Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Список скорочень слів у бібліографічному описі



Методика складання бібліографічних списків

План

Методи побудови прикнижкових та пристатейних бібліографічних списків.

Форми і способи зв’язку бібліографічного списку із текстом.

Правила укладання списків літератури. Алфавітне, хронологічне й тематичне розташування літератури у списках. Послідовність укладання джерел, опублікованих кириличною та латинською графікою.

Методика оформлення бібліографічних посилань на електронні ресурси в наукових статтях.

Список скорочень слів у бібліографічному описі.

Список використаної літератури є частиною будь-якої дослідницької роботи, його подають після основного тексту. Список інформує про використані, цитовані та (або) рекомендовані документи, що дає змогу концентрувати, як правило, найважливішу бібліографічну інформацію за темою публікації про статті, огляди, дисертації тощо, використані автором у роботі, підтвердити достовірність і точність запозичень: цитати, ідеї, факти, таблиці тощо, на основі яких будується дослідження.

Список використаної літератури може бути прикнижковим, коли йдеться про книжку, і пристатейним, коли йдеться про статтю. Бувають ще й затекстові бібліографічні посилання, які потрібно відрізняти від прикнижкових і пристатейних бібліографічних списків. Їх часто плутають, оскільки вони:

• мають у виданні те саме місце; • схожі за наповненням, оскільки вміщують відомості про цитовану літературу; • іноді мають схожі назви (список літератури, список використаної літератури). Проте, на відміну від бібліографічних посилань, бібліографічні списки мають самостійне значення як бібліографічні посібники. Крім того, вони відрізняються:

за наповненням: список затекстових бібліографічних посилань містить описи лише тих видань, що згадуються чи цитуються в тексті, а до бібліографічного списку можуть бути додані й рекомендовані за темою джерела; • за об’єктом опису: кожний запис у бібліографічному списку містить бібліографічний опис лише одного документа або його частини, а в списку бібліографічних посилань під одним номером може бути описано кілька документів; • за елементами бібліографічного опису: у бібліографічному списку бібліографічний опис містить усі обов’язкові елементи, а в списку затекстових посилань окремих обов’язкових елементів може не бути. До того ж, у списку затекстових посилань при одноразовому цитуванні зазначають тільки сторінки, на яких надруковано використані або цитовані відомості. У чинному ДСТУ ГОСТ 7.1: зазначено, що він «не поширюється на бібліографічні посилання». Оформлення бібліографічних посилань регламентує міжнародний стандарт IСO 690:2010. «Інформація і документація — Інструкція для бібліографічних посилань та цитування інформаційних ресурсів».

Оскільки Список використаної літератури є бібліографічним посібником, то кожний документ, що міститься у списку, має бути описаний відповідно до вимог таких стандартів: ДСТУ 3582—97 "Скороченняслів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила; ГОСТ 7.12—93 "Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила; ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 "Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання; ДСТУ ГОСТ 7.80:2007 "Бібліографічний запис. Заголовок. Загальні вимоги та правила складання".

Назва бібліографічного списку, як правило, має характеризувати його зміст та призначення. В наукових виданнях, курсових і дипломних роботах використовують стандартні назви: "Список літератури", "Бібліографічний список", а також модифікації: «Література», "Список цитованої (використаної, рекомендованої) літератури (джерел, документів)" та ін.

У збірниках наукових праць, тезах доповідей, матеріалах нарад (з'їздів, конференцій), бібліографічний список подають під назвою "Список (покажчик) літератури".

Для бібліографічного списку курсових і дипломних робіт у галузі суспільних наук можна рекомендувати назву "Список використаної літератури та джерел". Якщо в них використано переважно неопубліковані документи, то "Список використаних джерел та літератури".

Для бібліографічного списку літератури до дисертацій, в якому, як правило, не відображаються всі використані документи, рекомендується назва "Список основної використаної літератури", "Список основної використаної літератури та неопублікованих джерел". В авторефераті дисертації список робіт пошукача публікують без назви. Замість назви пишуть "Основні положення дисертації опубліковано в таких статтях (працях)".

Усі бібліографічні записи в бібліографічних списках рекомендується нумерувати, що дає уявлення про розміри списку, полегшує його використання. Нумерація є суцільною для всього бібліографічного списку, номер ставиться перед бібліографічним записом і відокремлюється від нього крапкою.

Форми зв'язку бібліографічного списку з текстом:

1) якщо позиції в бібліографічному списку пронумеровано, в тексті після цитати або згадки автора чи джерела в квадратних дужках наводять номер відповідного бібліографічного запису й номер сторінки через кому.

Наприклад:

"Просвіти" Таврійської губернії у серпні 1918 р. існували по багатьох селах та у місті Великому Токмаку [416, с. 17].

2) якщо бібліографічні записи не пронумеровано, то в тексті в круглих дужках вказують прізвище автора (з ініціалами чи без, але однаково у всьому виданні) або перші три слова назви за відсутності автора.

Наприклад:

Методика вимірювань аналогічна описаній вище (Цидилковський І. М.).

До бібліографічного списку не долучають:

— опис тієї самої публікації в різних бібліографічних записах;

— декілька описів публікацій в одному бібліографічному записі за винятком опису:

● різних публікацій одного документа (перевидання, відбиток, переклад), а також матеріалів, що належать до нього (рецензія, реферат та ін.);

● декількох статей (повідомлень), об'єднаних в цикл під загальною назвою;

● збірника чи документа з повним або частковим розкриттям змісту.

Систематизація літератури в списку. Для зручності користування роботою література у списку систематизується у певному порядку.

Згідно з вимогами Державного стандарту України, рекомендовано систематизувати та класифікувати всю літературу, використану під час написання наукової роботи, у та­кій послідовності:

1. Джерела

Неопубліковані (архівні джерела, архівні фонди бібліотек) подаються за алфавітом; опубліковані – за хронологією.

2. Література до теми наукової роботи

Вітчизняна – за хронологією або за тематично-предметним принципом; зарубіжна (іноземними мовами) – за хронологією.

3. Статті з періодичних видань. Вітчизняну періодику (від центральної до багатотиражної преси) – укладають за алфавітом чи хронологією; зарубіжну – за країнами, за алфавітом чи хронологією.

4. Довідкова література (бібліографічні покажчики, словники, енциклопедії, довідники тощо).

Таку послідовність розташування матеріалу в списку застосовують на практиці незалежно від вибраного угрупування основних видів джерел. На першому місці, за потреби, розміщуються всі законодавчі і нормативні матеріали відповідно до рангової послідовності. Далі – статистичні джерела згідно з хронологією видань: офіційні збірники, повідомлення, огляди. Після цих матеріалів наводяться вітчизняні і зарубіжні роботи. Спеціальні види нормативно-технічних документів зі стандартизації, патентні документи тощо вказуються в кінці списку.

У наукових роботах використовують п’ять способів побудови бібліографічного списку: алфавітний, хронологічний, алфавітно-хронологічний, нумераційний та систематичний. Найчастіше використовується алфавітна побудова списку опрацьованої літератури, за якої бібліографічні описи групу­ються в алфавітні ряди, тобто розташовуються за алфаві­том, спочатку українською мовою або мовами з кирилич­ною графікою, а потім – мовами з латинською графікою. Бібліографічні записи розміщують чітко за алфавітом прізвищ та ініціалів авторів, або перших слів назв за принципом "слово за словом". У назвах, що починаються з прийменників чи артиклів, останні розглядаються як окремі слова. Тобто бібліографічний запис "До питання…" буде стояти в бібліографічному списку попереду бібліографічного запису "Документи…"

Основні правила алфавітного розміщення бібліографічних записів:

а) за умови збігу першого слова назви:

— за алфавітом другого слова і так далі;

б) праці одного автора:

— за алфавітом першого слова назви окремих творів;

в) за умови збігу прізвищ та ініціалів авторів:

— за алфавітом назв праць;

г) різними мовами:

— спочатку українською (російською) мовою чи мовами з кириличним алфавітом;

— потім мовами з латинською графікою.

Бібліографічний список за хронологією публікацій доцільний в науковій роботі тоді, коли основним завданням списку є відображення розвитку наукової ідеї або певної думки. Принцип розміщення описів тут – за роками видання. Форма зв’язку записів з основним текстом – за номерами записів у списку. Такі номери беруться в квадратні або округлі дужки.Хронологічне розташування літератури у списках:

Описи документів розміщують за хронологією їх опублікування (написання). Хронологічне розміщення бібліографічних записів часто застосовують у бібліографічних списках використаної літератури та в тематичних списках, що містять офіційні матеріали або перелік праць одного автора.

Бібліографічні описи документів, опублікованих (написаних) в одному році, розміщують в алфавітному порядку. В деяких випадках вони можуть розміщуватися в зворотнохронологічному порядку — від останніх публікацій до перших. Хронологічне розміщення бібліографічних записів дає змогу показати динаміку розвитку напряму науки, діяльності вченого, наукової школи тощо.

Алфавітно-хронологічний спосіб групування літературних джерел доцільно використовувати тоді, коли в роботі зустрічаються декілька джерел одного автора. В таких випадках основний матеріал розміщується за алфавітним принципом, а в межах даного автора – за хронологічним. Нумераційний спосіб формування бібліографічного списку передбачає розміщення джерел у списку за порядком їх використання під час виконання роботи. Форма зв’язку записів з основним текстом – за номерами їх записів у списку.

Систематичний спосіб групування бібліографічного матеріалу використовують тоді, коли потрібно відобразити значну кількість бібліографічних описів. Розміщення описів в такому списку може бути різним:

за темами розділів роботи; за рубриками того чи того розділу тематичної класифікації літератури.

У систематичному бібліографічному списку розміщення описів в межах окремих рубрик може бути за алфавітом, за хронологією, за характером змісту тощо. Форма зв’язку опису з основним текстом – за номерами записів у списку.

Основні правила тематичного розміщення бібліографічних записів:

— бібліографічні записи в прикнижному та пристатейному бібліографічних списках групують за тематичними розділами в їх логічній послідовності та співвідношенні: бібліографічні описи документів з певної теми чи проблеми виокремлюють у самостійні рубрики;

— усередині кожної рубрики найчастіше бібліографічні записи розміщують за алфавітом прізвищ авторів або перших слів назви;

— можливе розміщення бібліографічних записів за видами та типами видань: книги, статті, офіційні видання, довідники, підручники тощо. (зняти)

Вибір способу побудови бібліографічного списку залежить від його призначення, кількості та характеру відображених у ньому документів, характеру посилань тощо. Але за будь-якої побудови бібліографічного списку доцільно пронумерувати позиції списку, щоби використовувати порядкові номери для відсилання до них у тексті. Це особливо важливо, коли використовується конкретний матеріал.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.