Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Рахівсько-Чивчинська область



Це фізико-географічна область розташована на сході Закарпат­ської у південній частині Івано-Франківської та Чернівецької обла­стей, а також частково на території Румунії. Ландшафтно-географічні особливості зумовлені насамперед положенням у межах давніх Мармароського і Рахівського масивів та Чивчинських гір. Головну роль у геологічній будові області відіграють палеозойські інтрузивні та метаморфічні породи — граніти, кристалічні вапняки, сланці, піско­вики, які сильно дислоковані. Поширені також тріасові конгломе­рати, доломіти, юрські вапняки, крейдові сланці та пісковики. На північному заході області зустрічаються палеогенові конгломерати та мергелі. Найвищі вершини Рахівського масиву — Мармороський Піп-Іван (1944 м), Трояга (1939 м), а в Чивчинських горах — вер­шини Чивчин (1769 м), Стій (1684 м). Гори розчленовані річковими долинами верхів'їв рік Тиса, Чорний і Білий Черемош та їхній при­ток глибиною до 400—500 м. Значно поширені давньольодовикові форми рельєфу (цирки, моренні вали), стрімкі схили гір відрізняють цю область від суміжних. Ріки тут повноводні, живляться переваж­но атмосферними опадами, середньорічна кількість яких сягає 1300— 1500 мм. Узимку і навесні часті снігові лавини. Середня температу­ра січня -5...-7 °С, липня +10..+15 °С.

Серед ґрунтів панують буроземи опідзолені щебенюваті, покриті буковими, смерековими і ялиновими лісами, а вище — гірською сосною, зеленою вільхою, ялівцем. У субальпійському поясі головну роль відіграють злаки, осока, чагарникове рідколісся.

У ландшафтній структурі Рахівсько-Чивчинської області найбільші площі займають середньогірські, гірсько-ущелинні, долинно-терасові та альпійські місцевості; обмежене поширення мають полонини.

Середньогірські ландшафтні місцевості мають середньопідзолисті щебенюваті буроземи з буковими і смереково-ялиновими лісами зі значним зволоженням. Вони малопридатні для сільськогосподарського використання. Долинно-терасові ландшафтні місцевості чергуються з гірсько-ущелинними в долинах Тиси, Білого Потоку, Черемошу. Тут розташовані населені пункти, проходять шляхи сполучення. Альпійські місцевості найбільше поширені в Гуцульських Альпах на лівобережжі верхів'їв Тиси.

У Рахівсько-Чивчинській області мало земель, придатних для землеробства і випасання худоби. Основні напрямки природо­користування — лісове господарство, використання рекреаційних ресурсів.

Вулканічні Карпати

Ця ландшафтна область розташована в Закарпатті й складається з Вулканічного (Вигорлат-Гутинського) хребта, Іршавської і Верхньотисенської (Солотвинсько-Хустської) улоговин та Берез-не-Ліпшанського міжгір'я. їх формування і розвиток ландшафтів тісно взаємопов'язані й взаємозалежні.

Хребет Вулканічні Карпати утворився в неогені, коли по лінії тектонічного розлому відбувалася вулканічна діяльність. Він скла­дений андезитами, андезито-базальтами і туфами. Хребет обмежує Закарпатську низовину з північного сходу і підноситься над нею на 500—700 м. Середня висота — 600—1000, максимальна — 1081 м (г. Бужора). Схили гір мають м'які обриси, а річкові долини Ужа, Латориці, Боржави і Тиси розчленовують його на окремі масиви (Великий Діл, Маковиця, Синяк). Хребет добре зволожується, у се­редньому за рік тут випадає 800—1000 мм опадів. Вулканічні Кар­пати в ландшафтному відношенні характеризуються низькогірни-ми і середньогірними місцевостями з дубово-буковими та буковими лісами на буроземно-підзолистих ґрунтах. Тут розвинені землероб­ство, виноградарство та садівництво. Особливо розорано й освоєно

передгір'я.

В Іршавській улоговині вздовж рік Боржава та Іршава панують улоговинно-терасові місцевості. В окремих місцях Іршавської уло­говини внаслідок вирубування лісів, неправильного розорювання схилів виникли яружно-балкові місцевості.

Верхньотисенська улоговина досягає довжини понад 40 км і ширини до 20 км з абсолютними висотами 500—700 м. Улоговина характеризується низькогірно-горбистою, терасово-рівнинною з ча­стково закарстованою місцевостями. Низькогірні місцевості, покриті переважно дубово-буковими і буковими лісами. У долинах рік Тиса, Тересва, Теребля і Ріка, що перетинають улоговину, сформувалися терасові й заплавні місцевості з буроземно-підзолистими і дерново-глейовими ґрунтами, які частково покриті вторинними лісами, лу­ками і сільськогосподарськими угіддями. Ліси і чагарники займа­ють тут близько ЗО %, лучні угіддя — понад 40, орні землі — до 20 %. В окремих місцях Солотвінської улоговини розвинені кар­стові місцевості на соленосних відкладах.

Березне-Ліпшанське долинне міжгір'я розташоване між Поло­нинським і Вулканічним хребтами і простягається із заходу на схід на 115 км. Тут переважають улоговинні й долинно-терасові місцевості з бурими лісовими ґрунтами під буковими лісами. По­над 90 % земель розорані та використовуються для вирощування зернових культур. Тут також поширені сади і виноградники та лучні угіддя.

У цілому Закарпатське передгір'я має сприятливі природні умо­ви для сільського господарства, зокрема землеробства, садівництва, виноградарства, м'ясо-молочного тваринництва. Тут розробляють такі мінерально-сировинні ресурси, як кам'яна сіль, вулканічні породи, мінеральні води. Є значні перспективи розширення використання рекреаційних ресурсів.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.