Теорія як цілісна система знання

Знання. Зміст і характер нової системи знань. Епістемологичні перспективи. Види психологічного знання. Наука. Відмінності між науками про природу і науками про людину. Мета діяльності вченого. Теорія. Компоненти теорії. Центральні компоненти психологічних теорій. Шляхи перевірки теорії. Емпіричні і теоретичні об'єкти. Об'єкт дослідження . Предмет дослідження. Парадигма. Основні риси природничонаукової парадигми. Елементи науково-дослідницького процесу. Проблема. Проблемна ситуація. Мета. Завдання дослідження. Гіпотеза. База формування теорії. Первинні теоретичні конструкції. Закон. Причинно-наслідкові відношення. Класифікація. Типологія.

1. Знання– адекватне віддзеркалення в свідомості дійсності у вигляді уявлень, понять, думок, теорій[1] . Пізнання – вища форма віддзеркалення об'єктивної дійсності, яка існує у формі пізнавальної діяльності, що має соціокультурний сенс[2] . Результат пізнання – продукт пізнавальної діяльності в процесі духовного виробництва.

2. Змісті характер нової системи знаньі дослідницьких орієнтирів,щовиникає з наукової революції, обумовлені не стільки її діахронними «вертикальними» зв'язками з попереднім станом науки, скільки її синхронними «горизонтальними» зв'язками із станом суспільства – з його аксіологією, менталітетом, картиною світу, його мистецтвом, формами матеріального виробництва, регуляторами суспільної поведінки. Все ці різноманітні і часом вельми віддалені один від одного доданки даного культурно-історичного стану, як давно вже почало з'ясовуватися, виявляються в кожну епоху похідними від деякого їх об'єднуючого образу – подібний образ зручно назвати, запозичуючи термін з мовознавства, внутрішньою формою культури[3].

3. Епістемологичні перспективи (за
К. Дж. Джердженом): 1) екзогенна перспектива–достовірне знання відтворює або відображає факти реального миру, знання є копія світу або повинна бути такій в ідеалі. Такі мислителі, як Локк, Юм, Дж. Ст. Миль, а також сучасні представники логічного позитивізму бачили джерело знання (що трактувалося як ментальне уявлення) в подіях реального миру; 2) ендогенне трактування походження знання припускає, що знання обумовлене процесами, які спочатку властиві самому суб'єктові пізнання, що в індивідові від народження закладені деякі тенденції, спонукаючі його мислити, оперувати категоріями і обробляти інформацію, і саме ці тенденції (а зовсім не характеристики світу як такого) набувають першорядної ваги в процесі формування знання. До такого трактування тяжіли Спіноза, Кант, Ніцше, представники феноменології[4].

4. Види психологічного знання:1) предметне знання – знання про психічні процеси і індивідуальні особливості; 2) знання методологічне –знання про сам процес психологічного дослідження, про те, як виходить, фіксується і удосконалюється предметне знання про психіку; 3) знання історичне,в якому відбивається закономірна послідовність розвитку перших двох видів знання і яке допомагає нам зрозуміти загальний стан психології на кожен конкретний період часу, при кожному хронологічному зрізі[5].

5. Наука – сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність[6]. Процес і результат отримання нового знання – в основі науки лежить аналіз зв'язку причини і наслідку – універсального зв'язку явищ дійсності, наявність якого робить можливими закони науки.

6. Відмінності між науками про природу і науками про людину:1) природничі науки намагаються виявити загальні залежності, науки про людину досліджують унікальні індивідуальні явища; 2) у науках про природу пропонуються пояснення фактів, науки про людину можуть дати тільки інтерпретацію людських дій і їх продуктів, включаючи тексти і соціальні інститути; 3) природничі науки можуть передбачати майбутні події. Науки про людину не передбачають. Їх єдине завдання – забезпечити розуміння; 4) пояснення, що формулюються в природознавстві, - це не тільки і не обов'язково емпіричні узагальнення. Кращі з них виходять за допомогою теорії. Проте в науках про людину досить важко робити узагальнення. Ще важче будувати в них теорії, оскільки науки цього типу вивчають окремі події, що локалізовані в певній ділянці простору і відбуваються в певний час; 5) природознавство може дати об'єктивне уявлення про досліджувану область реальності. Науки про природу можуть контролювати об'єктивність своїх результатів за допомогою експерименту. Тим часом, експерименти, які практикуються в науках про людину (наприклад, в психології), не є справжніми, оскільки в процесі їх здійснення між експериментатором і суб'єктами, що вивчаються, виникають комунікативні стосунки[7].

7. Мета діяльності вченого – отримання нового знання, що змінює в певних відношеннях ті знання, які вже є. Але його мета – не просто добути нову інформацію, але і вписати її, співвіднести із старою, знайти їй місце в базі наукового співтовариства. Наука – істотне колективне підприємство, в якому навіть діяльність теоретика-одинака має сенс тільки в рамках діяльності наукового співтовариства[8]

8. Теорія– форма організації наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірні і істотні зв'язки певної області дійсності[9]. Цілісна система знання – виводимість змісту теорії з деякої сукупності тверджень і понять відповідно до певних логіко-методологічних принципів і правил[10].

9. Компоненти теорії– 1)вихідна емпірична основа; 2) вихідна теоретична основа; 3) правила логічного виводу і доказу; 4) сукупність виведених тверджень і доказів[11]. Конкретизація етапів процесу пізнання – розгортання початкової думки в послідовності логічних перетворень в процесі відтворення емпіричної реальності в об'єкті, що ідеалізується.

10. Центральні компоненти психологічних теорій: 1) загальний образ психологічної реальності; 2) центральна категорія; 3) відповідний феномен; 4) набір основних понять; 5) система зв'язків між ними; 6) базові твердження[12].

11. Шляхи перевірки теорії(за К.Поппером): 1) логічне порівняння отриманих наслідків один з одним, за допомогою якого перевіряється внутрішня несуперечність системи; 2) дослідження логічної форми теорії з метою визначити, чи має вона характер емпіричної, або наукової теорії або, наприклад, є тавтологічною; 3) порівняння даної теорії з іншими теоріями, головним чином, з метою визначити, чи зробить нова теорія внесок в науковий прогрес в тому випадку, якщо вона виживе після її різних перевірок; 4) перевірка теорії за допомогою емпіричного використання наслідків, що виводяться з неї[13]

12. Емпіричні і теоретичні об'єкти: 1) емпіричнимиоб'єктами є абстракції, що фіксують ознаки реальних предметів досвіду. Вони є певними схематизаціями фрагментів реального світу. Будь-яка ознака, «носієм» якої є емпіричний об'єкт, може бути знайдена у відповідних їй реальних предметах (але не навпаки, оскільки емпіричний об'єкт репрезентує не все, а лише деякі ознаки реальних предметів, абстраговані з дійсності відповідно до завдань пізнання і практики). Емпіричні об'єкти складають сенс таких термінів емпіричної мови, як “Земля”, “дріт із струмом”, “відстань між Землею і Місяцем” тощо; 2) теоретичні об'єкти, на відміну від емпіричних, є ідеалізаціями, «логічними реконструкціями дійсності». Вони можуть бути наділені не тільки ознаками, яким відповідають властивості і відношення реальних об'єктів, але і ознаками, якими не володіє жоден такий об'єкт. Теоретичні об'єкти утворюють сенс таких термінів, як «крапка», «ідеальний газ», «абсолютно чорне тіло» і так далі; 3) у логіко-методологічних дослідженнях теоретичні об'єкти називають інодітеоретичними конструктами, а також абстрактними об'єктами[14].

13. Об'єкт дослідження – стійкі і необхідні зв'язки в даній галузі, закріплені в системі наукових абстракцій[15] . Частина і ціле – ці категорії характеризують загальний рух пізнання. Воно зазвичай починається з нерозчленованого уявлення про ціле. Потім воно переходить до розчленовування цілого на частини і завершується відтворенням об'єкту в мисленні у формі конкретного цілого. Між частинами цілого існує складна система зв'язків (структурні, генетичні, субординаційні, управління тощо)[16].

14. Предмет дослідження– дослідницьке завдання відносно елементу теоретичної моделі, яка відтворює суть явища, що вивчається. Частина об'єкту – властивості, сторони, відношення реальних об'єктів, які розглядаються в певних умовах[17].

У предметі дослідження фіксується та властивість або відношення в об'єкті, яка підлягає вивченню. У одному об'єкті можуть бути виділені різні предмети дослідження. Визначення предмету дослідження означає: 1) встановлення меж пошуку; 2) припущення про найбільш істотні зв'язки в даній проблемі; 3) допущення можливості їх вичленення і об'єднання в одну систему. У предметі міститься вказівка на напрям пошуку, найважливіші завдання, можливості їх виконання за допомогою певних методів[18].

15. Парадигма– теорія, що прийнята як зразок вирішення дослідницьких завдань; характеристика нормативної методології (Г.Бергман); модель постановки проблем і їх рішень; правила і стандарти наукової практики (Т.Кун)[19]. Згідно Томасу Куну, суттю науки є парадигма – деяке вельми конкретне бачення світу. На цьому баченні засновано уявлення про те, як треба описувати мир і які завдання необхідно вирішувати при такому описі[20].

Парадигма:1)найбільш загальна картина раціонального устрою природи, деякий міні-світогляд; 2) дисциплінарна матриця, що характеризує сукупність переконань, цінностей, технічних засобів і так далі, які об'єднують фахівців в дане наукове співтовариство; 3) загальновизнаний зразок, шаблон для вирішення задач-головоломок[21].

Конфлікт парадигм – це перш за все конфлікт різних систем цінностей, різних способів вирішення завдань-головоломок, різних способів вимірювання і спостереження явищ, різних практик, а не тільки різних картин світу[22].

16. Основні риси природничонаукової парадигми: 1) психологія має об'єкт дослідження і науковий предмет, аналогічні об'єктам і предметам природничої науки; 2) предмет психології (так само, як і в будь-якій природничій науці) підлягає поясненню; 3) у психології повинне використовуватися причинно-наслідкове пояснення; 4) у психології передбачається явна або неявна редукція, тобто зведення психічного до непсихічного; 5) у психології застосовні загальні схеми дослідження, розроблені в природничих науках (структурний, функціональний, процесуальний, генетичний, рівневий або їх певні поєднання)[23].

17. Елементи науково-дослідницького процесу: 1) постановка проблеми; 2) формулювання мети, гіпотези, завдань дослідження; 3) збір емпіричного матеріалу; 4) теоретичне осмислення емпіричного матеріалу; 5) формулювання теоретичних положень з проблеми дослідження.

18. Проблема – питання, яке виникає в процесі пізнання. Його рішення має істотний практичний і теоретичний інтерес[24]. Задача –мета діяльності, що підлягає досягненню на основі процедури перетворення наявних умов[25]. Розв'язання – експлікація істотних ознак проблеми і перевід їх у площину моделювання відношень за допомогою відповідних понять. Об'єктивний аспект мислення – об'єктивна необхідність і доцільність розумової діяльності.

19. Проблемна ситуація – психологічна модель розумової стимуляції мислення людини, що пізнає, здійснює пошук відповіді на питання про нове знання[26]. Суб'єктивний аспект мислення – переживання суб'єктом, що пізнає, себе як активного діяча в процесі проникнення в суть відбиваних явищ.

20. Мета – усвідомлений образ результату, що передбачається; формальний опис кінцевих ситуацій, до досягнення якого прагне будь-яка само регульована функціональна система[27]. Як приклад А.І.Ковальов приводить наступні варіанти цілей теоретичних досліджень: 1) виділити істотні зв'язки між досліджуваним об'єктом і навколишнім середовищем; 2) пояснити і узагальнити результати емпіричного дослідження; 3) виявити загальні закономірності і формалізувати їх[28]. Образ – суб'єктивний феномен відбивної діяльності (предметно-практичної, сенсорно-перцептивної, розумової), в якому в першу чергу усвідомлюється предметний зміст об'єкту відповідно до смислу виконуваного завдання[29] . Результат – опредмечена мета як наслідок перетворювальних дій.

21. Завдання дослідження – як приклад А.І.Ковальов приводить наступні варіанти завдань: 1) знайти загальні закономірності шляхом обробки і інтерпретації досвідних даних; 2) розширити результати дослідження на ряд подібних об'єктів без повторення всього об'єму дослідження; 3) вивчити об'єкт, недоступний для безпосереднього дослідження; 4) підвищити надійність експериментального дослідження об'єкту (обґрунтувати параметри і умови спостереження, точність вимірювань)[30] . Вирішуване питання – наукове завдання, для вирішення якого існує достатньо засобів[31] .

22. Гіпотеза – припущення, дійсне значення якого невизначене[32] . Гіпотеза – це припущення про причину, яка викликає даний наслідок ... . В результаті перевірки встановлюється, що наслідки, які випливають з гіпотези, не суперечать ніяким іншим гіпотезам, що вважаються вже доведеними. Для підтвердження правильності гіпотези необхідно переконатися не тільки в тому, що вона не суперечить дійсності, але і в тому, що вона є єдино можливою і з її допомогою знаходить пояснення вся сукупність спостережуваних явищ[33] . Як наукові положення гіпотези повинні бути такими, що принципово перевіряються. Це означає, що вони підлягають фальсифікації (спростуванню) і верифікації (підтвердженню)[34] . Фальсифікація – процедура встановлення помилковості гіпотези або теорії в результаті експериментальної перевірки найчастіше на основі альтернативної теорії[35] . Верифікація – процес встановлення істинності наукових тверджень в результаті їх емпіричної перевірки: а) безпосередня верифікація – пряма перевірка в спостереженні і експерименті; б) непряма верифікація – встановлення логічних відношень між твердженнями, що підлягають верифікації[36] .

23. База формування теорії– закони наук, класифікації, типології[37] . Первинні пояснювальні схеми – процес створення початкової моделі явища, що вивчається, з використанням наявного знання про нього.

24. Первинні теоретичні конструкції– опис явища на основі первинних теоретичних принципів[38] . Проміжні форми теоретизування – перше трактування предмету дослідження, в якій відображений зміст основної теоретичної посилки і правила її перетворення в шуканий науковий факт.

25. Закон– необхідне, істотне, стійке відношення між явищами, що повторюється[39] . Закони утворюють серцевину наукової теорії. У розвиненій теорії розрізняють фундаментальні закони (їх число різне, але строго безумовно) і окремі закони (їх число з розвитком теорії збільшується). Закони наукових теорій формулюються, як правило, на мові математики[40] . Вираз реальних об'єктивних відношень – закони функціонування (істотний, необхідний зв'язок між речами і явищами) розвитку (необоротна, направлена, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів)[41] .

26. Причинно-наслідкові відношення.Методологічне значення поняття причинно-наслідкового зв'язку полягає в орієнтації дослідження на рух пізнання по причинно-наслідковому ланцюгу – від випадкового до необхідного, від одиничного до особливого і загального, від форми до змісту, від явища до суті[42] . Зв'язок – взаємообумовленість існування явищ, розділених в просторі і (або) в часі[43] . Відношення – філософська категорія, що характеризує взаємозалежність елементів певної системи [44].

27. Класифікація– система супідрядних понять, яка використовується для встановлення зв'язку між ними і орієнтування в їх різноманітті[45] . Поняття – форма мислення, за допомогою якої відбиваються в узагальненій формі предмети і явища і зв'язки між ними за допомогою фіксації загальних і специфічних ознак. Такими ознаками є властивості предметів і явищ і відношення між ними [46] . Зв'язок – взаємообумовленість існування явищ, розділених в просторі і (або) в часі[47] . Встановлення зв'язку між поняттями – фіксація загальних і специфічних ознак, на основі яких встановлюється місце об'єкту в системі даного класу об'єктів [48].

28. Типологія– метод наукового пізнання, що ґрунтується на розчленовуванні систем об'єктів і їх угрупування за допомогою узагальненої моделі або типу[49]. Типологічний метод – виділення певних типів явищ. Наприклад, типологія індивідуальних відмінностей (Б.М.Теплов), типологія темпераментів (І.П.Павлов)[50] . Послідовність процедури типологізації: 1) вибір основи типізації і визначення їх змісту; 2) вибір логічної моделі, наприклад, прогресивна дихотомія, динамічна модель; 3) виділення типів і побудова типології явища, що вивчається; 4) перевірка і корекція типології; 5) модель типізації використовується як засіб аналізу і тлумачення проведеного дослідження[51] .

Поиск по сайту: