Суб’єкти соціального партнерства

Основними суб’єктами соціального партнерства є: держава, об’єднання працівників, об’єднання роботодавців.

Заради створення і розвитку в нашій країні ефективної системи соціального партнерства держава має взяти на себе й ефективно ви­конувати такі функції:

ð узгодження між партнерами на національному рівні основних напрямів соціально-економічної політики в цілому, включаючи роз­робку мінімальних соціальних стандартів, основних критеріїв і по­казників соціальної справедливості, заходів захисту суб'єктів со­ціально-трудових відносин;

ð формування й удосконалення механізмів і інститутів, що спри­яють узгодженню інтересів соціальних партнерів на всіх рівнях;

ð створення відповідних органів для вирішення завдань розвит­ку соціального партнерства і регулювання соціально-трудових відносин;

ð сприяння розширенню участі трудящих в управлінні підпри­ємствами, у власності й у прибутках, а також у державних і громад­ських справах;

ð розвиток і стимулювання переговорного характеру процесу врегулювання конфліктів і протиріч, що виникають між сторонами;

ð зменшення кількості й пом'якшення гостроти соціальних кон­фліктів шляхом розвитку і вдосконалення практики застосування примирних і узгоджу вальних процедур;

ð формування реальних відносин соціального партнерства на державних підприємствах;

ð заохочення роботодавців і працівників до розвитку відносин соціального партнерства;

ð сприяння поширенню ідеології і культури соціального парт­нерства.

Держава як гарант конституційних прав громадян, найбільший роботодавець, законодавець, арбітр та активний учасник соціаль­но-трудових відносин має бути ініціатором розвитку системи соці­ального партнерства, а отже, сприяти укріпленню позицій пред­ставницьких органів та роботодавців, і найманих працівників. Тому одним із основних завдань демократичної держави у формуванні громадянського суспільства і зокрема розвитку соціального парт­нерства має бути законодавче та організаційне забезпечення роз­витку представницьких органів найманих працівників, сприяння підвищенню їхньої ролі у становленні й розвитку партнерських відносин.

Другим суб’єктом соціального партнерства є професійні спілки.

Професійна спілка — це добровільна громадська організація громадян, пов'язаних спільними професійними, виробничими інте­ресами за родом їхньої діяльності, яка створюється а метою пред­ставництва і захисту їхніх соціально-трудових прав та інтересів.

15 вересня 1999 р. було прийнято Закон України "Про проф­спілки, їх права та гарантії діяльності", У ст. 19 цього Закону підкреслюється, що "представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах із роботодавцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства". Хоча в цьому абзаці не зазначено, що такі взаємовідносини базують­ся на соціальному партнерстві, її зміст відповідає принципу трипартизму. Згідно з цим законом, іншими нормами законодавства Украї­ни та міжнародними нормами профспілки здійснюють представниц­тво від імені працівників на колективних переговорах, при укладанні угод на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.

реалізація профспілками своїх функцій як сторони соціаль­ного партнерства та суб'єкта соціальної політики має здійснювати­ся за такими основними напрямами.

ð Розширення суспільної бази своєї діяльності за рахунок поширення реального членства трудящих в профспілках з метою створен­ня громадянської основи для забезпечення соціальної безпеки лю­дини, її надійного соціального захисту.

ð Цілеспрямована робота зі створення умов для подолання соціального відчуження людини, подолання у свідомості багатьох працівників стереотипу сприйняття себе як "гвинтика" системи, яке веде до поглиблення відчуження особистості, її соціальної пасив­ності та апатії.

ð Формування в економічно активного населення конкуренто­спроможності в умовах ринку, сучасного соціального менталітету, соціально-психологічної зрілості, готовності до соціальних інно­вацій, подолання утриманських настроїв, ідей зрівняльної справед­ливості тощо.

ð Активізація трудового потенціалу громадян на основі посилен­ня трудової мотивації, подолання деструктивних явищ, що поши­рилися у трудовій сфері в кризовий період.

ð Реалізація функцій захисту прав та інтересів працівників (а також представників інших груп суспільства) у соціально-трудовій сфері.

ð Досягнення соціальної злагоди й миру в суспільстві на основі соціального партнерства з державою та роботодавцями.

ð 3 метою залучення нових членів профспілки мають розробля­ти більш активні стратегії діяльності та надавати трудящим нові види послуг. Це можуть бути додаткові соціальні допомоги, пільгові кредити, послуги в галузі профорієнтації та профнавчання, сприян­ня у працевлаштуванні тощо.

Організації та об'єднання роботодавців є одним з основних су­б'єктів соціального партнерства. Методи створення цих організацій І об'єднань, їх функціонування і співробітництва з профспілками та органами влади є важливою складовою механізму соціально-трудо­вого партнерства. Передумовою створення організацій та об'єднань роботодавців є власне наявність цього прошарку в суспільстві. Тому зрозуміло, що в умовах планової централізованої економіки, засно­ваної переважно на власності бюрократичної держави, потреби у створенні організацій та об'єднань роботодавців не було. Лише з по­чатком докорінної трансформації нашого суспільства, появою різ­них форм господарювання, реформуванням відносин власності, розвитком кооперації та інших форм підприємницької діяльності — виникненням підприємців як соціального прошарку — з'явилася можливість (і виникла потреба) їх цивілізованого об'єднання.

Першою організацією роботодавців нового типу, що виникла в Україні ще за часів СРСР, був Союз підприємців Криму, створений у лютому 1989 р. На початку 90-х рр. на всій території України ство­рюється велика кількість союзів, спілок, асоціацій роботодавців, формування яких здійснювалося за регіональною, галузевою, про­фесійною та іншими ознаками.

Наступним етапом у розвитку організацій роботодавців в Україні стало створення загальнонаціональних об'єднань. У травні 1989 р. на першому з'їзді Спілки об'єднаних кооператорів та підприємців була створена Спілка кооператорів та підприємців України; у січні 1990 р. — Федерація профспілок працівників кооперації та інших форм підприємництва України; у липні 1990 р, були засновані Спілка малих підприємств і Спілка орендарів і підприємців Украї­ни; 15 лютого 1992 р. було створено Український союз промис­ловців та підприємців (УСПП), який у 1996 р. став членом Міжна­родної організації роботодавців, що об'єднує організації 120 країн світу і представляє їхні консолідовані інтереси у Міжнародній ор­ганізації праці.

Важливою подією у консолідації національних роботодавців ста­ло створення 5 листопада 1998 р. за рішенням Установчого з’їзду об’єднань роботодавців Конфедерації роботодавців України. Голов­ними завданнями цієї організації є такі:

ð консолідація дій усіх роботодавців з метою реального впливу на формування та реалізацію ефективної соціально-економічної політики;

ð сприяння розвитку та активна участь у здійсненні соціально­го партнерства;

ð координація дій членів Конфедерації у посиленні їх впливу на проведення політики зайнятості, заробітної плати, соціального страхування, охорони праці тощо;

ð сприяння розвитку вітчизняного виробництва, реформуванню економіки, удосконаленню правового поля підприємництва;

ð надання організаційно-методичної допомоги членам Конфедерації та сприяння роботі об'єднань роботодавців.

Основними завданнями організацій роботодавців у справі оздоровлення соціально-трудових відносин в Україні, поширення соціального партнерства мають стати такі:

ð ідентифікація, формулювання, представництво та захист спільних інтересів і прав роботодавців у відносинах з органами державної влади та об’єднаннями найманих працівників;

ð участь у проведенні переговорів і укладанні дво- та тристо­ронніх угод на всіх рівнях;

ð координація дій у виконанні зобов'язань згідно з укладеними угодами;

ð сприяння вирішенню колективних трудових спорів і запобі­ганню страйків;

ð координація діяльності щодо виконання науково-технічних і соціально-економічних програм різних рівнів;

ð поширення управлінських знань та досвіду, надання робото­давцям різноманітних послуг — інформаційних, консультаційних, навчальних, юридичних, посередницьких у справі врегулювання трудових конфліктів та ін.;

ð відстоювання необхідності довгострокових державних інвес­тицій у людський капітал і державної підтримки розвитку персона­лу на підприємствах;

ð розвиток співробітництва на засадах соціального партнерства з об'єднаннями найманих працівників;

ð налагодження постійних контактів із засобами масової інфор­мації й громадськістю, формування позитивного іміджу роботодав­ця в Україні;

ð розвиток співробітництва з міжнародними організаціями ро­ботодавців, поширення позитивного досвіду соціального партнер­ства і т. ін.

Поиск по сайту: