Опитувальник «Шкала локус-контролю»(Дж.Ротгер, 1966 р., адаптація В.Ядова)

Тест дає змогу оцінити сформований у людини рівень суб'єктивного контролю над різноманітними життєвими ситуаціями. У його основу покладено дві принципові тези.

1. Люди відрізняються один від одного тим, як і де вони локалі­зують контроль над значущими подіями у своєму житті. Можливі два протилежні типи такої локалізації: екстернальний та інтернальний. Людина екстернального типу вважає, що події, які з нею відбуваються, є наслідком впливу зовнішніх сил — випадку, інших людей тощо і від неї не залежать. Людина інтернального типу вважає, що події, які з нею відбуваються, є результатом її власної діяльності. Будь-яка людина займає певну позицію на шкалі від інтсрнальності до скстернальності.

2. Рівень суб'єктивного контролю конкретної людини є постійним і визначає її поведінку в будь-яких ситуаціях.

Пристосування та поступливість властиві людям екстернального типу, а інтернали менш схильні підкорятися тиску інших і чинять опір, коли відчувають, що ними маніпулюють. Люди інтернального типу краще працюють наодинці, екстернали — під контролем.

1.А. Діти потрапляють у біду тому, що батьки дуже часто карають їх.

Б. У наш час неприємності з дітьми трапляються часто тому, що батьки дуже м'яко ставляться до них.

2.А. Багато невдач буває, коли не щастить.

Б. Невдачі людей є результатом їх власних помилок.

3.А. Одна з головних причин, чому здійснюються неморальні вчинки в суспільстві, полягає у тому, що оточуючі примиряються з ними.

Б. Завжди будуть неморальні вчинки, незалежно від того, на­скільки старанно оточуючі прагнуть запобігти їм.

4.А. Врешті-решт до людей приходить заслужене визнання.

Б. На жаль, заслуги людини часто залишаються невизнаними, незважаючи на всі її старання.

5.А. Думка, що викладачі несправедливі до учнів, є хибною.

Б. Багато учнів не розуміє, що їхні оцінки можуть залежати від випадкових обставин.

6.А Успіх керівників багато в чому залежить від вдалого збігу об­ставин.

Б. Здібні люди, які не стали керівниками, самі не використали своїх можливостей.

7.А. Хоч би як ви старалися, деякі люди не симпатизуватимуть вам.

Б. Той, хто не зумів завоювати симпатії оточуючих, просто не вміє спілкуватися з людьми.

8.А. Спадковість відіграє головну роль у формуванні характеру і поведінки людини.

Б. Тільки життєвий досвід визначає характер і поведінку людини.

9.А. Я часто помічаю слушність приказки: «Чому бути — того не минути».

Б. Мені здається, що краще прийняти рішення і діяти, ніж по­кладатися на долю.

10.А. Для добре підготовленого спеціаліста не існує такої речі, як упереджена перевірка.

Б. Навіть добре підготовлений спеціаліст часто не витримує упе­редженої перевірки.

11.А. Успіх є результатом старанної праці і мало залежить від везіння.

Б. Щоб досягти успіху, треба не пропустити щасливого випадку.

12.А. Кожний громадянин може впливати на важливі державні рі­шення.

Б. Суспільством керують люди, які висунуті на відповідальні по­сади, а інші мало що можуть зробити.

13.А. Будуючи плани, я завжди впевнений, що зможу їх здійснити.

Б. Не завжди доцільно планувати далеко вперед, оскільки багато залежить від того, як складуться обставини.

14.А. Є люди, про яких упевнено можна сказати, що вони недобрі.

Б. У кожної людини є щось добре.

15. А. Здійснення моїх бажань не пов'язане з везінням.

Б. Коли не знають, як бути, підкидають монету. По-моєму, в житті це часто можна використовувати.

16.А. Керівником часто стають завдяки щасливому збігу обставин.

Б. Досягнення певної керівної посади залежить від здатності ке­рувати людьми, везіння тут ні до чого.

17.А. Більшість із нас не може впливати'якось суттєво на світові події.

Б. Беручи активну участь у суспільному житті, люди можуть ке­рувати подіями у світі.

18.А. Більшість людей не розуміє, наскільки їхнє життя залежить від випадкових обставин.

Б.У дійсності не існує такої речі, як везіння.

19.А. Завжди слід бути готовим визнати свої помилки.

Б. Як правило, легше не підкреслювати свої помилки.

20.А. Важко дізнатися, чи справді Ви подобаєтеся людині, чи ні.

Б. Кількість Ваших друзів залежить від того, наскільки Ви при­ваблюєте до себе інших.

21.А. Зрештою, неприємності, які трапляються з Вами, урівноважу­ються приємними подіями.

Б. Більшість невдач є результатом незнання, лінощів, відсутності здібностей або всіх трьох причин відразу.

22.А. Якщо докласти досить зусиль, то можна викоріняти бездуш­ність і формалізм.

Б. Є речі, з якими важко боротися, тому бездушність і форма­лізм викоріняти неможливо.

23.А. Інколи важко зрозуміти, із чого виходять керівники, коли ви­сувають людину на винагороду.

Б. Винагорода залежить від того, як старанно людина працює.

24.А. Хороший керівник очікує від підлеглих, аби вони самі вирі­шували, що вони повинні робити.

Б. Хороший керівник дає чітко зрозуміти, в чому полягає робота кожного підлеглого.

25.А. Я часто відчуваю, що мало впливаю на те, що відбувається зі мною.

Б. Не можу повірити, що випадок або доля відіграють важливу роль у моєму житті.

26.А. Люди самотні через тс, що не виявляють товариськості до ото­чуючих.

Б. Не має сенсу добиватися прихильності людей: якщо ти їм по­добаєшся, то подобаєшся.

27.А. Характер людини залежить головним чином від її сили волі.

Б. Характер людини формується переважно у колективі.

28.А. Те, що зі мною трапляється, це справа моїх власних рук.

Б. Інколи я Відчуваю, що моє життя розвивається у напрямі, який не залежить від моєї волі.

29.А. Я часто не можу зрозуміти, чому керівники чинять саме так, а не інакше.

Б. Зрештою, за погане управління організацією відповідальні самі люди, які в ній працюють.

Ключ:

Екстернали - 2А, ЗБ, 4В, 5Б, 6А, 7 А, 9А, 10Б, 11Б, 12Б, 13Б, 15Б, 16А, 17А, 18А, 20А, 22Б, 23А, 26Б, 28Б, 29Б.

Інтернали — інші, крім 1АБ, 8АБ, 14АБ, 19АБ, 24АБ, 27АБ, які не означають нічого.

Високий показник відповідає високому рівню суб'єктивного контролю (штернальності) над будь-якими значущими ситуаціями. Такі люди вважають, що більшість важливих подій в їхньому житті є результатом їх власних дій, що вони можуть ними керувати, внаслідок чого відчувають відповідальність за своє життя та долю.

Низький показник за шкалою відповідає низькому рівню суб'єктив­ного контролю (екстернальності). Такі люди не бачать зв'язку між своїми вчинками і значущими для них подіями, не вважають себе здатними контролювати розвиток цих подій і вважають, що більшість із них є результатом випадку або дій інших людей.

Додаток 2

Основи єоціально-психологічного тренінгу* (Прутчснков А.С., 1991)

Труднощі та суперечності, яй об'єктивно роз'єднують людей, по­роджують атмосферу страху, викликають відчуття «самотності серед на­товпу», невпевненості, безсилля. Але досвід, набутий у навчально-тре­нувальних групах, створює певний соціально-психологічний «імунітет», який допомагає розв'язувати складні проблеми, що виникають у між-особистісному і діловому спілкуванні практично у кожної людини Вміння та навички, що формуються в штучно створеному соціально-психологічному середовищі, допомагають ефективно долати труднощі, збагачувати міжособистісні стосунки.

Не заглиблюючись у теоретичні проблеми соціально-психологічного тренінгу, зупинимося на практичних цілях, завданнях і головних прин­ципах роботи тренувальних груп.

Загальні рекомендації щодо організації занять групи соціально-психологічного тренінгу

Мета групи: розвиток соціально-психологічної компетенції особистості, тобто здатності індивіда ефективно взаємодіяти з оточуючими його людьми.

Завдання тренінгу:

а) оволодіння певними соціально-психологічними знаннями;

б) корекція і формування соціально-психологічних умінь і навичок учасників;

в) усвідомлення цілісності соціально-психологічного буття людей;

г) розвиток здатності адекватно і повно пізнати себе та інших;

д) оволодіння прийомами декодування психологічних повідомлень, що надходять від оточуючих людей і груп;

е) навчання 'індивідуалізованим прийомам міжособистісного спілку­вання;

є) чуттєве пізнання групово-динамічних феноменів і усвідомлення своєї причетності до міжособистісних ситуацій, що виникають.

Провідним принципом організації соціально-психологічного тренін­гу є принцип діалогізації взаємодії, тобто повноцінного міжособистіс­ного спілкування, яке грунтується на повазі до чужої думки, довірі, звільненні учасників від взаємних підозр, нещирості, страху.

Рівень організації роботи значною мірою залежить від того, як прак­тично реалізується принцип психологічної події. Для досягнення пози­тивних особистістю змін, перебудови відносин інколи потрібні «гострі моменти, потрясіння». Тому в навчально-тренувальній групі повинні використовуватись такі прийоми, як відкрите обговорення поведінки учасників, елементи психодрами і шерег інших емоційно насичених за­собів зворотного зв'язку.

Прутченков А.С. Социально-психологичсский тренинг межличност-ного общсния. М., 1991. 286

Одним із головних с принцип самодіагностики, спровокованої гру­пою для кожного з учасників і керівника. Останній включає .в зміст занять запитання і вправи, розраховані на те, щоб кожний з учасників групи розповів про свої психологічні проблеми і запропонував шляхи їх практичного розв'язання.

Необхідно наголосити на принципі натурної матеріалізації соціаль­но-психологічних феноменів, що вивчаються. Завдяки його реалізації багато виявів людської психіки не тільки постають перед членами групи у вигляді теоретичних понять, а й стають надбанням їхнього практич­ного досвіду. Важливо організувати переживання запропонованих між-особистісних феноменів кожним учасником групи.

Істотним є питання про комплектування групи. Практика показує, що слід проводити попередні індивідуальні співбесіди і загальні розмо­ви з її учасниками. Формуючи групу, краще не включати до неї людей з дуже стереотипізованим психологічним захистом, бо заняття можуть підсилити тривожність суб'єкта. Крім того, це може справити негатив­ний вплив на груповий процес. Небажаною є і участь людей, які не мають наміру продуктивно працювати в плані особистого розвитку і йдуть до групи тільки з метою пізнання методу або заради приємного дозвілля.

Відправним пунктом для забезпечення успішної роботи групи тре­нінгу е принцип добровільності. Члени групи мають бути зацікавлені у власних змінах і цілеспрямовано досягати поставленої мети. Згуртова­ність у групі виникає швидше, якщо вона закрита і робота в ній чітко структурована. Тривалість занять у принципі повинна бути визначена наперед. Розміщувати учасників під час тренінгу краще по колу в м'яких кріслах. Важливо, щоб кожен із них був упевнений, що їх не підслуховують.

На початковій стадії навчання найважливішим завданням, яке роз­в'язує керівник, є становлення групових норм і засвоєння учасниками головних вимог тренінгу. Керівник повинен докладно ознайомити всіх з головними нормами і принципами'спілкування:

1. Спілкування за принципам «тут і тепер». Для багатьох учасників характерне прагнення відійти від реальних подій, які давно відбулися. У цьому випадку спрацьовує механізм психологічного захисту. Але голов­на ідея тренінгу полягає в тому, щоб група перетворилась на своєрідне об'ємне дзеркало або навіть систему таких дзеркал, в яких кожний член групи зміг би побачити себе під час виконання вправ. Це досягається, зокрема, тим, що в групі існує інтенсивний зворотний зв'язок, який грунтується на довірливому міжособистісному спілкуванні.

