Розкрити зміст міфу «Про Каїнову печать». Мотив світового потопу у фольклористиці

Два сына Евы. Изгнанные из рая Адам и Ева поселились недалеко от Эдема. Рассерженный Бог, который в этой печальной истории проявил себя как требовательный, но любящий создатель, все же присматривал за ними. Шло время, у Евы родились два сына. Одного назвали Каином [“приобретение”; согласно другому объяснению, это имя означает “кузнец”], а другого Авелем [“сын”]. Когда сыновья выросли, Каин стал земледельцем, Авель — пастухом. Однажды они решили принести жертву Богу. Каин сжег на большом камне, называемом алтарем Бога, первые плоды, овощи и колосья нового урожая, Авель — самого красивого ягненка из своего стада. Богу понравилась жертва Авеля, а на жертву Каина он даже не взглянул. [Это показывает, что первоначально Бог был божеством скотоводов-кочевников. Только в позднем комментарии к Библии придумано, что Каин предложил Богу остатки своей еды]. Обиделся Каин и низко опустил голову.

«Каин, где брат твой Авель?» Бог заподозрил недоброе и сказал Каину: “Если ты замыслил хорошее дело, то почему опустил голову и не смотришь в глаза? Если же тебя что-то заставляет сделать зло, то борись с этим искушением, не поддавайся ему”.

Но не послушался Каин доброго совета,— слишком сильную зависть и злобу затаил он на своего брата. Предложил Каин Авелю погулять в поле и там убил его. Тяжко застонала земля, на которую пролилась кровь первого убитого человека, и услышал Бог ее стон. Он спросил: “Каин, где брат твой Авель?” Убийца дерзко ответил: “Не знаю. Разве я сторож брату моему?”

Всесвітній потоп — легендарна історія знищення першого світу та людства богом через сорокаденний дощ, розлив рік чи то велику хвилю і затоплення всієї землі водою. Історія потопу відображена в історіях і легендах більшості культур світу. Найдетальніше в західній культурі описана в Біблії (книга Буття), також в індуїських Пуранах і у вавилонському Епосі про Гільгамеша.

Біблія про потоп. Тварини збираються в Ноїв ковчег, Едвард Хікс, 1846.

Згідно з книгою Буття, після створення людини Бут.1:26—31; Бут. 2:7-25, через 1656 років, і вигнання з Едему (рай) через непослух БогуБут.3:1—24 вбивство Авеля Каїном;Бут. 4:1-16 Коли люди почали множитись на землі і родились у них дочки, тоді сини Божі побачили дочок людських, що вони гарні, і брали їх собі в жінки, яких хто вибрав. І сказав Господь: не вічно Духу моєму бути зневажаємим людьми, тому що вони плоть; нехай будуть дні їх сто двадцять літ. В той час були на землі велетні, особливо же з того часу, як сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, здавна славні люди.Бут. 6:1-4) і земля наповнилася насильством.Бут.6:13 Тому «пожалкував був Господь, що людину створив. І засмутився Він у серці Своїм».Бут.6:6 Вирішив Господь: «Зітру з лиця землі людей, яких Я створив, від людини до тварин, і гадів і птахів небесних знищу, бо Я розкаявся, що створив їх…».Бут.6.7 Тільки Ной знайшов благодать в Господніх очах.Бут.6:8

Бог звелів Ною побудувати ковчег, куди увійшли Ной, три його сини: Сим, Хам, Яфет та їхні дружини, а також тварини (чистих тварин по сім чоловічої та жіночої статі, нечистих — дві), птахів чистих (по сім), птахів нечистих (по два), умістивши їх у ковчег із достатніми запасами їжі. Все це Ной мав зробити за сім днів.

На 600-му році життя Ноя і 1656 років після створення Адама і Єви Бог послав потоп. 10-го дня 2-го місяця Ной увійшов у ковчег, 17-го числа — почав лити дощ «відкрилися джерела великої безодні і розчинилися небесні розтвори». Дощ тривав безперестанно протягом 40 днів. Земля була вкрита водою упродовж 150 днів. 17-го дня 7-го місяця ковчег зупинився на горі Арарат. 1-го дня 10-го місяця вода спала так, що стали видними верхівки гір. Вода зійшла 17-го дня 12-го місяця. Земля висохла цілковито, і Ной вийшов з ковчега 27-го дня 2-го місяця. Всього в ковчезі проведено 377 днів.Бут.7-8

Після потопу Ной приніс у жертву чистих тварин, і Бог пообіцяв не знищувати світ потопом, навіть якщо нахил серця людини недобрий спочатку. Тепер сівба, жнива, холод, спека, літо, зима, день і ніч не повинні припинитися.Бут. 8:20-22; 9:1-17 І знаком, що потопу більше не буде Бог назвав веселку.Бут. 9:11-17

Цегляна таблиця (11-та таблиця) Епоса Гільгамеша на аккадійській мові.

У вавилонському епосі про Гільгамеша, приблизно в кінці розділу «Він, хто бачив глибину» версії (11-та таблиця) є посилання на всесвітній потоп. Герой поеми Гільгамеш шукаючи безсмертя знаходить (його ім'я є прямим перекладом з шумерського Зіусудра) в Ділмуні. Ділмуном (англ. Dilmun) вважається сучасний Бахрейн, місце де давні люди вказували на місцезнаходження давнього Едему (раю). Унапіштім відповідає Ною в біблійній історію про потоп. Унапіштім розповідає Гільгамешу як Іє (шумерською Енкі) попередив його про Божий план знищити все живе через великий потоп (повінь) і навчив його побудувати судно в якому він міг спасти його сім'ю і друзів, його багатство і худобу. Після потопу боги шкодували про власний вчинок і зробили Унапіштіма безсмертним.

Шумерська історія про Зіусудру розповідає як бог Енкі попереджає Зіусудру (ім'я значить «він бачив життя» в поясненні дару безсмертя, дарованого йому богами), царя Шуруппака, про боже рішення знищити людство в потопі — частина історії, де пояснюється чому боги вирішили знищити людство — нині втрачена. Енкі навчає Зіусудру як побудувати великий човен — текст, що описує інструкції втрачений також. Після семиденного потопу, Зіусудра приносить необхідні жертвоприношення і звернення до Ану (бога неба) та Інліля (голові богів), і отримує вічне життя в Ділмуні (шумерський рай) від богів. Міф існує в єдиному варіанті, у фрагментарному Eridu Genesis, що датується XVII століттям до н. е. У списку «Шумерських царів», родоводі правлячої династії, також є згадки про потоп. Список пояснює, що «царювання вперше встановилося в Іріду», і потім перейшло на Ларак, Бад-Тібір, Сіппар і Шаррупак. При розкопках в Іраку були знайдені ознаки потопу в Шаррупаку близько 2750 року до н. е., що сягнув майже міста Кіш, цар якого, Етана, як вважається, заснував першу шумерську династію після потопу.

Поиск по сайту: