Традиції слов’янських народів. Слов'янський фольклор. Слов'янська література

1. Традиції, звичаї, обряди словаків. Жителі Словаччини свято бережуть як родинні, так і календарні звичаї. Традиція святкування дожинок найдовше збереглася у Словаччині в сільськогосподарських районах. Готуючись до цього свята, дівчата плели вінки з колосків та польових квітів. Господар влаштовував гостину після того, як йому вручався вінець з побажаннями щастя і благополуччя. На свято винограду (15 вересня) жителі здійснювали обряд "забивання гори на виноградниках". Представники сільської адміністрації і охоронці виноградників ставили символ "гору" на дорозі, що вела до виноградників. "Гора" була схожа на традиційний для весняних свят "май", тобто це була висока жердина, зверху на яку прив’язували освячений у церкві букетик квітів або колосків, а інколи - хрест з трьома яблуками на кінцях - символами плодючості. Викопувалася яма для цієї жердини, куди кидались найкращі кетяги винограду, можливо, як жертвоприношення. Поряд розпалювалось багаття, на якому спалювалася "гора", поставлена в минулому році. Нова "гора" кропилася водою й обкурювалась травами. Після того, як жердина була закріплена, мужчини стріляли в усі сторони зі зброї, відлякуючи нечисту силу, молилися святому Урбану, щоб допоміг зберегти урожай, а також за всіх померлих господарів- виноградарів, що не дожили до "забивання гори" цього року. Після проведення обряду жердину залишали на цьому ж місці, і ніхто з чужих не мав права доступу до виноградника. День завершувався пригощанням біля вогнища. На свято поминання (2 листопада) відвідують кладовища, доглядають могили близьких, запалюють свічки, які, за народними віруваннями, повинні охороняти живих від дії злих сил.

2. Звичаї, обряди жителів Польщі. Поляки зберегли цілу низку календарних обрядів. Розглянемо окремі з них. Свято св. Яна. Переддень св. Яна був днем активних дій чаклунок і взагалі лютих сил, від котрих треба було оберігати себе, свою сім’ю, посіви, худобу, будинок. Тому зв’язували зелені стрілки в цибулі, щоб краще росла, на полях, де ріс льон, встромляли гілки липи, коровам додавали в корм траву від вінків, освячених у свято тіла господнього (Boze Cialo), і проціджували молоко через освячені вінки. В цей день не прийнято було що-небудь позичати. За народними повір’ями, у ніч на св. Яна розквітала папороть; той, хто знаходив і зривав квітку папороті, ставав багатим і щасливим. Дуже поширені були гадання дівчат на долю. Була прикмета: якщо два вінки, пущені по воді (у річці, озері й ін.), зійдуться, то їхня володарка вийде незабаром заміж, якщо потонуть - помре. Бажаючи дізнатися, хто буде нареченим, дівчина рвала на луках квіти, приносила їх додому і клала під подушку, сподіваючись побачити у сні нареченого. Барвистою обрядовою дією було розпалювання вогнів на пагорбах, на вигоні, пасовищі, на луках або в лісі. Через багаття стрибали хлопці і дівчата, щоб очиститися і одержати силу. У деяких місцях через вогонь проганяли череду. Обрядові вогні в ніч на св. Яна мають декілька назв: kupalnocka, kupelnocka, kopelnocka, kopielnocka, kopalnocka, palinocka, swietojanki palinocka (ніч розпалу). Окремі назви пов’язані з нічним купанням: купалися, щоб очиститися. Біля вогнищ у ніч на Яна дівчата водили хороводи і співали. Це була ніч вільного кохання - дівчата і хлопці, незважаючи на протести батьків, ішли в поля, повертаючись лише під ранок. Проти цього особливо завзято боролася католицька церква. Саме святкування дня св. Яна мало суспільний характер. Нерідко воно перетворювалося у своєрідне народне видовище, подивитися на яке приходили майже всі жителі села. Одну з головних ролей на святі виконували дівчата. Вони розбивалися на дві партії і змагались у співі обрядових і світських пісень. У піснях висміювались хиби і вихвалялись гідність кожної із дівчат. Після дня св. Яна майже всі літньо-осінні свята церковного календаря так чи інакше були пов’язані, за народними звичаями, із сільським господарством: дозріванням і збиранням урожаю зернових, городніх і садових культур, тваринництвом, бджільництвом, рибальством і т.п. У дні церковних свят, за існуючими здавна прикметами, сільські господарі намагалися вгадати погоду. Піклувалися також про своє здоров’я і добробут, приписуючи при цьому роль покровителів і рятівників різним християнським святим. 8 червня на свято Медарда спостерігали: якщо йде дощ, то буде ще 40 дощових днів. Помічником у пошуках загублених речей і у важких життєвих ситуаціях вважався св. Антоній (13 червня). Від хвороби, що називалася "танком св. Віта", допомагав святий Віт (15 червня), від цього дня переставали співати солов’ї, тому він вважався сумним святом. На свято Якуба (25 липня) спостерігали за погодою: Який Якуб до полудня, така зима до грудня. Який Якуб після полудня, така зима після грудня. На Якуба можна було вже судити, який урожай. На святого Якуба буває розрахунок, Хто був старанним, у того багатий врожай. 1 серпня - дня св. Петра. У Помор’ї, наприклад, можна було косити жито, навіть якщо воно було зелене. Петро вважався тут покровителем хліборобів (і одночасно рибалок), на його допомогу сподівалися. Навпаки, в Мазовії не рекомендувалося працювати в цей день, тут св. Петро називався Паликопою ("запалюй копицю"). Відповідно до повір’я, копиці, поставлені в день св. Петра, могли загорітися від блискавок. Багато прикмет стосувалося свята Вавжиньца (10 серпня). У них йшлося про закінчення складання хлібів ("на св. Вавжиньця дорога через поле вільна"), початок осінньої оранки ("на св. Вавжиньця час орати від дороги", "час орати озимі" і знімати яблука в садках). Був звичай на свято св. Вавжинця викачувати й освячувати свіжий мед, пригощаючи ним усіх домашніх і сусідів.

Успіння Богородиці (15 серпня) польський народ назвав святом Божої матері рослин (Matka Boska Zielna). У цей день святили в костьолах колоски зернових культур, горох, льон, овочі, фрукти, а також рослини, що мали лікувальні властивості або ж могли "застерегти" від чаклунства. Пучок колосків і трав, освячених у це свято, називався ровнянка, рувнянка, прозаїка, пружанка . Свято св. Роха припадало на 16 вересня. Селяни помічали, що до цього часу доспівав горох. У народі існували прислів’я і приказки: "Святий Рох розсипав горох" ("Swiety Roch rozsiat groch"); "На св. Роха в стодолі горох" ("Na sw. Roch w stodole groch") і ін. На це свято по дорозі до села розпалювали вогонь і тричі проганяли через нього худобу. Серед польського народу було поширене повір’я, що від морової виразки людей і тварин міг захистити і вилікувати св. Рох. Назву Божа мати посівна одержало в Польщі християнське свято Різдва Богородиці - 8 вересня. Напередодні цього свята кожний селянин повинен був обов’язково почати сівбу або хоча б зробити засівок. Збір городніх і садових культур нерідко співвідносився селянами з діяннями св. Ядвіги, що "останнє яблуко знімає" ("ostatnie jablka dzwiga"), “надає” моркві меду або цукристості.

1 листопада у Польщі повсюдно відзначається день усіх святих, а 2 листопада - день задушни (dzien zaduszny) - поминання мертвих. За народними повір’ями, у день поминання душі мертвих покидають могили, уночі присутні на панахиді в костьолі і повертаються у свої будинки. Рідні мертвих, щоб цим душам легше було потрапити в будинок, нерідко відчиняли двері й вікна. Люди вірили, що в задушки ("zaduszki") душі приходять погрітися. У хлібній печі для них клали дві колоди хрест-навхрест, залишали їжу і питво, намагаючись їх умилостити, заручитися їхньою допомогою, не розсердити. Пережитком частування мертвих було обдарювання на цвинтарі дідів (“жебраків”) хлібом, залишання їжі на могилах.

День поминання мертвих відзначається у Польщі дуже урочисто й тепер. У цей день родичі з’їжджаються разом (нерідко з різних міст і сіл), щоб відвідати могили своїх близьких. Могили прибирають вінками, букетами квітів, запалюють на них свічки.

3. Традиції, звичаї, обряди жителів Словенії. Різдво відзначалося колядуванням та багатою вечерею, яка починалася з поділу калача, випеченого з борошна першого або останнього снопа. Серед обов’язкових страв були смажене порося, баранець або куриця, обов’язково були солодощі. В обрядах, які проводили в Юріїв день, відбилися найдавніші уявлення про весняне пробудження природи, про магічну силу свіжої води, зелені, квітів, які збирали на луках і прикрашали будинки, людей, тварин, Недивно, що це свято ще називали "Зелений Юрій", головним персонажем свята був чоловік, прикрашений зеленню. Кінцем літа і початком зими вважається день святого Андрія (30 листопада за старим стилем) - "ведмеже свято" (вважалось, що св. Андрій їздить на ведмеді).

4. Звичаї, обряди білорусів. Білоруська культура за свою багатовікову історію відчула вплив сусідніх народів російського, українського, польського і литовського. До нашого часу дійшли пам’ятки писемності й усної народної творчості ХVІ-ХVII ст. Це купальські, жнивні пісні, колядки, які виконувалися на Різдвяні свята, а також народні приказки і прислів’я, які і тепер побутують у народі. Особливо колоритні білоруські народні казки, для яких характерна виключна яскравість образних засобів, жива виразна мова. Головним персонажем легенд часто виступає ластівка. Пояснення цьому знаходимо в одній з легенд: коли розіп’яли Христа, ластівки викрадали цвяхи з дощок і намагалися зняти з голови Ісуса терновий вінець. Христос наказав за це людям ластівок не чіпати, а хто їх уб’є, у того рука відсохне.

5. Болгарські традиції і звичаї. У болгар шанується свято сурвакари, це свято кизилу. Підлітки і молоді люди після наступу півночі відправляються з дому в дім з кизиловими гілками в руках. і легенько б’ють господарів по спині з побажанням доброго здоров’я, довголіття і всіляких успіхів в житті. Свято колядування має багато спільного зі святом сурвакарів. Група колядників відвідує сім’ї, бажаючи їм всього найкращого. Колядники носять із собою коледарку - довгу дубову гілку, багато прикрашену різьбою. Побажальникам дарують спеціально підготовлені фрукти та інші ласощі. Цей обряд супроводжується піснями, побажаннями, танцями. Головна відмінність - колядники відвідують будинки в різдвяну ніч (25 грудня), а сурвакари - в новорічну (1 січня) - зумовлена різницею між Юліанським і Григоріанським календарями. Ці два звичаї збереглися, вони мають багато спільного. Новорічний звичай більш поетичний, адже пов’язаний з надією на щасливе заміжжя і сімейне щастя. Масниця або Сирне говіння (за сім тижнів до Пасхи). Найважливіший звичай на сирному тижні - ігри кукерів (ряжених) з побажаннями багатства. Походження ігор сягають свята Діонісія, яке влаштовували древні фракійці. Кучерські свята знаменували початок весняного календаря і характеризувалися підготовкою обрядової маски. Як правило, вона була різнокольоровою, блискучою, прикрашеною стрічками і бавовняною бахромою. Одяг ряжених також був колоритний і пишний. Багатокольоровість масок, одягу, обрядові танці надають звичаю театральності, карнавальності. Важливим моментом свята є символічне орання і сівба як символи багатого урожаю. Важка хода головного ряженого нагадує про важкі від зерна колосся пшениці, а прив’язані до талії дзвіночки призначені для того, щоб відганяти зло і хвороби. Трифон-зарізан святкують у першій половині лютого. Цей звичай також пов’язаний з промислом виноградаря. По всій країні виноградні лози підрізають і поливають вином, господарі готують багаті на страви столи, на вулицях колективно виконують обрядові пісні і танці, щоб урожай видався багатим. У деяких районах вибирають "царя", голову якого прикрашають вінком із виноградних лоз. До нього ставляться з особливою повагою, бо вважається, що від цього залежить родючість. Поминальні дні тривають 53 дні – від Великого четверга до Трійці. Це Великий четвер; Великдень для померлих або Софіїн день; Чорна середа; переддень Вознесіння; Вознесіння; Троїцька субота; Трійця, або день П’ятидесятниці. Цей відносно короткий період у році, коли поминають померлих, охарактеризований у популярному ранньослов’янському апокрифі “Ходіння Богоматері по муках”. Згідно з цим переказом, милосердна Богородиця пожаліла грішників і звільнила їх від тортур на період від Великого четверга до Трійці щорічно. Поминальні дні містять багато тюркських за походженням обрядів і повір’їв, наприклад, забобони про “того, хто забирає душу” (гаг. алиджи або джан алиджи). Свято Різдва Іоанна Хрестителя багато в чому нагадує купальську обрядовість. Найбільш важливими є купальські обряди з “нареченою Івана” (болг. Йеньова булка), які в символічній формі містять ідею дівочих жертвопринесень за дощ.

6. Традиції, звичаї, обряди жителів Македонії. Македонці святкують день святого Георгія чи Юр’їв день (6 травня). Цей день вважається межею між зимою і літом. Саме тоді починається важливий етап скотарства - перегін худоби із зимових пасовищ на літні, високогірні. Він супроводжується спеціальним заколом барана, якого готують на вертелі. Хоч зараз це свято починає забуватися, жителі сіл намагаються напередодні цього дня, 23 квітня, вигнати худобу на пасовища.

Поиск по сайту: