Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Рибонуклеїнові кислоти (рнк)



 

Рибонуклеїнові кислоти, (РНК) як і дезоксирибонуклеїнові кислоти (ДНК), є досить важливими компонентами клітин усіх живих організмів. Молекули РНК, що містяться в клітині, відрізняються будовою, функціями, розмірами, складом та локалізацією. Основна маса РНК міститься в цитоплазмі (90 %), решта – в ядрі та інших органелах клітин.

У цитоплазмі клітин міститься РНК кількох видів: рибосомальна (рРНК), транспортна (тРНК), інформаційна (іРНК) або матрична (мРНК). Частина РНК знаходиться в ядрі – ядерна РНК (яРНК). Вміст ядерної РНК становить 4 – 10% загального вмісту РНК клітини. В ядрі, як правило, синтезуються високомолекулярні попередники – преРНК, інформаційної, транспортної і рибосомальної РНК. Особливу фракцію складає так звана гетерогенна ядерна РНК (гяРНК), вміст якої 2 – 10%. Вона відзначається досить високою молекулярною масою і ДНК-подібним нуклеотидним складом; гяРНК є основним попередником цитоплазматичної РНК.

Крім цих видів РНК з інфікованих вірусами клітин виділено вірусні РНК. Ці РНК зберігають і передають наступним поколінням закодовану в них генетичну інформацію. Геномні РНК мають найбільшу молекулярну масу, яка досягає кількох мільйонів. До складу молекул входять десятки тисяч нуклеотидів.

Для РНК, як і для ДНК, характерні кілька рівнів структур.

Первинна структура. Основою хімічної будови РНК є полінуклеотиди різної довжини. Послідовність чергування залишків відповідних мононуклеотидів в ланцюгах становить первинну структуру РНК.

Дослідження первинної структури різних видів РНК свідчить про те, що для них характерна переважно така сама закономірність у співвідношеннях нуклеотидів, як і для ДНК. Слід зазначити, що до складу РНК з азотистих основ замість тиміну входить урацил, проте в РНК сума пуринових основ не завжди відповідає сумі піримідинових. Їх співвідношення в РНК змінюється в широких межах. Для РНК, порівняно з ДНК, менш виражена і видова специфічність.

Нині вивчено первинну структуру більш як п'ятидесяти тРНК. Назва цих тРНК походить від амінокислот, які вони переносять до місця біосинтезу білка. Успішно ведуться дослідження з вивчення первинної структури інших видів РНК. Так, вивчена первинна структура різних видів низькомолекулярних рибосомальних РНК. Повністю з'ясовано первинну структуру РНК бактеріофага MS2 (бактеріофаг MS2 є мікровірусом, що паразитує на кишечній паличці), яка складається із 3569 нуклеотидних залишків. Проводяться роботи з вивчення нуклеотидної послідовності високомолекулярних рибосомальних і вірусних РНК. Зараз уже встановлена первинна структура значних фрагментів РНК фагів R17 і 16S-рРНК.

Вторинна структура. РНК, на відміну від ДНК, побудована з одного полінуклеотидного ланцюга, для якого властива своєрідна спіралізація. Полінуклеотидний ланцюг РНК закручується сам на себе, утворюючи водневі зв'язки між азотистими основами аденін – урацил і гуанін – цитозин.

Особливістю вторинної структури РНК є те, що полінуклеотидний ланцюг спіралізований не повністю. Крім того, на відміну від ДНК, спіралізація окремих ділянок полінуклеотидного ланцюга РНК менш досконала. У РНК немає повної відповідності в чергуванні комплементарних основ, що призводить до утворення виступів в окремих нуклеотидів на поверхні спіралі полінуклеотидного ланцюга.

Кількість і величина спіралізованих ділянок у межах одного ланцюга для різних РНК неоднакові. Низький ступінь спіралізації властивий для мРНК, що, очевидно, пов'язано з їх функцією в процесі біосинтезу білка. Наявність значної кількості спіралізованих ділянок ускладнювало б виконання ними функцій матриці під час синтезу поліпептидного ланцюга на рибосомах. Разом з цим на початку полінуклеотидних ланцюгів окремих мРНК виявлені значні спіралізовані ділянки. Можливо, що складна просторова конформація 5'-кінця мРНК необхідна для розпізнавання її факторами ініціації на етапі трансляції генетичної інформації.

Вищий ступінь спіралізації (понад 50%) властивий для транспортних і рибосомальних РНК.

Крім указаних загальних закономірностей кожен вид РНК характеризується особливостями структури, певними властивостями та функціями.

Інформаційні, або матричні, РНК. Це досить важливий вид РНК клітини. Вміст її становить 2 – 6% загальної кількості РНК. Уперше наявність у клітині іРНК передбачили А.М. Білозерський та О.С. Спірін у 1956 p. на основі досліджень AT і ГЦ типу нуклеїнових кислот. Дослідженнями було встановлено позитивну кореляцію між нуклеотидним складом ДНК і певного виду РНК. На основі цих даних зроблено висновок про те, що в передачі спадкової інформації від ДНК до білка бере участь один з видів РНК, який корелює з нею за нуклеотидним складом. Експериментально іРНК було виявлено в 1961 p. С. Спігелменом і Ф. Кріком. Враховуючи те, що дана РНК бере участь у забезпеченні матричного синтезу білка і передачі генетичної інформації, вона дістала назву матричної або інформаційної (мРНК, або іРНК). Синтезується іРНК на ДНК (процес транскрипції). У прокаріот синтезована іРНК може зразу без будь-яких змін використовуватися у вигляді матриці, а в еукаріот в процесі транскрипції утворюється високомолекулярна проРНК, яка піддається процесінгу, внаслідок чого утворюється зріла молекула іРНК. У клітині іРНК представлена молекулами, що відрізняються за величинами молекулярної маси та нуклеотидним складом, тобто первинною структурою, оскільки кожний білок, що синтезується під час трансляції, використовує для відтворення первинної структури свою матрицю. Генетична інформація закодована на структурі іРНК у цистронах або структурних генах. іРНК, що кодує один білок, називається моноцистронною, якщо кілька білків – поліцистронною. В цьому випадку між цистронами знаходяться спейсери – ділянки, що не кодують синтез білків. Для прокаріот характерна поліцистронна, а для еукаріот моноцистронна іРНК.

Основою хімічної будови іРНК є полінуклеотиди різної довжини. Послідовність чергування нуклеотидів у ланцюгах є первинною структурою іРНК.

Загальна будова іРНК прокаріот і еукаріот однакова, хоча існують певні особливості.

У клітинах еукаріот іРНК знаходиться в комплексі з білками, які стабілізують її структуру. Матричні рибонуклеопротеїдні комплекси, що утворюються при цьому, називаються інформосомами. Особливістю іРНК еукаріот є наявність в її складі структур, які не кодуються відповідними генами ДНК, а добудовуються в процесі посттранскрипційної модифікації первинних транскриптів, які піддаються процесингу.

Так, на 5'-кінці іРНК еукаріот знаходиться ділянка, що дістала назву кеп (від англ. сap – шапочка), в складі якої міститься мінорний нуклеозидтрифосфат-7-метилгуанозин. За кепом знаходиться ділянка з метильованими нуклеозидмонофосфатами. Для різних видів іРНК кількісний вміст та якісний склад їх різні. Вважають, що наявність кепу на 5'-кінці іРНК захищає її від дії ферментів нуклеаз.

Далі розміщується 5'-нетранслююча послідовність (5'-НТП) нуклеотидів, багата АГ-парами. Вважають, що ця ділянка забезпечує сполучення іРНК з рибосомою. Ділянка рРНК, з якою контактує іРНК, багата УЦ-парами, тобто ділянки комплементарні одна одній. На 3'-кінці іРНК прокаріот також міститься нетранслююча послідовність, однак довжина їх значно менша, ніж в іРНК еукаріот, і становить 10 – 30 нуклеотидів. 5'-Кінцевий нуклеотид, як правило, містить азотисту основу пуринового ряду аденозин- чи гуанозинтрифосфат (5' ФФФГ...3'). У складі 5'-НТП усіх іРНК прокаріот виявлена особлива послідовність з 3 – 9 нуклеотидів (послідовність Шайна-Дальгарно), яка комплементарна 3'-кінцю 16S рРНК і полегшує ініціацію трансляції іРНК.

Після нетранслюючої зони на структурі іРНК міститься ініціюючий кодон АУГ, а в деяких іРНК ГУГ. Вони пізнаються як ініціюючі лише тоді, коли знаходяться на місці, з якого починається синтез поліпептиду. Якщо кодони розміщені всередині структурних генів, то вони читаються як метіонін (АУГ) і валін (ГУГ). Далі розміщуються цистрони або структурні гени, в яких у вигляді триплетів закодовані певні амінокислоти. Завершується цистрон термінаторними кодоном УАА, УАГ або УГА. У випадку поліцистронної іРНК термінаторні кодони розміщуються в кінці кожного цистрону.

Після цистронів на 3'-кінці іРНК еукаріот міститься нетранслююча послідовність (3'-НТП), до складу якої входить від 100 до 1000 мононуклеотидів. 3'-НТП прокаріот значно коротша, функції її вивчені недостатньо.

Закінчується 3'-кінець іРНК еукаріот поліаденіловою послідовністю, яка містить 150 –200 залишків поліаденілової кислоти. Вона приєднується до 3'-кінця іРНК в ядрі після закінчення транскрипції за участю ферменту поліаденілатполімерази.

Вважають, що біологічна функція поліаденілової послідовності – стабілізація молекули іРНК та продовження часу її функціонування. За один цикл проходження іРНК крізь рибосому відщеплюється один залишок аденозинмонофосфату від поліаденілової послідовності. Втрата поліаденілової послідовності призводить до руйнування іРНК.

Вторинна структура іРНК представлена у вигляді кількох двоспіральних шпильок, які утворюються в межах одного полінуклеотидного ланцюга внаслідок комплементарного спарювання А–У і Г–Ц пар. Шпильки зв'язані між собою короткими одноланцюговими ділянками. Вважають, що шпильки на структурі іРНК відіграють певну роль у забезпеченні процесів ініціації і термінації. При зв'язуванні з рибосомою вся просторова структура іРНК не порушується, а відбувається лише деспіралізація ділянок у місцях безпосереднього контакту іРНК з рибосомою.

Третинна структура іРНК вивчена недостатньо. Припускають, що молекули іРНК можуть змінювати третинну структуру залежно від умов зовнішнього середовища, температури, іонної сили, розчину, рН тощо.

Транспортні РНК (тРНК). Це один з видів рибонуклеїнових кислот клітини, який відіграє важливу роль у забезпеченні перенесення активних форм амінокислот – аміноациладенілатів до рибосомального апарату, де вони використовуються при білковому синтезі. тРНК становлять 10 – 15% всієї РНК клітини. Вони локалізовані переважно в гіалоплазмі клітини, ядерному соку і в безструктурній частині мітохондрій хлоропластів.

Характерною ознакою тРНК є невелика молекулярна маса – 20 – 35 тис. При вивченні первинної структури тРНК встановлено, що вони побудовані переважно з 70 – 90 нуклеотидних залишків і мають певні спільні ознаки. Так, на 5'-кінці полінуклеотидного ланцюга здебільшого знаходиться залишок гуанозинмонофосфорної (ГМФ), а на 3'-кінці – фрагмент, який складається з двох залишків цитидинмонофосфорної кислоти і одного залишку аденозинмонофосфорної кислоти (ЦМФ, ЦМФ, АМФ). Між ними в полінуклеотидному ланцюгу в точно визначеній послідовності розміщені всі інші пуринові і піримідинові нуклеотидні залишки. Серед них близько 8 – 10% нуклеотидів, які містять мінорні основи: псевдоуридин, різні метильовані похідні аденіну, гуаніну, цитозину тощо.

Найпоширенішими мінорними основами в нуклеотидах тРНК є псевдо- і дигідроуридин. Вважають, що мінорні основи підвищують стійкість тРНК проти гідролізу під час дії на них рибонуклеаз. Крім того, деякі мінорні основи беруть участь у кодуванні амінокислот, розпізнаванні ферментом аміноацил-тРНК-синтетазою тієї тРНК, яка взаємодіє з певною амінокислотою під час її активування.

Уперше первинну структуру тРНК розшифрував Р. Холлі із співробітниками у 1965 p. Це була тРНК, яка здійснює перенесення амінокислоти аланіну, тобто аланінова тРНК (тРНКала). Значний внесок у вивченні первинної структури тРНК зробили академік О.О. Баєв і його співробітники. Вони повністю розшифрували первинну структуру тирозинової РНК (тРНКтир).

Для тРНК характерними є і вищі рівні структури (вторинна, третинна), що забезпечуються спіралізацією в межах одного полінуклеотидного ланцюга, що при цьому закручується „на себе”, утворюючи складну просторову структуру тРНК.

Вторинна структура тРНК однотипна для всіх їх видів і представлена у вигляді листка конюшини (рис. 5), що містить п'ять спіралізованих ділянок, чотири з яких закінчуються петлеподібними структурами.

Вони не містять спарених нуклеотидів, а п'ята закінчується додатковою петлею, функції якої не з'ясовані. В центрі молекули знаходиться неспіралізована ділянка; 3'- та 5'-кінці молекули, сполучені за рахунок комплементарних пар основ і утворюють акцепторне стебло.

Акцепторне стебло – найдовша спіралізована структура в молекулі тРНК, що містить сім спарених основ. Завершується ця ділянка неспареною послідовністю нуклеотидів ЦЦА, розміщеною на 3'-кінці молекули. До 3'-ОН групи кінцевого залишку аденіну приєднується відповідна амінокислота, яка переноситься від аміноациладенілатів на етапі рекогніції.

 

 

Рис. 5. Вторинна структура тРНК

 

Утворені при цьому аміноацил-тРНК використовуються у вигляді адапторів, забезпечуючи переведення послідовності нуклеотидів іРНК на амінокислотну послідовність білкової молекули, тобто забезпечують один з етапів трансляції. На протилежному кінці молекули тРНК міститься антикодонова ділянка, що містить п'ять спарених і сім неспарених нуклеотидів, які утворюють антикодонову петлю. У центральній ділянці антикодонової петлі міститься антикодон – триплет, комплементарний кодону іРНК, що кодує відповідну амінокислоту. Так, кодону на іРНК 5'-ГЦЦ-3' відповідає антикодон 3'-ЦГГ-5'. У процесі трансляції кодон іРНК сполучається з антикодоном тРНК водневими зв'язками (кодон-антикодонова взаємодія). Антикодон тРНК є точною копією кодогену ланцюга ДНК, в якому тимін замінено на урацил.

Серед інших петлеподібних структур тРНК найважливіше значення мають:

а) псевдоуридилова петля. Складається вона з семи мононуклеотидних ланок, серед яких завжди зустрічається послідовність 5'-ТyЦГ-3¢, що містить псевдоуридин, який зв'язується водневим зв'язком з мінорною основою РНК – тиміном. Вважають, що дана петля забезпечує взаємодію тРНК з рибосомою (50S-субодиницею);

б) дигідроуридилова петля (D-петля) містить кілька мононуклеотидів, в складі яких знаходиться мінорна азотиста основа дигідроуридин. Дигідроуридилова петля забезпечує взаємодію тРНК з специфічним ферментом (аміноацилсинтетазою);

в) додаткова петля, функції якої мало вивчені.

