Політика зайнятості в розвинутих і перехідних економіках

Зарубіжний досвід говорить про те, що нема загальних рецептів постійно діючого засобу політики зайнятості. Вона змінюється від країни до країни в залежності від особливостей соціально-економічного і політичного устрою, культурних традицій, модифікується зі зміною ситуації в економіці і на ринку праці.

Головною ціллю сучасної політики зайнятості розвинутих країн стає підвищення зайнятості всього населення шляхом виявлення невикористаних здібностей, залучення сукупної робочої сили в більш ефективну систему розподілу праці. При цьому заохочується, а не обмежується доступ нових категорій працездатного населення на ринок праці. Проблема безробіття не може вирішуватись ізольовано: вона є частиною загальної проблеми активізації і розвитку "людських ресурсів", підвищення їх продуктивної сили; більш продуктивна економіка збільшує попит на робочу силу, оскільки при цьому збільшується виробництво, знижується вартість продукції, що створює умови для розширення збуту.

В боротьбі проти безробіття акцент переноситься з пасивних заходів на заходи активного характеру. Пасивне регулювання це, головним чином, налагоджена система допомоги безробітним, обмеження пропозиції робочої сили. Під активним регулюванням розуміють спроби держави позитивно впливати на даний рівень зайнятості шляхом створення необхідних умов для збільшення кількості робочих місць, в тому числі за рахунок підвищення рівня кваліфікації робочої сили.

Формування вільного ринку праці - важливий елемент переходу до ринкової економіки, умова зростання її ефективності. Український ринок праці також носить перехідний характер, зберігаючи риси, отримані в спадщину від командно-адміністративної системи. Значний вплив на ринок праці зберігає державний монополізм, адміністративні обмеження мобільності робочої сили. Ще не отримала достатнього розвитку інфраструктура ринку праці: система інформації, банки даних, тільки починає свою діяльність служба зайнятості.

Державна політика у сфері зайнятості орієнтується на повну зайнятість населення і передбачає макроекономічне регулювання ринку праці. При цьому велике значення надається біржі праці. Біржа праці - це державна установа, яка здійснює посередницькі зв'язки між найманими працівниками і підприємцями при укладанні договору про купівлю-продаж робочої сили. Основні функції біржі праці відображені на схемі (Рис.8)

Слід відзначити, що дві останні функцій біржі праці із виділених на схемі виконують не у всіх країнах.

Перші біржі праці виникли ще на початку 19 ст. Сьогодні вони існують на державні кошти і підпорядковуються міністерствам праці. Контроль за біржами праці певною мірою здійснюють і профспілки.

Сьогодні, поряд з державними, є приватні агентства по найму, які обслуговують різні категорії людей, що займаються пошуками роботи. Вони спеціалізуються по галузях, професіях та регіонах. Їх послугами насамперед користуються висококваліфіковані працівники, що мають змогу оплатити послуги приватних бюро.

Через біржі праці держава бере на себе функції посередництва на ринку робочої сили, організовує її навчання і перекваліфікацію тощо. Окрім того, держава через систему соціального захисту (соціальне страхування і забезпечення) здійснює виплати безробітним, малозабезпеченим громадянам.

Суттєвою передумовою становлення державного регулювання зайнятості в економіці України стало прийняття Закону України "Про зайнятість населення" (липень 1991р.). Він визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення нашої країни, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

2. Економічна нестабільність і виникнення інфляції

2.1. Поняття інфляції та методи її виміру.

Інфляція - одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки.

Поняття "інфляція" (від лат. inflatio - надування) вперше було застосовано в Північній Америці в 1861-1865 рр. і означало процес збільшення паперово-грошового обміну. Пізніше цей термін почали вживати у Великобританії та Франції. В економічній літературі він з'явився на початку XX ст.

Найбільш вдалим трактування явища інфляції є зростання загального рівня цін у країні упродовж певного періоду, що супроводжується знеціненням грошової одиниці.

Інфляція завжди негативно позначалася на економічному розвитку, і тому вчені в різний час досліджували це складне економічне явище для того, щоб з'ясувати причини його появи і створити ефективну програму боротьби з ним.

Перші теорії інфляції грунтувались на розумінні цього явища як чисто грошового феномена. Кількісна теорія виникла в XVI ст. (представники: англійський філософ Д. Юм та економіст Д.Рікардо). За основу в ній була взята функція грошей як засобу обігу. Рівняння обміну було популяризоване і теоретично обгрунтоване відомим американським економістом І.Фішером.

МV == РQ, де

М - кількість грошей в обігу:

V - швидкість грошей в обігу;

Р - середній рівень цін товарної угоди;

Q - кількість товарних угод.

Прихильники кейнсіанської теорії відмовилися від жорстких кількісних закономірностей, які пропонувала кількісна теорія, визнали можливість зміни швидкості обігу грошей і обсягу товарних угод в обох частинах рівняння обміну і відповідно визнали, що існує вплив цих змін на інфляційні процеси; включили в аналіз кількісних закономірностей норму відсотка і неоднакову ліквідність різноманітних платіжних засобів і цінних паперів; зробили важливий крок в еволюції інфляції, визначивши два її види: інфляцію попиту та інфляцію витрат (пропозиції), - і розробивши у зв'язку з цим ряд практичних заходів щодо боротьби з нею.

Багато вчених-економістів з недовірою сприйняли теорію Дж. М.Кейнса та дослідження А. Філліпса, а феномен стагфляції зробив очевидною необхідність нової теорії інфляції. За таких обставин в економічній науці виникла нова течія - монетаризм (основоположник - консервативний економіст, лауреат Нобелівської премії М. Фрідмен). Його прихильники виступають проти використання інфляції для підвищення зайнятості. Ця теорія виникла як пояснення механізму прямого впливу збільшення пропозиції грошей на підвищення сукупного попиту і рівня цін.

Формуючи свою теорію інфляції, монетаристи брали до уваги:

- прямий вплив пропозиції грошей на рівень сукупного попиту;

- роль очікувань у розкручуванні інфляційної спіралі;

- природній рівень безробіття.

Щодо першої обставини, то М.Фрідмен вважає зростання пропозиції грошей здатним безпосередньо призвести до зростання витрат і стати причиною інфляції. І пояснює це тим, що люди завжди тримають визначену частину свого доходу у грошовій формі. Отже, якщо збільшиться пропозиція грошей, то відповідно збільшиться і їх кількість у населення, яке буде більше витрачати, а це спричинить розширення сукупного попиту і грошових доходів.

Особливість підходу до інфляційних очікувань у монетаристській теорії полягає у тому, що в цій теорії передбачається врахування людьми всвоїх розрахунках тільки реальної заробітної плати. Мається на увазі, що вони постійно роблять поправки на можливість зміни покупної сили грошей у результаті зростання або зниження цін.

Існують і інші теорії, у яких зроблено спробу пояснити феномен інфляції. Наприклад, у США паралельно з монетаризмом виникла теорія “економіки пропозиції”. Головна ідея цієї теорії – необхідність повороту кейнсіанських рекомендацій стимулювання платоспроможного попиту до всебічного стимулювання пропозиції, тобто приватного підприємництва.

Ще один напрям у вивченні інфляційних процесів виник у латиноамериканському регіоні. Це так звана теорія структурної інфляції. Згідно з цією теорією інфляція зумовлена диспропорціями між галузями і секторами господарства, нееластичністю пропозиції стосовно попиту, негнучкістю цін у бік їх зниження. Структуралісти вбачають механізм інфляції в структурі попиту і вважають, що для стримування подібної інфляції необхідні насамперед зміни в структурі економіки на основі стимулювання збалансованого економічного зростання, ліквідації диспропорцій, зростання еластичності пропозиції і мобільності факторів виробництва.

Для глибшого розуміння інфляційних процесів варто не тільки аналізувати теоретичні надбання вчених-економістів про це економічне явище, а й досконало вивчати показники та методи виміру інфляції. Вони дають змогу спрогнозувати майбутній розвиток інфляційного процесу і тим самим передбачити розвиток усіх ланок економіки, адже на врахуванні інфляції грунтується вся соціально-економічна, фінансова та банківська політика. З нею пов'язані, по-перше, соціальні питання: індексація пенсій та допомог, зростання заробітної плати тощо; по-друге, складання економічних програм на мікро- та макрорівнях; по-третє, визначення процентних ставок; по-четверте, взаємовідносини з міжнародними фінансовими організаціями, які надають великого значення рівню інфляції та виконанню зобов'язань щодо його зниження.

Оцінка рівня інфляції на практиці встановлюється насамперед за допомогою виміру темпів зростання цін. У динаміці цін відображаються найрізноманітніші умови макроекономічного розвитку.

Аналіз цін свідчить, що їх рівень та динаміка зумовлені дією складного комплексу чинників: рівня продуктивності праці та ефективності виробництва, стану грошового обігу, платіжного балансу і державного бюджету, взаємовідношення попиту і пропозиції, міри і характеру регулювання цін тощо.

Оскільки інфляція - це зростання загального рівня цін, виражена в процентах, то теорія рівня цін є також теорією темпу інфляції. Рівняння кількісної теорії, записане в процентному виразі, виглядає так:

Зміни М (%) + зміни V (%) = Зміни Р (%) + зміни Q (%)

Темп інфляції можна обчислити так:

Однак постає питання: як можна виміряти рівень цін, що застосовується у визначенні інфляції?

Теоретично він визначається як середня зважена товарів і послуг в економіці, а на практиці вимірюється додаванням індексів, які є середніми величинами споживчих та виробничих цін.

"Правило величини 70" дає змогу кількісно виміряти інфляцію, точніше, дозволяє швидко підрахувати кількість років, які потрібні для подвоєння рівня цін. Число 70 ділять на щорічний рівень інфляції. Переважно "правило величини 70" використовують тоді, коли стоїть завдання подвоїти реальний ВВП або особисті заощадження.

Згідно з монетаристським підходом, інфляція завжди і всюди є грошовим явищем. Рівень цін в економіці визначається кількістю обігових грошей. Це положення описується класичним рівнянням обміну:

МV = РQ, звідки виплаває: Р = МV/ Q, де

Р - рівень цін;

М - грошова маса, яка є в обігу;

V - швидкість обігу грошей;

Q - кількість реальних товарів і послуг.

Усі методи розрахунку інфляції, наведені вище, мають допомогти уникнути значних помилок при прогнозуванні інфляції і відповідно повинні дати змогу передбачити напрям розвитку економіки в цілому та параметри розвитку банківської і фінансової системи.

2.2 Основні типи інфляції та механізм її розвитку.

Інфляція та її розвиток - це, насамперед, яскраве відображення проблем і суперечностей розвитку економіки. У світовій економічній науці виділяють такі основні причини, що породжують інфляцію:

- грошово-кредитна емісія;

- монополістичні тенденції в економіці;

- структурна розбалансованість економіки;

- слабкість валютно-фінансової системи.

Така систематизація причин є дуже узагальненою: кожна з перелічених причин має безліч складників, які перебувають у взаємозв'язку і, впливаючи одна на одну, суттєво поліпшують грунт для зародження і розвитку інфляції.

За характером перебігу розрізняють інфляцію класичну та хронічну.

Основною ознакою класичної інфляції є швидкий розвиток і швидка стабілізація. Причиною її виникнення вважають зовнішній шок і значний бюджетний дефіцит, що створюється внаслідок шоку; інфляційні сподівання, які в подальшому призводять до розвитку інфляційної спіралі.

Хронічна інфляція характеризується протяжністю інфляційного процесу. На цьому етапі держава намагається підтримувати стабільний рівень податкових надходжень до бюджету при прискореній інфляції, хоча за таких обставин і зберігається великий бюджетний дефіцит (оскільки інфляційний податок фактично не приносить доходів). Причиною такого типу інфляції вважають сукупність зовнішніх і внутрішніх факторів: внутрішній борг, слабкий монетарний і фіскальний контроль, розвал фінансової системи, обмежені можливості неінфляційного фінансування бюджетного дефіциту. При хронічній інфляції виникає така ситуація, коли держава ще в стані контролювати інфляційний процес і не допустити появи гіперінфляції, але попит на реальні гроші скорочується, і, як наслідок, інфляція поступово прискорюється.

За темпами розвитку розрізняють чотири типи інфляції: помірна, повзуча, галопуюча, гіперінфляція.

Помірна інфляція (3-4% у рік). Такий темп інфляції вважають нормальним, він відіграє роль каталізатора економічного зростання практично в більшості розвинутих країн. Він характеризується повільним зростанням цін і відповідно, дає змогу нагромаджувати гроші, підписувати довгострокові контракти у грошовому виразі, не витрачати часу чи коштів на те, щоб розмістити своє багатство в "реальних" активах, а не в грошових, тому що через місяць чи рік гроші не втратять купівельної спроможності.

Повзуча, або регульована інфляція (8-10% у рік) характеризується поступовим, але неухильним зростанням цін і є першим сигналом про наростання дестабілізуючих явищ в економічній політиці країни. Хоча при такому темпі інфляції держава за допомогою фінансово-кредитних методів та податкової системи ще може тримати темп під контролем і не допускати знецінення грошей більш ніж на 5-7% у місяць.

Галопуюча інфляція (до 50% у рік) характеризується стрибкоподібним зростанням цін та доходів і вже не піддається регулюванню. Вона значно посилює економічні та соціальні суперечності, спонукає виникнення економічних спотворень. За такого темпу інфляції гроші швидко втрачають вартість, і поведінка стає іншою: люди не бажають тримати грошей більше, ніж потрібно для щоденних операцій, нагромаджують товари, купують будинки і ніколи не віддають гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками.

Гіперінфляція - це тип інфляції, який характеризується знеціненням грошей більш ніж на 50% у місяць. За такого темпу інфляції втрачають вартість не тільки гроші, але й усі активи, зафіксовані в номінальному виразі: урядові облігації, ощадні рахунки, пенсії, страхові поліси, натуралізуються господарські зв'язки, руйнуються фінансовий і кредитний механізми, посилюються стихійні процеси в економіці.

Розглядаючи типи інфляції, які є відображенням темпів інфляційного процесу, варто розглянути ще й ті, що вирізнилися залежно від наслідків, спричинених інфляцією. Це сподівана і несподівана інфляція.

У ситуації, коли ціни на товари та послуги, квартплата і зарплата зростають на один і той же процент, такі зміни нікого не здивують і складається враження, що рівень цін залишається стабільним. Отже, маємо справу зі збалансованою сподіваною інфляцією, для якої характерний так званий інфляційний темп, на якого сподіваються і який враховують у контрактах та юридичних угодах. Такий темп інфляції не завдає великих неприємностей, хоча і спричиняє ряд незручностей: в умовах такої інфляції продавці змушені часто змінювати цінники, каталоги тощо, що призводить до додаткових витрат, а люди, запобігаючи втраті купівельної спроможності грошей, тримають усю готівку на депозитах і змушені часто відвідувати банк, щоб зняти кошти на поточні витрати. Така інфляція спотворює інформацію, адже ціни - це інформація для споживачів, а при частій зміні цін споживачі стикаються з труднощами при їх порівнянні і помилково можуть заплатити за товар більше, ніж він того вартий.

Існування такої інфляції може тривати практично до того часу, поки люди сподіватимуться саме на такий її темп. Така інфляція стала невід'ємною частиною економічної системи, бо вона становить рівновагу і здатна підтримуватися на певному рівні протягом певного часу.

Але відомо, що довго інфляція не може залишатися стабільною. Економіки часто зазнають різних потрясінь через зміни в сукупному попиті, різкі стрибки цін на нафту, неврожаї, зміни у валютних курсах, зміни у продуктивності праці та інші економічні події. У таких випадках маємо справу з несподіваною інфляцією. Вона завдає набагато більше клопотів: несподіваний стрибок цін збіднить одних і збагатить інших, хоча матиме незначний вплив на ефективність виробництва.

За типами інфляція підрозділяється на відкриту і приховану.

Прихована інфляція - соціально-економічний процес, властивий командно-адміністративній системі, за якого відбувається знецінення грошей при відсутності відкритого зростання цін. Мова йде про те, що ціни утримуються на відносно фіксованому рівні за допомогою адміністративних важелів. Для прихованої інфляції характерне: заморожування цін і доходів; встановлення верхніх меж їх зростання; утримання динаміки заробітної плати, що не перевищує темпу зростання продуктивності праці; хронічна нестача товарів і послуг, їх перманентний дефіцит. Основною причиною виникнення прихованої інфляції є хронічне відставання пропозиції від попиту. Якщо попит у два рази перевищує товарообіг, то це означає, що ступінь отоварювання грошової одиниці не перевищує 50%.

Прихована інфляція - надзвичайно деструктивний процес, її негативний вплив очевидний:

- руйнування ринкових відносин;

- потреба в державних дотаціях;

- зниження продуктивності праці;

- створення сприятливих умов для виникнення тіньової економіки, спекуляції, хабарництва;

- гострий дефіцит життєво необхідних засобів;

- спад інвестиційної діяльності та ін.

Відкрита інфляція характеризується постійним підвищенням цін та дією механізму адаптивних інфляційних очікувань.

Проявляється відкрита інфляція у таких формах: інфляція попиту, інфляція витрат та структурна інфляція.

Чинниками виникнення інфляції попиту вважають:

- адаптивні інфляційні сподівання:

- переповнення каналів грошового обігу надлишковою масою грошей;

- бюджетний дефіцит;

- кредитну емісію.

Адаптивні інфляційні сподівання є наслідком інфляції, але водночас і причиною, сприяють розкручуванню інфляційної спіралі. Адаптивні інфляційні сподівання - це своєрідний феномен соціальної психології, пов'язаний із певною схильністю юридичних і фізичних осіб до інфляційної економічної поведінки. Наслідком адаптивних інфляційних сподівань є глибокі радикальні зміни в психології людей: споживач збільшує закупівлю товарів, поки вони не подорожчали, наймані працівники вимагають підвищення заробітної плати, виробник формує нову виробничу програму. Якщо споживачі, наприклад, переконають себе, що наступного року все буде дорожчим на 10%, то вони прагнутимуть купувати раніше, а платити пізніше, завдяки чому дійсне зростання інфляції на 10% наступного року буде гарантоване.

Ще однією традиційною причиною інфляції попиту вважають переповнення каналів грошового обігу надлишковою масою грошей. Проникаючи в економіку, інфляційна грошова маса осідає на боці попиту. Якщо цей процес відбувається регулярно, то виникає стійкий розрив між сукупним попитом і сукупною пропозицією - інфляційна нерівновага ринків. Хоча така нерівновага трапляється досить часто: або попит відстає від пропозиції, або навпаки, має доволі тимчасовий характер, відзначається тільки в окремих секторах економіки, переборюється ринковим механізмом через коливання цін, перерозподіл ресурсів, зміну продажів і купівель, якщо ж нерівновага затягується, стає характерною рисою не одного-двох ринків, а одразу багатьох, перетворюється в макроекономічну, то маємо всі ознаки інфляційного процесу.

Завжди причиною зростання загального рівня цін виступав бюджетний дефіцит.

Джерелами покриття дефіциту державного бюджету є:

- позики уряду у внутрішніх резидентів;

- позики уряду у Центрального банку, що призводить до скорочення валютних резервів;

- позики у зовнішніх кредиторів.

Взаємозв’язок дефіциту державного бюджету (DEF) з інфляцією можна формально записати таким чином:

де - інфляційний податок на реальні грошові залишки;

- рівень реальних грошових залишків (купівельна спроможність номінальних грошових коштів, які знаходяться в даний період у населення);

М- пропозиція грошей;

Р- рівень цін;

- рівень інфляції.

Інфляція попиту – це вид інфляції, який виявляється у перевищенні сукупного попиту над поточними виробничими можливостями, що і призводить до підвищення цін. Моделювання інфляції попиту показує, що при певному обсязі сукупної пропозиції збільшення сукупного попиту є причиною підвищення рівня цін. Тому що гроші попиту вступають у конкуренцію за обмежену пропозицію товарів, а оскільки безробіття зменшується і праця стає дефіцитним ресурсом, то заробітна плата зростає, а інфляційний процес посилюється.

Розвиток інфляції попиту розпочинається зі зростання рівня цін на кінцеві продукти, поступово поширюючись на фактори виробництва, причому зростання цін на останні відстає від зростання рівня цін на перші. Усе це відбувається під впливом такого специфічного фактора, як зростання грошового попиту на товари та послуги сукупного споживача (сукупного покупця), і його відповідного "відриву" від обсягів сукупної пропозиції. Зростання обсягів сукупного попиту зумовлене такими причинами: зростання цінності матеріальних активів (нерухомості, майна тощо) під впливом зниження рівня ринкових цін на певні групи товарів; зростання цінності фінансових активів (грошей, грошових вкладів у банках, цінних паперів) на основі певного зниження рівня цін на певні групи товарів; зростання курсу національної валюти (грошової одиниці) або її ревальвація стосовно інших національних валют. Але не залежно від того, яка причина викликала збільшення обсягу сукупного попиту, він повільно наштовхується на обмеження, пов'язані з фактичним обсягом грошової маси. Отже, збільшення попиту породжує не стільки інфляцію, скільки умови для її виникнення. Виникне інфляція чи ні, залежатиме від економічної поведінки уряду і центрального банку: якщо уряд з метою запобігання спаду виробництва почне збільшувати обсяг грошової маси, то в короткотерміновій перспективі це призведе до підвищення рівня цін і збільшення реального випуску продукції, а в довготривалій – тільки до зростання рівня цін (інфляційної спіралі).

Залежно від економічних умов розвитку та часового інтервалу (коротко- або довготривалого) інфляція попиту має різні економічні наслідки: може стати причиною як помірного, так і галопуючого темпу інфляції. Помірний темп є наслідком розвитку при умовно повній зайнятості, передчасній інфляції (відповідних умов ще немає, але вже є дефіцитність ресурсів). Галопуючого темпу інфляція попиту набуває в умовах повної зайнятості ресурсів, коли ціни зростають особливо швидко. Здебільшого це відбувається у фазі економічного піднесення.

Інфляція витрат (інфляція пропозиції) виникла у 30-40-х роках і сформувалася в умовах підвищення загального рівня цін при зниженні обсягів сукупного виробництва, тобто зростання цін в умовах інфляції витрат визначається не підвищенням попиту, а збільшенням обсягу всіх компонентів витрат: матеріальних ресурсів, заробітної плати, витрат на обслуговування боргів і купівлі грошових ресурсів. Механізм інфляції витрат діє таким чином: починається зі зростання цін на фактори виробництва, а потім поширюється по технологічному ланцюгу на кінцевий продукт, тобто через низку причин починають зростати витрати виробництва в розрахунку на одиницю продукції, пропозиція при минулих цінах падає і це викликає підвищення цін (рис.10).

Економічна наука виділяє такі основні причини виникнення інфляції витрат:

- зростання цін на основні ресурси виробництва (подорожчання сировини, пального та інших матеріальних компонентів виробництва внаслідок зростання імпортних цін, зміни умов видобування сировини, підвищення транспортних витрат тощо);

- зростання ставок податків (підприємці розглядають податки як додаткові витрати);

- зниження продуктивності економіки (зниження продуктивності економіки означає зменшення виходу продукції на одиницю грошових витрат ресурсів, що обмежує можливості для розширення виробництва і звужує обсяги як виробництва, так і сукупної пропозиції);

- негативні ефекти матеріальних цінностей, фінансових активів, національної валюти (знецінення матеріальних, фінансових та грошових ресурсів обмежує купівельну здатність підприємців і їх можливості до розширення виробництва);

- інфляційні сподівання (спонукують виробників закладати зростання майбутніх витрат у сьогоднішні ціни, а інфляційні сподівання влади виступають у вигляді запланованих централізованих кредитів, створюють стимули для купівлі дуже дорогих ресурсів у рахунок майбутнього надходження додаткових грошових засобів);

- підвищення заробітної плати під тиском профспілок.

Структура економіки має також вагомий вплив на інфляцію, бо в ній співіснують різні за рівнем конкурентноздатні сектори.

Головним структурним фактором, що породжує інфляцію, вважають нерівномірність зростання цін на різноманітні товари, послуги і фактори виробництва. Також до структурних належать механізми самоуповільнення і самоприскорення інфляції. Один з них - розбіжність між реальними і очікуваними темпами зростання цін. Якщо очікувані темпи інфляції вищі ніж реальні, то швидкість інфляції збільшується, а якщо вони нижчі - уповільнюється.

До чинників інфляційного зростання цін належать також структурні зміщення попиту. Якщо асортимент товарів і послуг постійно поновлюється, то підвищуються і їх ціни. Якби при цьому знижувалися ціни на традиційні товари, то загальний рівень цін залишався б незмінним, але за скороченням попиту часто відбувається не зниження цін, а скорочення пропозиції, тому структурні зміщення попиту можуть також бути збудниками інфляції.

Існують і зовнішні чинники інфляції. Цим пояснюється наявність імпортованої інфляції, яка формується у двох напрямах: по-перше, завдяки посиленому експорту національних товарів за кордон в умовах девальвації національної грошової одиниці (експорт вигідний для національних виробників, але зменшує обсяг пропозиції товарів і породжує інфляцію витрат); по-друге, завдяки ввозу відносно дорогих іноземних товарів, що піднімає загальний рівень сукупних цін і сприяє розвитку інфляції попиту.

Також чималу інфляційну загрозу несуть з собою потоки короткотермінових спекулятивних капіталів, які переміщуються через кордони в пошуках найвищої ставки процента.

У дійсності розмежувати фактори інфляції практично неможливо, бо різні її причини тісно переплітаються. Разом з тим факторна діагностика дозволяє визначити, який саме тип інфляції генерує зростання рівня цін.

2.3. Соціально-економічні наслідки інфляції.

Дослідження інфляційних процесів свідчить, що це динамічний соціально-економічний процес, який дуже негативно позначається на розвитку економіки. Чим вищі темпи інфляції, тим відчутніший її вплив на все економічне життя: деформується національна система грошового та кредитного обігу, спотворюється відтворювальний процес, втрачаються стимули та мотивація до виробництва, змінюється економічна поведінка господарських суб'єктів. У такій ситуації виникає атмосфера загальної невпевненості і навіть політичної нестабільності. Отже, інфляція здатна деформувати як комплекс макроекономічних процесів у цілому, так і кожну його структурну ланку. Вона проникає у процес виробництва, обміну та споживання матеріальних благ. Інфляція активно впливає також на перерозподіл ресурсів і доходів між державою і населенням, між окремими секторами економічної системи, галузями, підприємствами. Залежно від напряму перерозподілу частини доходів і характеру їх використання визначається вплив інфляції на економічну систему. Адже суспільство зацікавлене у тому, щоб реальні ресурси, які потрапляють до тих, хто накопичує номінальні доходи достатньо швидко спрямовувалися у продуктивні канали. У перехідних економіках цей процес практично не відбувається, бо суспільні інститути, які повинні цим займатися в умовах ринку, поки що не сформовані.

Основний перерозподільний вплив інфляція справляє через дію на реальну вартість багатства людей: вона перерозподіляє багатство від кредиторів до боржників. Якщо ж темпи інфляції знижуються, відбувається протилежна дія.

Інфляцію можна розглядати як своєрідний метод забезпечення держави необхідними ресурсами. При здійсненні грошової емісії (якщо обсяг виробництва і швидкість обігу грошей незмінні) держава має змогу розширити власні можливості попиту за рахунок зниження таких у власників тієї ж кількості грошей. Така емісія фактично рівнозначна введенню спеціального непрямого податку на запаси грошей. Його отримувачем є держава. За допомогою цього податку вона може фінансувати велику частину бюджетного дефіциту.

Інфляційний податок – це втрата капіталу власниками грошових коштів внаслідок інфляції.

Інфляційний податок сплачується автоматично домашніми господарствами, оскільки із зростанням цін вони витрачають більше своїх грошових коштів.

Інфляційний податок (ІТ) визначається за формулою

де P_n- рівень цін в n–му році;

P_n-1 рівень цін в (n–1)–му році;

M_n - пропозиція грошей в n-му році.

Для інфляційного податку існує крива Лаффера. Вона показує величину надходжень від інфляційного податку при різних рівнях інфляції в умовах, коли економіка знаходиться в стані рівноваги і темпи інфляції не змінюються з часом (рис.11).

Із зростанням інфляції база оподаткування (у цьому випадку – це попит на реальні залишки) зменшується.

Максимальний інфляційний податок ІТmax досягається за графіком при рівні інфляції мах. Подальше зростання інфляції призводить до скорочення надходжень, тому що високий рівень інфляції не компенсує скорочення рівня реальних грошових залишків, які і обкладаються податком (відрізок ML на рис.11).

Інфляція є причиною неефективного розміщення ресурсів, деформації грошово-кредитного обігу. Передусім вона погіршує структуру кредитів. Цінова нестабільність призводить до кредитування збиткових галузей. Значно прибутковішим порівняно з вкладанням у виробництво стало вкладання у торгівлю, яка дедалі більше стає спекулятивною, адже в умовах інфляції спекулятивні операції - це найвигідніша сфера вкладання капіталу. У сфері державного кредиту скорочується передплата на державні облігації, зважаючи на знецінення їх реальної вартості під час інфляції. Знижується частка довгострокових кредитів у всій масі, що тягне за собою зниження інвестиційної активності, бо інвестиційний вкладник утримує ставку процента на високому рівні, що утруднює використання кредитів з інвестиційною метою, а комерційні банки остерігаються надавати довгострокові кредити з огляду на високі інфляційні ризики.

Інфляція тримає споживача в постійній напрузі, адже перерозподільні процеси, характерні для інфляції, різко інтенсифікуються при суттєвому зростанні її темпів відбувається швидка диференціація доходів: життєвий рівень значної частини населення (особливо з фіксованими доходами) дуже знижується. Купівельна сила пенсій, допомоги на дітей та допомоги молодим сім'ям зводиться практично до нуля. Це погіршує соціально-політичну атмосферу в країні та перешкоджає нормальному розвитку ринкових реформ.

В умовах відкритої інфляції відбувається зниження життєвого рівня населення з таких причин.

По-перше, хоч би якою досконалою була система протиінфляційної компенсації, все ж їй ніколи не наздогнати цін, а чим більше доходи відстають від цін, тим відчутніші удари інфляції по споживачу.

По-друге, передбачити підвищення цін, особливо при гіперінфляції, дуже складно. Тому протиінфляційна компенсація майже не буває достатньою.

По-третє, при інфляції витрат державі нічого не залишається, крім компромісних рішень, при яких протиінфляційні надбавки до доходів не повністю покриють втрати від зростання цін. Хоч би яким був компроміс, усе ж зменшення реальних доходів є неминучим.

Прихована інфляція ще більшою мірою чинить негативний вплив на процес заощадження, адже при існуванні хронічного товарного дефіциту, підвищення проценту на вклади не дає жодного результату. Звичайно, певним чином воно може застрахувати заощадження, але не допоможе при тотальних товарних нестачах (гроші просто немає на що витрачати)

Отже, і відкрита, і прихована інфляція негативно позначається на життєвому рівні населення відразу в двох напрямах: через заощадження і поточне споживання.

Дуже гостро відчувають вплив інфляції підприємства. Загалом негативні наслідки інфляції для підприємств зводяться до:

- зниження реальної вартості майна підприємства, оскільки оцінка вартості будівель, споруд, устаткування, обладнання та інших видів активів відбувалася як за старими, так і за новими цінами;

- заниження реальної вартості сировини, матеріалів і відрахувань на амортизацію, що викликає, з одного боку, невиправдане заниження собівартості продукції, а з іншого - необгрунтоване завищення прибутку:

- "ерозія капіталу", яка не дає змоги підприємствам накопичувати коштів для здійснення капіталовкладень;

- висунення на перший план тактичних, короткострокових інтересів виживання, що виявляється у зростанні фонду нагромадження: підприємства прагнуть зберегти реальний рівень оплати праці працівників, втрачаючи і без того невеликі кошти;

- знецінення усіх видів доходів підприємств внаслідок постійного падіння купівельної спроможності грошової одиниці;

- вилучення державою до бюджету практично не одержаного прибутку і частини оборотних коштів підприємств через механізми переплати податку на додану вартість і податку на прибуток;

- відсутності реального посилення бюджетних обмежень для підприємств, що не дає змоги перейти до обмеження попиту на мікрорівні в повному обсязі.

2.4. Антиінфляційна політика в сучасних умовах.

Інфляція дуже негативно позначається на функціонуванні економіки, тому її подолання є центральним питанням у будь-якій стабілізаційній програмі.

У процесі дослідження феномена інфляції вчені розробили багато методів боротьби з нею. Усі ці методи поділяють на адміністративні та економічні. Адміністративні методи - це встановлення державою обмежень на підвищення цін та контроль над доходами. Вони є достатньо ефективними, але мають великий недолік: централізований контроль над цінами може призвести до виникнення прихованої інфляції, а адміністративне втручання може гальмувати проведення реформ. Економічні методи впливають на інфляцію попиту та інфляцію витрат. Їх поділяють на дві групи: перша - це сукупність заходів антимонопольної політики. Боротьба з монополізмом сприяє зростанню сукупної пропозиції, адже відомо, що чим вищий ступінь конкурентності ринку, тим вищий, за інших рівних умов, обсяг пропозиції і нижчий рівень цін. Друга - це заходи, які сприяють зменшенню витрат виробництва: зменшенню податків на бізнес, зменшенню імпортного мита на ввезені засоби виробництва, а також усі заходи щодо стимулювання технічного прогресу.

Формуючи основні принципи антиінфляційної економічної політики, треба врахувати ряд факторів. По-перше, антиінфляційна економічна політика є багатовимірним поняттям, що інтегрує в собі різні складові, які визначаються чинниками інфляції. Такий підхід сприяє реальнішій оцінці можливостей, масштабів дії і впливу антиінфляційної політики на терміни стабілізації, темпи економічного зростання, на формування структури та пропорції економіки, механізмів її розвитку і на характер відтворення. По-друге, усі складові антиінфляційної політики мають діяти скоординовано, синхронно, як єдина система заходів, спрямованих на розв'язання завдань поточної діяльності й далекої перспективи. По-третє, антиінфляційна політика, як і економічна політика в цілому, повинна змінюватися й коригуватися залежно від тих завдань, які постають перед економікою на певних етапах. З цього випливає необхідність чіткої визначеності завдань тактики і стратегії економічної політики.

Повноцінна розробка антиінфляційної програми повинна враховувати, що інфляція - не тільки виробничий і не тільки грошовий, але й відтворювальний феномен. Розробляючи антиінфляційну програму, треба виходити з удосконалення теорії інфляції як багатофакторного соціально-економічного процесу, корені якого лежать у механізмі відтворення. Отже, насамперед треба розробити довготермінову антиінфляційну стратегію і визначити заходи, які стримують інфляцію. Цими заходами повинні стати: викорінення структурних перекосів, реальна конверсія воєнно-промислового комплексу, ліквідація збиткових підприємств; радикальна аграрна реформа (передача землі у приватну власність за символічну плату); активне залучення до ринкового обороту нетрадиційних товарів (нерухомості, землі, цінних паперів тощо); ліквідація дефіциту держбюджету; використання світового досвіду проектного фінансування, який грунтується на мінімальному використанні бюджетних засобів і максимальній частині недержавного сектора; розвиток ринку платних послуг, оскільки одними товарами забезпечити роздуту грошову масу неможливо; зниження ліквідності грошових заощаджень населення і їх поточних доходів шляхом підвищення процента за депозитами. Крім загальноекономічної довготермінової стратегії, необхідні невідкладні спеціальні заходи щодо стримування інфляції і перетворення її в регульовану інфляцію, тому що побороти інфляцію зразу неможливо, для цього потрібен тривалий час.

Висновок

Безробіття, що формується різними потоками на ринку праці, складається з двох частин: природного ринку праці та рівня, що перевищує природний. Величина природного рівня є змінюваною і формується низкою зовнішніх чинників.

Встановлення безробіття на рівні, що перевищує природний, спричиняє відхилення фактичного ВВП від потенційного (природного) ВВП, що міг би бути створений. Зв’язок між відхиленням рівня безробіття від природного та втратою ВВП відображений у законі Оукена.

Природа кожного з видів безробіття (фрикційного, структурного та циклічного) може бути відображена в моделі. Модель фрикційного безробіття ґрунтується на відхиленні лінії пропозиції праці, структурного – передбачає зміщення лінії попиту на працю. Модель циклічного безробіття – це різнонаправлені зміщення ліній, що відображають сукупний попит і рівень безробіття.

Інфляція традиційно існує у двох видах: як інфляція попиту і витрат. Інфляція попиту може бути ініційована або зростанням якогось елемента сукупних витрат (найчастіше – збільшення державних витрат), або ж зростанням грошової маси.

Інфляція витрат спричиняється раптовим підвищенням цін на елементи виробничих витрат: сировину, енергоносії, працю.

Втрати від інфляції поділяють на дві групи: спричинені передбачуваною і не передбачуваною інфляцією. Особливо обтяжливі для суспільства наслідки гіперінфляції.

Традиційними антиінфляційними заходами є: контроль над цінами та зарплатою, індексація доходів, політика податкового регулювання тощо.

Основна література

1. Бурда М., Виплош Н. Макроекономіка / Пер. з англ.- К.: Основи, 1998.-С.341-407.

2. Долан., Линдсей Д. Макроэкономика/ / Санкт-Петербург. - 1994.-С.287-293.

3. Макконнелл К., Брю С. Макроекономіка /Львів: Просвіта .- 1997.-С. 193-207.

4. Малий І. Кредитна інфляція в умовах перехідної економіки // Фінанси України.- 1999.- №6.- С. 96-105.

5. Мэнкью Г. Макроэкономика./ М.: Изд-во Моск. ун-та, 1994.-735с.

Допоміжна література

1. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для України). – К.: Основи, 1996.- 345с.

2. Самюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. – К.: Основи, 1995.- С.363-436.

Словник нових термінів і понять

1. Безробіття- стан ринку праці, коли пропозиція робочої сили перевищує попит.

2. Неповна зайнятість - зайнятість в умовах перевищення фактичного безробіття порівняно з природним безробіттям.

3. Повна зайнятість - зайнятість в умовах природного безробіття і виробництва ВВП на потенційному рівні.

4. Природне безробіття - безробіття, яке є необхідною умовою для нормального розвитку ринку праці і складається із фрикційного та структурного безробіття.

5. Робоча сила - економічно активна частина населення, яка має здібності до праці і бажання працювати.

6. Структурне безробіття - безробіття, яке виникає внаслідок невідповідності між попитом і пропозицією на робочу силу за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками.

7. Фрикційне безробіття - безробіття, яке виникає внаслідок добровільної зміни місця праці.

8. Циклічне безробіття - безробіття, яке виникає внаслідок загального падіння виробництва і скорочення попиту на ринку праці.

9. Інфляція- зростання загального рівня цін у країні упродовж певного періоду, що супроводжується знеціненням грошової одиниці.

10. Дефляція - зниження загального рівня цін.

11. Гіперінфляція - це тип інфляції, який характеризується знеціненням грошей більш ніж на 50% у місяць.

12. Галопуюча інфляція (до 50% у рік) характеризується стрибкоподібним зростанням цін та доходів.

13. Повзуча або регульована інфляція (8-10% у рік) характеризується поступовим, але неухильним зростанням цін.

Реферати

1. Зайнятість як економічна проблема.

2. Державне регулювання ринку робочої сили і державна система забезпечення зайнятості.

3. Система соціального захисту громадян в умовах ринку. Основні принципи соціального захисту населення.

4. Бюджетний дефіцит як фактор інфляції.

5. Вплив грошової маси на рівень інфляції.

6. Інфляційна політика. Наслідки та шляхи подолання інфляції.

7. Вплив інфляції на економічне становище підприємств.

Література:

1. Овчинников Г. Макроэкономика.- Спб.: Техническая книга, 1993.-С. 20-23, 118-129.

2. Сакс Дж., Ларрен Ф. Макроэкономика. Глобальний подход: Пер. с англ.- М.: Дело, 1996.- С. 521-556.

3. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика.- М.: Дело, 1993.-С. 598-612.

4. Мельник О. Інфляція: теорія і практика регулювання,- К.: Знання.- 1999.-291 с.

5. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для України).- К.: Основи, 1996.- 345с.

6. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка.- К.: Основи, 1995. –С.363-436.

Семінар

1. Безробіття: суть, види.

2. Економічні наслідки безробіття.

3. Інфляція: причини виникнення, типи та форми прояву.

4. Наслідки інфляції та антиінфляційні заходи.

Основна література:

1. Долан., Линдсей Д. Макроэкономика //Санкт-Петербург. - 1994.-С.287-293.

2. Бурда М., Виплош Н. Макроекономіка / Пер. з англ.- К.: Основи, 1998.-С.341-407.

3. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика.- М.: Дело, 1993.- С.598-612.

