Методологічні основи соціально-пснхологічного дослідження

Проблема методології дослідження є актуальною для будь-якої науки, оскільки її досягнення значною мірою ви­значаються розвитком власного методологічного апарату.

Розробка конкретних методів соціальної психології базується на її теоретичних положеннях і методологіч­них принципах. Звичайно терміном «методологія» по­значаються три різні рівні наукового підходу:

1. Загальна методологія — деякий загальний принцип пі­знання, філософський підхід до аналізу явищ дійсності. Фі­лософсько-методологічний рівень дослідження дає світо­глядне узагальнення одержаних результатів.

2. Часткова спеціальна методологія — сукупність мето­дологічних принципів, які застосовуються в цій галузі знань. Спеціальна методологія забезпечує конкретне використання загальнофілософських принципів щодо об'­єктів соціально-психологічних досліджень. У соціальній психології у зв'язку з її міждисциплінарним характером спеціальна методологія базується на методологічних принципах двох наук — психології і соціології. Спе­ціальна методологія визначає орієнтовні параметри спо­собів розробки соціально-психологічних теорій, допома­гає виокремити принципову структуру й головні лінії взаємозв'язків у об'єкті дослідження.

3. Сукупність конкретних методів, методик і процедур — рівень, безпосередньо пов'язаний з практикою со-ціально-психологічних досліджень.

Соціально-психологічне дослідження починається з розробки програми вивчення об'єкта, яка передбачає:

— постановку проблеми, визначення завдань, об'єкта предмета вивчення, уточнення головних понять, формулювання гіпотези;

— визначення емпіричних об'єктів дослідження (вибірка);

— розробку методики конкретного дослідження;

— пробу методики (пілотаж), її удосконалення, перевірку надійності;

— збирання первинної інформації, яке супроводжується контролем надійності та вірогідності одержаних даних;

— логічну та кількісну обробку зібраних результатів;

— інтерпретацію результатів, висновки, звіт.

Зупинимося детальніше на окремих етапах дослідження. Насамперед слід підкреслити велике значення продуманої програми дослідження, що дає можливість одержати більш надійні, репрезентативні та вірогідні дані найекономнішим і найкоротшим шляхом. Доцільно звернути увагу на повноту та чіткість програми, однозначність визначення понять дослідження, продуманість гіпотези.

Власне, гіпотеза дослідження є одним із вирішальних компонентів, що забезпечує досягнення мети. Це — припущення, сформульоване дослідником щодо наявності чи відсутності емпіричних зв'язків, залежностей між об'єктами чи явищами, що вивчаються. Гіпотеза може формулюватися як окреме твердження або як логічно послідовна система тверджень.

У процесі підготовки дослідження визначається його мета, формулюється гіпотеза, відповідно до якої виявляються залежні та незалежні змінні.

Незалежні змінні — це конкретні ситуації або явища, спеціально організовані дослідником. Зміни, які він очікує спостерігати та фіксувати, будуть залежними змінними. Наприклад, вивчається залежність ефективності діяльності від стилю керівництва. У цьому разі незалежною змінною буде стиль керівництва. Дослідник сам обирає різні стилі, пропонує їх групі на різних стадіях експерименту. Ефективність діяльності буде залежною від стилю керівництва змінною.

Вибірка, або вибіркова сукупність індивідів — це та їх частина, яка відібрана з усієї маси, що має назву «генеральна сукупність». Вибіркова сукупність завжди об'­єднана якоюсь спільною ознакою, шо цікавить дослід­ника і відображає якості генеральної сукупності. Отже, генеральна сукупність — це те, що має вивчатися, а вибір­кова сукупність — це те, що реально досліджується. Са­ме тому вибірка повинна адекватно відображувати гене­ральну сукупність, тобто бути репрезентативною (пред­ставницькою).

