Незважаючи на те, що вибір стратегії конкурентної боротьби залежить від виду діяльності підприємства, все-таки можна виділити ряд загальних рис або завдань, які стоять перед українськими підприємствами на сучасному етапі. Почнемо з того, що більшість вітчизняних підприємств через ряд об'єктивних причин працюють в умовах монополістичної конкуренції. При цьому основними завданнями підприємства є: утримання нижнього сегмента вітчизняного ринку з підвищеною ціновою чутливістю й пропозиція товару середньої якості. Ця стратегія особливо успішна у виробництві, орієнтованому на масового покупця з падаючими реальними доходами.
Інтеграція з відсутніми ланками в технологічному ланцюгу «проектування — виробництво — реалізація продукції». Пряма інтеграція (у напрямі доведення продукції до кінцевого споживача), зворотна (у напрямі створення умов і передумов для виробництва продукції), а також вибіркова інтеграція можуть розширити сферу впливу підприємства й виявитися вигідними для споживача. Спеціалізація на конкретному типі товару й індивідуальних замовленнях покупців. В умовах, коли підприємства зацікавлені у виробництві різноманітних асортиментів різних виробів, стратегія, що ґрунтується на спеціалізації виробництва певної частини усього асортименту, може принести значний доход. Виключення зайвих витрат. Коли цінова конкуренція інтенсивна й прибуток постійно перебуває під загрозою, виробництво, що базується на низьких накладних витратах, твердому контролі запасів і в цілому — на строгому дотриманні політики виключення зайвих витрат, може дати можливість підприємству зайняти кращу позицію, а також сприяє підвищенню рентабельності. Головний фактор успіху даної стратегії — зниження собівартості випуску продукції. Для всіх чотирьох розглянутих завдань і відповідних стратегій підприємства загальним є одержання максимального прибутку й збільшення обсягу продаж. При цьому маркетингові дослідження підприємства є інструментом контролю ефективності вжитих кроків, а витрати на проведення цих досліджень повинні відповідати одержуваному рівню прибутку. Підприємство може вибрати ту або іншу з чотирьох розглянутих стратегій, виходячи із суспільних потреб, власних можливостей і ринкової ситуації.
Реакція ринку на зміну попиту не може залежати від поведінки одного або деяких підприємств. Реактивність ринкової системи на зміну попиту, її адаптивність до сигналів попиту в умовах незалежних ринкових агентів необхідно оцінювати у зв'язку з постійною присутністю на ринку конкуренції.
Мабуть, у забезпеченні досить надійної, безвідмовної реакції економічної системи на зміну попиту, умов ринку складається головне завдання державного регулювання конкуренції й обмеження монополізму на ринку.
Кожна фірма, звичайно, має право виробити свої критерії практичної впевненості й ризику. Так само як у регулюванні конкуренції й обмеженні монополізму з метою створення гнучкої ринкової структури, практика країн з розвинутими ринковими відносинами виробила свої критерії й емпіричні прийоми.
Ринок вважається нормальним для конкуренції, якщо ІХХ < 1000. У цих межах значень індексу дозволяється злиття фірм. Ринок для підтримки нормальної ринкової конкуренції вважається безпечним, коли на ринку розглянутого товару є:
10 і більше фірм;
фірма не займає більше ніж 31% ринку;
фірми не займають більше ніж 44% ринку;
фірми не займають більше ніж 54% ринку;
фірми не займають більше ніж 63% ринку.
Ринок вважається неконкурентним, якщо значення індексу перевищує 1800 одиниць.
Рівень індексу Харфіндела—Хіршмана доцільно враховувати при кількісній оцінці можливих наслідків зміни попиту й пропозиції внаслідок зміни цін на різних типах товарних ринків. Пропонується робити це шляхом коригування коефіцієнта еластичності пропозиції та попиту залежно від зміни ціни.