4. Овчинников Г.П. Макроэкономика.-Спб.: Техническая книга, 1993.-С.82-92.

Допоміжна література:

1. Макконнелл К., Брю С. Макроекономіка / Пер. з англ.- Львів.-Просвіта.- 1999.-С. 186-198.

2. Мєнкью Н. Грегори Макроэкономика,- Изд-во Моск. унив-та. -1994.-С. 199-229.

2. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка.- К.: Основи.- 1995.-С.329-345.

3. Радіонова І.Макроекономіка та економічна політика. К.: “Таксон”, 1996.-С.102-138.

Контрольні питання:

1. Від яких факторів залежить природний рівень безробіття?

2. Які відмінності між циклічною, фрикційною і структурною формами безробіття?

3. Який зміст і роль закону Оукена в економічному аналізі?

4. Які соціально-економічні наслідки безробіття?

5. Дайте визначення ринку робочої сили, перерахуйте необхідні соціально-економічні умови його існування.

6. Назвіть напрями державного регулювання ринку робочої сили.

7. Що говорить ваш досвід про безробіття молоді?

8. Поясніть суть інфляції та методи виміру її рівня.

9. У чому полягає відмінність між інфляцією попиту та інфляцією

пропозиції?

10. Як впливає інфляція на реальні доходи, зайнятість та на динаміку реального ВВП?

11. Як впливає інфляція на розвиток кредитних відносин?

12. Що означає "правило 70" ?

13. Поясніть, як гіперінфляція може призвести до депресії.

14. Назвіть причини розвитку та різновиди інфляції.

15. Які основні аспекти антиінфляційної політики?

Задачі

1.Припустимо, що в деякому році природний рівень безробіття становить 5%, а фактична норма безробіття 9%. Використайте закон Оукена, щоб визначити ВВП-розрив у відсотках. Якщо в цьому році номінальний ВВП становить 500 млрд. грн., який обсяг продукції недобере економіка внаслідок такого високого безробіття?

2.Використайте наступні дані, щоб обчислити: а) чисельність робочої сили; б) офіційну норму безробіття. Все населення становить 500; населення у віці до 16 років і люди у спеціальних закладах - 120; ті, що не входять до складу робочої сили - 150; безробітні - 23; працівники, що зайняті неповний робочий день, і ті, що шукають роботу.

3.В таблиці представлені дані про трудові ресурси і зайнятість в першому і п'ятому році розглянутого періоду (в тис. люд.)

а) Розрахуйте чисельність безробітних та рівень безробіття в першому і п’ятому році.

б) Як пояснити одночасне зростання зайнятості і безробіття?

в) Чи можна стверджувати, що в п’ятому році розглянутого періоду існувала повна зайнятість.

4.Оцініть, як вплине непередбачена річна 10%-а інфляція на кожну зазначену особу:

а) залізничника-пенсіонера;

б) працівника універмагу;

в) робітника конвеєрної лінії на автомобільному заводі, члена трудової спілки;

г) колишнього менеджера, а нині пенсіонера, поточний дохід якого становить лише проценти від державних облігацій;

д) власника незалежного універмагу в маленькому місті;

е) фермера, котрий має борги.

5.В економіці виробляється два товари А і Б. Споживачі половину свого доходу витрачають на купівлю товару А, а другу половину - на купівлю товару Б. За рік ціни на товар А зросли на 5%, а на товар Б - на 15%. Розрахуйте індекс споживчих цін (індекс цін минулого року = 100).

6. Якщо минулого року індекс цін був 110, а цього року 121, то яким буде темп інфляції цього року?

Тести

1. Людина, що втратила роботу з-за спаду в економіці, попадає в категорію безробітних, які охоплені:

а) фрикційною формою безробіття;

б) структурною формою безробіття;

в) циклічною формою безробіття;

г) перманентним безробіттям;

д) всі попередні відповіді невірні.

2. В умовах повної зайнятості рівень фрикційного безробіття повинен:

а) дорівнювати 0;

б) бути більше 1%;

в) бути меншим від рівня циклічної форми безробіття;

г) всі попередні відповіді невірні;

д) всі попередні відповіді вірні.

3. Людина, що сподівається в швидкому часі знайти роботу:

а) відноситься до категорії зайнятих;

б) відноситься до безробітних;

в) не враховується в складі робочої сили;

г) розглядається як неповністю зайнятий;

д) розглядається, як той що втратив надію знайти роботу.

4. Недостатній сукупний попит призводить:

а) до зростання фрикційної форми безробіття;

б) до зростання структурної форми безробіття;

в) до зростання циклічної форми безробіття;

г) до зростання прихованої форми безробіття;

д) всі попередні відповіді невірні.

5. Згідно закону Оукена, двохпроцентне перевищення фактичного рівня безробіття над його природним рівнем означає, що відставання фактичного обсягу ВВП від реального складе:

а) 2%; б) 3%; в) 4%; г) 5%; д) значно більше, чим 5%.

6. Що з перерахованого не має відношення до інфляції, зумовленої зростанням витрат виробництва:

а) зростання зайнятості і виробництва;

б) наздоганяюче зростання зарплати;

в) шоки пропозиції;

г) зростання вартості витрат на одиницю продукції;

д) зростання процентної ставки.

7. Непередбачувана інфляція переважно супроводжується:

а) відсутністю економічних збитків;

б) зниженням ефективності економіки;

в) перерозподілом багатства і доходу;

г) правильні відповіді тільки б) і в);

д) всі попередні відповіді невірні.

8. В період прискорення інфляції процентна ставка:

а) знижується, бо знижується ціна грошей;

б) знижується, бо знижується рівень зайнятості;

в) зростає, бо ціна грошей падає;

г) зростає, бо падає рівень зайнятості;

д) не змінюється.

9. Якщо номінальний дохід підвищився на 8%, а рівень цін зріс на 10%, то реальний дохід:

а) збільшиться на 2%;

б) збільшиться на 18%;

в) зменшиться на 2%;

г) зменшиться на 18%;

д) залишиться незмінним.

Поиск по сайту: