Причини та наслідки акту злуки УНР і ЗУНР

Опинившись в критичній ситуації, Директорія намагалася низкою дипломатичних кроків вивести державу з політ. ізоляції, знайти засоби для зміцнення власних дипломатичних ,фінансових та воєнних позицій. Не виправдав сподівань акт возз’єднання , який мав формальний характер. 22.01.1919 на Софійській площі у Київі відбувся збір,на якому був провозглошен «Акт Злуки укр земель».Універсал об зєденні УНР і ЗУНР засвідкував цю обставину,відповідно до закону «про форми влади в Укр», затвердженого Трудовим Конгрессом Укр,ЗУНР було переіменовано на ЗОУНР. На жаль ця подія мала чисто символічний характер і до справжнього обєднання справа не дійшла,оскільки ЗУНР і УНР втрачали свої позиції та територію.Це обєднання всіх укр земель залишалося лише декларацією.

Спроба возз'єднання українських держав була приречена залишитися декларацією. Польські війська методично відтісняли адміністрацію ЗУНР з території західноукраїнських земель. Існування УНР також ставало дедалі проблематичнішим. Через два тижні після церемонії злуки уряд Директорії змушений був залишити Київ, бо почалася друга війна Радянської Росії проти УНР.

Акт мав політико-ідеалогічний,а не державний характер:не були виработані чинники його виконання,воно не було ратифіковано законними органами обох держав.Ідея соборності стала реальностью лише на дуже короткий період часу.Соборність 1919р виникла в найбільш тяжкі і трагічні часи для України.

Вони не мали реальних сил, щоб посилити інтеграцію,та боронити свою державність.до того ж між двома республіками існували суттєві розбіжності в політичних позиціях та орієнтації на міжнародній арені.

Причини та наслідки поразки Укр революції 1917-1920

Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.:

– низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху;

– очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни – політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними і піддались на лозунги більшовиків;

– робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України;

– відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР;

– несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги: в Наддніпрянській Україні – радянська Росія, білогвардійці, війська Антанти; в Західній Україні – Польща, яку підтримувала Антанта.

Проте українська національно – демократична революція 1917–1920 рр. має велике історичне значення:

– у ході революції український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування;

– героїчна боротьба українського народу 1917–1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р.

Варто відзначити також історичні уроки української революції:

– необхідність опору на власний народ, а не на іноземну допомогу;

– оперативне розв’язання невідкладних соціально-економічних завдань, турбота про забезпечення добробуту народу, що забезпечує підтримку революції;

– створення власної регулярної армії для захисту національної держави і розбудову владних структур не лише в центрі, а й на місцях;

– чіткість програмних завдань розбудови національної держави;

– наступальність агітаційно-пропагандистської роботи в масах;

– забезпечення єдності в керівництві і в суспільстві загалом;

– турбота про забезпечення зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних

інтересів держави.

Поиск по сайту: