Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розподіл обов'язків щодо доказування



Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов'язок по доказуванню.

Обов'язок представлення доказів покладається також на третіх сторін. Третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, користується всіма правами і виконує всі обов'язки позивача, доказує обставини, якими вона підтверджує свої вимоги. Третя сторона, що не заявляє самостійні вимоги, повинна доказувати факти, які впливають на її відносини зі стороною в процесі. Прокурор і інші особи, які звертаються до суду на захист інтересів інших осіб, зобов'язані доказувати обставини, що лежать в основі поданої ними заяви.

Інші учасники процесу, наприклад, свідки доказів подавати суду не можуть.

Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів, суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Доказування процесуальних фактів має деякі особливості, які дозволяють при певних обставинах розглядати доказування як обов'язок учасника процесу. Наприклад, якщо сторона клопоче про забезпечення позову, вона повинна довести наявність підстав для цього, в іншому випадку суд відхилить клопотання у зв'язку з відсутністю доказів. Ця відмова може розглядатися як процесуальна санкція.

При заявлені клопотання про відстрочку сплати судового збору зацікавлена сторона повинна вказати суду наявність підстав для цього.

Предмет доказування це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Доведенню підлягають тільки ті обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, по якій виник спір. Таким чином, законодавець встановлює межі доказування.

ЦПК забороняє здійснювати доказування через припущення, тобто твердження, які самі по собі потребують доведення.

Для позначення припущень, що встановлені законом і мають правове значення, використовується термін "презумпція". Отже, може скластися враження, що забороняючи використання припущень в доказуванні, коментована норма забороняє застосовувати презумпції. Однак, на нашу думку, таке тлумачення було б неправильним. Презумпції, які встановлені нормами матеріального закону, підлягають застосуванню в цивільному процесі.

Основне їх призначення - перерозподіл обов'язків з доказування. Зокрема, факти, які за законом презюмуються, тобто припускаються встановленими, потребують спростування, а не доказування.

Роль суду в процесі доказування у цивільному судочинстві полягає в тому, що він повинен створити особам, які беруть участь у справі, необхідні та рівні процесуальні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Для виконання цієї ролі суд: а) роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, у тому числі з подання доказів і розподілу тягаря доказування; б) попереджає осіб, які беруть участь у справі, про можливі наслідки здійснення або нездійснення ними процесуальних дій; в) у випадках, передбачених процесуальним законом, робить особам, які беруть участь у справі, з їх клопотань сприяння у поданні доказів.

 

Поняття і ознаки судових доказів.

Класифікація доказів.

Істотне практичне значення має класифікація доказів, тому що виявляє особливості окремих груп доказів і визначає шляхи їх найкращого використання з урахуванням цих особливостей.

Класифікація судових доказів можлива за декількома ознаками (підставами):

1) за способом (процесом) формування докази поділяються на первісні та похідні. Первісними називають докази-першоджере-ла. Похідними називають докази, які відтворюють зміст інших доказів. В одних випадках фактична обставина впливає на джерело доказу (свідомість людини, предмет) і певним чином відображається в ньому. В інших випадках на джерело доказу впливає не сам факт, що становить інтерес для суду, а його відображення, інформація про нього, що несе інше джерело.

Прикладом первісного доказу можуть бути показання свідка -очевидця, оригінал документа тощо. Прикладом похідного — копія документа; показання свідка, який повідомляє суду відомості про факт зі слів іншої особи — очевидця події.

Між похідним доказом і фактом, що свідчить про нього, завжди є одна або кілька проміжних ланок (доказів), що може привести до спотворення переданої інформації. У зв'язку з цим похідні докази, як правило, менш достовірні, ніж первісні докази. У судовій практиці з цивільних справ вони зазвичай використовуються для виявлення первісних доказів, а також для їх перевірки;

2) за характером зв'язку між змістом доказу і тими фактами, які необхідно встановити в тій чи іншій справі, докази поділяються на прямі та непрямі. На підставі прямого доказу можна зробити тільки один висновок: про наявність або відсутність факту, що доказується, оскільки зв'язок між доказом і фактом однозначний.

Непрямий доказ має з фактом, що доказується, багатозначний зв'язок, що дозволяє суду зробити не один, а кілька ймовірних висновків про факт. На підставі одного непрямого доказу неможливо одержати достовірний висновок про шуканий факт, тому практика розробила наступні правила їх застосування: а) щоб на підставі непрямих доказів дійти достовірного висновку, потрібно мати декілька таких доказів; б) достовірність кожного з них не повинна викликати сумнівів; в) сукупність їх повинна являти собою певну систему, що дає підставу зробити єдиний можливий висновок про факт, що доказується.

Практичне значення поділу доказів на прямі та непрямі полягає в тому, що: а) розбіжності між цими доказами враховуються сторонами і представниками при збиранні доказів. Непрямі докази повинні бути в такому обсязі, щоб була можливість виключити всі припущення, що випливають із них, крім одного; б) наявність прямих доказів не виключає можливості спростування їхнього змісту, тому вимога всебічності дослідження всіх обставин у справі повинна виконуватися судом і при наявності прямих доказів; в) природа прямих і непрямих доказів впливає на зміст судового доказування: використання непрямих доказів подовжує шлях доказування, вводить для суду додаткові проміжні ступені на шляху до вирішення основних питань справи;

3) за джерелом отримання судові докази поділяються на особисті та речові (предметні) залежно від того, є джерелом доказу людина або матеріальний об'єкт. Якщо ми маємо справу із предметом матеріального світу, впливаючи на який, одержало відображення явище дійсності, то такий предмет буде джерелом речового доказу. Коли явище відображене у свідомості людини, впливаючи на її органи відчуття, тоді джерелом відомостей завжди буде громадянин незалежно від того, як, яким чином вони будуть ним закріплені.

До особистих доказів відносять пояснення сторін, третіх осіб, висновки експертів, до речових (предметних) — письмові та речові докази.

При класифікації доказів за їх джерелом деякі вчені крім особистих і речових, виділяють і змішані докази. Підставою виділення вважається те, що процес формування змішаних доказів складається з двох частин, і інформація про факти отримується з двох джерел — особистого і речового. Так, експерт вивчає спочатку речові докази, надані до його розпорядження, а потім сам стає джерелом нового доказу — висновку експерта.

У науковій термінології й судовій практиці використовується поняття « необхідних доказів »'. На нашу думку, необхідні докази — це сукупність доказів, що забезпечує винесення законного й обґрунтованого судового рішення з конкретної категорії цивільних справ. Якщо закон по даній конкретній категорії справ передбачив обмеження у використанні засобів доказування, тоді до складу необхідних доказів входять і припустимі. При цьому необхідно мати на увазі, що особливості кожної конкретної справи можуть викликати відповідну зміну цих доказів.

Необхідні докази не мають заздалегідь встановленої доказової сили, не .мають якихось переваг перед іншими доказами. Але при їх відсутності суд не може встановити правовідносини сторін. Не-надання необхідних доказів веде до затягування процесу, а в результаті — до неможливості правильного вирішення спору.

 

Оцінка доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 212 ЦПК жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Це означає, що закон не містить норм, що встановлюють перевагу одних доказів перед іншими (наприклад, особливостей засобу доказування, джерел одержання відомостей, механізму їхнього утворення тощо).

Оцінка доказів властива всім стадіям цивільного судочинства. В оцінці доказів приймають участь і суд, і особи, які беруть участь у справі. Однак значущість оцінки, її критерії залежать від характеру зазначених суб'єктів.

Згідно з ч.1 ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням означає, що визначення вірогідності та сили доказів виробляється самим судом. Закон надає можливість суду самому оцінити кожний доказ, причому критерієм при цьому повинне служити внутрішнє переконання судді. Такий підхід до оцінки доказів забезпечує встановлення дійсних правовідносин сторін і обставин у конкретній справі.

Внутрішнє переконання має складну багаторівневу структуру і складний зміст, у якому динамічно взаємодіють об'єктивні та суб'єктивні фактори. Стосовно до особистості судді важливими опорними площинами його є: а) культурний рівень; б) світоглядний рівень; в) правосвідомість. Ці характеристики об'єктивуються в суддівському корпусі в цілому і конкретно в тій або іншій особистості судді.

Об'єктивну основу в переконанні судді становлять обставини розглянутої справи.

Неупереджений розгляд доказів означає відсутність заінтересованості суду у справі, що вирішується, відсутність упередженості при оцінці доказів. Стосовно підтримки можливості безупередже-ного дослідження доказів закон вводить правила про відвід судді. На неупередженості дослідження доказів базується положення принципу незалежності суддів.

Відсутність заінтересованості у вирішенні справи обумовлює всебічність дослідження доказів. Якщо представники сторін діють у межах своїх правових позицій і досліджують докази у відповідності зі своїми вимогами або запереченнями, то суд, будучи не заінтересованим у вирішенні спору, досліджує докази всебічно. Це означає прийняття до уваги доводів усіх осіб, які беруть участь у справі, дослідження і оцінку доказів з позиції незалежного арбітра.

Повний розгляд доказів припускає наявність доказів, достатніх для висновку суду в справі, і оцінку всієї сукупності наявних у справі доказів. При цьому суд може запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати додаткові докази.

Таким чином, оцінка доказів— це складна процесуальна і одночасно розумова діяльність суду, а також осіб, які беруть участь у справі, що має місце на всіх стадіях цивільного процесу.

Оцінка доказів з боку суду носить владний характер, оскільки постанови, у яких відбивається ця оцінка, мають обов'язковий характер.

Попередньою називається оцінка доказів, що дається суддею (судом) у ході прийняття, витребування, дослідження доказів, тобто до видалення суду до дорадчої кімнати для ухвалення рішення. Результати оцінки на цьому етапі виражаються зовні в ухвалах суду про прийняття доказів як належних до справи або відмову в прийнятті таких, у задоволенні клопотань про долучення письмових доказів до справи, про призначення судом додаткової експертизи тощо.

Остаточною називається оцінка доказів, що дається тільки суддею (судом) в умовах нарадчої кімнати і є підставою для прийняття вольового акту — судового рішення. Мета остаточної оцінки доказів — досягнення вірного знання про фактичні обставини у справі, відповідного до реальності.

Контрольна оцінка доказів проводиться вищестоящими судами при розгляді справ у апеляційному та касаційному порядку.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.