Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Експериментальний етап у розвитку соціальної психології



Програму перетворення соціальної психології на експе­риментальну науку пов'язують з іменами американського психолога Ф.Олпорта, російського психолога В.М.Бехтерєва та німецького психолога В.Меде. Саме вони започат­кували експериментальні дослідження з вивчення впливу групи на своїх членів у процесі виконання якоїсь діяльнос­ті. Ця проблема визначається в соціальній психології як до­слідження соціальної фасилітації та соціальної взаємодії.

Поняття «соціальна фасилітація» (від англ. ґасіїііаіе — полегшувати) введене до наукового вжитку для характерис­тики впливу присутності однієї особи (чи кількох осіб) на поведінку чи діяльність іншої, а також для того, щоб роз­вести його з поняттями «наслідування», «змагання», «спів­робітництво».

Під час експериментальних досліджень виявилось покращення результатів чи продуктивності діяльності ін­дивіда в присутності інших людей. Це власне і є ефектом фасилітації. В інших випадках реальна чи уявна присутність інших людей призводить до погіршення результатів діяльності індивіда. Це явище одержало наз­ву соціальної інгибіції (від лат. — стримування, придушення). В.Меде наводить приклад, коли під впливом групи поріг чутливості до електричного струму зни­жувався в кількох осіб від 21 до 57%.

У подальших дослідженнях було встановлено, що ви­никнення ефекту соціальної фасилітації залежить від характеру завдань, які виконує людина. Присутність інших людей (спостерігачів, суперників) позитивно впливає на кількісні характеристики діяльності й негативно — на якісні. Крім того, в присутності інших підвищується ре­зультативність простих різновидів діяльності й знижується — складних.

Для конкретизації характеру стосунків між індивідом і групою під час вивчення ефекту соціальної фасилітації виокремлюють два різновиди ситуацій, які суттєво відрізняються.

Ситуація, в якій зміна поведінки індивіда відбуваєть­ся в присутності інших людей, що поводять себе пасив­но, як глядачі, одержала назву публічного ефекту. Коли поведінка індивіда змінюється в присутності інших, які беруть активну участь у цій діяльності, говорять про коакціний ефект. Коакцію як спільну дію, в свою чергу, відрізняють від інтеракції — взаємодії, що включає безпо­середню взаємодопомогу і співробітництво.

Ефект впливу одного індивіда на іншого, індивіда на групу або групи на індивіда було тією проблемою, яка на тривалий час визначила характер експериментальних до­сліджень у соціальній психології, особливо західній. Ви­значення предмета соціальної психології як науки про вплив на людину інших індивідів привело до вибору го­ловної одиниці аналізу — індивіда, а точніше — його поведінки та змін, що відбуваються внаслідок впливу на нього інших людей.

Відповідно до предмета і основної одиниці аналізу найзручнішим методом дослідження став лабораторний експеримент. Цьому сприяла також позитивістська спря­мованість американських наукових досліджень. Позити­візм як філософська течія виходив із того, що наука по­винна не пояснювати, а лише описувати явища, відпові­дати на запитання «як?», а не «чому?».

Стандартом для соціальної психології було обрано фі­зику з її розвиненою технікою експерименту і математичною обробкою даних. Вимоги до експерименту передбачали: 1) зведення до мінімуму сторонніх подразників аби виявити чіткий зв'язок між залежними та незалежними змінними; 2) можливість експериментатора контролювати поведінкові реакції піддослідного та впливати на них; 3) точне вимірювання цих реакцій та перевірку їх у повторних експериментах; обов'язкове застосування методів математичної статистики. Організація експерименту підпорядковувалася жорстким процедурним стандартам. Згідно з ними мала чітко формулюватися гіпотеза, на перевірку якої спрямована процедура експерименту. Гіпотеза, як правило, запози­чувалася з інших галузей психології, отже експеримент потрібен не стільки для її перевірки, скільки для її підтвердження. Сам експеримент у цьому випадку е ситуацією міжособистісної взаємодії двох людей: експериментатора і піддослідного. Така побудова експерименту приводить до появи цілого шерегу ефектів. Один із них відомий як «ефект експериментатора» (його очікування, знайомство з піддослідним, стать) і може безпосередньо впливати на одержання тих чи інших результатів. Наслідком цього може бути ефект передбачуваної оцінки, який виникає у піддос­лідного щодо експериментатора і змушує його певною мірою «підігравати» експериментатору.

За умов, коли експериментування стало масовим процесом, особливо в університетських центрах, склалася своєрідна «лабораторна культура» — комплекс недекларованих правил поведінки експериментатора і піддослідного під час експерименту. Доповненням «ефекту експериментатора» є «ефект піддослідного», він адаптує свою поведінку до норм, які йому здаються прийнятними. Поширення методу лабораторного експерименту в США пов'язують із науковою діяльністю КЛевіна, засновника напрямку в соціальній психології, який набув назви «групової динаміки». Він почав її в Німеччині, а після еміграції продовжив її у США. Саме в його школі більшість соціально-психологічних проблем стала предметом експериментального дослідження (ефективність групової взаємодії, стиль лідерства, прийняття групового рішення, групова згуртованість, конформізм, психоло­гічний клімат).

КЛевін вважав, що саме лабораторний експеримент є суто науковим методом, який дає змогу глибше про­никнути в таємниці людської поведінки. Для нього цей метод був не самоціллю, а лише засобом практичного розв'язання значно ширших соціальних проблем. Особ­ливістю практичних досліджень КЛевіна є те, що вони були об'єднані єдиною теоретичною концепцією. І хоча розроблена ним «теорія поля» або «топологічна психо­логія» викликає у багатьох учених заперечення, після йо­го смерті західна психологія взагалі не мала якоїсь за­гальної теорії.

Безліч експериментальних досліджень виконуються на підставі так званих теорій середнього рівня, які не шу­кають загальних закономірностей соціальної поведінки людини, а лише пояснюють деякі її боки чи аспекти. Та­ке становище західної, особливо американської, соціаль­ної психології поставило два важливих питання.

Перше з них стосується практичної значущості при­кладних досліджень, здійснюваних за допомогою методу лабораторного експерименту. Йдеться про валідність одержаних таким чином даних, можливість їх екстра­поляції на соціальну дійсність, тобто, знову ж, про соціальну релевантність соціальної психології. Починаючи з 70-х років, американські, а особливо європейські со­ціальні психологи дедалі більше піддають критиці вис­новки, отримані в ході лабораторних досліджень, під­креслюють їх відірваність від реального життя. Це пи­тання зумовлене і залежне від того, які теоретичні кон­цепції покладеш в основу експериментальних та при­кладних досліджень; наскільки вони адекватні завдан­ням, які ставить перед собою не тільки конкретний до­слідник, а й суспільство загалом.

Друге питання пов'язане з аналізом тих теоретичних орієнтацій, в річищі яких існує сучасна західна соціальна психологія.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.