Третинна структура тРНК досить компактна (рис. 6). Утворюється вона внаслідок наближення окремих ділянок вторинної структури. L-Подібна структура, що утворюється при цьому, дістала назву ліктьового згину (рис. 7). В утвореній структурі антикодонова петля розміщується на одному кінці молекули, а акцепторна – на іншому. При цьому за рахунок акцепторної ділянки утворюється одна подвійна спіраль, а за рахунок спареної ділянки антикодонової петлі – друга. Спіралізовані ділянки розміщуються одна відносно одної під кутом 92°. D-Петля і ТyЦГ-петля взаємодіють одна з одною, утворюючи кут ліктьового згину.

 

 

Рис. 6. Третинна структура тРНК Рис. 7. „Ліктьовий згин”

 

Структура тРНК стабілізується водневими зв'язками та стекінг-взаємодією. Певну роль у стабілізації вищих рівнів структури відіграють іони Мn2+ і Mg2+. Вважають, що третинна структура спільна для всіх тРНК. Незначні відмінності в будові різних тРНК забезпечує специфічне пізнавання їх ферментом аміноацил-тРНК-синтетазою і сполучення з відповідними амінокислотами.

Рибосомальні РНК (рРНК). Рибосомальні РНК є досить важливою групою рибонуклеїнових кислот клітин про- і еукаріот. Вони є структурною основою рибосом – клітинних органел, на яких відбувається досить важливий етап синтезу білка – трансляція. Крім цитоплазматичних рибосом, рРНК забезпечує структуру та функціональну активність рибосом таких важливих органел клітин, як мітохондрії та хлоропласти, що містять автономний апарат синтезу білка.

У складі рибосом рРНК знаходиться в комплексі з білками (рибонуклеопротеїдні комплекси). Молекули рРНК мають, як правило, Y-подібну форму й утворюють каркас, до якого прикріпляються білки, внаслідок чого утворюється щільна компактна структура, яка формує великі та малі субодиниці рибосом. Залежно від набору білків та рРНК великі і малі субодиниці рибосом мають різні константи седиментації: 30S, 50S, 40S, 60S та ін. 30S- і 505-субодиниці формують 70S-рибосому прокаріот, а 40S і 60S відповідно 80S-рибосому еукаріот. Молекулярна маса рРНК різна, в зв'язку з чим розрізняють низько- та високомолекулярні рРНК. Так, з субодиниць рибосоми бактерії Е. соlі виділено рРНК з константами седиментації 23S і 16S з молекулярною масою 1,1 • 106 та 0,56 • 106, що містять відповідно 3200 та 1600 нуклеотидних пар. Крім того, в складі субодиниць виявлено також низькомолекулярну рРНК (5S РНК) з молекулярною масою 4 • 104, кількість нуклеотидних пар в якій становить 120.

Подібний набір рРНК характерний і для субодиниць рибосом, виділених з клітин печінки: 23S, 18S, 5S та 5,8S-PHK, з молекулярною масою відповідно 1,6 • 106; 0,65 • 106; 4 • 104; 5 • 104. Характерним є те, що 28S-рРНК за величиною молекулярної маси варіює в різних видів тварин залежно від рівня еволюції: від 1,5 млн в морських безхребетних до 2 млн у ссавців. Для нуклеотидного складу рРНК характерними є наявність великої кількості пуринових блоків, що містять гуанілові мононуклеотиди та майже повна відсутність модифікованих азотистих основ мононуклеотидів.

Кожний вид рРНК має характерну, властиву для нього первинну структуру, яка відрізняється кількісним вмістом, якісним складом та порядком розміщення мононуклеотидних ланок у полінуклеотидному ланцюгу.

Вторинна структура рРНК утворюється за рахунок спіралізації молекули в межах одного полінуклеотидного ланцюга, внаслідок чого відбувається формування коротких двоспіральних структур – шпильок. У вигляді шпильок організовано близько 2/3 поверхні молекули рРНК, решта представлена одноланцюговими „аморфними” ділянками, з якими зв'язуються білки рибосом.

Подібну будову мають також рРНК мітохондрій тваринних клітин та хлоропластів рослинних клітин, однак вони мають специфічний нуклеотидний склад та відрізняються деталями просторової структури. Для їх молекул характерним є нижчий ступінь спіралізації. Особливістю рРНК мітохондрій і хлоропластів є також незначний вміст в їхньому складі низькомолекулярних РНК. Так, у мітохондріях відсутні 5S- і 5,8S-РНК, а в хлоропластах відсутня 5,8S-PHK.

Вірусні РНК. Вірусні РНК є складовою частиною РНК-вмісних вірусів і фагів. На відміну від більшості клітин про- та еукаріот геном вірусів, як правило, організований за участю одного виду нуклеїнових кислот. У зв'язку з цим розрізняють. ДНК- та РНК-вмісні віруси. На відміну від канонічних форм біополімерів клітини (дволанцюгова ДНК і одноланцюгова РНК), будова, властивості та просторова орієнтація компонентів вірусного геному можуть бути найрізноманітнішими. Молекули вірусних РНК відрізняються між собою молекулярною масою – від сотень тисяч до десятків мільйонів, якісним складом, кількісним вмістом та чергуванням мононуклеотидних ланок у полінуклеотидному ланцюгу (первинною структурою), способом укладання молекули в просторі та здатністю до передачі генетичної інформації. Високомолекулярні вірусні РНК зі значеннями молекулярної маси наближаються до значень молекулярної маси, характерних для ДНК.

Первинна структура вірусних РНК досить різноманітна і значною мірою визначає як просторове укладання полінуклеотилного ланцюга, так і до певної міри характер патогенної дії.

Просторову структуру вірусних РНК можна представити одноланцюговими лінійними формами, які закручуються самі на себе (віруси поліомієліту і корі), одноланцюговими кільцевими формами (бунья-віруси), дволанцюговими молекулами (рота-віруси гастроентеритів) тощо. Майже 80% вірусів людини і тварин належать до так званих РНК-геномних вірусів, у яких генетична інформація закодована в чергуванні мононуклеотидних ланок на структурі РНК, тобто вірусна РНК виконує роль носія генетичної інформації. Однак не всі молекули вірусних РНК забезпечують передачу закодованої в них генетичної інформації і в процесі трансляції можуть виконувати роль матриці при синтезі білка. Це стосується вірусів з негативним геномом, у яких роль матриці виконує не сама вірусна РНК, а її реплікативна копія (реплікативна форма), що утворюється при дії ферменту транскриптази. Реплікативні форми вірусної РНК існують у вигляді дволанцюгових РНК (РНК-фрагментів). Прикладом може бути велика кількість вірусів, що викликають інфекційні захворювання людини і тварин.

Особливу групу реплікативних форм складають вірусні РНК, що входять до складу геному неопластичних вірусів, які спричиняють розвиток таких захворювань, як лейкемія, рак, саркома. Це так звані ретро-віруси, які передають генетичну інформацію за рахунок утворення РНК ДНК реплікативних форм, ланцюг ДНК яких реплікується з утворенням дволанцюгової ДНК, що несе інформацію, одержану від вірусних РНК, і далі інтегрується в геном інфікованих клітин, що разом з іншими факторами може викликати розвиток неопластичних процесів.

Для вірусних РНК характерними є вищі рівні структури, які забезпечують компактне укладання їхніх молекул. Про існування вищих рівнів структури вірусних РНК свідчить той факт, що якби молекули високомолекулярних вірусних РНК існували в лінійній формі, то довжина б їх була значно більшою, ніж довжина клітин, в яких вони виявляють патогенну дію. Встановлено, що залежно від умов середовища (значення рН, іонної сили, температури) вірусні РНК можуть знаходитись у вигляді компактної палички, пухкого клубка чи розгорнутої нитки.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.