Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Сказання про війну козацьку з поляками



[НАПАД НА СІЧ]

Року від розподілу стихій 7183, а від сповиття пеленами у Вифлеємі Маляти^, що небо хмарами повиває, 1675. Турчин, цей ненаситний і завжди спраглий християнської крові фракійський смок, не задовольнився тим, що в минуле літо ковтнув чимало православного козако-українського народу …

…На третю тоді чи четверту ніч після Різдва Христового опівночі хан наблизився до Січі, зняв через Орду січову сторожу, що стояла за верству чи дві в пригожому місці і від цієї сторожі звідомився, що вже більше ніде інде, навіть у са­мій Січі немає сторожі, і що військо в Січі п’яне безпечно спить у своїх куренях. Хан дуже на це зрадів і зараз-таки, вибравши спосеред пійманих запорозьких сторожів кращого, пообіцяв йому свою ласку з особливою винагородою і наказав впровадити яничарів піхотою в середину Запорозької Січі тією хвірткою, яка за їхнім-таки, сторожів, виказом була не замкнена. А яничарам, посилаючи їх отак з тим запорозьким проводирем у Січ, наказав, коли ввійдуть у неї, вчинити над запорожцями, що сплять п’яні, належну військо­ву розправу; сам хан, об’їхавши з Ордою Січ довкола і густо її обступивши, стояв непооддаль напоготові, щоб не випустити й духа втікачів-запорожців. Але що чоловік собі обіцує, теє Бог ницує, згідно давнього прислів’я, і це, власне, виповнилося туркам і тата­рам та й змарнотило їхню надію вигубити низове Запорозьке Війсь­ко та зруйнувати Кіш…

Тож яничари, заповнивши Січ, як вище казав, і опанувавши всі січові гармати та заступивши всі вільні місця, були кілька годин у зніченні й тихому мовчанні. Коли ж повернуло запівночі, то Вседер­житель Бог зблаговолив зберегти за своїм жеребом цілим від поги­белі своє православне й преславне низове запорозьке Військо. Він відігнав в одному з куренів сон в одного Шевчика і той, вставши на своє діло, відчинив кватирку та й почав крізь віконну щілину при­глядатися, чи ранок уже чи ні. Аж раптом побачив несподіваних людей — ущерть набиту вулицю ворогів-турків. Він жахнувся на те, однак відразу, тихо засвітивши в своєму курені кільканадцять свічок, тихцем ознайомив те п’ятьом чи шістьом товариству картникам, які ще не спали в тому курені, а заслонившись в одному з кут­ків, тихо грали в карти. Вони, почувши це, забули карти і зараз-таки, кинувшись до всіх вікон свого куреня і, не відчиняючи їх, почали приглядатися у віконні щілини, чи правду сказав їм Шев­чик. Коли ж і самі побачили повну Січ своїх ворогів-турків, то відразу тихо побудили все товариство свого куреня, якого було три з половиною сотні й ознайомили їх про біду, що їх чекала. Вони хутенько повставали, тихо повбиралися й озброїлися, а під прово­дом свого курінного отамана учинили такий лад, що біля кожно­го вікна поставили по кількадесят чоловік кращих стрільців, щоб ті безперервно стріляли, а інші щоб заряджали мушкети. Отак тихо поладнавшись і помолившись Господові Богу, відразу порозчиняли вони всі вікна й віконниці та й почали густо й безперервно стріляти в тісняву яничарів, сильно їх б’ючи. Почули це і з інших куренів та й, побачивши увіч тих-таки своїх ворогів, відразу запалили зусібіч і з усіх курінних вікон по січових вулицях і завулках вельми гус­тий і безперервний мушкетний вогонь, і, наче незагасною блискав­кою, просвітили в своїй Січі темну тодішню ніч; вони так тяжко разили турків, що від одного пострілу падало їх два чи три. Яничари ж через свою тісняву не могли просто наставити до курінних вікон свою зброю, вони стріляли в повітря і, кидаючись поміж себе, на­че козли, падали на землю часто-густо биті і топилися у своїй власній крові. Коли ж їх на вулицях і завулках порідшало так, що лишилася живими заледве третя частина, тоді запорожці поба­чили, що, стріляючи один супроти одного з куренів на ворогів, мусили б шкодити собі самі; тож крикнули одноголосне до ручного бою й отак висипалися разом з усіх куренів з мушкетами, з лука­ми, списами, шаблями й дрючками та й почали докінчувати та нещадно вбивати решту тих турків, які не були поцілені стріль­бою.

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА

Видатний український філософ і поет, співак і музикант, байкар і педагог, що поєднав у своїй творчості елементи бароко, класицизму й просвітництва. Висунув ідеї сродності праці, нерівної рівності, розвинув вчення про дві натури і три світи.

De liberate

Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно лиш – болото.

О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане-герою!

Кільце.

Дружня розмова про душевний світ.

<...> Доки Олександр Македонський розмовляв у домі живописця про споріднену і знайому йому працю, всі зі здивуванням його слухали; потім він став по-суддівському говорити про живопис, але як тільки художник шепнув йому на вухо, що навіть фарботери почали з нього сміятися, Олександр відразу ж замовк. Розумний чоловік відчув, що йому не було часу ввійти в малярські таємниці, хоч малярам і не достає Олександрового розуму.

Дуже часто той, хто в якусь науку залюблений і встиг уже й славу здобути, надаремно мріє, що вже всі знання віддані йому, як посаг нареченої. Художник, наприклад, про всі ремесла виголошує суддівську сентенцію не тямлячи, що й однієї науки добре навчити­ся ледве стане цілого людського життя.

Про жодну науку не судять частіше та відважніше, як про ту, що робить людину щасливою, і це тому, я гадаю, що вона кожному потрібна, як кожному і жити випадає <…>

Не дивина шлях свій віднайти, але ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом іде й іншого тягне,— в сім і трудність. Проповідує щастя історик, благовістить хімік, провіщають шлях до благості фізик, логік, граматик, землемір, воїн, відкупник, годинникар, вель­можний і низький, багатий і убогий, живий і мертвий... Всі сіли на сідало вчителів; кожен науку сю собі привласнив. Але чи їхня справа вчити, судити, знати про блаженство?..

Вдячний Еродій

<...> Народженого до добра неважко навчити добру, – навчити, чи принатурити, чи призвичаїти. Навчений, принатурений, призви­чаєний – се одне і те ж. Від природи, яко від матері, легесенько сама собою розвивається наука. Вона всерідна, справжня і єдина навчителька. Сокола досить швидко навчиш літати, але не черепа­ху. Орла за хвилину призвичаїш дивитись на сонце і мати з цього задоволення, але не сову. Оленя легко скеруєш на Кавказькі гори, легко привчиш пити з найчистіших джерел, але не верблюда і не вепра.

Коли все будує премудра природа, чи не єдина вона і вигоює і навчає? Усяка справа має успіх, коли природа сприяє. Не заважай лише природі і, коли можеш, знищуй перепони, очищаючи їй шлях; воістину все вона чисто і вдало зробить. Клубок сам собою поко­титься з гори, забери лише камінь, що лежить на перепоні. Не вчи його котитися, а лише допомагай. Не вчи яблуню родити яблука: вже сама природа її навчила. Загороди її лише від свиней, зріж будяки, почисть гусінь, стеж, аби на корінь не потрапляла сеча, і т. ін.

 
 

Вчитель і лікар не є вчитель та лікар, вони лише служники природи, єдиної справдешньої і лікувальниці, і навчительки. Буде так: хто захоче чомусь навчитися, повинен до того зродитися. Не від людини, а від природи – суть усього. А хто зважиться без природи навчати чи навчатися, хай затямить приказку: «Вовка в плуг, а він у луг». Доки кільце висить у свинячій ніздрі, доти вона не риє. Вийми — споганить землю <…>

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.