Відтворення моделі психічного в психологічних теоріях

Теорії особистості

Психобіологічні теорії. Біосоціальні теорії. Психосоціальні теорії. Психостатистичні теорії. Особистість, ендопсихіка, екзопсихіка.

1. Е.Кречмер (психобіологічні теорії) = біологічні чинники впливають на психічні процеси.Ернст Кречмер (1888 – 1964). «Будова тіла і характер», 1921: тип тілесної організації (пікнічний, астенічний, атлетичний) визначає психічну конституцію людини і схильність до прояву певних патологічних симптомів (пікнічний тип – маніакально-депресивний психоз, астенічний, атлетичний тип – симптоми шизофренії)[118]. Біологічні чинники впливають на психічні процеси – психічна конституція розглядається як лінійна функція біологічного організму: біологічні особливості людини однозначно визначають особливості психічних явищ[119] .

2. Г.У.Олпорт (біосоціальні теорії) = біологічне і соціальне співіснують.Гордон Уілард Олпорт ( 1897 – 1967). «Pattern and Grows in Personality», 1937: особистість – психофізіологічна система, що розвивається, осереддя якої утворює «Я» людини, яка постійно прагне до реалізації свого життєвого потенціалу, слідуючи все ж таки більш соціальним, ніж біологічним мотивам[120] . Біологічне і соціальне співіснують – біологічно детерміновані мотиви трансформуються в біологічно незалежні, функціонально автономні мотиви[121] ; рівна значущість для розвитку особистості соціальних і біологічних детермінант (Санкт-Петербурзька школа)[122] .

3. А.Адлер (психосоціальні теорії) = психічне первинно, соціальне вторинно. Альфред Адлер (1870 – 1937) (Praxis und Theorie der Individualpsychologie, 1930; Індивідуальна психологія). Особистість – продукт універсального прагнення до переваги, успіху, досконалості + відчуття спільності і готовності до співпраці з іншими[123] . Психічне первинно, соціальне вторинне – природжене почуття неповноцінності і почуття спільності під впливом механізмів компенсації (збіг прагнення до переваги з соціальними вимогами, пристосування до життя за допомогою розвитку однієї риси, відхід в хворобу для виправдання невдачі) визначають розвиток особистості[124] .

4. Р.Кеттел (психостатистичні теорії) = сукупність автономних психологічних характеристик.Реймонд Бернард Кеттел (Handbook of Modern Personality Theorie, 1971. Personality and Mood by Questionaire. 1973). Особистість – сукупність особових рис і характеристик поведінки, що позначаються словами (18 000 слів – 4 500 синонімів – 171 слів-характеристик – 46 біполярних назв – 16 чинників)[125]. Сукупність автономних психологічних характеристик – відображає не саму особистість в її цілісності, а описує її за допомогою набору окремих характеристик, не об'єднаних єдиною системною основою.

5. Особистість = ендопсихіка (нервовопсихічна організація) + екзопсихіка (досвід, ідеали, взаємини особистості).Олександр Федорович Лазурський (1874 – 1917) – російський лікар і психолог, автор концепції індивідуальних відмінностей, системи класифікації особистості («Нарис науки про характери», 1909. «Загальна і експериментальна психологія», 1912)[126]. Ендопсихіка – психічні явища, що мають суто внутрішню природу[127]. Нервовопсихічна організація – природжена основа особистості, що включає психофізіологічні особливості індивіда[128] .Екзопсихіка – психічні явища, що виникають під впливом зовнішніх дій[129] . Досвід – єдність умінь і знань, залежна від результатів практичної і пізнавальної діяльності[130] . Досвід взаємин – відбитий і зафіксований континуум комунікативних і інтерактивних взаємних впливів як особистісно значущих подій в групі. Взаємини (міжособистісні стосунки) – взаємозв'язки людей, що виявляються в характері і способах взаємних впливів в процесі спільної діяльності. Взаємини особистості – характер і спосіб впливів, які ґрунтуються на системі установок, орієнтацій, очікувань, стереотипів, що виникають під впливом організації спільної діяльності[131].

2. Структура особистості у вітчизняній психології[132]

Структура особистості (С.Л. Рубіншейн). Системна модель особистості (Б.Г. Ананьєв). Теорія інтегральної індивідуальності (В.С. Мерлін). Диспозиційна структура особистості (В.О. Ядов). Концепція персоналізації (В.А. Петровський). Психічний склад особистості (Н.І. Рейнвальд). Ієрархічна структура особистості (К.К. Платонов).

6. С.Л. Рубіншейн (1889 – 1960), структура особистості: спрямованість (потреби, інтереси, переконання, домінуючі мотиви діяльності і поведінки, світогляд); знання, уміння, навички (отримуються в процесі життя і пізнавальної діяльності); індивідуально-типологічні особливості (темперамент, характер, здібності).

7. Б.Г. Ананьєв (1907 – 1972), системна модель особистості: єдність біологічного і індивідуального – єдність макрохарактеристик «індивід», «суб'єкт» (внутрішнє, психічне життя), «індивідуальність».

8. В.С. Мерлін, теорія інтегральної індивідуальності: система індивідуальних властивостей організму (біохімічні, загальносоматичні, нейродинамічні); система індивідуальних психічних властивостей (властивості темпераменту, психічні властивості); система соціально-психологічних індивідуальних властивостей (соціальні ролі в групі, колективі, суспільстві).

9. В.О. Ядов, диспозиційна структура особистості:диспозиції (усвідомлена готовність до оцінок ситуації і поведінки, яка обумовлена минулим досвідом): 1) елементарні фіксовані установки; 2) соціальні фіксовані установки; 3) базові соціальні установки як загальна спрямованість на певну сферу соціальної активності; 4) ціннісні орієнтації.

10. В.А. Петровський, концепція персоналізації:інтраіндивідна (індивідуальність), інтеріндивідна (представленність в міжособистісних стосунках), метаіндивідна підсистеми (представленність в інших людях).

11. Н.І. Рейнвальд, психічний склад особистості:психічні домінантні стани; риси характеру; системна якість в системі «людина – суспільство».

12. К.К. Платонов, ієрархічна структура особистості: основні підструктури як рівні особистості, на які накладаються характер і здібності.

12.1. Спрямованість– переконання, світогляд, ідеали, схильності, інтереси, бажання. Біологічного майже немає. Ставлення до відображуваного на основі досвіду. В основному містить усвідомлення майбутнього. З потребами пов'язана через віддзеркалення соціальної потреби. З активністю пов'язана через переконання. Формується у вихованні. Рівень аналізу – соціально-психологічний.

12. 2. Досвід– звички, уміння, навики, знання. Значно більше соціального. Є змістом форм віддзеркалення. Пов'язаний з необхідністю усвідомлення минулого. З потребами пов'язаний через звички. З активністю пов'язаний через вольові навички. Формується в навчанні. Рівень аналізу – психолого-педагогічний.

12.3. Психічні процеси– воля, почуття, сприйняття, відчуття, емоції, пам'ять. Частіше більше соціального. Є формами психічного віддзеркалення. Характеризуються усвідомленням сьогодення. З потребами пов'язані через нужду особистості. З активністю пов'язані через волю. Формуються через вправу. Рівень аналізу – індивідуально-психологічний.

12.4. Біопсихічні властивості – темперамент, статеві, вікові, патологічні властивості. Соціального майже немає. Є механізмами психічного віддзеркалення. Характеризують тільки стиль усвідомлення. З потребами зв'язані через біологічну нужду. З активністю зв'язані через силу і рухливість нервових процесів. Формуються в тренуванні. Рівень аналізу – психофізіологічний, нейропсихологічний.

12.5. Характер – це загальна якість особистості в цілому, сукупність ряду її рис, в яких найвиразніше виражена її своєрідність; це каркас особистості. Всі риси характеру – це властивості особистості; але властивості особистості тільки тоді стають рисами характеру, коли вони виражені виразніше за інших, тісно взаємозв'язані, визначають одна одну і властивий даній людині стиль дій і ставлення до того, що оточує.

12.6. Здібності – це сукупність таких властивостей особистості, які визначають успішність навчання якої-небудь діяльності і вдосконалення в ній.

3. Уявлення про структуру особистості в зарубіжній психології[133]

Психодинамічна теорія особистості (З.Фройд). Аналітична теорія особистості (К.Г. Юнг). Індивідуальна теорія особистості (А. Адлер). Психосоціальна теорія особистості (Е. Еріксон). Соціально-психологічна психоаналітична теорія особистості (Е. Фромм). соціокультурна теорія особистості (К. Хорні). Теорія рис (Г.У. Олпорт). Структурна теорія рис особистості ( Р. Кеттел). Теорія типів особистості (Г.Ю. Айзенк). Теорія оперантного научіння (Б.Ф. Скіннер). Теорія соціального научіння (А. Бандура). Когнітивна теорія особистості (Дж. Келлі). Гуманістична теорія особистості (А. Маслоу). Феноменологічна теорія особистості (К. Роджерс).

13. З.Фройд (1856 – 1939), психодинамічна теорія особистості: Ід– є природженим, присутнє при народженні; включає інстинкти; пов'язано з тілесними процесами; відображає світ суб'єктивних переживань; діє відповідно до принципу редукції напруги; існує у вигляді рефлекторних дій (знімають відносно прості форми збудження), первинних процесів (вивільнення енергії через створення образу об'єкту), вторинних процесів (реалістичне мислення, план задоволення потреб, перевірка реальністю). Его – виконавчий орган особистості; слідує цілям Ід ізалежить від нього; посередник між інстинктивними запитами організму і умовами середовища; підтримує життя і відтворення організму. Супер-его – моральна сила особистості; служить для вдосконалення; містить совість (карає людину, примушує відчувати провину) і его-ідеал (контролює і блокує інстинкти, нагороджує, наповнює гордістю).

14. К.Г. Юнг (1875 – 1961), аналітична теорія особистості: Его – свідомий розум; будується із спогадів, думок, відчуттів; забезпечує переживання власної ідентичності і безперервності власного буття; є центром свідомості. Особисте несвідоме – витиснені, пригнічені, забуті, слабкі переживання; примикає до Его. Колективне (трансперсональне) несвідоме – універсально, природжене; сховище прихованих спогадів, успадковане від людських, «долюдських» і тваринних предків. Архетип – компонент колективного несвідомого; універсальна розумова форма (ідея); містить емоційний елемент; створює образи, відповідні значущим аспектам реальної усвідомлюваної ситуації. Структура особистості виражається в архетипах Персона, Аніма, Анімус, Тінь. Персона – архетип конформності; домінуючі соціальні ролі, індивідуальний стиль самовираження; захищає Его від негативного впливу різних соціальних сил. Аніма– феменінний архетип у чоловіку. Анімус– маскулінний архетип у жінці. Як колективні образи вони мотивують представників кожної статі до розуміння представників іншої і певної відповіді. Тінь – центр особистого несвідомого; тенденції, бажання, спогади, переживання, які заперечуються людиною як такі, що несумісні з його персоною і соціальними стандартами. Самість – центр особистості; забезпечує єдність всіх систем в особистості, їх рівновагу і стабільність; мета, до якої людина прагне, але рідко її досягає; заснована на тривалому процесі індивідуалізації.

15. А. Адлер (1880 – 1937), індивідуальна теорія особистості: неподільність цілісної особистості; цілеспрямованість поведінки; значущість соціального контексту. Ключові пункти теорії: почуття неповноцінності і компенсація; прагнення до переваги; стиль життя; соціальний інтерес; творче «Я»; порядок народження; очікування відносно майбутнього.

16. Е. Еріксон (1902 – 1994), психосоціальна теорія особистості: Его –основа поведінки і функціонування людини; виконує функцію соціальної адаптації; взаємодіє з реальністю; пов'язано з особливостями соціальних приписів і системою цінностей; охоплює весь життєвий простір людини.

17. Е. Фромм (1900 – 1980), соціально-психологічна психоаналітична теорія особистості: екзистенціальні потреби: 1) піклуватися про кого-небудь; 2) в переживанні власної значущості; 3) бути частиною світу як основа стабільності і міцності; 4) в досягненні справжньої ідентичності; 5) в системі орієнтацій і сенсі життя.

18. К. Хорні (1885 – 1952), соціокультурна теорія особистості: базальна тривога як «відчуття самоти і безпорадності перед лицем потенційного ворожого світу»; потреба в задоволенні і потреба в безпеці; стратегії компенсації базальної тривоги відображають невротичну потребу в: 1) любові і схваленні; 2) «партнерові-опікунові»; 3) вузькому обмеженні життя; 4) силі; 5) експлуатації інших; 6) значущості; 7) тому, щоб бути об'єктом захоплення; 8) особистих досягненнях; 8) самодостатності і незалежності; 9) досконалості і бездоганності.

19. Г.У. Олпорт (1897 – 1967), теорія рис: риса особистості – узагальнена якість; важливий елемент поведінки; встановлюється емпірично; існує в контексті особистості. Риси особистості (персональні диспозиції) – кардинальні, центральні, вторинні. Пропріум (Ego, Self) – відчуття тілесного «Я», відчуття безперервної ідентичності, ставлення до навколишнього світу, образ себе, раціональне «Я», інтенції, довготривалі цілі, «Я» як дослідник себе.

20. Р. Кеттел (1905),структурна теорія рис особистості:риса особистості– виявляється в поведінці; обумовлює схильність поступати одноманітно в різних обставинах. Риси особистості – поверхневі/початкові; конституціональні/сформовані навколишнім середовищем; здібність, темперамент / динамічні риси; загальні риси / унікальні риси.

21. Г.Ю. Айзенк (1916),теорія типів особистості: типи особистості визначаються за параметрами – інтроверсія/екстраверсія; нейротизм/стабільність; психотизм / сила суперего. Ієрархічна модель структури особистості: 1) суперриси (екстраверсія); 2) складені риси (товариськість, жвавість, активність, наполегливість, прагнення до успіху); 3) звичні реакції; 4) специфічні реакції.

22. Б.Ф. Скіннер (1904 – 1990),теорія оперантного научіння:типи поведінки:1) респондентна поведінка (відповідь на знайомий стимул); 2) оперантна поведінка (визначається і контролюється результатом).

23. А. Бандура (1927), теорія соціального научіння: научіння через спостереження регулюється чотирма взаємозв'язаними чинниками: 1) процесами уваги (стежить за поведінкою); 2) процесами збереження (пам'ятає поведінку іншого); 3) процесами рухового відтворення (переводить спогад у поведінку); 4) мотиваційними процесами (позитивне підкріплення).

24. Дж. Келлі (1905 – 1967), когнітивна теорія особистості: особистісний конструкт – ідея, думка, яку людина використовує для пояснення або прогнозу свого досвіду. Особистісні конструкти біполярні і дихотомічні.

25. А. Маслоу (1908 – 1970),гуманістична теорія особистості: ієрархічна система природжених потреб (фізіологічні, потреби в безпеці і захисті, приналежності і любові, самоповазі, самоактуалізації).

26. К. Роджерс (1902 – 1987), феноменологічна теорія особистості:відкритість до переживання (здатність слухати себе), екзистенціальний спосіб життя (тенденція жити повно і насичено), організмічна довіра («Я поступаю правильно»), емпірична свобода (відчуття особистої влади), креативність (творчо пристосовуватися до життя).

Теорії темпераменту

Змішення гуморальних компонентів. Систематизація характеристики типів темпераменту. Будова тіла. Тип вищої нервової діяльності. Стійкі психічні властивості і поведінка. Функціональні властивості темпераменту.

27. Гіппократ = змішення гуморальних компонентів.Гіппократ (460 – 370 до н.е.) – старогрецький лікар і мислитель, з ім'ям якого зв'язують вчення про темперамент [5; 81]. Змішення гуморальних компонентів – змішення «соків» організму (кров, слиз, жовч, чорна жовч) визначає емоційні прояви поведінки, на підставі яких люди відрізняються один від одного[134] .

28. І. Кант = систематизація характеристики типів темпераменту.Іммануїл Кант (1724 – 1804) – німецький філософ, «Антропологія», 1798: систематизація характеристик типів темпераменту на основі об'єднання рис темпераменту і характеру[135] . Систематизація характеристики типів темпераменту – 1) сангвінічний (швидка зміна емоцій, їх мала глибина і сила); 2) холеричний (гарячність, запальність, поривчастистість вчинків); 3) меланхолійний (глибина, тривалість переживань); 4) флегматичний (повільність, спокій, слабка вираженість почуттів)[136].

29. Е. Кречмер = будова тіла.Ернст Кречмер (1888 – 1964) – німецький психолог і психіатр («Будова тіла і характер», 1921): тип тілесної організації визначає психічну конституцію людини і схильність до прояву певних патологічних симптомів (пікнічний тип – маніакально-депресивний психоз, астенічний, атлетичний тип – симптоми шизофренії)[137] . Будова тіла – тип тілесної організації визначає психічну конституцію людини, з типом якої співвідноситься відповідний тип темпераменту: шизотимик (має астенічну статуру, замкнутий, схильний до коливань настрою, упертий, не схильний до зміни установок і поглядів, насилу пристосовується до оточення), іксотимик (атлетична статура, спокійна, нечутлива людина, стримані жести і міміка, невисока гнучкість мислення, дріб'язковість), циклотимик (емоції коливаються між радістю і печаллю, легко контактує з людьми, реалістичний в поглядах) [138].

30. І.П. Павлов = тип вищої нервової діяльності. Іван Петрович Павлов (1849-1936) – російський фізіолог, автор вчення про вищу нервову діяльність[139] , про вплив центральної нервової системи на динамічні особливості поведінки[140] . Тип вищої нервової діяльності – визначається трьома основними властивостями нервової системи – силою, врівноваженістю, рухливістю збудливого і гальмівного процесів[141].

31. Б.М. Теплов = стійкі психічні властивості і поведінка.Борис Михайлович Теплов (1896 – 1965) – радянський психолог; «Проблеми індивідуальних відмінностей», 1961. На основі концепції І.П.Павлова про типи вищої нервової діяльності створив дослідницьку програму по вивченню фізіологічних основ індивідуально-психологічних відмінностей[142] . Стійкі психічні властивості – характеризують динаміку психічної діяльності: 1) емоційна збудливість (реакція на дуже слабкі подразники); 2) збудливість уваги (здатність помічати гранична мала зміна в інтенсивності подразника); 3) сила емоцій (інтенсивність емоційних проявів); 4) тривожність (емоційна збудливість в загрозливій ситуації); 5) реактивність (збільшення інтенсивності пристосовних реакцій); 6) цільова активність (пристосування шляхом перетворення ситуації); 7) пластичність – ригідність (пристосування до умов, що змінюються); 8) резистентність (здатність опору обставинам); 9) суб'єктивація (посилення впливу на діяльність суб'єктивних образів і понять)[143].

32. В.М. Русалов = функціональні властивості темпераменту.В.М. Русалов – радянський психофізіолог («Біологічні основи індивідуально-психологічних відмінностей», 1979): властивості нервової системи як основа темпераменту визначаються характеристиками функціональних систем, що забезпечують діяльність всієї нервової системи[144] . Функціональні властивості темпераменту – ступінь напруженості взаємодії організму з середовищем, легкість переключення з однієї програми поведінки на іншу, швидкість виконання поточної програми, чутливість до неспівпадання результату з його образом[145] .

Теорії характеру

Моральний склад. Незмінна структура основних рис. Екстравертивний, інтровертивний типи характеру. Почуття, воля. Диспозиції особистості. Основні спонуки. Схильності, ставлення. Захисне утворення. «Втеча від свободи». Акцентуація як надмірне вираження рис характеру. Акцентуація як надмірне посилення рис характеру.

33. Теофраст = моральний склад.Теофраст (370 – 288 до н.е.) – старогрецький філософ і учений, друг, співробітник і наступник Аристотеля; етичний трактат «Моральні характери» з описом 30 характерологічних типів, що відхиляються від норм поведінки[146] . Моральний склад – втілення в людині моральних вимог.

34. Е. Кречмер = незмінна структура основних рис.Ернст Кречмер (1888 – 1964) – німецький психолог і психіатр («Будова тіла і характер», 1921): тип тілесної організації визначає психічну конституцію людини і схильність до прояву певних патологічних симптомів (пікнічний тип – маніакально-депресивний психоз, астенічний, атлетичний тип – симптоми шизофренії)[147] . Незмінна структура основних рис – підкреслення ідеї прямого причинно-наслідкового зв'язку фізичного і психічного, незалежного від умов життєдіяльності.

35. К.Г. Юнг = екстравертивний, інтровертивний типи характеру.Карл Густав Юнг (1875 – 1961) – швейцарський психолог і психіатр, засновник аналітичної психології (глибинна психологія); розробив типологію характерів («Психологічні типи», 1921)[148] . Екстравертивний, інтровертивний типи характеру – визначаються домінуючою психічною функцією (мислення, відчуття, інтуїція, почуття) і переважаючою спрямованістю на зовнішній (екстравертивний тип) або внутрішній світ (інтровертивний тип)[149] .

36. Т. Рібо = почуття, воля.Теодюль Рібо (1839 – 1916) – французький психолог, засновник експериментального напряму у французькій психології (вищі психічні процеси, особистість)[150] . Почуття – стійкі емоційні ставлення людини до явищ дійсності, що відображають значення цих явищ у зв'язку з її потребами і мотивами[151] . Воля – свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, що характеризується подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків[152] .

37. П.Ф. Лесгафт = воля.Петро Францевіч Лесгафт (1837 – 1909) – російський анатом, педагог і психолог, автор теорії фізичного виховання як основи формування цілісної особистості, концепції «шкільних типів»[153] . Воля – свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, що характеризується подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків[154] .

38. В. Штерн = диспозиції особистості.Вільям Штерн (1871 –1938) – німецький психолог, автор концепції «персоналістичної психології» («Особистість і річ», 1906): цілісність особистості, неподільна на психічне і фізичне, визначає прояв окремих функцій[155] . Диспозиція (В.Штерн) – причинно не обумовлена, спочатку властива схильність до дій, до досягнення певної мети[156] .

39. Л. Клагес = основні спонуки.Людвіг Клагес (1872 – 1956) – німецький психолог і філософ, автор робіт з характерології («Принципи характерології», 1910), в основі яких лежить уявлення про людину як душевно-тілесну єдність (образи душевних спонук – виразні рухи, явища душі – динаміка тіла)[157] . Основні спонуки – душевні імпульси, емоційні спонуки, явища душі.

40. О.Ф. Лазурський = схильності, ставлення.Олександр Федорович Лазурський (1874 – 1917) – російський лікар і психолог, автор концепції індивідуальних відмінностей, системи класифікації особистості («Нарис науки про характери», 1909. «Загальна і експериментальна психологія», 1912)[158] . Схильність – виборча спрямованість індивіда на певну діяльність, що спонукає нею займатися, заснована на стійкій потребі в ній[159] . Ставлення – система суб'єктивно-оцінних, свідомо-виборчих ставлень до дійсності на основі придбаного досвіду взаємин з людьми. Визначає характер переживань людини, особливості сприйняття дійсності, особливості поведінкових реакцій на зовнішні дії[160] .

41. В. Райх = захисне утворення.Вільгельм Райх (1897 – 1957) – австрійсько-американський лікар і психолог, автор ідеї про вкорінення пануючої соціальної системи в психічній структурі індивіда[161] . Захисне утворення – характер оберігає індивіда від зовнішніх впливів і власних пригнічених потягів[162] .

42. Е. Фромм = «втеча від свободи».Еріх Фромм (1900 – 1980), німецько-американський психолог («Escape from Freedom», 1941): взаємодія психологічних і соціальних чинників, яка направлена на придушення і витіснення в несвідоме рис, несумісних з пануючими в суспільстві нормами. Виявляється у феномені «втечі від свободи»[163] . «Втеча від свободи» – виявляється в типах характеру: 1) «мазохіст-садист» (агресивність до людини як до причини соціальних подій і невдач під впливом відчуття своєї неповноцінності); 2) «авторитарна особа» (прагнення ставити людей в залежність від себе); 3) «руйнівник» (активне прагнення до усунення об'єкту, фрустрацію, що викликав); 4) «конформіст-автомат» (підпорядкування обставинам, засвоєння типу мислення і способу поведінки, властивих більшості)[164] .

43. К. Леонгард = Акцентуація як надмірне вираження рис характеру.Карл Леонгард (1904 – 1988) – німецький психіатр, невролог, психолог; («Акцентуйовані особистості», 1976): акцентуація характеру як крайні варіанти норми, що граничать з психопатіями[165] . Акцентуація характеру – 1)гіпертимний тип (надзвичайна контактність, балакучість); 2) дістимний тип (низька контактність, небагатослівність); 3) циклоїдний тип (періодичні зміни настрою, манери спілкування); 4) збудливий тип (низька контактність, дратівливість, запальність, поганий контроль поведінки); 5) застрягаючий тип (занудливість, конфліктність, образливість, мстивість); 6) педантичний тип (акуратність, надійність, формалізм, занудливість); 7) тривожний тип (низька контактність, боязкість, невпевненість в собі); 8) емотивний тип (надмірна чутливість, жалісливість); 9) демонстративний тип (артистичність, хвастощі, егоїзм); 10) екзальтований тип (висока контактність, балакучість, влюбливість); 11) екстравертований тип (висока контактність, балакучість, схильність до впливу, пристрасть до розваг); 12) інтровертований тип (низька контактність, замкнутість, упертість, ригідність мислення)[166] .

44. А.Є. Личко = акцентуація як надмірне посилення рис характеру підлітка. Акцентуація характеру – 1) гіпертимний тип (товариськість, самовпевненість, схильність до пустощів); 2) циклоїдний тип (періодична зміна настрою, підвищена дратівливість); 3) лабільний тип (крайня мінливість настрою з незначного приводу, залежність поведінки від настрою); 4) астеноневротичний тип (стомлюваність, дратівливість, примхливість); 5) сензитивний тип (підвищена чутливість, комплекс неповноцінності); 6) психастенічний тип (ранній інтелектуальний розвиток, схильність до роздумів, слабкість в практичних справах); 7) шизоїдний тип (замкнутість, байдужість до тих, що оточують, не завжди зрозумілі таким, що оточує); 8) епілептоїдний тип (жорстокість, владність, себелюбство); 9) істероїдний тип (егоцентризм, жадання уваги до себе); 10) нестійкий тип (слабовілля, тяга до розваг, неробства); 11) конформний тип (бездумне підпорядкування будь-яким авторитетам, схильність до моралізаторства, пристосовництва)[167] .

Тестові завдання для самостійної роботи до теми 3

Обведіть літеру правильної відповіді:

1. Психобіологічні теорії стверджують, що:

А - психічна конституція є лінійною функцією біологічного організму;

Б - біологічний організм лінійною функцією психічної конституції.

2. Біосоціальні теорії стверджують:

А – більшу значущість для розвитку особистості біологічних, ніж соціальних детермінант;

Б - рівну значущість для розвитку особистості соціальних і біологічних детермінант.

3. Психосоціальні теорії стверджують, що:

А - природжені почуття неповноцінності, спільності, механізми компенсації визначають розвиток особистості;

Б – пристосування до життя породжує почуття неповноцінності, спільності, механізми компенсації і визначає розвиток особистості.

4. Психостатистичні теорії стверджують, що особистість є:

А - описом окремих характеристик, не об'єднаних єдиною системною основою;

Б - описом цілісних характеристик, об'єднаних єдиною системною основою.

5. Особистість характеризується єдністю:

А - установок, орієнтацій, очікувань, стереотипів та взаємних впливів, що виникають під впливом організації спільної діяльності;

Б – нервово психічної організації людини, її досвіду, ідеалів, ставлень та взаємин.

Поиск по сайту: