Це фізико-географічна область розташована на сході Закарпатської у південній частині Івано-Франківської та Чернівецької областей, а також частково на території Румунії. Ландшафтно-географічні особливості зумовлені насамперед положенням у межах давніх Мармароського і Рахівського масивів та Чивчинських гір. Головну роль у геологічній будові області відіграють палеозойські інтрузивні та метаморфічні породи — граніти, кристалічні вапняки, сланці, пісковики, які сильно дислоковані. Поширені також тріасові конгломерати, доломіти, юрські вапняки, крейдові сланці та пісковики. На північному заході області зустрічаються палеогенові конгломерати та мергелі. Найвищі вершини Рахівського масиву — Мармороський Піп-Іван (1944 м), Трояга (1939 м), а в Чивчинських горах — вершини Чивчин (1769 м), Стій (1684 м). Гори розчленовані річковими долинами верхів'їв рік Тиса, Чорний і Білий Черемош та їхній приток глибиною до 400—500 м. Значно поширені давньольодовикові форми рельєфу (цирки, моренні вали), стрімкі схили гір відрізняють цю область від суміжних. Ріки тут повноводні, живляться переважно атмосферними опадами, середньорічна кількість яких сягає 1300— 1500 мм. Узимку і навесні часті снігові лавини. Середня температура січня -5...-7 °С, липня +10..+15 °С.
Серед ґрунтів панують буроземи опідзолені щебенюваті, покриті буковими, смерековими і ялиновими лісами, а вище — гірською сосною, зеленою вільхою, ялівцем. У субальпійському поясі головну роль відіграють злаки, осока, чагарникове рідколісся.
У ландшафтній структурі Рахівсько-Чивчинської області найбільші площі займають середньогірські, гірсько-ущелинні, долинно-терасові та альпійські місцевості; обмежене поширення мають полонини.
Середньогірські ландшафтні місцевості мають середньопідзолисті щебенюваті буроземи з буковими і смереково-ялиновими лісами зі значним зволоженням. Вони малопридатні для сільськогосподарського використання. Долинно-терасові ландшафтні місцевості чергуються з гірсько-ущелинними в долинах Тиси, Білого Потоку, Черемошу. Тут розташовані населені пункти, проходять шляхи сполучення. Альпійські місцевості найбільше поширені в Гуцульських Альпах на лівобережжі верхів'їв Тиси.
У Рахівсько-Чивчинській області мало земель, придатних для землеробства і випасання худоби. Основні напрямки природокористування — лісове господарство, використання рекреаційних ресурсів.
Вулканічні Карпати
Ця ландшафтна область розташована в Закарпатті й складається з Вулканічного (Вигорлат-Гутинського) хребта, Іршавської і Верхньотисенської (Солотвинсько-Хустської) улоговин та Берез-не-Ліпшанського міжгір'я. їх формування і розвиток ландшафтів тісно взаємопов'язані й взаємозалежні.
Хребет Вулканічні Карпати утворився в неогені, коли по лінії тектонічного розлому відбувалася вулканічна діяльність. Він складений андезитами, андезито-базальтами і туфами. Хребет обмежує Закарпатську низовину з північного сходу і підноситься над нею на 500—700 м. Середня висота — 600—1000, максимальна — 1081 м (г. Бужора). Схили гір мають м'які обриси, а річкові долини Ужа, Латориці, Боржави і Тиси розчленовують його на окремі масиви (Великий Діл, Маковиця, Синяк). Хребет добре зволожується, у середньому за рік тут випадає 800—1000 мм опадів. Вулканічні Карпати в ландшафтному відношенні характеризуються низькогірни-ми і середньогірними місцевостями з дубово-буковими та буковими лісами на буроземно-підзолистих ґрунтах. Тут розвинені землеробство, виноградарство та садівництво. Особливо розорано й освоєно
передгір'я.
В Іршавській улоговині вздовж рік Боржава та Іршава панують улоговинно-терасові місцевості. В окремих місцях Іршавської улоговини внаслідок вирубування лісів, неправильного розорювання схилів виникли яружно-балкові місцевості.
Верхньотисенська улоговина досягає довжини понад 40 км і ширини до 20 км з абсолютними висотами 500—700 м. Улоговина характеризується низькогірно-горбистою, терасово-рівнинною з частково закарстованою місцевостями. Низькогірні місцевості, покриті переважно дубово-буковими і буковими лісами. У долинах рік Тиса, Тересва, Теребля і Ріка, що перетинають улоговину, сформувалися терасові й заплавні місцевості з буроземно-підзолистими і дерново-глейовими ґрунтами, які частково покриті вторинними лісами, луками і сільськогосподарськими угіддями. Ліси і чагарники займають тут близько ЗО %, лучні угіддя — понад 40, орні землі — до 20 %. В окремих місцях Солотвінської улоговини розвинені карстові місцевості на соленосних відкладах.
Березне-Ліпшанське долинне міжгір'я розташоване між Полонинським і Вулканічним хребтами і простягається із заходу на схід на 115 км. Тут переважають улоговинні й долинно-терасові місцевості з бурими лісовими ґрунтами під буковими лісами. Понад 90 % земель розорані та використовуються для вирощування зернових культур. Тут також поширені сади і виноградники та лучні угіддя.
У цілому Закарпатське передгір'я має сприятливі природні умови для сільського господарства, зокрема землеробства, садівництва, виноградарства, м'ясо-молочного тваринництва. Тут розробляють такі мінерально-сировинні ресурси, як кам'яна сіль, вулканічні породи, мінеральні води. Є значні перспективи розширення використання рекреаційних ресурсів.