2. Принцип персоніфікації висловлювань. Суть його полягає у добро­вільній відмові від безособових мовних форм, які допомагають у по­всякденному спілкуванні приховувати власну позицію того, хто гово­рить, або ж уникати прямого висловлювання в небажаних випадках. Конкретно: замість висловлювань: «часто вважається...», «деякі вважа­ють, шо ...» у групі навчають говорити, використовуючи форми: «я вва­жаю, що ...» тощо.

3. Принцип наголошування мови почуттів. Відповідно до нього учас­ники групи мають наголошувати увагу на емоційних станах і проявах (своїх власних і партнерів із групи) і під час зворотного зв'язку, якщо це можливо, використовувати мову, яка фіксує такий стан. Прикладом бажаної форми мови є констатація типу: «Твоя манера говорити на під-

нищених тонах викликає у мене роздратування». Для повсякденного спілкування звернення в подібній емоційно наголошеній манері не є типовим. Відповідно перед кожним учасником ставиться завдання пере­будувати стиль свого спілкування і, зокрема, виробити вміння «впійма­ти», чітко ідентифікувати і адекватно висловити свої почуття.

4. Принцип активності. Дотримання цього принципу є головною нормою поведінки у тренінгу. Йдеться про реальне включення кожного учасника до інтенсивної групової взаємодії з метою цілеспрямованого споглядання себе, партнера, групи загалом. У повсякденному житті людина часто під впливом різних обставин замикається у собі і концен­трується лише на власних проблемах. Завдання полягає в тому, щоб до­помогти їй навчитися поєднувати цю зануреність у себе з активною включеністю в іншого, в аналіз групових процесів. На заняттях за­охочується конструктивна полеміка між усіма учасниками, включаючи керівника.

5. Принцип довірливого спілкування. Передбачає створення найсприят­ливіших умов для довірливого спілкування учасників тренінгу, забез­печує групову динаміку, значною мірою визначає результативність за­нять. Як найпростіший і перший крок до практичного створення такого клімату керівник пропонує прийняти єдину форму звернення один до одного на «ти». С^е не тільки психологічно урівнює всіх членів групи, а й привносить певний елемент інтимності й довіри. Крім того, довірливість підтримується незаперечним правилом: «Говориш тільки правду, або хоча б не брехати».

6. Принцип конфіденційності. Суть його розкривається в рекомендації «не виносшти» зміст спілкування, що розвивається в процесі тренінгу, за межі групи. Це теж сприяє становленню довірливості, бо учасники впевнені, що зміст спілкування залишиться в рамках цієї групи, і тому легше включаються у відкритий, щирий контакт. Конфіденційність дає змогу групі зберегти свій дискусійний потенціал; обговорення ж учасниками тренінгу проблем групи за її межами призводить до того, що готовність і потреба в обговоренні цих проблем у рамках самої групи зменшується, адже тема певною мірою вичерпала себе,

Однією із закономірностей початкового періоду спілкування є деяка протидія з боку окремих учасників, яка виникає через боязливі очіку­вання і дуже розвинений психологічний захист. Для того, щоб зруйнувати скутість, можна використовувати підгрупи (2—4 чоловіки), в яких учасники могли б обговорювати проблеми, що їх хвилюють.

Потрібна для занять у групі атмосфера створюється мірою усвідом­лення її учасниками позитивних аспектів своєї особистості, чому тут і Приділяється особлива увага. Адже відкриття кожним у собі нових пози­тивних якостей надає впевненості і примножує сили для подальших конструктивних змін у собі. Керівнику групи також необхідно подбати, щоб ніхто з її членів не був підданий груповому тиску, і щоб кожному учаснику у випядху переживання ним кризового стану була надана відповідна допомога і підтримка.

Організуючи роботу групи, слід пам'ятати: навчання її учасників має цінність не тільки під час інтенсивного і спільного переживання почут­тів, а головним чином під час усвідомлення, внутрішнього переосмис­лення, розкриття причин й виникнення, тобто коли виявляються назрілі питання і проблеми, які не піддаються контролю і вольовій регуляції з боку самого суб'єкта. Мистецтво керівника і ефективність

навчання багато в чому залежать від того, як він уміє використовувати одержаний матеріал, «витягати» з нього навчальний ефект, оскільки на­віть найефективніші ігри і ситуації можуть виявитися непродуктивними.

Необхідно упереджувати поспішні наміри того чи іншого члена групи змінитися відповідно до якогось зразка, якщо вони є результатом просто «наповнення» особистості емоційною енергією завдяки роботі в групі, а не наслідком глибокого самоаналізу. Керівник не повинен виступати посередником у прийнятті членом групи рішень стосовно особистих змін, але його обов'язок попередити, до чого можуть при­звести непродумані рішення, в цьому разі нерозуміння тимчасовості енергетичного піднесення як результату групових занять.

Особливо необхідна така підтримка, коли члени групи виявляють готовність почати самодослідження. Керівник має продумувати і знахо­дити способи залучення учасників тренінгу до роботи один із одним, а також досліджувати, яким чином можна допомогти зрозуміти причини тієї чи іншої поведінки в групі. Бажано періодично проводити аналіз того, що відбувається на заняттях, підбивати проміжні підсумки, уточ­нювати напрями розвитку групи і кожного її учасника.

На заключних заняттях необхідно попередити членів групи, щоб вони не переносили відносини в групі соціально-психологічного тре­нінгу безпосередньо в звичайне життя, інші колективи Спочатку треба з'ясувати реальний рівень розвитку іншого колективу і підходити до організації своїх стосунків з людьми доброзичливо, але й критично, не відкидаючи, а використовуючи досвід, якого вони набули в процесі навчання. Тоді можна сподіватись на позитивні зміни.

Методичні розробки Занять групи саціально-психологнного тренінгу

Пропонується один із варіантів проведення соціально-психологіч­ного тренінгу. Відповідно до специфіки складу групи, досвіду керів­ника, особливостей групової динаміки, соціально-психологічної ком­петентності учасників можна вносити корективи та зміни в запропо­новані вправи.

Заняття 1.

Метою заняття є створення умов для кращого і швидшого знайомства учасників тренінгу, ознайомлення їх із принципами роботи групи і вироблення групових ритуалів, оволодіння ігровим стилем спілкування, визначення особистісних особливостей кожного учасника, над якими йому доведеться працювати разом із групою.

Зміст заняття.

Знайомство. Усі учасники сідають у коло. Керівник роздає папір і ручки. Кожний учасник пише у верхній частині аркуша своє ім'я, потім ділить аркуш на дві частини вертикальною .лінією. Ліву позначає знаком «+», праву знаком «-». На лівій частині перелічує те, шо особливо по­добається (в природі, людях, у собі), а на правій — те, що особливо не­приємне для кожного в навколишньому світі («не люблю дощову осінь», «ненавиджу брехунів» тощо). Потім усі зачитують свої записи вголос.

Варіанти:

Вправа «Хто я?»

У кожної людини с власна теорія -щодо того, що саме робить її уні-Ільною, єдиною у своєму роді, чим вона відрізняється від усіх інших одей. При цьому виникає запитання: чи поділяють оточуючі мою шку про себе? Якщо вони бачать мене інакше, то що лежить в основі нього сприймання та оцінки?

Спробуємо з'ясувати це питання в ході виконання таких завдань, ізьміть кілька аркушів чистого паперу і напишіть на одному з них у равому верхньому куті те із своїх імен, до якого Ви найбільше звикли Іе може бути просто ім'я, ім'я та по-батькові, прізвище, зменшувальне І'я). Після цього:

А. Дайте відповідь на запитання: «Хто я такий?» Зробіть це швидко, за-исуючи свої відповіді точно в такій формі, як вони зразу приходять в шову.

4'. 6.

8'. 9. 10.

Б. Дайте відповідь на це ж запитання так, як, на Вашу думку, про ас сказали б Ваші батько чи мати (виберіть одного).

2'.

4:

6.

7. 8.

?6.

В. Дайте відповідь на це ж запитання так, як, на Вашу думку, сказав й про Вас найкращий друг (подруга).

2'.

І 6. 7. 8. 9. 10.

Тепер порівняйте ці три набори відповідей і в письмовій формі кажіть таке:

1. У чому полягає подібність?

2. Які відмінності9

3. Якщо є відмінності, то як Ви їх пояснюєте стосовно самого себе? [кою мірою Ви поводите себе по-різному з різними людьми і які ролі ерете на себе під час спілкування з близькими людьми?

4. Яким чином ці відмінності пояснюються, виходячи з індивідуаль-:их особливостей цих інших осіб, тобто як їхні очікування формують ті удження про Вас, які Ви їм приписуєте?

5. Вкажіть, які 10 відповідей Вашої самохарактеристики (пункт 1) тосувалися:

а) фізичних якостей (зовнішність, сила, здоров'я тощо);

б) психологічних особливостей (інтелект, емоційна сфера тощо);

в) соціальних ролей (професійна діяльність, сімейний стан тощо). Тепер установіть черговість перерахування цих трьох труп якостей,

яку Ви вважаєте доцільною. Чи залишаєтеся Ви тепер на своїй почат­ковій позиції в складанні своєї самохарактеристики? Якщо ні, то запи­шіть новий порядок чергування якостей,, названих Вами спочатку. Чи додалися, чи змінилися деякі з них і чим Ви це пояснюєте?

Якщо Ви виконали вправу, то написаний Вами підсумок є словес­ним визначенням Вашої Я-концепції, тобто відносно узгодженого і за­фіксованого уявлення про самого себе. Тут же зазначимо залежність Я-концепції від інших людей, які Вас сприймають, від варіанта свого імені, якому Ви надаєте перевагу і який багато в чому залежить від тих, хто Вас оточуює.

Тепер спробуємо розібратися в тому, як на судження про інших людей впливає наше ставлення до них, тобто з'ясувати особливості Я як суб'єкта сприймання інших.

Вправа «Ато мені подобається і хто не подобається».

Вступаючи у взаємовідносини з оточуючими, ми помічаємо, що вони подобаються нам чи не подобаються. Як правило, цю оцінку ми пов'язуємо з внутрішніми якостями людей, які нами сприймаються, а не з особливостями власного сприймання. Ця вправа має на меті проде­монструвати існування змінних, які наявні в нас самих і не стосуються інших людей, яких ми оцінюємо. Це наочно проявляється в нашому ставленні, часто суперечливому, до людей, яких ми добре знаємо.

А. Згадайте двох людей, які Вам дуже подобаються. Вкажіть п'ять якостей, які Вам в них подобаються.

Ініціали першого_____________Ініціали другого____________

Якості:

1. . 1.

2. 2.

3. 3.

4. 4.

5. 5.

Б. Згадайте двох людей, які Вам зовсім не подобаються. Позначив­ши їх за тією самою схемою, запишіть якості, які Вам не подобаються.

Ініціали першого____________ Ініціали другого_____________

Якості:

1. ].

2. 2.

3. 3.

4. 4.

5. 5.

В. Вказавши всі ці якості, Ви зможете побачити, чим схожі люди, які Вам подобаються і не подобаються. Проводячи порівняння другої пари списків, Ви побачите подібність людей, які Вам не подобаються, виокремленими Вами якостями (наприклад, «жорстокий», «жадібний»). Тепер порівняйте всі чотири списки і визначте, які особистіші параметри людей змуїлують Вас любити чи ненавидіти їх. Визначте, які якості людей важливі для Вас, що Ви шукаєте в оточуючих і що Вас в них відштовхує. Запишіть свої висновки.

Тепер неважко побачити зв'язок самохарактеристики з характерис-иками, які Ви даєте іншим людям, і зробити висновок, що кожний здивід може зрозуміти іншого лише'в межах власної Я-концепції. Крім ото, вправи допомагають підійти до чуттєвого розуміння феномена ставлення». Як неважко побачити, воно не збігається з об'єктивним Зображенням дійсності, містячи в собі витоки суб'єктивізму, який Іерсшкоджас повному взаєморозумінню людей. Нарешті, Ви можете ареєструвати множину виконуваних Вами ролей.

Загалом слід зробити висновок про колективістську природу Я-кон-(епції людини, її залежність від оточуючих. Тут виникає реципрокний в'язок: чим більше нам подобаються люди, тим більше ми подобаємося м і, як наслідок, покращити себе можна лише шляхом покращення тих руп і колективів, учасниками яких Ви є.

Вироблення правил роботи в групі

Після того, як відбулося знайомство, керівник коротко повторює го-ювні норми спілкування в групі. Потім -іде колективне обговорення і точнсння цих норм: щось можна додати, виправити і в подальшій ро-юті користуватися тільки цими нормами спілкування. Часто група ви-юбляє своєрідні ритуали, які діють під-час занять.

Вправа «Девіз»

Усі учасники по черзі говорять про те, яку футболку і з яким напи-юм-дешзом вони купили б собі, якби була така можливість. Цей напис товинен відображати життєве кредо людини, її основний життєвий тринцип, а колір відповідати її харакіеру.

Вправа «Іграшка»

Кожний член групи думає про те, якою іграшкою хотів би стати. Група ж намагається відгадати «іграшку» кожного, йде обмін вражен­нями, своїми відчуттями.

Вправа «Відгадай, хто це?»

Кожний з учасників складає детальну психологічну самохарактєрис-гику, не вказуючи ознаки, за якими можна зразу ж впізнати людину. В цій самохарактеристиці повинно бути десять-дванадцять речень із ознаками людини.

Усе написане віддається керівникові, перемішується і зачитується вголос — одна за одною всі самохарактеристики. Група намагається впізнати, де чия самохарактеристика.

Список якостей, важливих для міжособистісного спілкування

На першому етапі роботи над цим завданням проводиться дискусія з метою виявлення колективної думки. Будь-який член групи може ви­словлюватися, аргументуючи свою думку. Нарешті складається довіль­ний загальний список якостей, важливих для міжособистісного спіл­кування.

На другому етапі кожний учасник заповнює вже свій аркуш, вка­зуючи якості, які, на думку групи, є найважливішими для міжосо­бистісного спілкування. У цей індивідуальний список можна включати 292

й додаткові якості, важливі на думку учасника, але чомусь не підтри­мані трупою. Потім всі оцінюють наявність цих якостей у себе, вико­ристовуючи шкалу від 0 до 10 балів.

Після того, як всі зробили цс, оцінний аркуш здається керівнику, бо він буде потрібний на наступному занятті.

Вправа «Телефон довіри»

Інструкція: «Уявіть собі, що набираєте номер «телефона довіри». Про що б ви хотіли запитати чергового спеціаліста?» Відповіддю може бути колективне обговорення, або чиєсь персональне висловлювання, але обов'язково у рамках ролі спеціаліста, який відповідає на запитання клієнта.

Творча робота трупи закінчується заповненням анкети, яка потрібна для того, щоб керівник міг спостерігати за розвитком групо-дкнамічних процесів.

Орієнтовний текст анкети:

Ім'я_______________ Дата заняття_________

1. Сьогоднішнє спілкування справило на мене:

велике враження 5 -4 -3 -2 -1 ніякого враження 2 Я відчував(ла) себе:

вільно 5 -4 -3 -2 -1 скуто

3. Найбільший вплив на хід заняття, на мою думку, мали:

а)_____________б)_______________в)___________

4 Особисто мені дуже заважала поведінка: а)_____________б)_______________в)__________

Заповнені анкети здаються керівникові групи. Наприкінці заняття вся група одержує домашнє, завдання: «Згадайте якомога більше і запишіть ласкаві імена, якими ви в

момент найбільшої духовної близькості називаєте своїх близьких,

батьків, родичів, друзів та ін.»

Заняття 2.

Мета заняття: закріплення ігрового стилю спілкування, подальше саморозкриття, відкриття в собі спішних боків, тобто таких якостей, на­вичок, прагнень, які людина приймає, цінує в собі і які дають почуття внутрішньої стійкості й довіри до самого себе; вивчення можливостей використання своїх сильних боків у взаємовідносинах із іншими людьми.

Зміст заняття.

Якщо в групі вироблені ритуали спілкування, зустрічі, то заняття починається саме з цього. Наприклад, керівник звертається до групи з такими словами:

«Закрийте очі... Тепер візьміть правою рукою руку сусіда... потри­майте її в своїй. Намагайтеся, не відкриваючи очей, зосередитися на звуках навколо вас, нехай кожний зосередить увагу тільки на тому, що чує, нехай деякий час послухає і впізнає звуки, які до нього долинають (І хвилина)... Все ще не розкриваючи очей, сконцентруйте свою увагу

на долонях сусіда справа і зліва, яких ви торкаєтесь. Постарайтесь визначити, яка долоня тепліша, яка — холодніша, чи була це долоня сусіда праворуч чи ліворуч (ЗО сек)... Із закритими очима розімкніть руки і зосередьтесь кожний на своєму диханні, відчуйте, як повітря входить і виходить через ніздрі І губи, як рухається трудна клітка при кожному вдиху й видиху (1 хвилина) ... Спробуйте порахувати кожний видих і на п'ятому — відкрийте очі...»

Рефлексія минулого заняття

Група сідає в коло, і всі бажаючі по черзі висловлюють свої враження про це заняття. Що особливо сподобалось? Що не прийнят­не? Що хотілося б зробити сьогодні по-іншому? Які є претензії до групи, конкретно до кого, до керівника? Не треба нікого примушувати висловлюватися, нехай говорять тільки за бажанням.

Вправа «Добрий день»

Починає один з учасників заняття. Звертаючись до сусіда ліворуч, з почуттям радості від зустрічі промовляє: «Добрий день...», виражаючи своє ставлення до нього і голосом, і жестом, і посмішкою.

Вправа «Ласкаве ш 'я»

Це перевірка домашньою завдання. Кожний учасник розповідає те, що він зміг -«гадати, але обов'язково щиро. Не треба зачитувати, слід говорити з тими самими інтонаціями, мімікою тощо, начебто учасник звертається до самої близької людини. При цьому можна дивитися на когось із групи, хто є найприємнішим у цей момент.

Вправа «Інтерв'ю»

Один із учасників сідає в центрі кола. Група може задати йому п'ять запитань, але суворо дотримуючись рамок певної соціальної ролі того, хто сидить у центрі, наприклад, запитання до педагога, студента, члена парламенту тощо. Потім ще хтось сідає в центрі кола. Йому також с-Іавлять п'ять запитань, але обов'язково із врахуванням того, в якій соціальній ролі він виступає.

Вправа «Захоплення ініціативи у діалозі»

Двоє учасників сідають у центрі кола. Один із них починає діалог із будь-якої репліки, на будь-яку тему. Інший повинен підхопити рот-мову, але при цьому переключити співбесідника на свою тему. Робити це треба ненав'язливе, ввічливо, але наполегливо. Група стежить за діалогом. Потім двоє інших учасників сідають на їхнє місце, завдання для них тс саме.

Вправа «Бачення інших»

Один із учасників тренінгу сіпає спиною до групи, він має детально описати (за пропозицією групи) зовнішній вигляд когось із присутніх товаришів.

Або можна створити таку ситуацію. Хтось із учасників сідає в центрі, а інший повинен детально відтворити послідовність його по­ведінки, наприклад, за останні півгодини.

Подібні тренування бажано проводити регулярно, щоб учасники звикли уважніше ставитися один до одного.

Вправа «Розмова через скло»

Двоє учасників лише за допомогою жестів намагаються про щось домовитися. Тему повідомляють одному з них і він повинен передати цю інформацію своєму товаришеві, стоячи перед звуконепроникним склом.

Вправа «Сильні сторони»

Кожний член групи повинен розповісти про свої сильні сторони, про те, що він любить, цінує в собі, про те, що дає йому почуття внутрішньої впевненості і довіри до себе в різних ситуаціях. Не обов'яз­ково говорити тільки про позитивні риси характеру, важливо підкрес­лити те, що є або може бути точкою опертя у різні моменти життя. Ця вправа спрямована не тільки на визначення своїх власних сильних бо­ків, а й на вміння думати про себе позитивно. Тому, виконуючи її, слід уникати будь-яких висловлювань про свої недоліки, помилки. Керівник повинен стежити за тим, щоб хтось не вдався до самокритики.

Висловлюється перший бажаючий. Він може говорити про свої сильні сторони 3—4 хв. і навіть якщо закінчить раніше, час, що зали­шився, належить йому. Це означає, що інші члени групи залишаються тільки слухачами, вони не можуть висловлюватися, уточнювати деталі, просити пояснень або доказів Людина, яка говорить про себе, не по­винна обґрунтовувати або пояснювати, чому вона вважає ті чи інші якості своїм сильним боком.

Потім починає говорити наступний учасник, і так триває, доки не висловляться всі.

Потім керівник дає кожному аркуш паперу, олівці і пропонує спро­бувати назвати свої сильні боки, причому не тільки ті, що згадувались, а й інші, які кожний усвідомлює в себе.

Побачивши, що члени групи виконали вправу, керівник роздає їм аркуші паперу з переліком якостей, важливих для міжособистісного спілкування, який був складений на першому занятті. Напроти кожної якості значилась цифра, за допомогою якої кожен оцінив себе. Керів­ник просить знову оцінити ті ж якості, тобто поставити нову оцінку.

Після цього учасники тренінгу створюють групи з 2—3 чоловік (за симпатіями). Кожна з них знаходить місце, де ніхто не заважав би — адже потрібно ще обговорити, як, спираючись на свої сильні боки, зробити щось по-справжньому цінне. На це відводиться ЗО хв. І ось усі знову повертаються до загального кола і розповідають один одному про те, як вони збираються використовувати сильні боки.

Анкетування проводиться за тією самою схемою, шо і на першому занятті.

Керівник дає домашнє завдання «Згадайте і запишіть, якими ласкавими іменами називають Вас рідні, друзі, діти та ін.»

Заняття 3.

Мета заняття: засвоєння нєвербальних засобів спілкування, руйну-ння шаблонів повсякденного спілкування, активне саморозкриття, шолання психологічних бар'єрів.

Зміст заняття.

Перед його початком використовуються ритуал індивідуального швітання, а потім в колі — ритуал привітання групи.

Рефлексія минулого заняття

Зберігається загалом схема попереднього заняття, куди можна лючити ще одну позицію «Якби я був керівником групи, я б...».

Члени групи по колу вітаються цією фразою, описуючи будь-який кавий, смішний випадок, який мав місце під час спілкування з :оюсь людиною в період між попереднім і цим заняттям.

Вправа «Ласкаве їм 'я»

Так само, як і на другому занятті, перевіряється домашнє завдання, часники називають щиро і з інтонацією ласкаві імена, а група стежить І відвертістю висловлювань

Вправа «Подарунок»

Усі учасники по колу висловлюються: «Що хотів би я подарувати >му, хто сидить поруч?». Називається те, що могло б по-справжньому орадувати людину. Той, кому «подарували», дякує і пояснює, чи Іравді він був би радий такому подарунку.

Вправа «Емпатія»

Один із членів групи виходить із кімнати. Ті, що залишились, ха-їктеризують його, називаючи риси, властивості, звички, тобто вислов-юють свою думку, причому тільки позитивну. Хтось із групи веде ііротокол», записуючи автора і зміст висловлювання.

Через якийсь час запрошується учасник, який вийшов із кімнати і ому зачитується все сказане, не називаючи автора. Головне завдання ото — визначити, хто міг би про нього такс сказати.

Потім «секретар» зачитує всі висловлювання, але вже із зазначенням морів.

Вправа «Шлюбне оголошення»

Усім членам групи дається 3—5 хвилин для того, щоб написати Ілюбне оголошення. Кожний пише про себе, складаючи свій психоло-Ічний портрет, виділяючи свої переваги, якими він міг би зацікавити Ішу людину. В інструкції підкреслюється, що слід виділяти насамперед сихологічні характеристики, а не захоплюватися описанням зовніш-ього вигляду особи, квартири, машини.

І знову всі по черзі зачитують свої оголошення, а група допомагає, сповнюючи те, що учасник пропустив.

Вправа «Без маски»

Усі учасники по черзі беруть картки, які лежать у центрі кола, і без Іідготовки продовжують висловлювання, яке має початок на картці.

Група прислухається до інтонації, голосу, оцінюючи міру щирості. Якщо визнається, що висловлювання було щирим, то вправу продовжує інший учасник. Якщо ж група визнає, що воно було шаблонним, нещирим, учасник робить ще одну спробу, але вже після всіх.

Зміст незакінчених речень:

«Мені особливо не подобається, коли...»

«Мені знайоме гостре відчуття самотності. Пам'ятаю...»

«Мені дуже хочеться забути, шо...»

«Бувало, що близькі люди викликали в мене майже ненависть. Одного разу, коли...»

«Одного разу мене налякало те, що...»

«У незнайомому товаристві я відчуваю...»

«Навіть близькі люди інколи не розуміють мене. Одного разу...»

«Пам'ятаю випадок, коли мені стало соромно, я...»

«Особливо мене дратує тс, що...»

Заняття 4.

М&гм Ліняття: це заключне заняття, і керівнику треба бути особливо уважним до учасників: стежити за їх емоційним станом, орієнтувати групу на надання психологічної підтримки, якщо вона комусь потрібна.

Зміст заняття.

Ритуал зустрічі на початку заняття, рефлексія минулої зустрічі й психологічна розминка.

Вправа «Рішуча розмова»

По колу всі висловлюються про те, яких слів і звичок у спілкуванні з людьми вони хотіли б позбутись. Причому все треба актуалізувати, тобто проговорити і продемонструвати групі, знову ж таки — щиро і відверто.

Вправа «На прийомі у психолога»

Усі учасники заняття мірою психологічної готовності обирають із свого середовища «психолога» — значущого іншого, і, уявивши собі, що прийшли до нього на прийом зі своїми проблемами, які заважають нормальному спілкуванню вдома чи на роботі, розповідають йому про це. Психологом може бути вся група, якщо «психолог» не може дати «кваліфіковану консультацію».

Вправа «Валіза»

Цс головна вправа заняття, яке є останнім для групи.

Один з учасників виходить із кімнати, а інші починають готувати йому в. далеку дорогу «валізу». В цю валізу збирають те, що, на думку групи, найпотрібніше людині у спілкуванні з іншими людьми, врахо­вуючи і позитивні характеристики, які група особливо цінує. Не забу­вають перебрати і те, що заважає цій людині, чого їй слід позбутись. Практично це робиться таким чином. Обирається «секретар», який бере аркуш паперу, ділить його вертикальною лінією навпіл: на одному боці згори ставить знак «+», на іншому — знак «-». Під знаком «+» група збирає все позитивне, а під знаком «-» — все негативне.

При цьому будь-яка думка має бути підтримана більшістю трупи, якщо е заперечення, сумніви, краще утриматися від категоричної оцінки. Для доброї «валізи» треба не менше 5—7 характеристик.

Потім учаснику, який виходив, зачитується і передається цей спи­сок. У нього є право лише на одне запитання, якщо йому щось незро­зуміле. Виходить інший учасник групи і вся процедура повторюється. Зрештою, це дає підстави для перегляду деяких висновків.

Після виконання вправи «Валіза» доцільно робити музичну паузу.

Підводячи загальний підсумок зробленому, кожен член групи скла­дає угоду (контракт) з самим собою, відповідаючи на такі запитання:

1. Що нового про себе я дізнався під час занять групи?

2. Що нового я дізнався про інших людей?

3. Що я хотів би змінити в собі за підсумками роботи в групі?

4. Яким чином я це робитиму?

Угода вкладається в конверт, на якому вказується точна поштова адреса того, хто підписав її. Всі конверти здаються керівникові. Через місяць він розішле їх за вказаними адресами. [ в учасників буде ще одна можливість «зустріти себе самого» таким, яким кожний з них бачив себе наприкінці роботи групи.

Керівник проводить традиційне анкетування і звертається до членів групи із сердечними словами:

«У Вас є остання можливість з'ясувати те, що особливо тривожить кожного. Якщо Ви хочете щось сказати, кажіть, група Вас слухає .. Успіхів і щастя Вам серед людей!»

Додаток З

Як завоювати друзів і впливати на людей (за Дейлом Карнеп)

П'ять головних принципів спілкування з людьми

1. Замість того, щоб звинувачувати, постарайтеся зрозуміти людину, що значно корисніше критики для Вас же, бо виховує в людині здат­ність ставитись до Вас герпимо, із співчуттям і добротою.

2. Перш за все необхідно збудити в людині зацікавленість, щоб при­мусити її саму захотіти зробити що-небудь.

