 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Значення античного впливу для населення укр. земель
- Залучення до досягнень античної цивілізації(технології обробки землі, ремесла, товарно-грошових відносин); - Ознайомлення з демократичним устроєм; Античні колонії сприяли поширеню християнства на укр.землях.
9.Культура східних словян. Слов'яни виникли з автохтонного індоєвропейського населення Східної Європи. Та найбільший потік колонізації пішов на південь, на Балкани, куди слов'ян, наче потужний магніт, притягували родючі землі, багаті міста й тепліший клімат. Якщо порівнювати цей процес із міграцією кочовиків, то розселення слов'ян являло собою повільний рух із праслов'янських земель, у процесі якого збе- рігалися зв'язки з прабатьківщиною. Внаслідок цього він охопив великі території. Цікавою рисою цієї експансії був її мирний характер. За винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією слов'яни просувалися на нові землі головним чином як ко- лоністи, а не загарбники. У VII ст. східні слов'яни зосереджувалися на правому березі Дніпра Згодом вони налічували близько 14 великих племінних союзів, що заселяли землі України, Білорусії та Росії. Найважливішими серед них були поляни, що жили в Центральній Україні на берегах Дніпра. До інших східнослов'янських племен України належали древ- ляни — на північному заході, сіверці — на північному сході, уличі й тиверці — на півдні. У західній частині країни жили волиняни та дуліби.Про політичну організацію східних слов'ян відомо небагато. Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли патріархи, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Хоч пізніше й з'явився клас племінної знаті, або князів, соціально-економічне розшарування племені було не- значним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'ян- ські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні сло- в'яни могли запропонувати традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, а також рабів. Останній товар араби цінили над усе. Торгівля ця процвітала наприкінці VIII ст., коли у зносини зі східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів, котрі заснували унікальну торговельну імперію в пониззі Волги та на Каспійському узбережжі й пізніше прийняли іудаїзм. Деякі слов'яни, зокрема сіверці, вятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. 10.Вплив Християнства на розвиток давньоруської культури. Розклад первіснообщинного ладу і виникнення класової держави підготували умови для заміни язичницької релігії християнством. Уже всередині IX ст., через тісні зв'язки Русі з Візантією, християнство в його греко-православній формі поширилося серед панівних верств населення Русі. У X ст. християнами були деякі прибічники князя Ігоря та його дружина велика княгиня Ольга. Однак державною релігією воно стало лише у зв'язку з прийняттям християнства і масовим хрещенням слов'ян у 988-989 рр. князем Володимиром Святославовичем. З цього часу християнство активно поширювалося державою і церквою.Введення християнства як єдиної державної ідеології сприяло консолідації руських земель і зміцнення давньоруської держави. Була створена централізована організація священнослужителів. Спорідненість релігії давньої Русі з релігіями давніх країн Європи зробило її частиною світового християнського суспільства, зблизило Русь з Візантією. Руська церква стала частиною.Прийняття християнства призвело також до змін у культурі давньоруського суспільства. З'явилися церкви та собори, які ставали головними осередками громадського і культурного життя. При церквах та монастирях засновувалися і діяли школи, переписувалися і зберігалися книги, творилися літописи. Введення християнства на Русі мало суттєве значення для розвитку тогочасної філософської думки. Завдяки цьому Київська Русь отримала можливість прилучитися до досягнень світової культури. Інтенсивні контакти з Візантією і Болгарією дали можливість використовувати здобутки античної і візантійської філософії.Окрім античного, Візантія мала великий художній досвід християнського мистецтва, якому церква завжди надавала винятково великого значення. В часи розвитку середньовізантійського мистецтва, що розпочався після "іконоборських війн" (VIII - IX ст.), були розроблені канони богослужіння, іконопису, будівництва та оздоблення церков. За цими канонами встановлювалися правила зображення святих, композицій на біблійні та євангельські теми, типи церковних споруд, з яких домінуючим став так званий хрестовокупольний тип, що найбільше відповідав характеру православного богослужіння та найдоцільнішій системі будівництва. 11.Релігійні вірування словян. До прийняття християнства слов'яни аж ніяк не були атеїстами. Вони поклонялися безлічі богів і духів, мали особливі жертовні місцяі святині. Язичницький пантеон слов'ян був досить багатий. І головне місце у ньому займав Перун - бог грому і блискавки, шанований також як покровитель природи та землеробства. З зародженням класового суспільства на Русі Перун став вважатися переважно покровителем князя і його дружини. Іменем Перуна клялися князі Олег і Святослав, укладаючи мирний договір з греками. Святилища Перуна були в різних містах. Відомо, що ідол Перуна, дерев'яний, зі срібною головою і золотими вусами, стояв на пагорбі у Києві. У 6 кілометрах від Новгорода, у витоків річки Волхова з озера Ільмень є урочище, в назві якого - Перинь до цих пір збереглося ім'я Перуна. Археологічні розкопки виявили тамсліди святилища. Воно являло собою круглу площадку діаметром 21 метр. У центрі колись стояло дерев'яне зображення Перуна (збереглося його підстава). По периметру кола йшов кільцеподібний рів з дугоподібними виступами з зовнішньої сторони (у плані все це мало форму восьмілепесткого квітки). У цих виступах рову розпалювали ритуальні багаття, осявали статую Перуна. Можна собі уявити, що видовище було досить величним. 12.Особливості розвитку культури Київської Русі. Культура Київської Русі IX-XIII ст. відзначалася поступальним розвитком, мала давні вікові традиції. Мистецтво русичів являло собою не лише органічну потребу побуту, намагання прикрасити багатоманітний світ речей, які оточували людину, а й відображало її світосприйняття та ідеологію.Традиції, що сягають глибини століть, простежуються і в техніці виготовлення кераміки та речей побуту, і в характері обробки деревини, і в будівництві житлових споруд, і в забудові міст і поселень.На керамічних вазах IV ст. черняхівської культури із сіл Лепесівка і Ромашки зображена календарна символіка. Плоскі широкі вінчики лепесівських ваз поділені на 12 секторів-місяців, кожен з яких має свою орнаментальну символіку землеробського змісту. Посудини ці використовували в різних обрядових діях.Дослідження виробів слов'янського і давньоруського художнього ремесла виявляють у них багато таких традицій, які беруть свій початок ще в скіфський період. Знаменитий скіфський звіриний стиль прикладного мистецтва території України VI-III ст. до н.е., який розвинувся під впливом культур Греції і Переднього Сходу, помітно проступає в київських фібулах, змійовиках, браслетах-наручах, галицьких керамічних плитках, чернігівській різьбі по каменю.Мистецтво відігравало велику роль в ідеології східних слов'ян: майже всі його твори - від орнаменту на сорочці до зображення язичницького бога - мали певний зміст у системі вірувань, які склалися як результат практичного досвіду життя та фантастичних уявлень про природні явища, яких люди тих часів не могли пояснити. Кожен орнамент, візерунок чи зображення "оберігали" людину від різного лиха, "допомагали" у житті й роботі. Поширений у слов'ян орнамент - розетка - символізував сонце, хвиляста лінія - воду. Зображення фантастичних тварин та істот відбивали язичницькі вірування. Так, у зображенні жінки з руками-гілками вбачали "Велику богиню" землі тощо.Важливим елементом культури народу є державність. Саме вона виступає основним рушієм етнічної і культурної інтеграції населення. Першою державою східних слов'ян була Київська Русь, яка сформувалася в кінці VIII - у IX ст. на базі ряду союзів племен. На ранній стадії, як і в процесі дальшого розвитку, вона зазнавала впливу з боку своїх сусідів, зокрема Хозарського каганату і Візантії. Від них Русь запозичила окремі елементи державної структури і титулатури.Давні традиції простежуються також у народній творчості, літературі, музиці. Язичницькі пісні і танці, фольклор, весільні і поховальні обряди, епічні легенди і перекази справляли величезний вплив на розвиток давньоруської духовної культури, становили її невід'ємну складову частину. Відгомін язичницьких вірувань добре відчувається у "Слові о полку Ігоревім" та інших літературних творах.У давньоруській культурі немає галузі, розвиток якої б не спирався на багатовікові, іноді тисячолітні, народні традиції. 13.Мова,писемність, освіта в Київській Русі Особливий інтерес у цьому плані становить "софіївська абетка", виявлена С. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софіївського собору в Києві. Абетка написана на фресковій штукатурці, містить 27 букв, з яких 23 відповідають грецькому алфавіту, а чотири – слов’янському мовленню. Кириличною системою письма написані всі відомі давньоруські твори: "Остромирове Євангеліє", "Ізборники Святослава" 1073 і 1076 рр. Ці твори – не єдині пам’ятки, на підставі яких можна скласти уявлення про характер і рівень поширення писемності на Русі.Школа для підготовки освіченого духівництва була відкрита Ярославом у Новгороді. У ній, за свідченням "Повісті временних літ", навчалося 300 дітей із заможних сімей. У 1086 р., згідно з повідомленням літопису В. Татищева, дочка Всеволода Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат.Для продовження й поглиблення освіти слугували бібліотеки. Вони створювалися при монастирях і церквах. Великими любителями книг виступали також давньоруські князі.Найдавнішими книжками, що вийшли з київської писемної школи, вважаються Рейнське євангеліє (40-і роки XI ст.), яке Анна Ярославна привезла до Франції; ілюстроване "Остромирове євангеліє", виготовлене в Києві дияконом Григорієм і його помічником у 1056 – 1057 рр. для новгородського посадника Остромира; два "Ізборники" (1073, 1076). "Ізборник" 1073 р., зокрема, вважається першою енциклопедією, яка увібрала найширше коло питань, - від богословських та церковно-канонічних до ботаніки, зоології, медицини, астрономії, граматики, поетики, філософії.У Києві в XI – XII ст. існувало три літературні осередки: в Софіївському соборі, Печерському та Видубицькому монастирях..Зразком епічної поезії, що поєднувала рицарську доблесть, патріотизм, відвагу з письмовою фіксацією, співом і частковим усним речитативом, була повість пісня "Слово о полку Ігоревім". Створене між 1185 і 1187 рр. невідомим автором, "Слово" лишається неперевершеним шедевром вітчизняної художньої літератури.До оригінальних пам’яток давньоукраїнської літератури належать літописи. Найвідомішим літописом є "Повість временних літ", укладена близько 1110 р. ченцем Києво-Печерської лаври преподобним Нестором."Повість временних літ" показово втілює найсуттєвіші риси, притаманні всій давньоукраїнській літературі: релігійність, патріотизм, моралізаторський характер. У Київській Русі існували дві форми усної мови (усне народне діалектне мовлення та усно-літературні койне, тобто «спільні діалекти» для багатьох верств населення) і дві писемно-літературні мови — давньокиївська (давньоруська) і церковнослов’янська. 14.Науково-освітній центр Острозька «Академія» і його роль в укр. культурі. В Острозькій академії подібно до європейської системи навчання освітня програма охоплювала сім т. зв. вільних наук, які поділяли на trivium (граматика, риторика, діалектика) і quadrivium (арифметика, геометрія, музика й астрономія). Найбільшу увагу приділяли trivium, насамперед мовам, оскільки перекладацька й літературна праця потребували серйозної філологічної підготовки. В Острозі викладали старослов´янську, грецьку й латинську мови. Особливого значення, з огляду на розвиток традиції української духовної культури, надавалося старослов´янській і грецькій мовам. Латину було введено до програми з урахуванням того місця, яке вона посідала в системі університетської і гуманістичної освіти в усіх європейських країнах. Філософію як окрему дисципліну в Острозькій академії ще не викладали, що було спричинено її невиокремленістю на українському ґрунті в певний тип професійної діяльності. Щоправда, навчальні програми передбачали курси логіки, які називали тоді діалектикою. Острозькі книжники усвідомлювали значущість логіки у конфесійній полеміці, важливість розвитку дискурсивного мислення для досягнення своїх ідеологічних цілей. Вивчення логіки відкривало їм шлях до немістичного пошуку істини, утверджувало логіку як спосіб здобування істини, метод її пізнання, допомагало виявленню помилок в аргументації опонентів, виробленню вміння цю аргументацію спростовувати тощо.Більшість викладачів Острозького колегіуму, книжників науково-літературного гуртка і друкарні мали ґрунтовну на той час освіту, яку здобули у провідних європейських університетах і місцевих учителів. Першим ректором Острозької академії був письменник-полеміст, культурний і освітній діяч XVI ст. Герасим Смотрицький (?—1594).Серед учителів Острозької школи були також греки. Один із них — Кирило Лукаріс (1572—1638) прибув до Острога 1594 р. Освіту він отримав у Венеції і Падуї (1588—1594), де вивчав діалектику, риторику, метафізику й етику в їх перипатетичній інтерпретації, слухав лекції Г. Галілея, мав ґрунтовні знання з давньогрецької, латинської та італійської мов.Репрезентантом містичної течії в Україні був письменник-полеміст Іван Вишенський, який підтримував тісні контакти з Острозьким центром, був пов´язаний з Йовом Княгиницьким особистою дружбою. Імовірно, саме в Острозі в період 1593—1596 pp. Іван Вишенський написав свій твір «Извещение краткое о латинських прелестях».До острозького вченого гуртка належали Тимофій Аннич, Тимофій Михайлович, укладач покажчика до Нового Завіту 1580 p., а також Григорій Голубников, який переписав 1593 р. Номоканон. 15.Киево-Могілянська Академія – провідний вуз західноєвропейського типу. Ки́єво-Могиля́нська акаде́мія — стародавній навчальний заклад в Києві, який під такою назвою існував від 1659 до 1817 року. Спадкоємець стародавньої Київської Академії, заснованої князем Ярославом Мудрим. Фактично всі сучасні українські ВНЗ в тій чи іншій мірі є духовними спадкоємцями цього закладу через вихованців Академії, які стали засновниками відповідних нових богословських, філософських і наукових шкіл у цих вишах.Декілька сучасних вищих навчальних закладів претендують на спадкоємність від Києво-Могилянської академії, серед них насамперед Національний університет «Києво-Могилянська академія», а також Київські духовні академія і семінарія та Київська православна богословська академія. Курс навчання в академії тривав 12 років (з другої половини XVIII ст. — 7 років) і складався з восьми або семи ординарних (звичайних, нормативних) класів: трьох граматичних, поетики, риторики, філософії та богослов´я. До неординарних зараховували класи іноземних мов — грецької, польської, німецької, французької, єврейської, російської; класи історії, географії, математики — вищої (алгебра, геометрія) і змішаної (оптика, діоптрика, фізика, гідростатика, гідравліка, архітектура цивільна і військова, механіка, математична хронологія тощо); класи музики і малювання. Наприкінці XVIII ст. з´явилися класи домашньої і сільської економіки, а також медичний. Церковнослов´янська, руська (книжна українська), латинська мови вивчались у граматичних класах. Церковнослов´янську вивчали як мову вітчизняної книжкової спадщини, а також з огляду на її статус сакральної мови українців; грецьку — як мову візантійської культури і християнських богословських джерел; латиною, що була в Європі мовою законодавства, судочинства, дипломатії і науки, в академії читали курси вищих наук, у т. ч. й філософії, влаштовували диспути, послуговувались у листуванні та при складанні реєстрів бібліотек. Поезія і проза творилися давньоукраїнською, латинською і польською мовами. Літературна творчість і теоретичні праці могилянців з поетики і риторики вплинули на духовні і літературні процеси в Росії Філософія Києво-Могилянської академії була першим етапом розвитку професійної філософії в Україні і однією з модифікацій шкільної філософії, поширеної у європейських навчальних закладах, у т. ч. й університетах. Вона була певною мірою несамостійною, однак її значення полягає у створенні власного інформаційного поля, необхідного для подальшого розвитку філософського мислення. 16.Становлення освітньої системи в Укр. В епоху просвітництва Визначальним моментом культурного життя епохи Просвітництва була безмежна віра в перетворювальні можливості освіти. Передові люди того часу докладали значних зусиль для поширення знань серед усіх верств суспільства, відводячи просвіті провідну роль у прогресивному розвитку людства у руслі загального добра й справедливостіНа Лівобережній та Слобідській Україні дальшого поширення набуло початкове навчання, що здійснювалося здебільшого в парафіяльних школах. В останній чверті XVIII ст. розвиток освіти в краї відбувався згідно з загальнодержавною реформою. У 1786 р. було затверджено статут народних училищ, за яким вони поділялися на головні й малі. Головні училища з чотирирічним строком навчання призначалися для дітей дворян і відкривалися в Києві, Чернігові, Новгороді-Сіверському, Харкові та Катеринославі. В перших двох класах учні засвоювали основи граматики й арифметики, Святого письма та малювання. У третьому класі поряд з дальшим вивченням граматики, арифметики та церковних предметів -вивчали перші розділи загальної історії та географії. Програма четвертого класу включала географію, російську й загальну історію, основи геометрії, фізики, природознавства, цивільної архітектури. В повітових містах - Ніжині, Полтаві, Прилуках, Ромнах, Глухові, Погарі, Ізюмі, Охтирці, Сумах і Богодухо-ві - створювалися малі училища, переважно для дітей купців, заможних міщан, урядовців. Навчальна програма їх відповідала першим двом класам головних училищ. Важливою частиною навчальної програми обох видів училищ було вивчення мов - російської, латинської та однієї із західноєвропейських. Викладачами народних училищ ставали випускники Петербурзької Головної учительської семінарії, а також вихованці Київської академії. Подальшого розвитку набула освіта на Запоріжжі, де при багатьох церквах існували парафіяльні школи. Окрему музичну школу, засновану в Січі 1771 р., згодом перевели в слободу Орловщину на лівому березі р. Орелі. На Правобережній Україні та західноукраїнських землях, що перебували під пануванням шляхетської Польщі, українські школи існували лише в деяких селах при церквах і монастирях. У Львові початкова школа існувала при соборі св. Юра. На Закарпатті XVIII ст. ввійшло в історію як період латинізації й мадяризації українського населення. У 70-ті рр. XVIII ст. на Закарпатті здійснена шкільна реформа, проведена в Австрії та Угорщині. Ужгород став центром одного з дев'яти шкільних округів угорського королівства. В той же час швидко зростали потреби суспільства в освіті. Потреби розвитку окремих галузей сільського господарства зумовили утворення професійних шкіл виноробства, садівництва, бджільництва, ветеринарії, рільництва. Харківське землеробське училище, засноване в 1851 р., поклало початок спеціальній агрономічній, зоотехнічній, ветеринарній освіті на Україні. У великих містах України діяло кілька фельдшерських шкіл. Вони підпорядковувалися міністерству внутрішніх справ. Середню освіту давали гімназії, які відкривалися в усіх губернських і окремих повітових містах. 17.Розвиток книгодрукування в Укр( 16-18 ст.) В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров власне, І.Федоров відновив занедбане книгодрукарство, який втік з Москви від переслідування реакційного духовенства у 60-х роках XVI ст. У 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя святих). Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького, – одного з тих, хто зберіг відданість православ'ю, - переїхав у його маєток в м. Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи К.Острозького здійснювався грандіозний проект – готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією типографій братства. Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. До середини XVII ст. нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. Деякі з підручників відігравали важливу роль в освіті. 18.Іван Федоров – відомий книгодрукар Діяч східнослов'янської культури, один із перших (після Швайпольта Фіоля та Франциска Скорини) східнослов'янських типографів, а також гравер, інженер,ливарник. Разом з білорусом Петром Мстиславцем видрукував в 1564 році в Москві свою першу книгу — «Апостол». У 1566 році через переслідуванням з боку вищого російського духівництва та боярства, покинув Москву та переїхав до Великого князівства Литовського. В вересні 1572 року переїхав до Львова, де у 1574 році уклав і надрукував перший східнослов’янський посібник — «Буквар» з граматикою та здійснив друге видання «Апостола»1572 р. переїхав до Львова (без Петра Мстиславця). 1573–1574 рр. у монастирі св. Онуфрія «друкованє занедбане обновил» (надгробна епітафія на могилі у Львови). Разом зі своїм сином Гринем Івановичем із Заблудова працював над новим виданням «Апостола», прикрашеним заставками, ініціалами, кінцівками і трьома гравюрами. У післямові розповів про свою друкарську діяльність у Москві й Литві та про переїзд до Львова. Там же 1574 року видав перший східнослов'янський Буквар.У Львові його звали «друкар москвитин» (Iwan Moschus), що могло вказувати як на його національність, так і на місце, звідки він прибув. Останні два роки життя провів у роз'їздах. Відомо, що 1583 року відвідав Краків і Відень, де показував імператорові Рудольфу I свій винахід — багатоствольну гармату зі змінними стволами.Був похований у монастирі св. Онуфрія у Львові.Видання: Апостол, Часословець, Пластир з часословцем, Буквар, Азбука(Читанка), Хронологія, Озтрозька Біблія Острог. 19.Розвиток науки в Укр(19-20ст) Початок ХХ століття був сприятливим і для розвиткуукраїнської науки. Д.Заболотний першим запропонував ефективні шляхи боротьби з чумою. Вчені-ботаніки С.Навашин і В.Липський одними з перших дали науковий опис рослинного світу Індонезії, Тунісу,Алжиру.. Розвиткові вітчизняної авіації сприяв першийаероклуб, що відкрився в Одесі у 1908 році. Київське товариство повітроплавання (1907-1916) прославили І.Сікорський (батько вертольотобудування), Ф.Андерс – творець першого вітчизняного дирижабля та інши.Відомими вченими тих часів у галузі радіофізики, геофізики, радіотехніки були Д.Рожанський, Т.Кравець, М.Пильчиков. Технічному прогресу металургії присвятив своє життя М.Курако. Проблемами промислового розвитку Донбасу займався Л.Лутугін.Історичну науку України гідно представляли О.Єфіменко, В.Барвінський, Д.Багалій, І.Лучицький, В.Іконников та інши. Український археолог В.Хвойко відкрив перші пам»ятки Трипільської культури. 20.Розвиток літератури в Укр. в 19 ст.
21.Перші університети в Укр. – університети європейського зразка. 1661 – заснування першого в Україні університету – Єзуїтської академії.За умовами Гадяцької угоди 1658 року між Україною і Польщею, в Україні мали відкритися два православні університети (академії). Один із них розміщувався у Києві, другий повинен був відкритися у Львові. У цих містах вже не могло бути вищих навчальних закладів іншого віросповідання, а отже, єзуїтська колегія мала бути закрита. Добре розуміючи наслідки такого рішення, єзуїти домоглися перетворення своєї колегії на університет. Указ про це підписав король Ян Казимир 20 січня 1661 року, і цей день вважається датою заснування Львівського університету. Перший український університет відкрився у 1815 році у Харкові за ініціативою місцевих просвітницьких кіл (засновник В. Каразін). 17 січня (29 січня за новим стилем) 1805 року був підписаний Указ про відкриття у Харкові Імператорського університету. Спочатку університет складався з 4 факультетів: фізико-математичний, медичний, історико-філологічний та юридичний. За півстоліття в його стінах отримали освіту близько 3 тисяч осіб (переважно діти чиновників і дворян). У 1805 році в університет вступило всього 57 осіб, а 1835 – вже 263. Протягом перших ста років більшу частину випускників складали юристи і лікарі. Навчання в Харківському університеті велося на російській мові. До початку 60-х років ХІХ ст. Харківський університет підготував більшя к 3200 лікарів,юристів,педагогів.У 1834 році був відкритий Київський університет на базі Волинського ліцею. Першим ректором якого був відомий вчений М.А. Максимович. Перші два десятиліття його існування пішли на становлення як навчального центру, на вдосконалення та розширення навчальних програм, їх осучаснення. Навчальні курси читались на тогочасному науковому рівні, орієнтувались на досягнення найкращих вітчизняних і зарубіжних.У наступні десятиліття поліпшується стан навчальної, наукової роботи, з’являються оригінальні дослідження та друковані праці. Запроваджуються практичні заняття, нові лекційні курси (теорія чисел, неевклідова геометрія), поза навчальні семінарські заняття для залучення студентів до активної наукової роботи. Все частіше виїжджають вчені за кордон, проходять там стажування, встановлюють контакти із західноєвропейськими математиками, включаютьсявїхтематикудосліджень. 22.Т.Г.Шевченко – видатний укр..поет Шевченко має двояке значення : як письменник і як художник . Його вірші , повісті та оповідання російською мовою унікально сильні в художньому відношенні. Вся літературна сила Шевченка - в його « Кобзарі» . За зовнішнім обсягом «Кобзар» не великий , але за внутрішнім змістом це пам'ятник складний і багатий : це українська мова в його історичному розвитку , кріпацтво і солдатчина у всій їх тяжкості , і поряд з цим не згаслі спогади про козацьку вольності . Тут позначаються дивовижні поєднання впливів: з одного боку - українського філософа Сковороди і народних кобзарів , з іншого - Міцкевича , Жуковського , Пушкіна і Лермонтова. У « Кобзарі» відбилися київські святині , запорізька степова життя , ідилія українського селянського побуту - взагалі історично виробився народний душевний склад , зі своєрідними відтінками краси , задумі і смутку. При посередництві свого найближчого джерела і головного посібника - народної поезії - Шевченко тісно примикає до козацького епосу , до старої української і частково польської культури і навіть варто у зв'язку , по деяким образам , з духовно- моральним світом «Слова о полку Ігоревім». Головна трудність вивчення поезії Шевченка полягає в тому , що вона наскрізь просякнута народністю ; вкрай важко , майже неможливо визначити , де закінчується українська народна поезія і де починається особиста творчість Шевченка. Найближче вивчення відкриває літературні джерела , якими користувався Шевченко то вдало , то невдало. Таким джерелом була поезія Міцкевича (див. ст. Пана Колесси в « Записках Товариства Шевченка» ), почасти Н. Маркевич (див. ст. Пана Студинського в № 24 « Зорі » , 1896 р.) . Шевченко любив Пушкіна , знав багато його вірші напам'ять - і при всьому тому вплив Пушкіна на поезію Шевченка важко визначити за українськими нашаруваннями. Помітно вплив « Братів розбійників » на « Варнака » , вплив « Єгипетських ночей» , « Як хмара летюча гряда ». Є ще одна перешкода для наукового аналізу Шевченко - художня цілісність , простота і задушевність його віршів. Його поеми туго піддаються холодному і сухому розбору . Щоб визначити погляди Шевченка на завдання і цілі поетичної творчості , потрібно звернути увагу не тільки на ті визнання , які знаходяться в « Орися , моя ниво » , «Не нарікаю я на Бога» , «За думою дума» ; потрібно залучити ще ті місця , де говориться про щастя , як розуміє його поет , про славу. Особливо важливі в сенсі поетичних визнань всі ті місця , де говориться про кобзаря , про пророка і про думах , як улюблених дітей. У більшості випадків поет має на увазі під кобзарем самого себе ; тому він вніс в усі окреслення кобзаря багато ліричного почуття. Історично сформований образ народного співака був до душі поету , в житті і моральному вигляді якого дійсно було багато кобзарського . Про кобзаря Шевченка говорить дуже часто ; рідше , порівняно , зустрічається пророк . До віршів про пророка тісно примикає невелике , але сильне вірш про апостола правди . У змалюванні пророка , особливо у вірші « Неначе праведних дітей» , помітно вплив Лермонтова.
23.Т.Г.Шевченко – геній світової слави. Ім'я Тараса Шевченка також носять вищі навчальні заклади — Київський та Луганський національні університети, Чернігівський педагогічний університет, Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут та головний університет Наддністрянської Республіки; театри —Національна опера, Тернопільський, Волинський та Харківський драматичні театри, Дніпропетровський український музичний драматичний театр,Театр драми й музичної комедії у Кривому Розі, Черкаський та Чернігівський музично-драматичні театри, а також численні кінотеатри, гораШевченка пік, Форт-Шевченко, з 1964 по 1991 місто Актау мало назву Шевченко. В Україні та за її межами існує багато пам'ятників Шевченку. Одним з найкращих уважається пам'ятник у Харкові, великі пам'ятники кобзареві встановлені також у Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Львові та інших містах. За кордоном пам'ятники Шевченку встановлено у Росії (Москва,Санкт-Петербург), США (Вашингтон), Канаді (Вінніпеґ, Торонто), Польщі (Білий Бір, Варшава), Чехії (Прага). Білорусі (Берестя, Гомель, Мінськ,Могильов, Слуцьк), Грузії (Тбілісі), Угорщині, Парагваї, Узбекистані, Франції (Париж, Монтаржі) Австралії (Канбера). Найбільшим меморіальним комплексом, присвяченим Кобзареві, є Шевченківський національний заповідник на місці поховання поета на Тарасовій горі у Каневі. Національний музей Тараса Шевченка знаходиться у Києві, його філіалом є Літературно-меморіальний будинок-музей. У Торонто,Канада, існує музей, присвячений виключно Шевченківській тематиці. У галузі літератури щорічно присвоюється Шевченківська премія — одна з найпрестижніших відзнак України. Портрет Тараса Шевченка зображено на банкноті номіналом 100 гривень та на золотій пам'ятній монеті номіналом 200 гривень.
24.Укр. архітектура, її художні стильові особливості. Архітектура – це мистецтво створення будівль, споруд та інших комплексів.Типи: житлова, сусп..-громадська, промислова. Вона виникла в укр.. у 7 ст. в Київський Русі домінували укріплені міста і храми. -готичний(характерні видовжені абсиди, арки з месаного каменю.) -ренесансний(хар-но врівноваженість композицій міжповерхові членування, розвинений каркас, наріжні пілястри, плоский вертикальний виступ стіни, обрамлення вікон і дверей) -барокко(хар-но динамічність композицій, пишність, риси світла і тіні) -класицизм(хар-но симетрично-осьова композиція будівель, чітке геометричне планування приміщень, широке застосування ордерів) -модерн(хар-но динамічність форм,геометрично чіткі риси будівль,надмірність декору,відсутність від ордерів) -конструктивізм(хар-но раціональна доцільність, економічність і лаконізм у вираженні, поєднання мистецтва і виробництва)
25.Видатні укр..архітектори Паоло Фонтана (* 1696 - † 1765 ) - видатний волинський архітектор епохи пізнього бароко. Бернард Меретин (* кінець 17 століття - † 1759 ) - видатний архітектор епохи пізнього бароко і рококо німецького або італійського походження. Будував на західних землях України . Ковнір Степан Дем'янович (* 1695 - † 1786 ) - український архітектор XVIII в . , Майстер українського бароко. Григорович- Барський Іван Григорович (1713-1785) - архітектор , представник українського бароко. Левинський Іван Іванович (1851-1919) - видатний галицький архітектор , представник стилю сецесія Городецький Владислав Владиславович (1863-1930) - польсько- український архітектор - модерніст , підприємець , меценат. Бекетов Олексій Миколайович ( 19 лютого ( 3 березня) 1862 , Харків - † 23 листопада 1941 , Харків) - український архітектор і педагог. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941). Січинський Володимир Юхимович (1894 - 1962) - архітектор , графік і мистецтвознавець.
26.Розвиток скульптури історичному контексті Скульптура – це вид мистецтва сутність якого становить обемне тривимірне зображення. Головні обекти скульпт.:людина, природа, пейзаж, тварина. Види скульпт.: кругла(статуї тощо), рельеф(зображення на площині), плоскінна. -монументальна(монументи, пам’ятники) -монументально-декоративна(статуї на фонтанах, атланти і каріатиди) -станкова(переносні композиції) Сульптура трипілля була невеликих розмірів.Переважно жіночі статуетки.Скіфська скульпт. Вставила окремий художній стиль.Цінною знахідкою є золота Пектораль із Кургану, товста могила із Кургану. Найвідомішою скульпт.словян збрудський ідол(чотиригранний стовб,висотою 2,67 метра.Голова покрита міховою шапкою. 4 обличчя свідчать про різні світи.Унікальною пам’яткою КР – саркофаг Ярослава Мудрогоіз білого мармуру. У 16-17 ст. розвиваеться скульптурний портрет»боротьба архангела Михаїла з Сатаною»
27.Видатні укр..скульпт. Мартос – пам’ятник Мініну та Пожарському в Москві,Рішилье в Одесі і Потьомкіну в Херсоні. Клодт-Володимиру в Києві. Мікешин-Б.Хмельницькому Козен-Котляревському і Гоголю в Полтаві. Єдуардс-Суворову в Очакові. Кавалерідзе-монумент кн..Ользі в Києві. Балавенський-погруддя Шевченкуі пам’ятник Котляревському в Харкові
28.Іконопис як культурний станковий живопис Ікони, як специфічний вид релігійного малярства, виникли дуже давно, і найраніші уцілілі твори належать до УІ ст. Ікона як художній елемент займала головне місце в інтер'єрі церковної споруди. Культ ікони був офіційно прийнятий на сьомому Вселенському соборі 787 року у місті Нікеї. Ікони становлять органічне ціле з храмом і підпорядковані його архітектурі. У храмах ікони розташовувалися над передвівтарною перегорожею, що пізніше перетворилася на іконостас. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії і Болгарії, а в кінці XI ст. з'явилися власні.Мистецтво іконопису мало свої особливості, що відрізняли його від монументальних розписів. В іконі обмежений простір, який вимагав зосередження на створенні психологічного образу, знаходженні найвиразніших композицій та колористичних рішень.Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало. Становлення іконопису Київської Русі припадає на II пол. XI - поч.XII століття. У Києво-Печерському Патерику розповідається про перших руських іконописців - Григорія та Аліпія. Так, відомою в цей час, була Печерська іконописна майстерня, у якій писав іконописець Аліпій, що пройшов школу візантійських майстрів.Першим твором іконопису другої половини XI ст. вважається ікона Дмитра Солунського. Вона написана на замовлення великого київського князя Ізяслава Ярославича., коли він відстоював своє право на великокнязівський стіл. Саме тому святий на іконі зображений з напівоголеним мечем, символом вручення влади. 29.Живопис в Укр. Вид образотворчого мистецтва, пов'язаний з передачею зорових образів нанесенням фарб на тверді або гнучкі поверхні, а також твори мистецтва, створені таким способом.Найбільш поширені твори живопису, виконані на пласких або майже пласких поверхнях, таких як натягнуте на раму полотно,папір, поверхні стін і т. д. До живопису відносять і виконані фарбами зображення на декоративному та церемоніальному посуді, поверхня якого може мати складну форму. Живопис - найпоширеніший вид образотворчого мистецтва. Слово живопис означає "живо писати" - писати з життя, твори живопису створюються за допомогою фарб, що наносяться на будь-яку поверхню.Види живопису: -монументальний; -станковий; -декоративний; -декораційний; -мініатюра. Як і інші види мистецтва, живопис може виконувати пізнавальну, естетичну, релігійну, ідеологічну, соціально-виховну або документальнуфункції.Першим серед художників, хто відкрив українську природу й українського селянина, був німець за походженням Василь Штернберґ. Т. Шевченко малював картини, пейзажі й портрети, звертаючись до історії українського народу, його побуту. У другій половині XIX ст. в українському образотворчому мистецтві поширились принципи реалізму та народності, їх утвердженню та посиленню демократичних тенденцій у живописі сприяло виникнення 1870 р. Український живопис цієї доби представлений різними жанрами. Пореформена демократизація суспільства сприяла активному розвитку побутового жанру.
30.Видатні укр.. художники. -Тропінін-«Українець», «Українка»,»Дівчина з Поділля» -Красицький-«Гість із Запоріжжя» -Самокиш – «Запоріжці обідають» -Івасюк-«Відїзд Б.Х в Київ» «Битва під Хотином» -Васильківсткий-«Козаки в степу», «Портрет Шевченка» -Левченко-«Краевид»,»На Харківщині» -Труш-«Дніпро», «Протрет Л.Укр.» -Пимоненко-«Жнива», «По воду» -Айвазовський-«Очерети на Дніпрі»,»Весілля на Укр» -Куінджі-«Ніч на Дніпрі», «Березовий гай»,»Після дощу» -Шевченко-«Катерина»,»Циганка ворожка»,»Притча про Блудного сина» Сучасні:Дубовин, Медвідь, Попов, Горбачов, Марчук.
31.Театр,його види. Це мистецтво, що відображає дійсність у художніх образах.Види театру:оперний, драматичний, ляльковий, театр пантоніми, театр юного глядача, комедії, мелодрами та інше. Початок укр..театру сягае давніх свят і обрядів.Свято Івана Купала відрізнялось іграми, танцями, поклонінням аоді і вогню, стрибали через вогонь з метою очищення, плетінням дівчатами вінків і киданням іх у воду, спаленям опудала Марени, яка за повірям укр.. народила 13 дочок-хвороб і хотіла встановити на Землі вічну ніч. 32.Шкільна драма,інтермедія,вертеп у 14-16 ст. в Укр. православних школах зароджуеться і поширюється шкільна драма(драма, яку писали вчителі, а ставили учні). Найбільш відомими шк..драмами були «Володимир», «Милість Божа», «Комічне дійство». У 17-18 ст.виникає і ровиваеться у школах інтермедія(короткі, одноактні п’єси, які писали і ставили учні в перерві між частинами драми).Інтермедії були комедійними п’єсами з укр.. побуту і мати жартівливий хар-ер. У 17 ст. в Укр. виникає вертеп(укр..ляльковий театр).назва вертепу походить від назви печери біля Віфлиема в Іорданії в якій народився Ісус Христос.Головний герой:в Укр-запорожець; в білорусії-батлейка;в росії-петрушка;в польші-шопка;в англії-панш;в італії-кульчинелла.вертеп розігрувався у гарно оздобленому 2-поверховому будинку.драматичною осн. вертепу була легенда про народження Ісуса Христа і знищення царем Іродом 40 тис віфлиемських немовлят.вистава поділялась на 2 частини- релігійної і світської. У 1 частині на верхньому поверсі розігрувався релігійний сюжет.2 частина виконувалась на нижньому поверсі мала світський хар-ер і була слабо або взагалі не пов’язана з попереднім сюжетом. 33.Укр.кріпацький театр Найвідомішими кріпацькими театрами в Укр. були: театр Голіцина на Чернігівщині, придворний театр Розумовського у Глухові, театр Потоцького в Тульчині, театр Тарковсткого на Чернігівщині.Музикантів цього театру вчив Глінка. Кріпацькі театри ставили п’єси укр., рос., та іноземних драматургів.Особливою популярністю користувались твори Котляревського і Квітки-Основяненка.Зокрема, «Наталка Полтавка» та «Сватання на Гончарівці»У 1828 р. було заборонено купувати кріпаків в укр..театр,але кріпацькі актори продовжували входити до театральних груп.
34.Становлення проф.. театру створилися передумови розвитку українського модерного театру, основи якого заклала драматургія Лесі Українки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся. Їх творчість, за визначенням Л. Старицької-Черняхївської, зумовила три течії театру:театр настрою,театр соціальний і театр символічний. Новим етапом у розвитку українського театру став 1918 р. У Києві утворилися три театри: Державний драматичний, Державний народний і ”Молодий театр”. Державний драматичний театр очолювали О. Загаров і В. Кривецький. Виховані на традиціях К. Станіславського і В. Немировича-Данченка у Московському художньому театрі, вони вхилялися до реалістично-психологічної школи. У репертуарі театру переважали п’єси В. Винниченка, Г. Ібсена, Г. Гауптмана. У березні 1919 р. Театр націоналізовано й перейменовано в Перший Український театр Радянської Республікиім.Т.Г.Шевченка. На розвитку театрального мистецтва 20—30-х років помітно позначився процес українізації, що трагічно закінчився ”розстріляним відродженням”. Духовними провідниками українського ренесансу ХХ ст. Стали письменники М. Зеров (керівник київської групи неокласиків) і М. Хвильовий. М. Зеров і М. Хвильовий відстоювали розвиток української культури у її зв’язку з європейською і світовою. Їх погляди поділяв Лесь Курбас (1887-1937),видатний режисер-реформатор українського театру. Утворення у Києві двох театрів — Державного драматичного і ”Молодого театру” стало своєрідним завершенням трьохсотлітнього існування українського театру. З їх появою в Україні намітилися дві основні тенденції розвитку театрального мистецтва — театру реального і мистецтва театральності. В основі своїй ці дві антитези властиві розвиткові театру в усіх країнах. 35.Видатні представник и укр.театру. З новою українською драматургією і театром пов’язані творчі здобутки акторів М. Щепкіна (1788-1863) і К. Соленика (1811-1851). Лесь Курбас (1887-1937), видатний режисер-реформатор українського театру. режисери 40—60-х років — В. Василько, Г. Юра, М. Крушельницький, Б. Тягно, Д. Козачківський, В. Скліренко та ін. Справою життя Гната Юри (1887—1966) став Київський драматичний театр ім. Франка. Він очолював театр у 1926—1961 рр., з 1954 р. — разом з М. Крушельницьким. Г. Юра був природженим імпровізатором в акторській і режисерській діяльності, постійно спрямовував репертуар театру до світової класики. Серед режисерів 70-х років відомі А. Скибенко і С. Сміян. У 80-ті роки впевнено заявила про себе нова генерація режисерів — В. Афанасьєв, О. Бєляцький, В. Загорутко, В. Козьменко-Делінде, О. Король, І. Равицький, М. Щейко. Світовим визнанням користується творчість Р. Віктюка, який розпочинав свою діяльність у Львові з згодом організував театр у Москві. Як режисер-новатор він по суті визначає театральну естетику ХХ ст. 36.Розвиток укр.. музичної культ. Загалом первісне музикування носило синкретичний характер — пісня, танець і поезія були злиті в нерозривній єдності і, найчастіше, супроводжувало обряди і церемонії, ритуали, трудовий процес тощо. В уяві людей музика і музичні інструменти відігравали важливу роль оберегів під час заклинань і молитов магічно-охоронного значення. В музиці люди вбачали захист від нечистої сили, поганого сну, від зурочення. Існували в людей і спеціальні магічні награвання для забезпечення родючості ґрунту і плодовитості худоби.У первісній грі починають виділятися солісти, заспівувачі; розвиваючись, диференціюються елементи музично виразної мови. Речитація на одному тоні ще без чіткої розміреності інтервальних ходів (низхідний глісандуючий рух первісної мелодії близькими, частіше всього, сусідніми звуками) приводить до поступового розширення звукового діапазону: закріплюються кварта і квінта як природні межі підвищення і зниження голосу, а тим самим як опорні для мелодії інтервали і їх заповнення проміжними (вузькими) ходами.Цей процес, що відбувався в найдавніші часи, і був тим джерелом, з якого виникла народна музична культура. Він поклав початок формулюванню музичних систем, які в дальших історичних умовах, унаслідок своєрідності, привели до виникнення національних прикмет музичної мови. · Календарно-обрядові — веснянки, щедрівки, гаївки, колядки, купальські, обжинкові та ін. · Родинно-обрядові та побутові— весільні, жартівливі, танцювальні (в тому числі коломийки), частівки, колискові, поховальні,голосіння та ін. · Кріпацького побуту — чумацькі, наймитські, бурлацькі тощо; · Історичні пісні і думи · Солдатського побуту — рекрутські, солдатські, стрілецькі; · Ліричні пісні та балади. В часи Запорозької Січі в оркестрах Війська Запорозького звучали литаври, барабани, козацькі сурми і труби, причому литаври входили до числаклейнодів Запорозької Січі, тобто до числа священних символів державності України. Українська народна пісня лягла в основу творів багатьох українських композиторів. Найвідоміші обробки українських пісень належать М.Лисенку та М.Леонтовичу, значний внесок у дослідження та збирання народної творчості внесли вітчизняні фольклористи — Ф.Колесса та К.Квітка.
37.Видатні укр.. композитори. Серед видатних музичних діячів часу 17-18 ст — Микола Дилецький. відомим українським композитором був також Симеон Пекалицький, що працював у Львові та Москві. У Західній Україні в різних жанрах хорової та інструментальної музики працювали композитори М. М. Вербицький, С. І. Воробкевич, В. Г. Матюк Послідовниками творчих принципів Лисенка стали М. М. Аркас, Б. В. Подгорецький, М. М. Колачевський,В. І. Сокальський, П. І. Сениця, І. І. Рачинський, К. Г. Стеценко, Я. С. Степовий, М. Д. Леонтович,Д. В. Січинський, Я. О. Лопатинський, С. Ф. Людкевич, О. І. Нижанківський та інші композитори. На Західній України, що до 1939 року входила до складу Польщі, працювали композитори В. А. Барвінський, С. Ф. Людкевич, А.І. Кос-Анатольський. У повоєнні часи серед видних українських композиторів — Григорій Верьовка, брати Георгія та Платона Майбороди, Костянтин Данькевич, А. Я. Штогаренко . Серед композиторів-піснярів цих років також О.І. Білаш, В. Верменич, пізніше — І. Карабиць.
38.Розвиток укр.. кіно. Проблема зображення дійсності рухомого зображення, динамічною хвилювала людину ще за давніх часів.У наскальних зображеннях первісної людини є послідовність певних дій, що відображає початок, кінцеву мету етапи її досягнення. Згодом, коли техніка живопису сягає своєї досконалості, художники постійно прагнуть передати динаміку розгортання дій. Першим кроком до ідеї створення рухомого зображення стало винайдення способу відтворення зображення на спец. Плівці, папері.Досконало вивчивши принцип кінескопа Едісона, брати Луї та Огюст Люмєри винайшли, а в 1895 р. запатентували «кінематограф». 28 грудня 1895 р. в підвалі «Гран кафе» на бул.Капуцинів (Париж) відбувся перший публічний платний сеанс кіно («Вихід робітників вз заводу», «Прибуття поїзда на вокзал», 1,5 тис. однохвилинних фільмів).Перші кроки кінематографа в Укр. пов’язані іменами механіка-конструктора І.А. Тимченка та фізика М.А.Любимова, які ще 1893 р. створили апарат для відтворення на екрані неперервного руху людей і предметів.Через рік після винайдення братами Люмєр кінематографа фотограф-художник А.К.Федецький знімав і демонстрував (1896-1902) хронікальне кіно. З 1907 р. в Укр. розпочалося регулярне виробництво фільмів(Київ,Одеса, Харків). У цей період створюеться хронікально-документальні стрічки, екранізуються театральні стрічки(«Наталка Полтавка», «Б.Х»).У них беруть участь такі відомі актори укр..театру, як М.Садовський, М.Занковецька, І.Маряненко.У 30-х р.20 ст. поява звукового кіно знаменувала якісні зміни у поетиці кінематографу.У 2 пол 20 ст.розпочинає роботу Київська кіностудія.Тут працювали такі режисери, як Довженко, Параджанов, Савчеко, Вертов, Луков.Знімалися відомі актори:Бучма, Ужвій, Шумський та інші( «Тарас Бульба,Тарас Шевченко,Каміний хрест,Вавілон 20, Ярослав Мудрий» та ін..)
39.Розвиток телебачення в Укр. Принципові питання передачі зображення на відстань розв’язані в працях У.Сміта(США,1873р.) О.Столетова(1888р.), О.Попова(1895 р.), Б.Розінга(1907 р.) Перші телепередачи мали пропагандистський хар-ер. У 1938 р. розпочалися експериментальні передачі електронного телебачення, а через 2 роки у продаж почали надходити перші серійні електронні телевізори.У 1962 р. зявляється космічне телебачення , у 1966 р. проведено першу передачу кольорового телебачення з Парижа до Москви, а з 1967 р. передачі в кольорі стають регулярними. У 1965 р. демонструеться перший телефільм «Викликаю вогонь на себе», а наступний рік започаткував всенародні кінофестивалі(в Києві). 40.Господарська діяльність українців Українське господарство традиційно було натуральним, оскільки кожна селянська сім’я протягом року повністю забезпечувала себе рослинними й тваринними продуктами харчування, залишки якого становили предмет обміну, пізніше — продажу. Предмети побуту, реманент теж виготовлялися в домашніх умовах. Найдавнішим знаряддям землеробства було рало, яке з’явилося за епохи бронзи, пізніше з’явилася соха, але вона мало прижилася в Україні. Основним орним знаряддям українців був дерев’яний плуг із залізним лемешем і череслом. Як відомо, він побутував ще в давній Русі. З найдавніших часів в Україні розвиненим було свинарство. Хоч розведення свиней було традиційною справою, м’ясо лише на свята було на столі у простих людей. Чи не найулюбленішим заняттям наших предків було розведення коней. Братом, другом називають українці коня. Вівчарство як галузь тваринництва має також глибокі давні корені й користується в народі популярністю. Велика рогата худоба була одомашнена дуже давно. Сучасні корови значно відрізняються від своїх предків розмірами і надоями. Крім великої рогатої худоби, коней та овець, в Україні успішно розводять кролів та кіз. Провідною галуззю тваринництва здавна вважалося птахівництво. Майже кожна селянська родина розводить домашню птицю: курей, качок, гусей чи індиків. Одним із важливих лісових промислів Київської Русі було бджільництво (бортництво), яке було розвинене у лісовій і лісостеповій зонах. Крім того, що мед використовувався для харчування, його широко використовували в обрядових діях: на весіллях, хрестинах, у поховальних обрядах.
41.Житло українців. Культура українців за суттю своєю завжди була осідлою, аграрною. Тому основним типом поселення були села та хутори. Максимально враховуючи природні умови, найдавніше населення території Украіни будувало свої оселі біля водоймищ, на захищених від вітру ділянках. Жителі території сучасної України використовували печери та напівпечери (пізніше використовувалися землянки), інколи будівлі ставилися на стовпах, на платформах. Ці типи житла використовувалися поряд зі звичайними будинками майже до 19 століття. Для будування використовувались майже всі матеріали, що могла дати природа—дерево ,солома,очерет,глина,каміння.Форма та планування поселення також залежали найчастіше від природніх умов та ландшафту. Так, в Карпатах будинки у селищах ставилися безсистемно, на зручних земельних ділянках. Внаслідок сприятливих погодних умов на більшості території України сформувався відкритий тип двору. В ньому земельна ділянка, прилегла до хати, залишалася просто неба. Господарські споруди найчастіше були повністю відокремлені від житлового будинку (хоча зустрічалися і часткове, і повне приєднання господарських споруд до житла). Житловий будинок знаходився в глибині двору, часто закритий від поглядів ззовні деревами та кущами. 42.Одяг укр. Український народний одяг — самобутнє явище, що розвивалося і вдосконалювалося протягом століть, вбираючи в себе досягнення інших культур ,водночас не втрачаючи оригінальних ознак.Чоловічий селянський одяг складався із сорочки до колін, що вдягалася навипуск та перепоясувалась шкір’яним або в’язаним поясом, нешироких штанів. Сорочка часто оздоблювалася вишивкою. На поясі кріпилися необхідні інструменти (ніж, гребінь). Взимку поверх рубахи вдягався хутряний кожух, восени та навесні — сукняна свита. На ноги одягалися постоли — стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, більш заможні чоловіки — черевики, чоботи. Волосся різали під макитру. Цей вид стрижки поступово замінював розповсюджене в XV—XVIII ст.ст. гоління голови із залишенням оселедця. Бороди носили літні чоловіки. Жіночий народний одяг складався з сорочки, запаски або юпки, кожуха (взимку). Дівчата заплітали волосся в одну або дві коси. У Карпатах заможні жінки також заплітали волосся в коси. Голову влітку обв’язували стручкою або хусткою. Заміжні жінки обов’язково носили очіпок. Святковим взуттям були черевики. Здебільшого повсякденно ходили босоніж або у постолах. У степовій частині України в XIX столітті побутувала фабрична одежа. Вдягалися за міським зразком — верхні міські сорочки, пальта, прямоспинні свити, кожухи у чоловіків; сарафани, спідниці, кофточки, блузки, пальта — у жінок. 43.Укр. нар. Кулінарія. М’ясо намагалися продавати через його дорожнечу. Інколи продавали не тільки надлишки, але й те, що було необхідно для власного споживання. Свинину звлишали собі, продавали яловичину та телятину. Худобу звичайно забивали двічи на рік — на Різдво та на Паску. Сало солили, м’ясо готували свіжим або мороженим, інколи теж солили. Кишки та шлунок після ретельної обробки начиняли м’ясом,салом,кров’ю,іробили ковбаси,кров’янки.З молочних продуктів готували сир, в Карпатах та там, де розводили овець на молоко, готували овечу бринзу. Готували сметану, яку частково переробляли в масло, здебільшого на продаж. Молоко квасили на кисляк і ряжанку. Повсякденні страви. Найбільш поширеними стравами були виготовлені з рослинних складників. Більшу роль відігравали страви з зернових. Каші виготовлялися з проса, гречки, кукурудзи, ячменю, вівса, зрідка пшениці. Каші з жита не готували. Готували рідкі кашоподібні страви — куліш, ячний крупник.Хліб цінувався біл за всі інші печені страви. В Україні пекли хліб переважно з житньої муки. З супів були розповсюджені два. Це різні види борщу, капусняк. Борщ готували найчастіше з буряком, капустою, морквою, картоплею (у XIX столітті). На півдні додавали картоплю. На свята в борщ клали м’ясо, у будні заправляли салом. Молочні страви були досить розповсюджені. На столі бували сир, молоко свіже і кисле, в Карпатах — бринза. 44.Громадський подут і звичаї укр.народу. Найважливішою ознакою громади була саме наявність спільного володіння земельними угіддями. За цим показником ряд дослідників вивчали її історію, період найактивнішого життя та занепаду. На жаль, питання громадського землекористування в Україні належить до мало досліджених.Спільне володіння землями витворило окремий тип громади — земельну общину. До неї здебільшого належали мешканці одного села, але існували й такі села, в яких було кілька земельних общин. Релікти земельних общин доби середньовіччя були засвідчені дослідниками на Буковині й Прикарпатті ще у XIX ст., а в Закарпатті — на початку XX ст.Важливою прикметою було виключне право громади й на ті землі, що колись були власністю певного господарства, але втратили господаря (землі покинутого двору). У цьому випадку за громадою залишалося право повертати такі землі у спільне користування, виділяти окремим членам громади чи віддавати в оренду. Користуючись спільними землями, громада отримувала певні прибутки, якими розпоряджалася за згодою своїх членів. Ці прибутки йшли на спільні потреби — церкву, будівництво громадських будівель, покриття інших видатків — загальногромадських чи окремих членів.Остаточний перехід вільних громадських земель у володіння держави або окремих великих землевласників (магнатів, шляхти, церковних установ) став основною причиною занепаду волосних громад. Вони трансформувались у сільські громади, — тобто такі, що складалися лише з одного села. До найдавніших і найголовніших родинних, громадських, релігійних свят, що пов’язувались у давніх слов’ян із поклонінням сонцю, належало свято Корочуна (Крачуна). С. Килимник підкреслював, що "Корочун Русі-України покрився Святим Різдвом", але це цілком хліборобське свято, яке відрізнялося від подібних у інших народів яскравою обрядовістю, "найглибшою захованістю в народних масах нашої стародавньої передісторичної культури" 16. Структура коляди засвідчує певну організацію цього гурту з чітко визначеними функціями кожного. Гурт колядників мав свого керівника, відомого в деяких регіонах аж до XX ст. як "береза", часто також "міхоноша". Обов’язковими учасниками коляди і щедрівок були ряджені. У цьому плані показовими є ігри з "козою", "ведмедем", які символізували у землеробських народів родючість, достаток 18. Щедрування включало давній народний звичай церемоніальних величальних обходів хат з побажанням щастя родині. У Юріїв день молодь весело святкувала з танцями, піснями, іграми, обходячи поля. З-поміж свят весняного циклу багатством обрядів та ритуалів виділявся Великдень і увесь тиждень після нього. З давніх часів відомий звичай розпалювати ритуальні вогнища напередодні Великодня. Ця місія випадала на парубочі громади. Одним з найдавніших і найяскравіших за багатством ритуалів було свято Івана Купала. Початково ігри, розв
Поиск по сайту: |