Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Структура міфологічного простору



Міфологічний простір — це насамперед «нормальний», звичайний простір, координати якого набувають незвичайної, міфологічної значущості. Напрямки світу для предків були нерівноцінні — були «добрі», були «погані». «Добрими» напрямками були схід і полудень, поганими — захід і північ. Тому починати орієнтацію з поганого, північного боку було неправильно, погано. Висхідним напрямком у слов’ян, був схід, звідки починався день. Недобрим був і рух справа наліво, проти ходу Сонця: символіка правого і лівого мала величезне значення. По колу треба було рухатися праворуч, праве взагалі було «добрим», на відміну від лівого. Верх то «добре», низ — то «зле». Виділяються і три поверхи світу: верх — середина — низ, тим самим світ уподібнюється дереву. Світ упорядкований, якщо він оцінений по всіх семи координатах. Загальна характеристика слов’янського міфологічного простору така ж, як і його першоджерела — індоєвропейського. Оцінка простору поширюється і на час, і на інші виміри реальності. Найголовніше в упорядкуванні — відділити «свій» світ від «чужого». Гранично «свій» простір — хата — відгороджується від світу «чужого», і кордон, межа, край «свого», освоєного світу відіграє виняткову роль. Можна рухатися по хаті як завгодно, але коли переступаєш поріг,маєш пам’ятати, що тут пролягає межа між «своїм» та «чужим». Перед входом чи виходом з дому слід було зупинитись; вже в наші часи перед тим, як переступаєш поріг, слід прочитати молитву. Недарма казали: «Без Бога — ані до порога». Не можна було перемовлятися через поріг. Багато прикмет, загадок, заговорів пов’язано з порогом, дверима, замком. Особливий спосіб сполучення зі світом — через вікно: вхід через двері — регламентований, дозволений тип сполучення з «чужим», через вікно — нерегламентований. Вікно осмислювалось як око дому. Всередині дому теж виділяється «краща» і «гірша» частини. Діагональ «піч — покуть» протиставляє ці частини дому: краще місце — на покуті, жіноче місце — у районі печі. Сакральність числа «сім» у слов’янській традиції підтверджується тим, що у височних підвісках різних етносів саме сім лопастей, спіраль у підвісках закручена сім разів. Чергування «три — чотири» (згадаймо в «Наталці Полтавці»: «Ішли ляхи на три шляхи, а татари на чотири») повторюється у формулах колядок: «кладе ж воли у три плуги, а молодчики у чотири; кладе ж клячи у три борони, а жеребчики та у чотири; кладе стоженьки та у три шопоньки, кладе шопоньки та у чотири». В колядках на тему будівництва церкви, що є пізнішим, християнізованим переосмисленням космогонічного акту (тобто акту творіння або упорядкування світу) «церков мурують з штирма углами, з штирма углами, з трома верхами». У слов’ян на відміну від кочових народів переважають вертикаль і потрійна класифікація. До виділення трьох рівнів та чотирьох сторін світу додається символ кола як засобу відокремити свій, освоєний світ від світу чужого, дикого, небезпечного. У всіх слов’ян зафіксований звичай оборювання поселення магічним колом для боротьби з епідеміями та епізоотіями. Йдеться радше про магічне обгороджування або оборювання по колу як засіб відмежування від зла. Коло символізувало одиницю, цілісність, чотирикутна будова — упорядковану безконечність світу. Найповніше ця символіка знаходила вияв у поховальних спорудах. На території України ранні слов’янські землянки, чотирикутні за планом, орієнтовані за сторонами світу або своїми стінами, або кутами. Вхід до такої землянки робився з південного боку, а піч знаходилась на протилежному боці. Домашнє вогнище у слов’ян було сакралізоване, про що свідчать численні пережитки давніх ритуалів.

Просторова структура світу, окреслена в такий спосіб, знаходить відповідника в часовій структурі: вперед — схід — ранок — весна\праворуч — південь — день — літо\назад — захід — вечір — осінь\ ліворуч — північ — ніч — зима.

Інший спосіб означення основних напрямків у просторі — кольорова символіка. Після появи тюркських кочовиків в Середньовічній Європі закріпилася перейнята у тюрків система кольорової символіки: центр — жовтий (золотий), схід — синій, південь — червоний, захід — білий, північ — чорний. Для старовинної індоєвропейської символіки реконструюється майже те ж саме з дзеркальним відображенням лівого в праве, правого в ліве: захід — синій (зелений, голубий), схід — білий. Це здається більш природним і первинним. У слов’янській, як і в загальноєвропейській, традиції міцніше збереглись кольорові символи для вертикальних координат: верх — білий, середина — червоний, низ — чорний.

У слов’янських матеріалах знайдемо передусім виділене значення вогню як символу сутності, середини, єства світового дерева. Це відображається, зокрема, в особливому способі добування вогню тертям дерева об дерево, — ритуальному способі, що зберігся в окремих обрядах на Україні аж до нашого століття. Вогонь ніби викликався тертям з моделі Космосу — дерева, де він загадковим чином знаходився. Обгородженість двору «залізними тинами» гарантує захист від злої сили дикого, некультурного, неосвоєного світу. Двір організований уявною вертикаллю «золотого стовпа» — стовпа, а не дерева, оскільки стовп — культурний еквівалент дерева; двір — світ культури, а не натури. Стовпа золотого — адже золото символізує вогняну природу світопорядку, приховану в світовому дереві.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.