Визначте причини та головні етапи розпаду Київської Русі на уділи

Зазначте основні політичні тенденції за правління Ярослава Мудрого.

На схилі свого правління Володимир допустився політичного прорахунку - залишаючи державу у спадщину багатьом своїм синам, він чітко не визначив, кому з них мала належати першість у державному управлінні: між ними розпочалася міжусобна боротьба.

Роки князювання Ярослава (1019—1054) — час найвищого розвитку і найбільшого піднесення Київської Русі.

Всі свої зусилля великий князь спрямував на продовження справи Володимира — посилення єдності, централізації держави, її європеїзацію. Ярослав був не стільки князем-дружинником, скільки князем-будівником, князем-просвітителем.

Правління Ярослава збіглося з періодом внутрішнього освоєння та втримання величезних територій, завойованих князями-попередниками, що вимагало не тільки якісних змін у внутрішній та зовнішній політиці, але й іншого типу державного правителя.

1) Значну увагу Ярослав приділяв безпеці кордонів держави. Ще у 1030—1031 pp. він у союзі з Мстиславом відвоював Червенські землі, внаслідок чого до Русі відійшли Перемишль, Червен, Белз. Князь насамперед піклувався про безпеку південних рубежів Русі: на багато сотень верст тягнулися зведені при ньому «змійові вали» з укріпленими фортецями. Тільки збудована вздовж Росі оборонна система охоплювала 13 міст і фортець, розташованих на лівому березі. З часом деякі з них, як Корсунь і Торческ, перетворилися на значні економічні та культурні центри. Глибока, ешелонована оборона дала змогу київському князю 1036 р. отримати вирішальну перемогу над печенігами. Після поразки цей кочовий народ мігрував на Дунай, а його місце в степу зайняли менш войовничі торки. Ярослав же на честь перемоги 1037 р. на місці вирішальної битви побудував перлину середньовічної архітектури — собор святої Софії.

2) Зовнішньополітична діяльність Ярослава спиралася насамперед на слово дипломата, а не на меч воїна. Важливе місце в міжнародній політиці київського князя відігравала своєрідна «сімейна дипломатія», тобто укладання вигідних союзів та угод шляхом династичних шлюбів. Сам він був одружений з дочкою шведського короля Інгігердою.

3) За княжіння Ярослава активізувалася внутрішня розбудова держави.

За його правління Київська Русь набула ознак ранньомонархічної держави європейського Середньовіччя.

З ім'ям цього князя пов'язано створення першого писаного зведення законів Київської Русі — «Руської правди» – перший кодифікований збірник звичаєвих правових норм Київської Русі, який знаменував появу законодавства.

4) Активна християнізація Русі - будує численні монастирі та храми.

5) Київ. став осередком розвитку культури та поширення наукових знань.

6) Змінив механізм спадкоємності князівської влади - принцип сеньйорату, тобто влади найстаршого в роді. Намагаючись убезпечити своїх нащадків від кривавих міжусобиць, Ярослав незадовго до смерті поділив Київську державу між синами.

Отже, визначальними рисами цього етапу історії Київської Русі були: завершення формування території держави, перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього освоєння та втримання під контролем; злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади; заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним; активна реформаторська діяльність великих князів; запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології — християнства; поява писаного кодифікованого права , результатом чого була поява першого письмового збірника норм давньоруського звичаєвого права – “Руської Правди”; ширше використання дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.

Визначте причини та головні етапи розпаду Київської Русі на уділи.

1. Посилення відцентрових тенденцій.

Наприкінці XI ст. посилилися відцентрові тенденції в державі, було втрачено політичну єдність, спалахнули численні міжусобні війни, зросла зовнішня загроза. Всі спроби княжих з'їздів (1097,1100,1101 і 1107) заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобиці закінчилися невдачею. Останнє намагання відновити колишню велич та могутність Київської Русі припадає на князювання Володимира Мономаха (1113-1125). Численні вдалі походи на половців, активна законодавча діяльність (розробка знаменитого «Уставу» --своєрідного доповнення до «Руської правди»), об'єднання 3/4 території Русі тимчасово стабілізували становище держави і повернули її в ряди наймогутніших країн Європ и. Після смерті Володимира Мономаха його сину Мстиславу (1125-1132) лише на короткий час вдалося підтримати єдність руських земель. У XII столітті на теренах Русі одне за одним з'являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, і т.д. Якщо в XII ст. утворилося 15 князівств (земель), то їх кількість на початку XIII ст. сягала вже 50.

2. Феодальну роздрібненість спричинили такі чинники:

2.1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. Русь простягалася на значну територію, що, залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь ще не володів достатньо міцним, структурованим і розгалуженим апаратом влади, не мав розвинутої інфраструктури (транспорт, дороги, засоби зв'язку та ін.) для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території.

2.2. Зростання великого феодального землеволодіння.

Розвиток продуктивних сил, утвердження феодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, велике землеволодіння посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для розгортання процесів формування економічної самостійності та політичної відокремленості давньоруських земель.

Спочатку це сприяло зміцненню влади князя, але згодом утворивши свій апарат управління, дружину, феодальна верхівка стала прагнути до самостійності та політичної відокремленості.

2.3. Відсутність чіткого незмінного механізмі спадкоємності князівської влади..

У центрі міжусобиці був Київ – 46 разів престол переходив з одних рук до інших (1146-1246 рр). Ця боротьба значною мірою зумовлена неврегулюваністю питання про принцип спадкоємності влади, була суттю міжусобних війн.

3. Частковий занепад Києва як торгового центру. Наприкінці XI ст. половецькі кочовища перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Внаслідок цього Київ залишився поза основними торговими шляхами. Це не тільки зумовило частковий занепад Києва, а й спричинило поліцентрію в зовнішній торгівлі (про себе заявляють – Чернігів, Галич, Новгород).

4. Посилення експансії степових кочівників (печенігів, половців та ін.). Лише половці, як свідчать літописи, у період від 1055 до 1236 pp. здійснили 12 великих нападів на Русь. Майже стільки ж широкомасштабних походів у відповідь організували руські князі. Період феодальної роздрібненості - закономірний етап у розвитку суспільства.

Особливістю періоду історії Київської Русі наприкінці XI -- у середині XIII ст. були, з одного боку, посилення відцентрових тенденцій, втрата державної єдності, князівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності, посилення тиску на Русь сусідніх держав, з іншого -- формування великого землеволодіння, прогрес у сільському господарстві, піднесення міст, значне зростання чисельності населення, розвиток східнослов'янської культури.

Поиск по сайту: