Наукова публікація: поняття, функції, основні види

Тема 9. Вимоги до наукового тексту. Реферат. Наукові роботи.

Мета: ґрунтовно розглянути рекомендації щодо підготовки публікацій, рефератів, доповідей; розкрити зміст та структуру наукової статті, тез наукової доповіді (повідомлення), реферату, доповіді; показати методику підготовки та оформлення публікацій, техніку написання тексту; навчити студентів оформляти результати досліджень відповідно до сучасних вимог у вигляді звітів, рефератів, статей, робити відповідні висновки та узагальнення.

План

1.Наукова публікація: поняття, функції, основні види

2. Наукова стаття: структура, написання, оформлення

3. Тези наукової доповіді (повідомлення)

4. Реферат: загальна характеристика.

Наукова публікація: поняття, функції, основні види

Основні результати і положення дослідження мають бути опубліковані для ознайомлення з ними наукової громад­ськості.

Публікація (лат. publicatio — оголошую всенародно, опри­люднюю): 1) доведення до загального відома за допомогою преси, радіомовлення або телебачення; 2) вміщення в різних виданнях (газетах, журналах, книгах) роботи (робіт); 3) текст, надрукований у будь-якому виданні.

Публікації виконують кілька функцій:

• оприлюднюють результати наукової роботи;

• сприяють встановленню пріоритету автора (дата підпи­сання публікації до друку — це дата пріоритету науковця; в історіографічній частині дисертації та автореферату обов'яз­ково вказують, коли вперше звернувся до розробки наукової проблеми);

• свідчать про особистий внесок дослідника в розробку наукової проблеми (особливе значення мають індивідуальні публікації, роботи у співавторстві потребують додаткових роз'яснень; в тексті дисертації та автореферату здобувач по­винен подавати посилання на власні публікації, включити їх до списку використаних джерел);

• слугують підтвердженню достовірності основних резуль­татів і висновків дисертації, новизни і наукового рівня її (ос­кільки після виходу у світ публікація стає об'єктом вивчен­ня й оцінки широкою науковою громадськістю);

• підтверджують факт апробації та впровадження резуль­татів і висновків дисертації;

• відбивають основний зміст дисертації (про це вказуєть­ся у вступі до дисертації та автореферату, а також через вклю­чення публікацій здобувача до списку опублікованих праць за темою дисертації);

• новизна і високий рівень наукових праць, в яких опуб­ліковано результати дисертації, є одним із головних критеріїв оцінки дисертаційного дослідження;

• фіксують завершення певного стану дослідження або роботи в цілому;

• забезпечують первинною науковою інформацією су­спільство, сповіщають наукове співтовариство про появу но­вого наукового знання:

• передають індивідуальний результат у загальне надбан­ня та ін.

Особливе значення мають наукові публікації, що вийшли друком у формі видань.

ДСТУ 3017—95 "Видання. Основні види. Терміни та ви­значення" визначає видання як документ, який пройшов ре­дакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, при­значену для поширення, і відповідає вимогам державних стан­дартів, інших нормативних документів щодо видавничого оформлення і поліграфічного виконання.

Науковим вважається видання результатів теоретичних і (або) експериментальних досліджень, а також підготовле­них науковцями до публікації пам'яток культури, історич­них документів та літературних текстів. Воно призначене для фахівців і для наукової роботи.

Серед наукових видань розрізняють дві групи: 1) науко­во-дослідні; 2) джерелознавчі.

До першої групи наукових видань належать: моногра­фія (науково-книжкове видання повного дослідження однієї проблеми або теми, що належить одному чи кільком авто­рам); автореферат дисертації (наукове видання у вигляді брошури авторського реферату проведеного дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня); препринт (нау­кове видання з матеріалами попереднього характеру, які публі­куються до виходу у світ видання, в якому вони мають бути вміщені); тези доповідей, а також матеріали наукової кон­ференції (неперіодичний збірник підсумків конференції, до­повідей, рекомендацій та рішень); збірник наукових праць (збірник матеріалів досліджень, виконаних у наукових уста­новах, навчальних закладах та наукових товариствах).

До другої групи наукових видань належать джерелознавчі видання, або доку ментальні наукові видання, які містять пам'ятки культури та історичні документи, що пройшли тек­стологічне опрацювання, мають коментарі, вступні статті, до­поміжні покажчики та інші елементи науково-довідкового апарату видання.

За обсягом розрізняють два види наукових неперіодич­них видань: книга (книжкове видання обсягом понад 48 сторінок); брошура (книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок). Статус наукового видання потребує суворого до­тримання видавничого оформлення видання. Вкажемо лише основні.

Вихідні відомості — сукупність даних, які характеризу­ють видання і призначені для його оформлення, бібліографіч­ної обробки, статистичного обліку й інформування читача.

Елементами вихідних відомостей є: відомості про авторів або інших осіб, які брали участь у створенні видання; заголовок (назва) видання; надзаголовні дані; підзаголовні дані; нуме­рація; вихідні дані; шифр зберігання видання; індекс УДК; індекс ББК; авторський знак, макет анотованої каталожної картки; знак охорони авторського права; міжнародний стан­дартний номер ISBN; випускні дані.

Вихідні дані включають: місце випуску видання, назва видавництва або організації, що володіє правом видання, і рік випуску (як правило, наводять у нижній частині титуль­ного аркуша).

У випускних даних зазначають дату подання оригіналу на складання; дату підписання видання до друку; формат паперу і частку аркуша; вид і номер паперу; гарнітуру шрифту основного тексту; спосіб друку; обсяг видання в умовних дру­кованих аркушах, що приведені до формату паперового ар­куша 60 х 90 см; обсяг видання в обліково-видавничих арку­шах; номер замовлення поліграфічного підприємства; назву і повну поштову адресу видавництва і поліграфічного підпри­ємства.

Випускні дані розміщують на останній сторінці видання або звороті титульного аркуша.

Особливу складність викликає визначення наукового стату­су статей. Слід враховувати, що газетні статті не кваліфіку­ють як наукові. Крім того, проблематичним є віднесення до розряду наукових статей, опублікованих в громадсько-полі­тичних і науково-популярних журналах.

Статті наукового характеру друкуються переважно в нау­кових збірках або журналах. Науковий журнал — журнал, що містить статті та матеріали досліджень теоретичного або прикладного характеру, призначений переважно фахівцям певної галузі науки. За цільовим призначенням наукові жур­нали поділяють на: науково-теоретичні, науково-практичні та науково-методичні.

Особливе значення наукові статті мають для здобувача наукового ступеня доктора чи кандидата наук. Крім зазна­чених, вони мають відповідати ще й таким вимогам.

1. Статті мають публікуватись у провідних наукових фа­хових журналах та інших періодичних наукових фахових виданнях. їх перелік затверджує ВАК України при дотри­манні таких вимог:

• наявність у складі редакційної колегії не менше п'яти докторів наук з відповідної галузі науки, серед яких обов'яз­ково мають бути штатні працівники наукової установи, організації чи вищого навчального закладу, що видає журнал (періо­дичні видання);

• журнали підписуються до друку виключно за рекомен­дацією вченої ради наукової установи (організації чи вищого навчального закладу), що його видає, про що зазначається у вихідних даних;

• тираж не менше ніж 100 примірників;

• повне дотримання вимог до редакційного оформлення періодичного видання згідно з державними стандартами України;

• наявність журналу (періодичного видання) у фондах бібліотек України, перелік яких затверджено ВАК України.

2. Публікація не більше однієї статті здобувача за темою дисертації в одному випуску (номері) журналу (або іншого друкованого видання).

3. Не зараховуються праці, в яких немає повного опису наукових результатів, що засвідчує їх достовірність, або в яких повторюються результати, опубліковані раніше в інших нау­кових працях, що входять до списку основних.

Наукова монографія призначена передусім для вчених, фахівців певної галузі науки. Вона має відповідати за змістом і формою цьому жанру публікації. Особливо важливими є чіткість формулювань і викладу матеріалу, логіка висвітлен­ня основних ідей, концепцій, висновків. її обсяг — не менше 6 друкованих аркушів.

Титульний аркуш містить повну назву установи (закла­ду), де виконана робота, прізвище, ім'я, по батькові автора, назву роботи, місто і рік. Назва монографії має бути інфор­мативною (розкривати зміст книги, основні ідеї, новизну), чіткою (відбивати предмет і об'єкт дослідження, відмінність даної роботи від аналогічних), короткою (бажано до 7—8 слів). Саме за назвою монографії здійснюється її класифіка­ція за УДК і ББК та відбиття в систематичному або предмет­ному каталозі.

На звороті титульного аркуша монографії вказують відо­мості щодо її рекомендації вченою радою до опублікування. Після бібліографічного опису обов'язково розміщують ано­тацію — стислу характеристику змісту видання, призначен­ня, форми та інші особливості. її обсяг становить приблизно 500 знаків (до 70 слів). Текст анотації має бути лаконічним, доступним читачам.

Умовні скорочення подаються перед вступом тоді, коли автор вживає маловідомі скорочення, що повторюються у тексті. Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять скорочення, справа — їх розшифровку.

У вступі або передмові розкриваються значення пробле­ми, її актуальність, мета і завдання, які поставлені автором при написанні роботи, для кого вона адресована, подаються огляд основних публікацій за темою, перелік використаних джерел, організацій та осіб, що сприяли виконанню роботи та ін.

Основна частина монографії залежить від змісту і струк­тури наукової роботи. Вона складається з розділів (глав), підрозділів (параграфів), пунктів, підпунктів. У логічній по­слідовності викладаються основні наукові положення, ідеї, концепції, експериментальні дані, наукові факти та виснов­ки. Вимоги до посилань, ілюстрацій, таблиць у цілому збіга­ються з відповідними вимогами до дисертацій.

У висновках або післямові наводяться узагальнення най­суттєвіших положень наукового дослідження, основні підсум­ки, доводяться достовірність і обґрунтованість нових науко­вих положень, визначаються проблеми, які потребують по­дальшого дослідження.

Література (список використаних джерел). Залежно від характеру роботи розрізняється і принцип розміщення літера­тури в списку. Він може бути алфавітним (прізвища авторів або назв робіт розміщують за алфавітом); хронологічним (за роками публікацій, за алфавітом у межах кожного року); тема­тичним (за розділами роботи або за окремими темами); в по­рядку згадування джерел у тексті. Список може включати всі джерела за темою; ті, що були використані автором; ті, на які в роботі є посилання; найцінніші праці з теми та ін. Архівні до­кументи в списку наводять після друкованих матеріалів.

У наукових монографіях інколи подають допоміжні по­кажчики, які полегшують роботу з монографією: іменні, те­матичні, предметні, географічні, хронологічні тощо.

В додатках розміщують матеріали, які доповнюють та ілюструють основний текст: копії документів, таблиці, мате­матичні розрахунки, формули, графіки, глосарії та ін.

Зміст подають на початку або в кінці монографії. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів і підрозділів, що допомагає отримати повне уявлен­ня про зміст та структуру видання.

Поиск по сайту: