його викладання студентам юридичних та економічних факультетів і вузів. Основною метою викладання даного курсу є формування у студентів необхідних правових і економічних знань щодо науки конкурентного права, що невід’ємно пов’язані з . їх професійною підготовкою та подальшою професійною Ц діяльністю. І
Нова навчальна дисципліна висвітлює основні напрями • конкурентного законодавства України. Її мета — допомогти. Ц студентам юридичних і економічних вузів та факультетів як у вивченні норм цього законодавства, так і в Їх застосуванні у повсякденному житті. Вивчення курсу конкурентного права підвищить правосвідомість осіб, які його вивчають, дасть
можливість розкрити юридичні й економічні аспекти науки щодо захисту конкуренції та регулювання монополій, а відтак забезпечить подальше додержання норм законодавства про захист економічної конкуренції майбутніми юристами та економістами.
Контрольні запитання для самоперевірки /. Що є основою законодавства про захист економічної
конкуренціє?
2. Які значення має термін «конкурентне право»?
3. З якою подією можна пов’язати виникнення конкурентного права в Україні?
4. Які загальноправові принципи конкурентного права Вам відомі?
5. Які спеціальні принципи конкурентного права Вам відомі?
6. Що є предметом науки конкурентного права?
7. Яке основне завдання науки конкурентного права?
Глава 2
Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про захист економічної конкуренції
§ 1. Конкуренція
Конкуренцію (від лат. сопсиггеге (пізньолат. сопсиггепііа — змагання, суперництво) — стикатися, суперничати, змагатися) можна визначити як змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливість кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво необхідної споживачеві продукції.
Конкуренція виявляється в економічному суперництві окремих товаровиробників, що відбувається між ними з метою задоволення своїх потреб, забезпечення найвигідніших умов виробництва та збуту товару, одержання найвищого прибутку тощо.
Економічний зміст конкуренції полягає у її здатності створювати в економіці держави сприятливий клімат для виробництва та реалізації товарів. Завдяки конкуренції діяльність окремих осіб з виробництва та реалізації товарів дає максимально можливі результати. Під загрозою банкрутства, у разі перемоги конкурента, кожен виробник намагається зробити все можливе, щоб удосконалити технологію виробництва, поліпшити якість товару вироблюваного, зменшити його вартість, розширити ринок збуту тощо. Двома невід’ємними ознаками конкуренції є:
1) наявність на ринку великої кількості незалежних продавців і покупців певного виду товару;
2) відсутність бар’єрів входу (виходу) на ринок для покупців і продавців.
Таким чином, з одного боку, конкуренція виступає економічним механізмом регулювання пропорцій виробництва певного виду товарів (робіт, послуг), поліпшення їхньої якості, з іншого — однією з об’єктивних умов функціонування ринку, наявності на ньому великої кількості незалежних виробників, покупців і продавців. Вона є об’єктивною закономірністю товарного виробництва і властива всім рівням розвитку ринкової економіки, виступає як зовнішня продуктивна сила, що спонукає підприємства і громадян підвищувати продуктивність праці, знижувати витрати виробництва, прискорювати темпи науково-технічного прогресу, проводити організаційні та структурні зміни в економіці. Особливі форми конкурентних відносин складаються за умов переходу до різних форм власності і господарювання, подолання командно-адміністративної та планово-розподільчої системи управління, інфляційних процесів та незабезпеченості загальної товарно-грошової збалансованості ринку.
Так, за умов планової економіки (зразком якої є економіка колишнього Радянського Союзу) рішення про те, який товар і за якими цінами можуть придбати споживачі, приймається централізовано. При цьому виробники товарів є лише виконавцями цих планових показників, які не несуть ніякого ризику і тому не намагаються зробити свій товар конкурентоспроможним за рахунок поліпшення його якості чи зниження ціни.
У той же час за умов ринкової економіки та за наявності внутрішньогалузевої конкурентної боротьби споживачі мають можливість вибирати ті товари, ціна та якість яких відповідають їх вимогам і в повному обсязі задовольняють потреби. Тому найбільший прибуток отримають ті підприємці, які пропонуватимуть товари найкращої якості за найнижчими цінами.
Протягом останніх десятиліть в усьому світі спостерігається зростання та посилення ринкової конкуренції. Нещодавно її не було у багатьох країнах і галузях економіки. Бар’єри входження на ринки були непереборні, а домінуючі позиції окремих підприємств чітко визначені. І навіть там, де існувала конкурентна боротьба, вона не була жорсткою, бо розвиток конкуренції стримувався безпосереднім втручанням великих підприємств.
Відсутність конкуренції на ринку та втручання ,в ринкові конкурентні процеси потужних монопольних утворень, що діють на ньому, негативно позначаються на розвитку та функціонуванні економіки. Водночас наявність конкуренції забезпечує розвиток і становлення економіки. Наприклад, розпад великих підприємств і потужних економічних блоків, з одного боку, та посилення внутрішньогалузевої конкуренції — з іншого пов’язані з відомим економічним зростанням Німеччини та Японії після Другої світової війни. Такі найбільш конкурентоспроможні нині галузі японської економіки, як електроніка та машинобудування, розвинулися за рахунок внутрішньогалузевої конкуренції. Разом з тим розвиток більшої частини економіки цієї країни, зокрема хімічна промисловість, роздрібна торгівля, стримується обмеженням конкуренції.
Сьогодні майже не існують галузі та сфери економіки, на розвиток та функціонування яких не впливала б ринкова конкуренція. Враховуючи це, жоден уряд країн з ринковою економікою не може не усвідомлювати необхідність існування та підтримки ринкової конкуренції.
Конкуренція означає змагальність в економіці, як у спорті. Такі змагання можуть відбуватися між двома чи більше підприємцями і стосуватися якості продукції чи послуг, ціни, а також сукупності тих чи інших факторів, що мають значення для споживачів. Тому окремі підприємці намагаються обмежити чи взагалі усунути конкуренцію з ринку, погоджуючи між собою умови виробництва та ціни товарів, або ж прагнуть досягти такого становища на ринку, при якому їм вже не доведеться брати до уваги конкурентів.
Тому одне з першочергових завдань держави — не допустити таких обмежень конкуренції та сприяти її вільному розвиткові як у загальносуспільних інтересах, так і в інтересах окремих споживачів. В Основному Законі України відображено положення, спрямовані на захист конкуренції. Так, ст. 42 Конституції України визначає, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Для з’ясування юридичного змісту терміна «конкуренція» можна звернутися до позиції законодавця. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) — це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Таким чином, юридичний зміст конкуренції має яскраво виражений економічний характер. Законодавець встановив такі його ознаки:
1. Змагальність (боротьба) між конкурентами, як основний зміст конкуренції.
2. Змагальність виражається у діях (правомірних чи неправомірних) підприємців, спрямованих на досягнення переваг над своїми конкурентами.
3. Споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями чи покупцями.
4. Окремий підприємець не може впливати на конкурентні ринкові механізми.
Отже, як регулятор ринкових відносин конкуренція змушує підприємців змагатися між собою, внаслідок чого сприяє досягненню найкращих соціальних і ділових результатів. Вона не дозволяє економічній владі концентруватися в одних руках і таким чином унеможливлює зловживання нею.
У ринковій економіці на конкуренцію покладено ряд функцій: регулювання, мотивації, розподілення та контролю.
Функція регулювання полягає в тому, що основні виробничі фактори спрямовуються саме у ті сфери, які потребують їх найбільше і де вони будуть використані найефектив-’ ніше. Це пов’язано з необхідністю для підприємців виробляти ті товари (надавати послуги, виконувати роботи), які потрібні споживачеві.
Змістом функції мотивації є здатність конкуренції стимулювати підприємців пропонувати на ринок найкращі товари за найнижчими цінами, а також знижувати витрати на їх виробництво. Утриматися на ринку, де панує конкуренція, і при цьому отримати прибуток можливо, лише якщо. виконувати зазначені вимоги.
Отже, прибуток перерозподіляється на користь підприємців, які використали свої ресурси найпродуктивніше. Саме в цьому виражається функція розподілення.
Функція контролю дає змогу не допустити неефективної діяльності підприємців, а також не дозволяє окремим підприємцям необмежене панувати на ринку і нав’язувати споживачам та іншим учасникам ринку свої правила гри.
Все це свідчить про те, що економічна конкуренція має велике суспільно-економічне значення. Тому з метою задоволення суспільних інтересів і забезпечення економічного
зростання держава вживає заходів щодо захисту та розвитку конкуренції. іА
§ 2. Монополізм та монополії ІЦ
Монополія, монополізм (від лат. топороііит — одноособове право на продаж) — 1) виключне право на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке належить одній особі, певній групі осіб або державі; 2) великі об’єднання підприємців (картелі, синдикати, трести, концерни, консорціуми тощо), що виникають на базі зростаючої концентрації виробництва і капіталу та зосереджують у своїх руках значну частку виробництва чи продажу певного товару з метою досягнення домінуючого становища на ринку, одержання максимального прибутку.
Отже, монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між монополістами та іншими учасниками ринку свідчать про нерівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.
Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають чинити тиск на інших учасників ринку. Проте монополія в економіці може з’являтися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність.
Поняття «монополія» можна визначити як ситуацію на ринку, за якої кількість продавців чи покупців настільки мала, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто контролювати ринок.
Такий контроль наділяє суб’єкта господарювання, що займає монопольне становище, виключним правом на розпорядження ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на
конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки.
Причини виникнення та існування монополії різні. Виходячи з цього можна виділити чотири основні типи монополії:
1) законна (легальна) монополія;
2) природна монополія;
3) тимчасова монополія;
4) міжнародна монополія.
Законна (легальна) монополія — це виключне право суб’єкта господарювання здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а монопольне право суб’єкта господарювання на здійснення певної діяльності, надання послуг, володіння майном дозволено та підтримується законодавством. Законну (легальну) монополію у свою чергу можна поділити на державну та приватну.
Державна монополія — виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних металів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів про-’ дуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава залишає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних товарів для досягнення найбільшого соціально-економічного ефекту від виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за оборотом та виробництвом товарів, які мають стратегічне значення для держави.
Монополія держави на виробництво і реалізацію деяких видів товарів масового споживання (тютюн, лікеро-горілчані вироби, сіль, спирт та ін.) охоплюється терміном «державна монополія». Вона може бути повною, якщо держава монополізує і виробництво, і реалізацію відповідних товарів або частковою, коли монополізовано лише виробництво або реалізацію. Державна монополія є у багатьох країнах світу: в Італії — на тютюн, спирт, сірники, пиво; в Японії — на сіль, тютюн, спирт, опій; у Німеччині — на вино.
В Україні відповідно до законодавства державна монополія існує на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, охороною важливих об’єктів державної власності, експлуатацією атомних електростанцій та ін. •
Приватна монополія — це виключне право юридичної чи фізичної особи на розпорядження та використання результатів своєї діяльності. Але не всякий результат діяльності підпадає під визначення приватної монополії. Приватною монополією можуть бути лише ті результати діяльності, на які згідно з законодавством особа має виключні права чи може їх набути.
Яскравим прикладом приватної монополії є результати творчої діяльності (інтелектуальна власність). Безперечно, творча діяльність окремих осіб є чинником, який примушує розвиватися економіку, сприяє зростанню виробництва, забезпечує науковий прогрес. Творча діяльність — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатами якої є щось принципово нове, оригінальне чи неповторне. У процесі такої діяльності вдосконалюються засоби виробництва, виникають нові технології, знижуються витрати на виробництво .одиниці продукції тощо. Разом з тим, для отримання позитивних результатів своєї творчої діяльності особа витрачає значні інтелектуальні та фінансові ресурси. Щоб стимулювати особу займатися творчою діяльністю у подальшому та для покриття витрат, держава гарантує їй право на виключне (монопольне) володіння та розпорядження протягом певного часу результатами її творчої (інтелектуальної) діяльності.
В Україні держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. За Конституцією України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати зазначені результати, винятками є випадки, встановлені законодавством.
Природна монополія — сфера економіки, в якій конкуренція з об’єктивних причин (технологічні особливості виробництва, характер попиту та пропозиції) неможлива. Вона має стійкий, постійний характер, майже унеможливлює появу на ринку природних монополій нових суб’єктів.
Природна монополія ефективно функціонує лише за умови, що весь ринок охоплює один господарюючий суб’єкт. Такі суб’єкти можуть існувати, коли ефект масштабу настільки великий, що один суб’єкт господарювання може забезпечити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на вироб-
| ництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб’єктів господарювання.
Тимчасову монополію можна визначити як монополію’, за якої суб’єкт господарювання тимчасово стає єдиним покупцем чи продавцем товару на окремому товарному ринку, але ненадовго. Його конкуренти можуть з’явитися на цьому ринку пізніше. Порівняно з природною, тимчасова монопо-| дія має нестійкий характер і не може істотно впливати на | ринкові процеси. Прикладом тимчасової монополії може бу-| ти підприємство, яке вперше запропонувало споживачеві нову продукцію.
; Міжнародна монополія —- це значна компанія чи група
компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох , сферах світового господарства з метою отримання максимальних прибутків.
Міжнародні монополії набувають форми транснаціональних і багатонаціональних підприємств. Транснаціональні підприємства перебувають у власності та управлінні осіб з однієї країни, багатонаціональні — у власності та управлінні осіб з кількох країн. Їх характерна ознака — міжнародна розпорошеність акціонерного капіталу та багатонаціональний склад компанії.
Зазначені підприємства складаються з материнської компанії, розташованої у країні походження капіталу, та дочірніх товариств, філіалів і відділень, розміщених у різних країнах. Як правило вони є юридичними особами і діють на основі національного законодавства країн, їхнього знаходження.
§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави
Аналіз конституційних норм і принципів дає можливість зробити висновок, що Конституція України розглядає підтримку та захист конкуренції як двостороннє правове явище. З одного боку, це особлива діяльність держави, спрямована на забезпечення конкуренції в економіці, а з іншого — еконо-міко-правова гарантія реалізації конституційного принципу права на підприємницьку діяльність не заборонену законом.
З цієї точки зору підтримка конкуренції виявляється в обов’язковій діяльності держави в особі її органів та посадових осіб зі створення умов для виникнення розвитку та іс-
нування добросовісної економічної конкуренції, а також недопущення зловживанням монопольним становищем на ринку, неправомірному обмеженню конкуренції та недобросовісній конкуренції. Така діяльність держави та уповноважених нею органів надають право підприємцям здійснювати свою господарську діяльність за умов добросовісної конкуренції. Право підприємців на наявність добросовісної конкуренції дає їм можливість вільно конкурувати й вимагати здійснення правомірних дій від своїх конкурентів та інших учасників ринку.
Специфічною особливістю цього права є те, що не всі підприємці заінтересовані в його існуванні. Так, законодавство про захист економічної конкуренції виділяє суб’єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Пануючи на ньому, вони мають реальну можливість обмежувати доступ на ринок іншим суб’єктам господарювання. Суб’єкти господарювання, які домінують на ринку та мають значну його частку і, як правило, не заінтересовані та навряд чи прагнутимуть конкурентної боротьби. Тому держава за допомогою законодавства ставить таких суб’єктів господарювання у певні рамки.
Навпаки, підприємці, які прагнуть за рахунок добросовісної конкуренції здобути додаткові економічні переваги, заінтересовані зберегти належний правовий режим і забезпечити наявність добросовісної економічної конкуренції у підприємницькій діяльності.
В ході цієї діяльності підприємець стає учасником горизонтальних і вертикальних правовідносин, суб’єктами яких є держава в особі своїх уповноважених органів (посадових осіб) та інші підприємці.
Горизонтальні відносини виникають між суб’єктами господарювання, які діють на конкретному товарному ринку. Ніхто з них не має права здійснювати недобросовісну конкуренцію або вчиняти інші дії, що можуть бути визнані попущенням відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції. В іншому разі підприємець, права та охороню-вані законом інтереси якого порушено, може захистити їх у судовому або адміністративному порядку.
Вертикальні відносини виникають між суб’єктами господарювання та органами влади. В їх основу покладено обов’язок держави здійснювати захист конкуренції. Вони мають владний характер та необхідні для забезпечення державного
регулювання ринкових відносин. Беручи участь у вертикальних відносинах, органи, на які покладено обов’язок здійснювати захист та підтримку конкуренції, повинні діяти в межах своєї компетенції та на основі дозвільного правового режиму (заборонено все, крім дозволеного законом).
Підтримка конкуренції як спеціальна діяльність держави спрямована на те щоб гарантувати:
1) наявність добросовісної конкуренції;
2) недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.
Незважаючи на те, що Конституція України та законодавство взагалі не вживають термін «добросовісна конкуренція», у ст. 42 Конституції України йдеться саме про захист добросовісної конкуренції. Отже, з точки зору відповідності закону чесним звичаям у підприємницькій діяльності, приватним та суспільним інтересам, соціальним функціям підприємництва конкуренцію можна поділити на добросовісну (правомірну діяльність, що заохочується державою) та недобросовісну (протиправну діяльність). Діяльність, спрямовану на вчинення недобросовісної конкуренції, відповідно до ст. 42 Конституції України заборонено. Отже, коли Консти-
| туція України гарантує захист конкуренції, то мається на
‘ увазі виключно добросовісний її різновид.
Не лише заборони на рівні законодавства дають змогу розмежувати добросовісну та недобросовісну конкуренцію. Нині чітко позначилася тенденція позитивного регулювання конкурентних відносин за допомогою правил та стандартів добросовісної конкуренції. Правами з розробки, застосування та контролю за додержанням цих правил наділяються добровільні об’єднання професійних суб’єктів, що діють у тій чи іншій сфері підприємництва.
Державна підтримка конкуренції — це гарантія прав і свобод підприємців. Вона дає можливість підприємцям вільно здійснювати свою економічну діяльність. Тому для забезпечення прав і свобод підприємців, а також виконання обов’язку держави з підтримки конкуренції застосовуються законодавчі та організаційні гарантії.
В основу законодавчих гарантій прав і свобод підприємців покладено принципи єдиного економічного простору, вільного пересування товарів, робіт, послуг, свободи економічної діяльності та підтримки конкуренції. В рамках конкурентних
відносин ці гарантії закріплено в законодавстві про захист економічної конкуренції, яке складається з положень Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також відомчих нормативних актів Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств. Саме в законодавстві про захист економічної конкуренції як цілісній системі нормативних правових актів закріплено конкретні норми, що спрямовані на захист економічної конкуренції; визначено коло державних органів, на які покладено обов’язок здійснювати захист конкуренції на всій території України; передбачено відповідальність за вчинення дій, спрямованих на спотворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку.
Одним з основних нормативних актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції». Він регулює відносини, що впливають на конкуренцію на товарних ринках в Україні, на яких діють українські та іноземні юридичні особи, державні органи влади, органи місцевого самоврядування, органи господарського управління суб’єктів господарювання та фізичні особи.
До організаційних гарантій у сфері підтримки конкуренції можна віднести діяльність органів судової й виконавчої влади.
Роль судів у захисті економічної конкуренції останнім часом зросла. Захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян у сфері підприємницької діяльності відбувається в рамках системи господарських судів в Україні. Свої завдання вони виконують перш за все у процесі вирішення економічних спорів між підприємцями, а також шляхом судового контролю за діяльністю державних органів та органів місцевого самоврядування.
Антимонопольні органи (органи Антимонопольного комітету України) є структурами виконавчої влади. Вони безпосередньо реалізують державну політику щодо сприяння розвиткові й захисту конкуренції на товарних ринках України та регламентації діяльності монопольних утворень. Відповідно до законодавства в адміністративному порядку вони захищають права та охоронювані законом інтереси осіб, які господарюють на ринку.
Повноваження, що їх регулюють антимонопольні органи як органи державної виконавчої влади, є засобами виконання конституційного обов’язку держави з підтримки та захис
ту конкуренції та випливають з неї. Тому права антимоно-польних органів та їх практична реалізація повинні чітко відповідати конституційним нормам і принципам, а також публічним інтересам в економіці.
