Класифікація та функції податків

Функції податків, які визначають їх сутність, є похідними від функцій фінансів і виконують ті самі завдання, але дещо у вужчому значенні. Виходячи з цього, функції податків можна згрупувати в два блоки: основні та додаткові.

До групи основних функцій належать: сутнісна функція податку (фіскальна) і дві загальнофінансові (регулююча і контрольна). Саме на основі цих функцій будується податковий механізм, і, діючи спільно, вони складають цілісний комплекс.

Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Крім того, якщо основні функції є обов’язковими для усіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультативності й не обов’язково представлені у всіх податках.

Основні функції податку:

1. Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. Fiscus — державна скарбниця). Відповідно до цієї функції, податки виконують своє основне призначення — насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. У період становлення буржуазної держави ця спрямованість податків вважалася єдиною. Однак наприкінці XIX ст. нова концепція податків розглядає останні як соціальний регулятор, знаряддя реформ і до кінця 30-х років XX ст. податки розглядаються вже як засіб регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання.

2. Регулююча функція є своєрідним доповненням до попередньої і торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об’єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави.

Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Однак податкове регулювання — більш складний механізм, що враховує не тільки податковий тиск, але і перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості і т.ін.

3. Контрольна функція реалізується під час оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного важеля окремо, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації мети у сформованих умовах.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює кілька видів функцій.

1. Розподільна функція є своєрідним відображенням фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів і т.ін.). Це говорить про існування первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.

2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов’язана з застосуванням механізму пільг, зміною об’єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

3. Накопичувальна функція є своєрідним узагальненням усіх попередніх функцій і, передусім, — з позицій реалізації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою пов’язані їх виникнення і розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапно, реалізуючи насичення бюджету на визначений період. Кінцева мета податків — не тільки сформувати бюджет, але і сформувати мету, інтереси в розподілі тих чи інших коштів платників, тобто створити умови для їх накопичення як юридичними, так і фізичними особами.

Уся сукупність обов’язкових платежів податкового характеру класифікується за декількома підставами.

1. Залежно від компетенції органа, що вводить у дію податковий платіж на відповідній території:

1) загальнодержавні — податки та збори, що встановлені Податковим кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України;

2) місцеві — податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого податкові платежі можна поділити на закріплені та регульовані.

Закріплені податки безпосередньо і цілком надходять у конкретний бюджет чи позабюджетний фонд. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань за такими податками, зараховуються безпосередньо до Державного бюджету та бюджетів інших рівнів, визначаються під час затвердження кожного бюджету.

3. Залежно від платника:

1) податки з юридичних осіб (податок на прибуток);

2) податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел);

3) змішані — податки, що припускають як платника і юридичних, і фізичних осіб (податок із власників транспортних засобів, земельні податки і т.ін.). При цьому змішані податки поділяються на:

а) податки, що визначаються наявністю визначених матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, що визначаються діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

4. Залежно від форми обкладання:

1) прямі (прибутково-майнові) — податки, що стягуються під час придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта обкладання, входять до ціни товару і сплачуються виробником чи власником. Прямі податки, своєю чергою, поділяються на:

а) особисті — податки, які сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника;

б) реальні (англ. rеаl — майно) — податки, які сплачуються з майна та в основі яких є не реальний, а передбачуваний середній дохід;

2) непрямі (на споживання) — податки, які стягуються під час витрат матеріальних благ, визначаються розміром споживання, вводяться у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який є посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній є платником реальним. Саме критерій збігу юридичного і фактичного платника є одним з основних у розмежуванні податків на прямі і непрямі. При прямому оподатковуванні — юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому — ні.

5. Залежно від способу стягування:

1) часткові (кількісні) — встановлюють розмір податку для кожного платника окремо, враховують майновий стан платника і його можливості сплати. Загальний розмір податку формується як сума платежів окремих платників;

2) розкладкові (репартиаційні) — податки, які нараховуються на цілу корпорацію платників, що самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично це перша форма стягування податків, що проходила кілька етапів: перший — встановлення загальної суми потреби держави в доходах; другий — розподіл цієї суми між територіальними одиницями; третій — розподіл її між платниками. На сьогодні застосовується на місцевому рівні. У Росії в 1885 р. був встановлений додатковий розкладковий збір, який стягувався із промислових і торгових підприємств. Загальна його сума законодавчо визначалася за губерніями, у губерніях — за повітами, де вже, згідно з прибутковістю, розподілялася між торговими і промисловими підприємствами.

6. Залежно від характеру використання:

1) загального призначення — податки, які використовуються на загальні цілі, без конкретизації витрат, на які вони витрачаються (фактично це і є податки);

2) цільові податки — податки, зараховані в позабюджетні цільові фонди і призначені для цільового використання.

7. Залежно від періодичності стягування:

1) разові — податки, що сплачуються один раз протягом визначеного часу (найчастіше — податкового періоду) при здійсненні визначених дій (податок із власників транспортних засобів; податок із майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Переважно ций різновид податків має характер зборів;

2) систематичні (регулярні).

8. Залежно від обліку податкового платежу:

1) податки, що фінансуються споживачем (акциз, податок на додану вартість);

2) податки, що вносяться до собівартості (податок із власників транспортних засобів, земельний податок);

3) податки, що фінансуються за рахунок балансового прибутку, тобто прибутку до сплати податку (податок на майно, податок на рекламу);

4) податки, що фінансуються за рахунок чистого прибутку, тобто прибутку після сплати податку (збір за право торгівлі, за використання національної символіки).

До окремої підсистеми належить група загальнодержавних зборів, які диференціюються на:

• збори економічного характеру (збір за використання радіочастотного ресурсу України; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію та ін.

• збори соціального характеру (збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та ін.);

• збори природоресурсного характеру (збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за спеціальне використання об’єктів тваринного світу; збір за спеціальне використання лісових ресурсів та ін.).

Система елементів правового механізму податку складається з обов’язкових і факультативних елементів. Обов’язкові елементи складаються з двох груп.

1. Основні елементи — визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, які формують основне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність будь-якого з основних елементів правового механізму податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу і робить податковий механізм невизначеним.

До основних елементів правового механізму податку і збору належать

а) платник податку чи збору;

б) об’єкт оподаткування;

в) ставка податку чи збору.

2. Додаткові елементи правового механізму податку деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену і повну систему податкового механізму. Слід ураховувати, що додаткові елементи такі ж обов’язкові, як і основні, і не мають факультативного характеру. Цілісний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів, і відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дозволяє законодавчо закріпити окремий податок чи збір (наприклад, неможливо представити податок, якщо незрозуміло, куди він надходить: до якого виду бюджету чи цільового фонду). До додаткових елементів правового механізму податку належать:

а) податкові пільги;

б) предмет, база, одиниця оподаткування;

в) джерело сплати податку;

г) методи, терміни і способи сплати податку;

д) особливості податкового режиму;

е) бюджет чи фонд надходження податку (збору);

ж) особливості податкової звітності.

3. Факультативні елементи є необов’язковими для правового механізму податку і можуть бути закріплені в законодавчих актах, підкреслюючи своєрідність саме цього податкового механізму, але можуть і бути відсутніми. Наприклад, ведення спеціальних кадастрів за майновими податками; бандерольний спосіб сплати при акцизному зборі та ін.

Поиск по сайту: