Вплив ґрунтоутворюючих порід на формування і географію ґрунтів

Механічний склад ґрунтоутворюючої породи має важливе значення в процесі формування ґрунту. Крім того, міне­ралогічний і хімічний склад безпосередньо впливає на хід елемен­тарних процесів, що відбуваються у ґрунті. Залежно від цього ґрунт набуває певних фізичних і фізико-механічних властивостей, які зумовлюють його агровиробничу характеристику.

Так, піщані і супіщані ґрунти легко обробляти сільськогоспо­дарськими машинами. Тому їх називають легкими ґрунтами. Во­ни мають сприятливий повітряний режим, високу водопроникність, швидко прогріваються. Одночасно вони мають ряд негативних властивостей, а саме: низький вміст гумусу і поживних речовин (внаслідок інтенсивного промивання), низький ступінь оструктуреності, незначну ємкість вбирання катіонів, легко піддаються вітровій ерозії тощо.

Ґрунти, сформовані на глинистих породах, називають важки­ми. Вони мають високу вологоємкість і водоутримуючу здатність. Як правило, вони багаті на гумус і легкодоступні елементи жив­лення. В таких ґрунтах при наявності необхідних умов інтенсивно відбувається процес формування структурних агрегатів.

Якщо глинисті ґрунти з тих чи інших причин є безструктурними, вони мають несприятливі фізичні властивості.

Докорінне поліпшення механічного складу ґрунту здійснюють шляхом глинування піщаних і піскування глинистих ґрунтів з од­ночасним внесенням високих доз органічних добрив.

Мінералогічний і хімічний (елементарний) склад ґрунтоутворюючих порід значною мірою впливає на характер і спрямова­ність хімічних реакцій, перерозподіл хімічних елементів по профілю ґрунту, тобто на геохімію ґрунтоутворення. Все це певним чи­ном впливає і на інші процеси ґрунтоутворення. В результаті необмеженій території, яка має ділянки, вкриті різними ґрунтоутворюючими породами, формуються різні типи або підтипи ґрунтів.

Так, на території Українського Полісся основним типом ґрунту е дерново-підзолистий, який сформувався на водно-льодовико­вих відкладах. В Житомирській області в межах Овруцько-Словечанського кряжу поширені сірі лісові ґрунти, які сформувалися на лесах. Це зумовлено різним мінеральним, хімічним і механічним складом водно-льодовикових і лесових відкладів.

Другий приклад. На піщаних алювіальних відкладах заплав річок, які перетинають чорноземну зону (Дніпро, Дон, Волга та інші), формуються дерново-лучні ґрунти, які значно відрізняються від зональних чорноземних ґрунтів.

На заході Українського Полісся, на території прибалтійських держав, Польщі, Німеччини, Франції серед зональних ґрунтів під­золистого типу на алювії карбонатних порід (мергелів, крейди, вапняків) сформувалися перегнійно-карбонатні >, (дерново-карбо­натні) ґрунти. Це пояснюється тим, що наявність значної кількос­ті кальцію нейтралізує кислу реакцію ґрунтового розчину і тим самим запобігає вимиванню елементів живлення і формуванню підзолистого горизонту. Цей тип ґрунту має значно вищу родю­чість, ніж підзолисті, які його оточують.

В умовах тропічного поясу основні зональні ґрунти формують­ся на червоноколірних пухких відкладах давньої кори вивітрю­вання. Серед них на значних територіях (Центральна Африка, Індостан, східна частина Австралії), на давньоалювіальних рівни­нах, де ґрунтоутворюючою породою є продукти площинного змиву з оточуючих підвищених елементів рельєфу, поширені чорні тро­пічні ґрунти.

16.Структурність і структура грунту

Структурність і структура ґрунту (поняття, значення структури, умови утворення структури).
Структурою грунту називають сукупність різних за величиною, формою і якісним складом агрегатів, на які здатний розпадатися грунт. Грунтові агрегати складаються із з’єднаних між собою механічних елементів.
Здатність грунту розпадатися на окремі агрегати називають структурністю.
У грунтах виділяють за формою три основних типи структури: кубоподібна – всі грані агрегатів рівномірні в трьох взаємно перпендикулярних осях 1. Брилиста. Грудкувата. Горіхувата Зерниста; призмоподібна – агрегати більш витягнуті по вертикальній осі Стовпоподібна, Стовпчаста, Призматична; плитоподібна – агрегати розвинені по горизонтальній осі Плитчаста Лускувата. У межах типів агрегати залежно від їх форми та розмірів поділяють на роди і види. Кожен тип структури залежно від характеру ребер, граней і розміру поділяють на роди і види.
За розміром грунтових агрегатів виділяють такі групи структури: мікроструктура – розмір агрегатів менший 0,25 мм, макроструктура – від 0,2 до 10 мм та брилиста структура (мегаструктура) – більше 10 мм.
Грунт може бути структурним і безструктурним. У структурному стані маса грунту розділена на відокремлення різної форми і величини. Стан грунту, коли механічні елементи, що складають грунт, не з’єднані між собою у більш крупні окремості, а існують роздільно або залягають суцільною зцементованою масою, вважається безструктурним.
Виділяють структурні агрегати першого (складаються з механічних часточок) та другого порядку (мікроагрегати, на які можуть розділятися присутні в ґрунті структурні відміни. Для різних генетичних горизонтів ґрунтів характерні певні форми структури: грудкувата, зерниста – для дернових, гумусових горизонтів, пластинчасто-лускувата – для елювіальних, горіхувата – для ілювіальних у сірих лісових ґрунтів тощо. При оцінці ґрунтової структури потрібно відрізняти морфологічне поняття структури від агрономічного. У морфологічному розумінні структура – це форма відокремлень (агрегатів): горіхувата, зерниста, стовбчаста та т.ін. В агрономічному розумінні оптимальна тільки грудкувато-зерниста структура розміром від 0,25 до 10 мм.
Відношення маси цих грудочок до маси решти фракцій називається коефіцієнтом структурності. Форма та розмір агрегатів суттєво впливають на агрономічні і технологічні властивості грунтів, особливо орного шару. Оптимальний розмір структурних агрегатів пов'язаний із загальними особливостями грунтів. Найліпші водно-фізичні властивості чорноземів і каштанових грунтів формуються при розмірі грудочок від 0,25 до 3 мм, а дерново-підзолистих суглинкових – від 0,5 до 5 мм. Вищою стійкістю проти вітрової ерозії володіють грудки діаметром більше 1-2 мм.
Якісний показник структурних агрегатів – їх міцність, або опір розвиваючій дії води. Міцність агрегатів зумовлює стійкість та довговічність структури.
Основні переваги структурних грунтів порівняно з безструктурними такі:
Структурні грунти менше випаровують вологи, володіють вищою водопроникністю та водоутримуючою здатністю. В них накопичується більше продуктивної вологи й рослини використовують її більш економно;
У структурних грунтах створюються більш сприятливі умови для розвитку мікробіологічних процесів та мобілізації поживних речовин;
Структурні грунти більш стійкі до водної та вітрової ерозії;
При механічному обробітку структурних грунтів затрачається менше праці і засобів унаслідок того, що вони мають менший питомий опір, ніж безструктурні;
У структурних грунтах створюються кращі умови для проростання насіння, росту і розвитку вирощуваних культур.

Поиск по сайту: