Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Тема 3. Суть, ознаки та види політики

План:

1. Політичний інтерес як вираження природи політики.

2. Політика та форми суспільної діяльності.

3. Сутнісні ознаки та види політики.

 

1. Політичний інтерес як вираження природи політики.

 

Сутність політики завжди зводиться до вираження й представлення певних інтересів. Інтерес – це об'єктивно зумовле­ний мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети. Політичний інтерес має пряме або опосередковане відношення до влади для досягнення певних цілей: задоволення мате­ріальних потреб, піднесення добробуту, стабілізації суспіль­ства, забезпечення умов для безпеки й свободи особи, реалізації власних владних амбіцій, а також розв'язання со­ціальних проблем, піднесення престижу тощо. Політичний інтерес виявляється як інтерес окремих осіб та соціальних груп передусім у формі всезагального, тобто у формі, яка має примусову силу для всього суспільства. Тим загальним є здебільшого необхідність збереження єдності та цілісності суспільства, становлення людини як вільної, унікальної і не­повторної істоти.

Отже, політика є, по-перше, виявом інтересів окремих осіб, соціальних груп, їх зіткненням і проти­борством; по-друге – способом певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх найвищому началу, більш зна­чущому й обов'язковому. Якщо у примітивних суспільствах політика слугує інструментом реалізації інтересів панування домінуючих груп, то в сучасному цивілізованому суспіль­стві – інструментом узгодження інтересів, підпорядкування їх більш загальному – національному інтересу, а також інтересам міжнародних спільнот і організацій. Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами робить їх суб'єктами політики, а нерозуміння цих інтересів – об'єк­тами політики. Суб'єкти політики – це: - особи та соціуми, - спеціально створені установи й організації.Об'єктами політики є всі явища політичного та суспільно­го життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, пра­вової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.

Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх со­ціальних інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані форми тиску, стають об'єктами політич­ного маніпулювання, жертвами обману й самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає та чи інша ідео­логічна течія. Наприклад, ідея про підтримку низьких цін державою за рахунок дотацій є для більшості в Україні популярною, але вигідна вона тільки монопольним структурам для власного збагачення й шкідлива для суспільної біль­шості, оскільки така підтримка розкручує спіраль інфляції.

 

2. Політика та форми суспільної діяльності.

 

Політика як соціальна сфера співвідноситься з ін­шими формами суспільної діяльності – економікою, правом, мораллю, релігією. Щодо співвідношення політики з економікою, то в колишньому СРСР панувала думка, що економіка важливіша ніж політика, що більше треба займа­тися економікою, ніж політикою. Така думка є трансформацією в масовій свідомості марксистської ідеології «про пер­винність економіки щодо політики». Інша справа, що най­важливішою стає політика в галузі реформування економіки, оскільки без неї неможливо розв'язати інші суспільні про­блеми. Співвідношення між економікою та політикою в історичному вимірі можна виразити таким чином:

1) закони еко­номічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва та споживання, технологічні інновації;

2) політичні інститути залежать від економічного розвитку, особливо у примітивних суспільствах;

3) політика стримує економічний розвиток або корегує його відповідно до со­ціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації;

4) політика, враховуючи закони об'єктивного еко­номічного розвитку, забезпечує спокійний перехід від одного економічного укладу до іншого;

5) політика має вирішальний вплив на економіку в перехідних суспільствах, оскільки мо­же стабілізувати або дестабілізувати фінансову систему, стримати інфляцію або розкрутити інфляційну спіраль, створити нову економічну модель і тим самим дати поштовх для культурної модернізації або допустити стагнацію при еклектичному існуванні елементів старої і нової систем.

Політика і мораль як сукупність цінностей і норм неправового характеру пов'язані між собою. Громадськість нама­гається оцінити політику й політиків категоріями справед­ливості, честі, чесності, виходячи з цих цінностей та норм, які існують в суспільстві. Однак колективна мораль не за­вжди співпадає з універсальними цивілізаційними мораль­ними принципами й тому етична оцінка політичної діяльності може мати спотворений характер щодо цивілізаційних моральних стандартів. Так, на Заході подружня невірність може зашкодити політичній кар'єрі, а у посткомуністичних країнах – звинувачення у корупційній діяльності не часто можуть перешкодити політичному успіху. Крім цього, відсутність жорсткої політичної конкуренції, наявність договірних «нічиїх» між політичними угрупуваннями, відсутність правових механізмів цивілізованого усунення своїх конкурентів з арени не дає змоги громадськості адекватно оцінити моральні якості політиків.Співвідношення міжполітикою і мораллю можна звести до таких принципів:

1) політика завжди аморальна;

2) для досягнення високоморальних цілей (здобуття незалежності, утвердження слави й величі держави, тощо всі засоби (в тому числі й насильницькі) мають моральне виправдання;

3) ніяка мета не може виправдати аморальні засоби (насиль­ство, брехню, підступність).

Останній принцип дедалі більше знаходить підтвердження у політичній практиці сучасного цивілізованого суспільства. При цьому треба сказати, що моральність політиків в її універсальному цивілізаційному зна­ченні залежить також від ситуації, в якій функціонує політика, а саме: - ефективності соціального контролю над владними структурами; - умов політичної конкуренції, - рівня політичної культури політичних еліт і мас.

Стосовно співвідношення політики й права потрібно за­значити, що ефективність правового регулювання залежить від рівнодії інтересів соціальних груп на політичній арені, а також від рівня економічного й культурного розвитку краї­ни. Така рівнодія інтересів є основою для створення права, яке служить всьому суспільству, а не тільки окремим со­ціальним групам, як це має місце в посткомуністичних дер­жавах. Відтак, врівноваження інтересів соціальних груп є умовою вироблення таких правил гри, які не дають змоги одним жити за рахунок праці інших, тобто безжалісно відки­дають паразитичні способи мислення і діяльності. Крім цьо­го, правова система залежить від попередньої правової (а також політичної) культури та економічного розвитку, між­народних відносин. Наприклад, серед сучасних політиків, не­залежно від їхніх ідеологічних орієнтацій, знань чи певних інтересів, мало знайдеться таких, які прямо нехтували б принципами міжнародного права. Отже, право є результатом погодження суспільних інтересів політичних суб'єктів через механізм державної влади з метою досягнення певного стану рівноваги, з одного боку, з іншого – умова розв'язання сус­пільних проблем у межах принципу права, а не принципу сили.

Якщо зіставити релігію та політику, то побачимо, що в історії домінування як церкви над державою, так і держави над церквою мало негативні наслідки. Тому сьогодні вико­ристання церкви в політичних цілях, а також втручання церкви в державні справи є суспільно-небезпечним явищем. Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини та безпеки нації, а церква – умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу.

 

3. Сутнісні ознаки та види політики.

Політика як суспільна діяльність має такі ознаки:

1) мета політики – забезпечити панування одних соці­альних груп над іншими, одних інтересів над іншими або узгодження соціальних інтересів; – створення механізму реа­лізації спільної волі і спільного інтересу;

2) соціальна функція політики – управління соціальними процесами;

3) суб'єкти політики: держава, партії та соціальні групи, особи, які усвідомлюють свої інтереси, спроможні їх вира­зити й захистити на державному рівці;

4) політика передбачає поєднання практичної діяльності, науки та мистецтва. Тому політик повинен не тільки мати досвід політичної діяльності, але й володіти глибокими гу­манітарними знаннями (юридичними, соціологічними, економічними), вміти впливати на людей, вибирати найбільш оптимальні варіанти комунікації з масами;

5) засобами політики є сила, право та мораль. Сила як сукупність матеріальних та організаційних засобів примусу й насильства, домінувала в політиці впродовж всієї історії людства. В сучасних цивілізованих країнах переважають здебільшого право і мораль. Оптимальне поєднання, неза­лежно від історичної ситуації, сили, права і моралі потрібне завжди. Якщо не буде розумного співвідношення цих засобів, політика втрачає свою здатність виразити інтегрований сус­пільний інтерес. Скажімо, якщо сила влади не обмежена правом, – це деспотія, і навпаки, якщо влада не спроможна забезпечити виконання правових норм – це розгул анархії та охлократії. Співвідношення між правом і силою в політиці здебільшого залежить від морального стану суспільства. Низький рівень морального стану суспільства потребує збільшення сили влади, а високий – посиленого правового регулювання.

Політика поділяється на різновиди. Залежно від того до якої галузі людської діяльності вона відноситься, політика може бути: правова, економічна, соціальна та гуманітарна; внутрішня, зовнішня, воєнна, екологічна, геополітика. Подамо також одну з найпоширеніших класифікацій розмежування політики за різними критеріями:

1) за сферами суспільного життя: економічна, соціальна, культурна, національна, військова тощо.

2) за орієнтацією: внутрішня, зовнішня.

3) за масштабами: міжнародна, світова, локальна, регіональна.

4) за носіями й суб’єктами: політика держави, партії, руху, особи.

5) за терміном дії: короткострокова, середньострокова, довгострокова.

Таким чином, політика, як одна з окремих сфер суспільної діяльності, відображається, водночас, на усіх напрямках людського життя. Відомий вислів – якщо ти не цікавишся політикою, то вона зацікавиться тобою – є особливо актуальним в сучасній Україні. Питання політичного інтересу повинне превалювати не лише у політикумі, але й серед соціальних груп, які мають навчитися чітко формулювати свої вимоги, доводити їх до політиків і, найголовніше, – контролювати процес виконання своїх настанов. Надактуальним також є питання відповідності політики та політиків у своїй діяльності нормам права й моралі, дотримання зрозумілих і незмінних правил гри, відмова від соціального популізму, який призводить лише до ще більшого розчарування у суспільстві.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.