3. Коли займаємось розв'язанням своїх проблем, ми витрачаємо 95% часу на думки про себе, що неправильно. Треба перестати думати про власні бажання і чесноти, а спробувати краще пізнати позитивні якості інших людей і висловити їм схвалення, вдячність, які мають іти від усієї душі, відверто; треба бути щедрим на похвалу.

4. Кращий спосіб впливати на людину — це говорити з нею про те, чого вона хоче і постаратися допомогти їй досягти бажаного.

5. Необхідно завжди враховувати точку зору інших людей, їхні сум­ніви і плани.

Шість способів сподобатися людям

1 Проявляйте до них щирий інтерес.

2. Посміхайтеся

3. Пам'ятайте, що ім'я людини є для неї найкращим словом з усього лексичного запасу.

4 Умійте добре слухати і заохочувати співбесідника до розмови.

5. Заводьге бесіду про те, що цікавить Вашого співбесідника, а не Вас.

6. Постарайтеся дати людині відчуіи її перевагу над Вами, робіть це щиро і природно.

Дванадцять способів змусити людину стати на вашу точку зору

1. Не можна взяти гору у суперечці — єдиний спосіб здобути у суперечці перемогу — це уникнути її.

2 Поважайте думку іншої людини, Вашого співбесідника. Ніколи не говоріть йому, що він не має рації.

3. Якщо Ви знаєте, що хтось думає чи хоче сказати про Вас щось неіативне, обеззбройте його, сказавши про цс раніше. Якщо Ви не маєте рації, визнайте це швидко і в категоричній формі.

4. Починайте завжди бесіду в дружньому тоні, адже крапля меду приваблює мух більше, ніж цілий лантух жовчі.

5. Розмовляючи з кимось, не починайте з тих питань, з яких Ваші думки розходяться, а починайте І продовжуйте говорити про ті пробле­ми, дамки з яких збігаються. Примушуйте людину говорити «Так» зразу, тобто намагайтеся одержати ствердну відповідь на початку бесіди.

6. Дайте можливість співбесіднику більше говорити, а самі намагай­теся говорити менше, ніж слухати. Якщо Ви не згодні, не переривайте

співбесідника, це небезпечно; дайте йому висловитися, підкидаючи за­питання. Намагайтеся його зрозуміти.

7. Дайте людині відчути, що ідея, яку Ви висловили, належить їй, а не Вам.

8. У будь-якої людини є причини поводити себе так, а не інакше. Знайдіть причину і Ви одержите ключ, за допомогою якого розгадаєте дії людини і навіть її особисті якості. Намагайтеся дивитися на речі очима вашого співбесідника.

9. Ставтесь із співчуттям до бажань іншої людини.

10. Звертайтесь до шляхетних, а не істинних мотивів.

11. Використовуйте принципи наочності для доказу своєї слушності.

12. Якшо Ви хочете примусити вольову із сильним характером людину прийняти Вашу точку зору, киньте їй виклик в тому розумінні, що візьміть під сумнів її можливості і здатності щось зробити або навпаки публічно заявіть, що вона це може зробити.

Дев'ять способів змінити думку людини, не викликаючи при цьому її незадоволення чи образи

1. Починайте бесіду з похвали співбесідника і захоплення ним.

2. Не говоріть людині прямо в очі про її помилки.

3. Перш ніж критикувати інших, вкажіть на власні недоліки.

4. Задавайте запитання, замість того, щоб давати накази.

5. Дайте можливість людині зберегти свою репутацію.

6. Хваліть співбесідника за найменші його досягнення, будьте щири­ми, щось схвалюючи, і щедрими на похвалу.

7. Створюйте людині добру репутацію, яку вона могла б виправдати, приписуйте їй добрі якості, доводячи наявність яких, вона здійснювати­ме гідні вчинки.

8. Використовуйте заохочення; намагайтеся показати людині, що те, що ви хочете від неї одержати або досягти, легко може бути здійснене заме і тільки нею.

9. Поводьтесь так, щоб людина була щаслива зробити те, що Ви їй [июпонуєте.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА..,....................................................................................З

ЧАСТИНА 1. ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИ

СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ.........................................б

Розділ 1. Соціальна психологія як наука ...............................................6

1.1. Предмет та завдання соціальної психології...........................б

1.2. Виникнення та становлення

соціальної психології як науки ...........................................17

1.3. Експериментально-прикладний етап у розвитку соціальної психології....................................................,......24

1.4. Експериментальний етап у розвитку

соціальної психології...........................................................31

1.5. Головні теоретичні напрямки сучасної західної соціальної психології...........................................................35

1.6. Розвиток соціальної психології в Радянському

Союзі і в Україні .................................................................38

Розділ 2. Методи соціальної психології...............................................42

2.1. Методологічні основи соціальне-психологічного дослідження .........................................................................42

2.2. Метод спостереження ..........................................................45

2.3. Метод експерименту............................................................48

2.4. Метод вивчення документів ................................................50

2.5. Метод опитування ...............................................................51

2.6. Тестування.............................................................................55

ЧАСТИНА 2. ПСИХОЛОГІЯ СПІЛКУВАННЯ...................,...............57

Розділ 1. Проблема спілкування в соціальній психології......................57

1.1. Поняття спілкування в соціальній психології.....................57

1.2. Розвиток спілкування в онтогенезі .....................................61

1.3. Спілкування як форма вияву активності

особистості..................................................-.........................68

Розділ 2. Спілкування як взаємодія......................................................74

2.1. Поняття взаємодії ................................................................74

2.2. Різновиди взаємодії .............................................................78

2.3. Спілкування та діяльність....................................................79

Розділ 3. Спілкування як обмін Інформацією........................................83

3.1. Поняття комунікації та її різновиди ...................................83

3.2. Засоби комунікації...............................................................87

3.3. Бар'єри спілкування .......;....................................................91

3<Н

Поиск по сайту: