Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Англосаксонська епічна поезія



Така поезія почала складатися в період завоювання Британії германськими племенами – англів, саксів, ютів та фризів, коли кельтів відтіснили на захід і північ острова. Йдеться про V – поч. VII ст. аж до 1066 р., коли Англія була завойована норманами.

Слід говорити про християнізацію острова у 7 ст. Тому говорять про зародки християнського епосу на біблійні теми, створеного давньоанглійською мово у традиційній манері (народній), зокрема «Церковну історію англів», у якій є оповідь про пастуха Кедмона, котрий почав складати вірші на євангельські сюжети після того як йому уві сні з’явився ангел.

Сьогодні мова піде лише про епос народно-героїчної тематики, які виконували поруч із народними співцями-музикантами і придворними родниками (тулами) і дружинні співці – скопи. На думку учених, саме скопи і були творцями та виконавцями алітеративних пісень героїчного змісту.

Конкретніше йтиметься про «Беовульфа», монументальну епопеї, відому в рукописі Х ст. поема була складена наприкінці 7 чи 8 ст., за іншими даними між 675 – 850 рр. Щоправда деякі мовознавці вказують на кінець 6 – поч. 7 ст., а археологічні паралелі вказують на 8 ст.

Зміст поеми вказує на паралелі із біблійною традиціє (згадуються імена Каїна, Авеля, Ноя, потопу, а також риси християнського воїна св. Георгія), а також дохристиянського героїчну фольклорно-епічну традицію, про що свідчить метрика епосу, його стиль, сюжет і образи.

Вірш «Беовульфа» – алітераційний (особлива форма вірша, що походить із німецької епічної традиції 8 – 13 ст., кожний рядок мав 4 головних наголоси) і цезурою поділявся на два піввірші, причому третій наголос, як правило, алітерував із першим, хоча кількість ненаголошених складів могла бути різною, приголосні перед наголошеним голосним повторювались двічі або тричі.

Але хто такий Беовульф. Його ім’я означає «бджолиний вовк», себто «ведмідь», міфологічний герой. Головний персонаж однойменної поеми, події якої відбуваються у Скандинавії (Данія і Швеція), але герої також мають скандинавське походження. Більшість персонажів мають своїх конкретних істот-прототипів, котрі жили в епоху великого переселення народі (4–6 ст.), але Беовульф не має такого відповідника. До речі, прибічники міфологічної школи у фольклористиці інтерпретували природу Беовульфа і його подвиги як очевидні символи природних явищ. Беовульф – це добре божество, що підкорює різні стихії, котрі уособлювали різні злі чудовиська, а мирне правління Беовульфа – благодатне літо, смерть зими. Але А. Гуревич схильний бачити в образі Беовульфа, щось інше. В юності Беовульф був лінивим і якимись чеснотами воїна не відзначався, однак подорослішавши, здобув силу «30 чоловіків».

Беовульф типовий богатир, культурний герой, що походить від ведмедя і очищує землю від чудовиськ-потвор (тим самим він типологічний скандинавському – Тору, грецькому – Гераклу, шумеро-акодському – Гільгамешу). Крім того боротьба Беовульфа з чудовиськами Генделем і його матір’ю (про що трохи далі) нагадує боротьбу нагадує героя ісландської саги Греттира з двома чудовиськами чоловіком і жінкою, що також живуть під вдою.

Юнак Беовульф( це воїн племені гаутів ) відправляється за море, щоб звільнити короля данів Хродгана від жахливої біди. Упродовж 12 років на королівський замок Хеоротл нападає чудовисько Грендель, що спеціалізується на винищенні дружинників Хродгана. Поєдинок Беовульфа і Грендель (нащадок Каїна) пожирав у своєму логові сплячих воїнів короля. Але у Гренделя є ще матір, котра сильніша за свого сина – на поєдинок з не Беовульф відправляється у водяну безодню під болотом, де і вбиває її мечем (його Б. викували велетні), а врешті і самого Гренделя.

До речі, цей сюжетний мотив є основою багатьох казок про героїв (часто він є сином самого ведмедя), в коло подвигів якого входить власне боротьба з чудовиськом в його домівці, що часто знаходиться у підземному світі (підводному).

Наступає час загального урочистого бенкету, де Беовульф одержавши багаті подарунки, повертається додому в країну гаутів до короля Хюгелана. Після його смерті Беовульф править своїм племенем 50 років.

У другій частині поеми Беовульф уже старий цар. І ось на землю гаутів нападає дракон, що дихає полум’ям, цей дракон охороняв скарби, він був чимось схожий до Фафніра (дракона у скандинавській міфології та епосі, син Хейдмара, брат короля Регіна, що виховував героя Сігурда. Цей Фафнір заволодів золотом Андварі, убивши свого батька. Сам Фафнір був убитий Сігурдом – це був його головний подвиг), що зустрічається в «Едді». Беовульф перемагає дракона, але сам же гине від його отруйних укусів. Вірний дружинник Беовульфа Віглав, котрий допомагав Беовульфу перемогти дракона, влаштовує тому поховальне вогнище і тіло Беовульфа спалюють разом із завойованими ним скарбом. До речі і розпочинається поема картинами похорону датського короля Скільда Скефінга, а закінчується похороном Беовульфа.

В «Беовульфі» є цікава легенда про заснування датської королівської династії Скільда Скевінга, якого знайшли у човні, коли ще той був немовлям. Човен прибило хвилями до берегів Данії, народ якої тоді був без короля і беззахисним. Скільд був королем Данії, а по своїй смерті його знову посадили й корабель і відправили разом із скарбами туди, звідки він приплив.

Карело-фінський епос

Ядро карело-фіського епосу склалося десь у 1 тис. до н. е. Одним із провідних жанрів цього фольклору були руни (епічні пісні карелів, фінів, естонців), сюжети яких були пов’язані з архаїчними космологічними міфами і зокрема, образами культурних героїв – демурга (ремісника, майстра, творця, того хто торить для народу. По-іншому – це міфологічний персонаж який створює певні цінності) Вайнемйойнена та міфологічного коваля Ільмаринера. Вайнемйойнер, крім того, мудрий старець, шаман і чарівник. В рунах сказано, що Вайнемйойнер є володарем первісного світового океану, саме на його коліні, що виступає із води, пташка знайшла яйце із якого Вайнемйойнер своїми заклинаннями створив світ і усі його атрибути, окрема вогонь, який добув із черева вогняної риби (лосося), виготовив першу сітку для риболовлі. Із Вайнемйойнер пов’язуються мотив плавання деміурга у череві великої риби. Із Вайнемйойнер пов’язується окрім коваля Ільмаринера, який глибино пов’язаний із божеством неба, вітру і повітря, Йоукахайненом (до речі, обидва останні божества є братами, що народилися від непорочної дівчини, що з’їла три ягоди). Йоукахайнен юний герой, герой-невдаха, що є суперником Вайнемйойнер у мудрості. Врешті Вайнемйойнер перемагає Йоукахайнен заклинаннями і заганяє його у болота. Звідси Йоукахайнен виходить завдяки своїй обіцянці сприяти одруженню Вайнемйойнера із своєю сестрою. Часто Йоукахайнен має риси невдахи-трікстера. Ці самі руни виконувались одним, або по черзі двома співаками, часто у супроводі кантели – струнного інструменту, що чимось нагадує гуслі. Із рун склалась «Калевала» і «Калевіпоеч»

Калевала – це карело-фінський епос про подвиги і пригоди герої казкової країни Калева, який був літературно опрацьований лише у 1830-х роках, коли відомий фінський фольклорист Е. Льонрот і уклав цільний епос на основі записаних матеріалів від Архипа Перттунена та інших носіїв фольклору. Вперше це було зроблено в 1835 році (тоді Калевала містила 32 руни, вдруге в 1849 році, коли Льонрот доповнив своє видання ще 18 рунами).

Змістом «Калевала» є боротьба цих двох героїв Вайнемйойнера та Ільмаринера проти господині північної країни Похйоли – злої чарівниці Лоу-Хі, яка захопила це сампо собі (сампо – джерело достатку, власне, чарівний млин її Ільмаринер викував із лебединого пуху, із шматочка веретена, із молока корови і з дрібки ячменю для весільного викупу за доньку цієї самої Пахйоли, до якої сватався сам король). Це сампо може намолоти стільки хліба, солі і грошей, яких би вистарчило на їжу припаси і бенкет. Викрадення цієї сампо і є центральним сюжетом фінського і карельського епосу. Вайнемйойнера, якого супроводжують Ільмаринера та Йоукахайнена та ін., присипляє жителів Пахйоли і здобуває сампо з-під гори (з глибини на 9 сажнів). Вайнемйойнер вивіз сампо на човні, але ця господині цієї землі Лоу-Хі прокинувшись наздоганяє їх, але у боротьбі із викрадачами сампо розбивається, а уламки його тонуть в морі (саме тому море незрівнянно багате за сушу). Руни на честь сампо виконують під час календарних свят.

Земля Похйоли недаремно є північною землею, бо північ, низ, русло ріки і царство мертвих у міфології є тотожним. Північна земля – це по-своєму незнана земля, не наша численних казок, саме тому і землю має цивілізувати герой. Врешті сампо – це щось схоже на бика із Куальнге, за якого воюють улади і конпахти, а оскільки сампо це джерело багатства, то боротьба за сампо – боротьба із силами природи за благополуччя людей.

Що стосується мотиву сватання до доньки Пахйоли, то це універсальний міфо-казковий мотив, який є і в наших казках про заборону одружуватись з дівчиною свого роду (екзогамія).

Окрім сюжетного центру про сампо в «Калевалі» є казки-пісні руни про Кауко, Ахті, Леммінкайнена, останній з яких є своєрідним персонажем. Це герой, що здійснює поїздки на бенкет (часом для одруження) у ворожу країну, зокрема Пяйвйолу (що означає сонячна країна), Хійтому, Лоутому тощо, як правило не званим. Мама попереджує його про різні небезпеки, зокрема вогненні перешкоди (вогняного орла, що сидить на вогняній березі), про вовків і ведмедів прив’язаних до воріт країни, а також передбачає і загибель Леммінкайнеку. Леммінкайнек обхитрує орла, перетворюється у березову гілку, а замість себе підставляє ляльку (череп мерця), для вовків приганяє отара овець. В Пяйвйолі Леммінкайнеку дають пиво із зміями і черв’яками, через що він убиває господаря. Мама вмовляє сховатись сина від переслідування на «острів жінок». За деякими рунами Л. був убитий через те, що образив старого сліпця, а тіло кидає у річку. Мама дізнавшись про це виймає тіло сина з річки Туокі граблями, потім запитує сина чи у нього ще збереглося життя, на що той відповідає негативно і перетворюється в рибу.

Слід казати і що руни у яких оповідується подвиги фінсько-карельського героя Куллерво (до речі, окремі дослідники проводили паралелі з датською сагою про Гамлета, яку використав до Шекспіра Саксон Граматик). Рід Куллерво, сина Каллерви був знищений братом Каллерви Унтамом і вцілів власне один Куллерво, який не тонув у воді, не горів у вогні тощо. Далі К. наймається до своїх ворогів на службу і шкодить їм, але ці шкоди є конкретною реакцією на конкретні дії господині дому, де він працював. Так, вона запекла йому у хліб камінь , за що К. перетворив у вовків і ведмедів її стадо кіз, а також убив її дитину.

До «Калевали» типологічно підходить «Калевіпоег» – естонський епос, укладений онооположником нової естонської літератури Ф. Крейцвальдом в 1857–1861 рр. на основі на основі народних оповідань про богатиря-велетня Калевіпоега, а із Калевали до цього епосу запозичені і окремі персонажі та сюжети.

Сам цей Калевіпоег є сином богатиря Калева. Первісний образ К. пов’язувався із особливостями етнічного рельєфу, гори це зібрання каміння, які накидав К., рівнини місця де К. скосив ліс, озера – криниці К., давні городища – ложе К., а болотна трава асоціювалася із волоссям К. Існувало повір’я, що чортополох виріс із краплини поту К. Калевіпоег бореться із ванапаганами (нечистою силою), кидаючи в них каміння. Самі ванапагани – це злі язичники велетні, а у християнській традиції аналог чортів. Вони створюють пагорби, водойми, розкидають каміння тощо. Живуть в печера, озерах, потойбічному світі, можуть бути і ремісниками (ковалями чи шевцями), орати поле, влаштовувати весілля, хрестини, інколи в казках запрошують людей до себе в гості і дарують їм гарячі вуглини, які, якщо їх покласти в певне місце, стають золотом. В казках ванапаганин часто постає дуже дурним чортом, так рибалка часто лякає що витягне усе озеро своїм неводом і так змушує ванапагана задля запобігання цього кидати золото в діряву шапку, яку хитрий рибалка тримає над ямою, щоб більше набрати. Ванапаганин будують великі мости через озера і навіть моря, щоб душа того, хто проходить таким мостом прийшла до диявола.

Ця боротьба із в. зводиться до того, що Калевіпоег кидає в них каміння і на тих каміння залишаються сліди його рук – це так звані петрогліфи, старовинні зображення на скелях, каменях, стінах печер, вини є джерелом для вивчення господарство, побуту, культури. Цим петрогліфам приписувались магічні властивості.

Ось одна легенда про силу Калевіпоега. Існує перстень діви Ільманейти, який та кинула у криницю. К. лізе туди у криницю, а в. скочують жорна, але герой повертається із жорнами на пальці, бо ці жорна К. прийняв за перстень.

Гине К. по-різному, в одному випадку йому відрубують ноги, коли той спить чи п’є воду у річці, в іншому в. перетворюється в богатирського коня та завозить К. в пекло, де той будучи прикований до воріт, у свою чергу повинен стерегти в., щоб він не йшов з пекла.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.