Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Феномен шістдесятництва в укр. культ



У 60—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав.

Дисидентський рух плинув у СРСР трьома потоками, що часто зливалися. Завдяки легшому доступу до західних журналістів найбільш відомим був московський правозахисний, або демократичний, рух, що переважно складався з представників російської інтелігенції, серед провідників якої були такі світочі, як письменник Олександр Солженіцин та фізик-ядерник Андрій Сахаров. Іншою формою «антигромадської поведінки» був релігійний активізм. На Україні, як і в інших неросійських республіках, дисидентство викристалізовувалося у змаганнях за національні й громадянські права, а також за релігійну свободу.

Спочатку осередок українських дисидентів складали «шестидесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. Це рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в Україні. Важливим документом нової хвилі відродження стала праця І.Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація". З позицій „розширеного трактування соціалістичного реалізму" автор розглядав проблему права націй на самовизначення, доводив, що Ленін вкладав у поняття „націоналізм поневоленої нації" позитивний зміст. Саме цю працю Б.Антоненко-Давидович назвав референдумом покоління.

Стрімко ввійшла в українську літературу в кінці 50-х рр. Ліна Костенко. Її перші збірки написані під час „відлиги", „Проміння землі", „Вітрила", „Мандрівки серця" засвідчили непересічний талант поетеси, її здатність глибоко, філософськи осмислювати дійсність, генерувати нові, оригінальні думки, подаючи їх у чудовій поетичній формі.

Глибоко патріотична, соціально загострена, публіцистично наснажена творчість поета В.Симоненка (1935 - 1963), збірки "Тиша і грім", "Земне тяжіння", "Поезії". Твори В.Симоненка чітко засвідчували його ідейно-естетичну позицію справжнього патріота, що вболіває долю своєї землі ("Ти знаєш, що ти - людина...", "Задивляюсь у твої зіниці", "Де зараз ви, кати мого народу ?..". Як гостра сатира на радянську дійсність сприймається один з кращих творів поета - "Казка про Дурила". Молодий поет, життя якого обірвалося так рано, залишив зразки пейзажної лірики ("Зимовий вечір", "Степ", "Вже день здається сивим і безсилим").

У 60-і рр. у літературний процес влився І.Драч (1936 р. н.) - поет, перекладач, кіносценарист, громадський діяч, лауреат Державної премії УРСР ім.. Т.Шевченка та Державної премії СРСР. Збіркам І.Драча "Соняшник", "Протуберанці серця", "Балади буднів", "Поезії", "До джерел", "Корінь і крона", "Київське небо", "Шабля і хустина", "Теліженці", "Храм сонця", "Духовний меч" властиві метафоричність, максималізм, символізація, тема відповідальності митця, призначення поета і поезії. У поемі "Чорнобильська мадонна" (1987)

Одним з визнаних майстрів поетичного слова України другої половини XX ст. є Б.Олійник (1935 р. н.), що розмірковує у своїх творах про проблеми поколінь, історичну пам'ять та місце людини в житті ("Урок"), поетизує простих трудівників ("Дядько Яків", "Формула", "Про хоробрість"). До образу матері звертається поет у циклі "Сиве сонце моє", що складається з дев'яти поезій.

Трагічно склалася доля Василя Стуса (1938-1985), який відверто і послідовно виступав проти радянської тоталітарної системи, був двічі засуджений за свої політичні переконання і помер в ув'язненні. За кордоном були опубліковані збірки його поезій: "Зимові дерева" (1970), "Свіча в свічаді" (1977), "Палімпсести" (1986). Уже після смерті поета побачила світ на Батьківщині збірка "Дорога болю" (1990).

Більш плідною й багатою в новій суспільно-культурній атмосфері була творчість композиторів як офіційного, традиційного, так і нетрадиційного напряму в музиці. Українське музичне мистецтво збагатилося творами Б.Лятошинського, Анатольського, С.Людкевича, братів Г. і П. Майбород, Ю.Меитуса, А.Штогаренката ін. Новаторством позначена була авангардна музика композиторів - „шістдесятників" Л.Грабовського, В.Годзяцького. В.Сильвестрова, В.Загоруєва.

Відбулися зміни в спрямованості образотворчого мистецтва. З рухом „шістдесятників" тісно пов'язане ім'я талановитої художниці, учениці Ф.Кричевського Т.Яблонської, яка на противагу „соціалістичному реалізму", що тяжів фактично, до натуралізму, демонструє нові рішення для образів, в яких яскраво вирізняється давня традиція українського народного живопису. Т.Яблонська разом з В.Зарецьким та іншими художниками - „шістдесятниками" стала основоположницею й фундатором фольклорного напряму в українському образотворчому мистецтві, що зберігся й розвивався, хоч і з труднощами, в наступні десятиріччя.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.