§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції
У класичному уявленні ринкова система, яка створюється нині в Україні, містить стихійне та цілеспрямоване регулювання. Основою стихійного регулювання (саморегулювання) є об’єктивні економічні закони (наприклад, закон попиту та пропозиції). Наслідки їх діяння не завжди мають позитивний ефект з точки зору соціально-економічних інтересів суспільства (публічних інтересів), тому процес саморегулювання необхідно коректувати та доповнювати цілеспрямованим впливом на економічну систему, щоб зменшити негативні прояви ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою державного регулювання економіки, одним з видів якого і є регулювання конкуренції. Його основне призначення — стимулювати конкуренцію, упереджувати та не допускати протиправної діяльності учасників ринку, яка спрямована на спотворення механізму конкурентної боротьби. Таким чином, поряд з існуванням конкуренції як природного елемента економіки, вона підтримується, стимулюється і навіть іноді нав’язується ззовні.
Впливати на конкуренцію можна перш за все за допомогою її нормативно-правового регулювання. Таке регулювання здійснюється шляхом закріплення у нормативно-правових актах правил здійснення господарської діяльності, а також послідуючого контролю за цією діяльністю.
Проявом нормативного регулювання є комплекс нормативно-правових актів про конкуренцію, який включає два великі блоки:
1) законодавство про захист економічної конкуренції;
2) інші нормативно-правові та рекомендаційні акти про
конкуренцію.
Є кілька точок зору щодо визначення змісту законодавства про захист економічної конкуренції.
1. Законодавство, про захист економічної .конкуренції складається з конституційних норм (наприклад, ст. 42 Конституції України) та законодавчих актів, що безпосередньо регулюють конкурентні відносини та є виявом державної політики щодо захисту конкуренції (законодавчі акти про конкуренцію та обмеження монополізму, банківську діяльність, інвестиційну діяльність, зв’язок та інші акти).
2. Законодавство про захист економічної конкуренції містить вищезазначені норми Конституції України і законодавчі акти, а також укази Президента України та постанови (розпорядження) Кабінету Міністрів України (наприклад, про підтримку конкуренції в окремих галузях економіки).
3. Законодавство про захист економічної конкуренції охоплює не лише зазначені види нормативних актів, а й усе цивільне законодавство, оскільки конкуренція забезпечується такими юридичними принципами та категоріями, як рівність, свобода договору, відшкодування збитків та відповідальність.
Будь-яка точка зору має право на життя, але якщо проаналізувати законодавство про захист економічної конкуренції можна дійти висновку, що воно є цілісною системою нормативно-правових актів, яка включає правила підтримки добросовісної конкуренції, недопущення обмеження, спотворення та усунення конкуренції з ринку. Законодавство про захист економічної конкуренції покликано врегулювати відносини як між підприємцями, так і між підприємцями та державою в особі уповноважених органів на всій території України.
Таким чином, законодавство про захист економічної конкуренції включає:
1. Конституцію України.
2. Закони України.
3. Укази Президента України.
4. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.
5. Відомчі акти Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств.
Акти законодавства про захист економічної конкуренції розміщені відповідно до вертикальної ієрархії норм про конкуренцію.
Конституція України має вищу юридичну силу. Аналіз конституційних положень свідчить про те, що Конституція розглядає підтримку та захист економічної конкуренції як обов’язкову діяльність держави і водночас як гарантію забезпечення права на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом.
Наступною сходинкою у вертикальній ієрархії норм законодавства про захист економічної конкуренції є закони України. Центральне місце серед них посідають закони України «Про захист економічної конкуренції» (найважливіші його положення буде розглянуто в наступному параграфі), «Про Антимонопольний комітет України» та «Про захист від недобросовісної конкуренції».
Норми, спрямовані на захист та розвиток економічної конкуренції, містяться також у підзаконних актах, зокрема указах Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України. Як приклад можна навести Указ Президента України «Про Основні напрями конкурентної політики на 2002—2004 роки», постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надан