Ось тому дуже важливо дотримуватися принципу ре­презентативності при визначенні емпіричних об'єктів дослідження, адже відомо, що на практиці вибірка часто формується стихійно. Разом із тим репрезентативність не слід ототожнювати лише з кількісними показниками — не завжди потрібна велика кількість піддослідних.

Успіх вибору конкретної методики безпосередньо за­лежить від ретельності й «чистоти» проведення пілотаж­ного дослідження. На цій стадії слід провести репетицію всього процесу збору та обробки інформації. Це означає, що належить випробувати дослідницький інструмент, дослідників-виконавців, їхню компетентність, придат­ність для тієї чи іншої роботи (спостереження, інтерв'ю та ін.), перевірити оптимальність ситуації, місця й часу проведення дослідження тощо.

У ході збору первинної інформації важливо дотримуватися наукової етики (принципу добровільності участі піддослід­них в експерименті, використання одержаних даних лише з науковою метою тощо). Головне завдання дослідження — одержання надійної та вірогідної інформації.

Після проведеної роботи дослідник має певну кіль­кість доброякісних документів (анкети, протоколи спо­стереження або експерименту та ін.), які потім опрацьо­вуються й аналізуються. Тому не варто забувати про аде­кватні способи обробки одержаної інформації (можливість застосування лише обмеженого набору статистичних прийомів). Зібрані емпіричні дані, зважаючи на їх кіль­кість, поставлені завдання і технічні можливості дослідника, можна опрацьовувати вручну або за допомогою спеціальних пристроїв (наприклад, комп'ютера).

Інформація, одержана в ході проведення дослідження, повинна відповідати вимогам точності, обгрунтова­ності та надійності.

Точність інформації залежить від чутливості використаних методик до вимірювання досліджуваних якостей.

Обгрунтованість (валідність) соціально-психологічної інформації визначається придатністю методу досліджува­ти (вимірювати) саме ті якості об'єкта, які вивчаються.

Надійність інформації, або її вірогідність, означає стабільність результатів при повторних експериментах і різних дослідників. Надійність підтверджується методами дисперсного та факторного аналізів.

Інтерпретація одержаних після обробки та аналізу даних - це творчий процес, який не піддається чіткій алгоритмізації і потребує врахування і використання багатьох інших даних теоретичних та емпіричних дослі­джень.

Дослідження не вважається закінченим, доки не на­писаний досить повний звіт про нього.

Метод спостереження

Методи соціальної психології можна поділити на дві великі групи: методи збору інформації і методи її обробки. Цей поділ, звичайно, умовний, оскільки будь-який дослідницький метод збору даних передбачає і певну програму їхньої обробки.

У соціальній психології (як і в загальній психології та більшості інших наук) виокремлюють два головні методи дослідження: спостереження та експеримент.

Метод спостереження — один із випробуваних методів, яким користуються природничі та суспільні науки, може застосовуватися самостійно і в поєднанні з іншими методами, наприклад експериментальним. Спостереження як метод передбачає цілеспрямоване, за попередньо розробленим планом, фіксування тих явищ, які цікавлять дослідника, з метою їх наступного аналізу й використання для потреб практичної діяльності.

Цей метод широко застосовується у дослідженнях різ­них явищ суспільного життя, зокрема під час вивчення психологічного взаємовпливу людей у процесі колектив­ного обговорення проблем на зборах, у ході дискусій то­що. За його допомогою можна також вивчати вплив на аудиторію лекції, бесіди, вистави. Спостереження дає змогу одержати цікаві відомості про людину: манеру її поведінки, характер взаємовідносин з іншими людьми, особливості її спілкування тощо.

При використанні спостереження як одного з голов­них емпіричних методів соціально-психологічних дослі­джень необхідно забезпечити: 1) чітке визначення мети спостереження та узгодження її з метою дослідження; 2) мотивований вибір об'єкта, предмета й ситуації; 3) вибір найдоцільніших способів спостереження і способів фіксації явищ; 4) планомірне проведення спостереження за пев­ною схемою; 5) перевірку результатів спостереження щодо їхньої обгрунтованості та надійності.

Завданнями спостереження можуть бути попереднє ви­вчення об'єкта, висунення гіпотези, її перевірка, уточнення результатів, одержаних за допомогою інших методів. Об'єктами спостереження залежно від мети та завдання до­слідження є окремі особи в різних ситуаціях спілкування, великі чи малі групи, спільності тощо.

Предметом спостереження є вербальні та невербальні акти поведінки окремої людини, групи або кількох груп у певному соціальному середовищі та ситуації.

Спосіб спостереження визначається завданням, об'єк­том, ситуацією і характером взаємодії між спостерігачем та об'єктом спостереження.

Розрізняють включене і невключене, відкрите і при­ховане, природне і лабораторне спостереження.

Включене спостереження означає, що експеримента­тор сам на певний час стає членом тієї групи, яка є об'­єктом дослідження. Обов'язковою умовою такого спо­стереження вважається те, що експериментатор є для інших індивідів рівноправним членом групи.

Значно частіше використовується невключене спосте­реження — спостереження «збоку», коли дослідник не належить до учасників групи. Це — самостійний прийом дослідження для уточнення І конкретизації гіпотез, ви­значення методів основного дослідження.

Залежно від позиції дослідника-спостерігача щодо об'єкта розрізняють відкрите і приховане спостереження. Найпоширенішим є відкрите спостереження, коли піддослідні знають про те, що за ними спостерігають. Приховане спостереження передбачає, що піддослідні не підозрюють, що хтось спостерігає за їхньою діяльністю. У цьому випадку можуть використовуватися спеціальні записуючі пристрої: магнітофони, відеокамери тощо.

Особливості організації експерименту визначають форму спостереження: до природного спостереження вдаються під час вивчення реальних соціальних процесів явищ, до лабораторного — для дослідження явищ в експериментальних умовах.

Важливою також є проблема вибору одиниць спостереження. Вона може бути розв'язана тільки окремо для кожного конкретного випадку за умови врахування предмета дослідження. Одиницями спостереження можуть бути, наприклад, кількість звернень до колеги за допомогою, а під час проведення культурно-масового заходу - сміх, аплодисменти, вихід із залу тощо. Одним із варіантів методу спостереження є опис значущих ситуацій. Суть його полягає в тому, що для розуміння особистісних чи групових характеристик винятко-важливе значення може мати те, як особистість або група поводять себе в незвичайних ситуаціях, як реагують на них, знаходять шляхи розв'язання проблем і конфліктів, що спричинили такі ситуації. Цей метод дає ефект під час вивчення особливостей колективу і взаємовідносин його членів.

Метод спостереження порівняно з іншими методами соціальної психології має низку переваг. Він, зокрема, дає змогу фіксувати події в момент їх перебігу, а також одержувати інформацію про дії індивідів незалежно від їх установок на «бажану» поведінку. Але, незважаючи на широке використання, метод спостереження має й деякі недоліки. Серед них слід виокремити такі:

— вплив суб'єктивного чинника (на інтерпретацію резу­льтатів спостереження можуть впливати особисті установ­ки, попередній досвід, емоційний стан дослідника);

— на результатах спостереження позначається і факт знання піддослідними того, що за ними спостерігають, а це веде до змін у їхній поведінці;

— низька надійність (тривале включене спостережен­ня призводить до адаптації дослідника до групи, внаслі­док чого знижується об'єктивність спостереження);

— обмеженість сфери застосування (не всі соціально-психологічні явища можна вивчати за допомогою цього методу);

— значні витрати часу.

Метод експерименту

Експеримент — це організована дослідником взаємо­дія між піддослідним або групою піддослідних і експери­ментальною ситуацією з метою встановлення закономір­ностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить.

До характерних особливостей методу експерименту належать:

— створення особливих експериментальних умов для виникнення та виявлення певних соціально-психологіч­них явищ, а також можливість змінювати ці умови;

— підвищення точності реєстрації дій піддослідних;

— зв'язок із теорією (проведення експерименту мож­ливе лише тоді, коли дослідник має теоретичні уявлення про природу явища, яке вивчається, про чинники, що його детермінують тощо).

Експеримент як метод соціально-психологічного до­слідження має чотири етапи.

1. Теоретичний етап дослідження (постановка пробле­ми). Визначаються проблема і тема дослідження; обира­ються об'єкт і предмет дослідження, а також формулю­ються експериментальні завдання і гіпотеза дослідження.

Головне завдання етапу полягає в розробці предмета експериментального дослідження, що вимагає чітких ви­значень концептуальних понять, за допомогою яких він описуєгься. Цей етап може розглядатися як відносно самостійна дослідницька діяльність теоретичного характеру.

2. Методичний етап дослідження. Розробляються методика експерименту і експериментальний план.

Методика експерименту повинна відтворювати предмет дослідження у вигляді змінних експериментальної ситуації. В експерименті виокремлюють два різновиди змінних: незалежні і залежні.

Суть проблеми, що при цьому розв'язується, полягає у встановленні найповнішої відповідності змінних експериментальної ситуації предметові дослідження. Йдеться про репрезентацію теоретичного уявлення про предмет дослідження в емпіричних показниках експериментальної ситуації.

Розробка експериментального плану передбачає складання програми експерименту (робочий план і про­цедура), а також математичне планування обробки експериментальних даних.

5. Експериментальний етап. Створюється експериментальна ситуація, здійснюється спостереження, керування ходом експерименту та вимірювання реакцій піддослідних.

Експериментальна ситуація, визначається умовами досліду (навколишнє фізичне та соціальне середовище); тест-об'єкгами (вербальними і предметними подразниками); інструкцією (установкою на діяльність); індивідуальними особливостями експериментатора і піддослідних, а також відповідями — реакціями останніх.

4. Аналітичний етап. Здійснюється кількісний аналіз результатів (математична обробка), наукова інтерпретація фактів, формулювання нових наукових гіпотез і практичний рекомендацій.

Залежно від характеру та умов експериментальної ситуації розрізняють два головні різновиди експерименту: лабораторний і природний.

Природний експеримент грунтується на керуванні поведінкою піддослідних за умов повсякденного життя шляхом введення низки чинників, що впливають на їхню поведінку й контролюються дослідником. Самі по умови не містять у собі чогось штучного, незвичного для перебігу явищ повсякденного життя. Це дає змогу простежити дію цих умов і тим самим встановити їхню роль та особливості впливу на досліджуване явище.

Для успіху експерименту інколи необхідна повна не­обізнаність його учасників із тим, що їх вивчають, що створена ситуація є експериментальною, бо результати можуть бути спотворені.

Лабораторний експеримент — це дослідження, прове­дене у штучно створених умовах (у лабораторії). На від­міну від природного експерименту він передбачає орга­нізацію досить незвичної для піддослідних ситуації. В умовах лабораторного експерименту піддослідний знає, що його вивчають, але, як правило, не має інформації про характер завдань, які розв'язує дослідник в екс­перименті.

Використання методу лабораторного експерименту дає досліднику чимало переваг, зокрема можливість уникнути побічного впливу, наприклад, шуму; одночас­но контролювати кілька змінних і точно реєструвати дії піддослідного. Використання спеціальних приміщень, тренажерів дає також змогу моделювати реальні умови, які у повсякденному житті рідко зустрічаються або недо­ступні для спостереження (експериментальні, стресові ситуації).

Загальною вимогою під час проведення експерименту є виокремлення експериментальної і контрольної груп, щоб результати дослідження можна було порівняти з певним еталоном.

Поиск по сайту: