ОЦІНКА ВАРТОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

У прийнятті рішення про інвестування важливу роль відіграє визначення вартості інвестиційних ресурсів, або інвестиційного капіталу.

Вартість інвестиційного капіталу - це необхідна ставка доходу, яку повинна мати фірма, щоб покривати витрати для залучення капіталів на ринку. Основними факторами, що визначають вартість інвестиційного капіталу є: ризикованість доходів, вага заборгованості в структурі капіталу, фінансова стійкість компанії та інші фактори. Наприклад, якщо сподівані надходження та грошовий потік мінливі, заборгованість висока, фірма немає міцної фінансової репутації, інвестори купуватимуть акції компанії тільки тоді, коли їх ризик буде компенсовано високими Доходами. І навпаки, постійно зростаючі доходи, низька заборгованість і добра фінансова репутація дають змогу фірмі випустити облігації та акції з низькими витратами.

Вартість інвестиційного капіталу можна розглядати як міру прибутковості підприємства, тобто існує пряма залежність між вартістю інвестиційного капіталу та внутрішньою нормою доходності інвестицій (IRR) (див. розділ 6.4). Якщо IRR перевищує вартість інвестиційного капіталу, то фірма одержує більше, ніж витрачає на залучення коштів. І навпаки, якщо IRR від інвестицій нижче вартості залученого капіталу, це означає, що фірма одержує менше, ніж витрачає на залучення коштів, і тоді не варто здійснювати інвестування.

Отже, існує проста взаємозалежність між IRR, вартістю капіталу та доцільністю проекту: якщо IRR вище за вартість інвестованого капіталу - то проект прибутковий, якщо ні - то збитковий.

Вартість капіталу можна також розглядати і як премію за ризик, яку інвестори на ринку пов'язують із фірмою або цінними паперами. Премія за ризик - це додаткова необхідна ставка доходу, що має бути заплачена понад безпечну ставку. Чим вища премія за ризик, тим ризикована фірма або цінні папери. І навпаки, чим нижча премія за ризик, тим менш ризикована фірма або активи. Розглянемо це на прикладі (див. табл. 8.2).

Таблиця 8.2.

Як показано в таблиці фірмі А закладено вищу премію за ризик, ніж фірмам Б і В. Очевидно, що чим вища премія за ризик, тим дорожче обходиться випуск цінних паперів. І, навпаки, якщо у фірми В вартість капіталу становить 6%, то це означає, що її цінні папери мають найменший ризик - таким чином і премія за ризик найменша.

Таким чином, якщо вартість інвестованого капіталу є необхідною ставкою доходу, яку фірма мусить сплачувати для залучення капіталів, то вона стає орієнтиром для вимірювання рівня прибутковості та ризику інвестицій.

Крім рівня прибутковості та ризику, на вартість інвестиційного капіталу впливає і те, які джерела фінансування залучаються для реалізації інвестицій, бо ціна власних (прибутку), боргових (банківські позички, емісія облігацій) та залучених (емісія привілейованих та звичайних акцій) ресурсів різна.

Таким чином, основною проблемою у формуванні джерел фінансування інвестиційних проектів є визначення їх вартості залучення.

Моделі визначення вартості капіталувід залучення боргових ресурсів

У процесі інвестиційної діяльності підприємство використовує боргові кошти найчастіше у вигляді інвестиційного кредиту від фінансово-кредитних установ та випуску облігацій з певним строком погашення та купонною ставкою. Вартість цього капіталу визначається на ринку інвесторами, які оцінюють ризик, розглядають платоспроможність фірми та оцінюють можливість незабезпечення фірмою обіцяних платежів. Ця вартість капіталу також може змінюватися залежно від рівня процентних ставок на ринку, крім того, довші терміни погашення основного -боргу, як правило, збільшують вартість капіталу.

Ціною інвестиційного кредиту є процентна ставка, яка передбачається у кредитному договорі з урахуванням: терміну користування позичкою; заходу, що кредитується; забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше одержаними позиками та ступеня ризику. Найчастіше вона буває регульованою (плаваючою) при умові щорічного перегляду в бік зростання або зниження.

На рівень процентних ставок за інвестиційними кредитами впливають такі фактори:

• зміна процентів за депозитами;

• офіційно оголошений індекс інфляції;

• можливості одержання довгострокового інвестиційного кредиту в інших банках на більш пільгових умовах;

• урахування банком характеру партнерських взаємовідносин із позичальником, його фінансового становища, тривалості та міцності зв'язків;

• урахування банком альтернативних варіантів вкладення (інвестування) коштів в інші активи з метою одержання максимального доходу;

• урахування банком можливого ризику кредитування, особливо інноваційних проектів;

• витрати з оформлення позики та проведення банківського моніторингу;

• розмір позички;

• строк позички та інші фактори.

Найчастіше використовуються такі методи розрахунку відсоткових ставок:

І. Нарахування відсотків за принципом «вартість плюс».

При нарахуванні відсотків банк повинен керуватися вартістю залучених коштів та операційними витратами банку. Це означає, що банки встановлюють ставку за кредит за принципом «вартість плюс» на основі таких компонентів:

• вартість залучення відповідних ресурсів для банку;

• банківські операційні витрати;

• компенсація банку за рівень ризику невиконання зобов'язань позичальника;

• бажана маржа прибутку за кожним кредитом для здійснення достатніх виплат на користь акціонерів банку.

Таким чином, модель нарахування відсотків має такий вигляд (див. рис. 8.4):

Рис. 8.4. Нарахування відсотків за принципом «вартість плюс».

Кожен з приведених компонентів може бути вираженим у формі річних відсотків відносно суми кредиту. Наприклад, у банк надійшла заявка на одержання кредиту. Банк може залучити кошти на депозит під 10% річних, операційні витрати з аналізу, видачі та контролю оцінюються в 2%. Кредитне управління може рекомендувати добавити 2% для компенсації ризику за несвоєчасне погашення кредиту, крім гою встановлюють на рівні 1% бажану маржу прибутку. Таким чином, банк запропонує кредит позичальнику за ціною 15% (10% + 2% + 2% + 1%).

2. Модель цінового лідерства.

Одним з недоліків моделі «вартість плюс» є те, що банк повинен точно знати свої витрати для нарахування відсотків без врахування фактору конкуренції зі сторони інших кредиторів. Тому, у банківській практиці з'явилась нова модель - «цінового лідерства», в основі якої лежить базова або довідкова ставка «прайм-рейт», яка є найнижчою процентною ставкою, яку пропонують найбільш кредитоспроможнім клієнтам за короткостроковими кредитами. На світових фінансових ринках такими ставки є ЛІБОР (London Interbank Offered Rate - LIBOR), ЛІБІД (London Interbank Bid Rate - LIBID), ФІБОР (Frankfurt Interbank Offered Rate - FIBOR) та ряд інших. Вона щорічно розраховується за формулою простої (незваженої) середньої арифметичної з індивідуальних ставок групи провідних банків.

Фактична ставка за кредит будь-якому конкурентноздатному позичальнику буде нараховуватися за такою формулою (див. рис. 8.5):

Рис.8.5. Модель цінового лідерства

Ця модель найбільш притаманна інвестиційним позичкам, бо включає премію за ризик, пов'язаний із строковістю кредиту, оскільки за довгостроковими кредитами банки можуть понести більші збитки, ніж за короткостроковими. Розмір премій за ризик визначається банком у кожному конкретному випадку окремо, для чого складають такі таблиці (див. табл. 8.3):

______________________________Таблиця 8.3.

Наприклад: підприємець бере кредит строком на 3 роки на покупку обладнання. Ставка за такий кредит становитиме на рівні 14% (10% базова ставка або прайм-рейт, плюс 2% за ризик непогашення позички та 2% за ризик пов'язаний із строковістю кредиту).

Рівень фінансових витрат, пов'язаних з одержанням кредиту може визначатися також за допомогою й ефективної річної ставки EAR (див. розділ 3.5, формула 3.7.).

На вартість капіталу від облігацій впливають ті ж фактори, що і на інвестиційний кредит, а визначатися вона буде за такою формулою:

де К_ь - вартість капіталу від облігацій;

С_ь - річний купон на випуск нових облігацій, питома вага у

коефіцієнтах;

F- номінальна вартість облігацій;

V- втрати на випуск облігацій, питома вага у коефіцієнтах. Для оцінки вартості капіталу від випуску облігацій можуть використовуватися також купонна, поточна та кінцева доходності облігацій (див. розділ 3.5. формули 3.23-3.27)

У зв'язку з тим, що відсотки за кредит та по облігаціям включаються в собівартість продукції, тобто утримуються до оподаткування, то вартість боргового капіталу має бути скоригованою з урахування ставки податку. Формула розрахунку вартості облігацій тоді матиме такий вигляд:

де tax - ставка податку.

Наприклад, доходність борговою капіталу станови І ь 12%. Тоді випущені облігації, або наданий кредит у розмірі ] 000 грн. будуть приносити щорічно (1000 грн. • 12° о = 120 грн.). Якщо ставка податку становить 30%, то витрати в 120 грн. на виплату відсотків будуть означати економію в податках у розмірі 36 грн. При цьому витрати на виплату відсотків після сплати податків становитимуть 120 - 36 = 84 грн. Таким чином, вартість боргового капіталу після сплати податків становитиме - 84/1000 = 0,084 (8,4%), або (1 - 0,30) -12% = 8,4%.

Поиск по сайту: