Основні функції заробітної плати

Соціально-економічною основою поведінки та активізації зусиль персоналу підприємства, спрямованих на підвищення результативності їхньої діяльності, є мотивація праці.

Система мотивації характеризує сукупність взаємопов’язаних заходів, що стимулюють окремого працівника або трудовий колектив до досягнення цілей діяльності підприємства.

Система мотивації на рівні підприємства базується на дотриманні певних вимог:

• надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці;

• узгодження рівня оплати праці з її результатами, тобто справедливий розподіл доходів залежно від результатів;

• створення належних умов для захисту здоров’я і безпеки праці;

• забезпечення можливостей професійного зростання, підвищення кваліфікації працівників.

З метою вивчення впливу керівних органів підприємства на поведінку виконавців насамперед досліджуються психологічні аспекти соціальної поведінки працівників.

Для цього будуються багатофакторні моделі мотивації, які грунтуються на теорії:

• потреб — фізіологічних, соціальних, безпеки та захищеності, самовиявлення та поваги;

• очікування — співвідношення витраченої праці та її результатів,

результатів та нагороди, задоволення від отриманої винагороди;

• справедливості — визнання співвідношення винагороди та витрат праці, порівняння особистої винагороди із заохоченням інших працівників, які виконують аналогічну роботу.

Методи мотивації класифікують так:

• економічні (прямі) — відрядна та погодинна оплата праці, премії за раціоналізаторство, участь у прибутках, заохочення за відсутність невиходів на роботу;

• економічні (непрямі) — пільгове харчування, доплати за стаж роботи, пільгове користування житлом, транспортом тощо;

• негрошові — змістовність праці, гнучкий робочий графік, просування по службі тощо.

Державна політика оплати праці реалізується через механізм її регулювання.

Складовими цього механізму є оплата праці та соціальний захист.

Встановлення мінімального рівня заробітної плати, рівня оподаткування доходів працівників, міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях тощо — це прояви державної політики оплати праці.

Бюджетне фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я і фізичної культури, формування фондів соціального страхування (пенсійного, медичної допомоги, допомоги на випадок безробіття), обмежене дотування цін на товари, що перебувають під державним контролем, запровадження допомоги сім’ям з низькими доходами, застосування різних форм компенсації підвищення цін для найуразливіших верств населення, створення дієвої системи працевлаштування та допомоги непрацюючим — це прояви державної політики соціального захисту населення.

Трудові фактори , як і будь-які інші ресурси, реалізуються через ринок. Ціною праці є заробітна плата, величина якої формується під впливом попиту і пропозиції.

Організація системи заробітної плати на підприємствах, незалежно від форм власності, вимагає дотримування таких принципів:

-заробітна плата повинна відповідати кількості і якості роботи працюючих;

-рівень заробітної плати має гарантувати працюючому відповідний рівень добробуту і матеріального забезпечення;

-має дотримуватися диференціація зарплати залежно від умов праці і важливості галузі в економіці країни;

-темпи зростання заробітної плати не повинні перевищувати темпів зростання продуктивності праці.

Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Як соціально-економічна категорія заробітна плата є основним засобом задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що має стимулювати розвиток суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці, скорочення витрат на виробництво, основним чинником перерозподілу кадрів за галузями народного господарства.

Розрізняють заробітну плату номінальну і реальну.

Номінальна заробітна плата — це нарахована і одержана працівником сума грошей, що відповідає витраченій ним праці за певний період.

Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, які працівник зможе

придбати за зароблену суму грошей.

Індексом реальної заробітної плати (Iр.зп) за певний період називається відношення індексу номінальної заробітної плати (Iн.зп) до індексу цін (Iц), обчислених за той самий період.

До основних функцій заробітної плати належать такі:

• відтворювальна — встановлює норми оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації;

• стимулююча — спонукає працівників до ефективної роботи на робочих місцях;

• регулююча — реалізує принципи диференціації рівня заробітку за фахом і відповідною кваліфікацією, важливістю та складністю трудових завдань;

• соціальна — забезпечує реалізацію принципу соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.

Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової, що перебувають у співвідношенні приблизно 70 : 30.

Основна заробітна плата— це винагорода за виконану роботу згідно із встановленими нормам праці (часу, виробітку, обслуговування) у вигляді тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для працівників і посадових окладів для службовців у розмірах, що

не перевищують встановлені чинним законодавством.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість, особливі умови праці. До неї входять передбачені чинним законодавством доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, премії, пов’язані

з виконанням виробничих завдань і функцій.

Поиск по сайту: