Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Вплив християнства на культуру Київської Русі

 

Літописні хроніки свідчать, що Аскольд і Дір були християнами. Щоправда, попри їх понад двадцятирічне княжіння у Києві (862-885 pp.), особливого поширення християнство не дістало. За княжіння Ігоря (913 – 945 pp.) та Ольги (до 969 р.) християнство поширюється серед заможних верств.

Та тільки у Х ст. (988 р.) Володимир Великий запровадив християнство як державну релігію.

Володимир хрестився сам (в Корсуні, у Криму), хрестив своїх бояр і під страхом покарання примусив хреститися всіх киян і все населення країни.

Процес християнізації на Русі розтягнувся на віки. Церковним проповідникам довелося тривалий час пристосовувати свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став ототожнюватися з Іллею-пророком, Ярило – зі святим Георгієм, давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і Хрещення, дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) — до Воскресіння Ісуса Христа і т. д. Проти язичницького свята Івана Купала церква боролася багато сторіч, але так і не змогла його подолати.

Почався якісно новий рівень розвитку архітектури, пов'язаний з переходом від дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва. Найбільше поширення на Русі отримало хрестово-купольне планування соборів. Та візантійські зразки зазнали переробки. Древньоруські майстри удосконалили візантійський тип кладки. У результаті стіни були смугастими. Пізніше київську кладку запозичила і Візантія.

В період князювання Володимира Великого на центральній площі древнього Києва звели церкву Успіння Богородиці. Церква була прозвана Десятинною тому, що Володимир спеціальною грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків. Доля церкви склалася трагічно: в 1240, коли до Києва увірвалися орди Батия, вона стала останнім рубежем оборони і була вщент зруйнована. У наші дні розчищений і зберігається її підмурівок.

Християнство продовжувало охоплювати всі сфери життя людей. Вже у часи князювання Ярослава Мудрого у суспільстві розповсюджуються ідеали любові до ближнього, упокорювання і всепрощення, які орієнтували людину на послух. Церква, проповідниця єдиного Бога, підлегла владі великого князя, служила зміцненню становища монарха.

Велика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з яких був Києво-Печерський (1051р.). Чернецтво втілювало ідеї зречення від мирської суєти, спокутування гріхів, служіння Богу.

Головною спорудою монастиря була Успенська церква. З неї почалося поширення однокупольних храмів. Церква була зруйнована в 1941, а сьогодні вона відновлена. Трохи пізніше в тому ж монастирі була побудована вражаюча своєю красою і пропорційністю Троїцька надбрамна церква.

Пам'яткою фортифікаційного мистецтва Київської Русі, що збереглася до нашого часу, є Золоті ворота. За літописними даними, будівництво Золотих воріт відбулось у 1037 р. за часів правління Ярослава Мудрого. Золоті ворота були парадним в'їздом до Києва. Через них в'їздили князі, іноземні посли, поважні гості. Їх називали спочатку Великими, а коли прямо над брамою збудували церкву Благовіщення, їх стали називати Золотими, мабуть, через позолоту куполів церкви. Висота проїзду досягала 12 м, а ширина – 6,4 м. Після нашестя Батия згадки про Золоті ворота зникають зі сторінок літописів аж до кінця ХV ст. З ХVІ до середини ХVIII ст. ці ворота залишались головним в'їздом до Києва. 1648 р. кияни урочисто зустрічали біля Золотих воріт Богдана Хмельницького.

Втіленням головних архітектурних досягнень Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі.

За назвою Софійський собор у Києві повторює константинопольський, але являє собою абсолютно оригінальну, самостійну архітектурну споруду. У своєму первинному вигляді собор являв собою п'ятинефну хрестокупольну будівлю з тринадцятьма куполами (символ Христа і дванадцяти апостолів). Багатоглав'я, оригінальна кладка, шоломоподібна форма куполів – ось те нове, що давньоруські майстри привнесли у візантійську школу, спираючись на традиції дерев'яної архітектури.

На межі XI – XII ст.. недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михаїлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий. Михайлівський собор, який пережив всі пожежі і війни попередніх епох, зруйнували за часів радянської влади в 30-і рр. В ХХ ст. Україна відновила свою святиню.

Провідні жанри образотворчого мистецтва Київської Русі складалися на основі візантійських шкіл: мозаїка, фреска, іконопис, книжкова мініатюра. Та перенесене на руський ґрунт канонічне мистецтво Візантії зіткнулося з поганським світосприйманням східних слов'ян, із їхнім радісним культом природи.

У прямому зв'язку з введенням християнства перебуває виникнення і розвиток національної традиції іконописного мистецтва. Ікони писалися на дошках. Дошку вкривали особливим ґрунтом, потім наносили малюнок, по якому писали фарбами, розтертими на яєчному жовтку. Теми, композиції, колірна гама зображень на іконах підкорялися суворим правилам – канону. Найдавніші з ікон, які збереглися до сьогодні, датуються приблизно часом князювання Володимира Мономаха. Привезена з Візантії ікона «Володимирська Богоматір» послужила основою цілого ряду ікон, які отримали назву «Замилування».

Вже в XI ст. сувора аскетична манера візантійського іконопису перетворилась під пензлем руських художників у портрети, близькі до натури, хоча руські ікони і несли в собі всі риси умовного іконописного образу.

У цей час прославився печерський чернець-маляр Алімпій, про якого сучасники говорили, що він «иконы писать хитр бе зело». Про Алімпія розповідали, що іконописання було головним засобом його існування. Але зароблене він витрачав дуже своєрідно: на одну частину купував усе, що було необхідне для його ремесла, другу віддавав біднякам, а третю жертвував у Печерський монастир.

Поряд з іконописом розвивався фресковий живопис, мозаїка. Фрески Софійського собору в Києві демонструють схильність майстрів до простоти. Зображенням апостолів, святих загубили свою візантійську суворість, образи стали більш м'якими, округлими. Шедевром мозаїчного зображення стала Богородиця «Марія Оранта» грецьких майстрів.

Пізніше укладалася новгородська школа живопису. Її характерними рисами стали реальність зображення, доступність. Від XII ст. до нас дійшли чудові твори новгородських живописців: ікона «Ангел Златые власы», де при усій візантійській умовності в образі Ангела відчувається людська душа. Або ікона «Спас Нерукотворний» (XII ст.), на якій Христос із своїм виразним зламом брів постає грізним, всерозуміючим суддею людського роду. На іконі «Успіння Богородиці» в обличчях апостолів відбита уся скорбота втрати. І таких шедеврів Новгородська земля дала чимало.

На початку XIII ст. прославилася ярославська школа іконопису. У монастирях і церквах Ярославля було написано чимало чудових іконописних творів. Особливо відома серед них так звана «Ярославская Оранта». Її прообразом стало мозаїчне зображення Богородиці в Софійському соборі в Києві. Ярославські ж умільці створили образ матері-заступниці, що несе людям допомогу і співчуття.

Введення християнства прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках IX ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків Кирила і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок XI століття на Русі використовувалися дві системи письма – кирилиця і глаголиця.

До особливостей писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літературної мови: церковнослав'янської та давньоруської.

Від усної народної творчості древньої Русі у фольклорі українського народу збереглися найяскравіші зразки обрядової поезії – колядки і щедрівки.

Вершиною усної народної творчості став героїчний билинний епос, що склався до Х ст. і розвивався в XI—XIII ст. Головною темою билин київського циклу стала боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності і величі Русі. Народними героями стали Микула Селянинович, богатир Микита Кожум'яка, Ілля Муромець, ростовець Альоша, рязанець Добриня, галичанин Дунай, новгородець Садко.

З утвердженням християнства велику роль починає відігравати література перекладна.З Константинополя в Київ після введення християнства стали надходити церковні і світські твори грецькою та іншими мовами. Одним з перших був переклад Євангеліє, виконаний у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Осторомира – Остромирове Євангеліє.

Згодом на Русі з'явилися оригінальні твори. Мабуть, першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. «Повість временних літ» є літописним зведенням. Вона була створена на початку XII ст. ченцем Нестором. «Повість» присвячена заснуванню Києва, походу Олега на Константинополь і його смерті, помсті княгині Ольги древлянам, хрещенню Русі Володимиром. Головною темою руського літописання стала сама Руська земля, її єдність і могутність.

Першим зразком давньоруської публіцистики стало «Слово про закон і благодать» ченця Ілларіона, якого князь Ярослав Мудрий поставив в 1051 р. митрополитом. До нього всі київські митрополити були греками і присилалися з Візантії. У цьому творі Ілларіон розвинув три основні теми: про духовну перевагу Нового Заповіту (євангельської «благодаті») над Старим Заповітом (біблійним «законом»); про світове значення хрещення Русі; високу місію князів Володимира і Ярослава і про велич Руської землі, яка зайняла рівноправне становище серед християнських народів. Ілларіон провів думку, що князь Володимир рівний за своїми діяннями Константину.

В особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання.Перу князя Володимира Мономаха належить «Повчання», адресоване дітям. Головна його ідея – турбота про долю русичем, про долю Русі, яку розривали князівські усобиці, заклик до єдності.

Популярним жанром були житіясвятих. Першими були прославлені убієнні в 1015 р. сини Володимира Святославина – Борис і Гліб. Загинули вони за наказом їх брата Святополка Окаянного. Пізніше на Русі стали складатися і житія ченців-подвижників.

З впровадженням християнства на Русі тісно було пов’язанепоширення освіченості.Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи здійснювався примусово, оскільки справа була нова і добровольців було мало. Князь Ярослав Володимирович, вважаючи освіченість важливою умовою успішної діяльності, вводить обов'язкове навчання для молодих з князівських і боярських родів. Нові школи відкривалися багатьох містах Русі.

Школи були двох видів: монастирські, що готували церковнослужителів та школи вищого типу, для «дітей кращих людей». Поширеним було індивідуальне навчання.

Князі, бояри, дружинники володіли іноземними і древніми мовами. Освіченістю, любов'ю до книг славився князь Ярослав Мудрий. Галицький князь Ярослав Осмомисл отримав своє прізвисько за те, що знав вісім іноземних мов; п'ять іноземних мов знав Володимир Мономах.

Поширення писемності супроводжувалося створенням бібліотек. Перші бібліотеки створювалися при церквах і монастирях. Найбільша (її заснував Ярослав Мудрий) знаходилася у Софійському соборі. Тут же було організовано переписування книг у скрипторіях. Переписана від руки, зроблена з пергаменту, багато оформлена книга коштувала дуже дорого – приблизно стільки ж, скільки невеликий маєток або міський будинок.

Поява мистецтва книжкової мініатюри збігається з появою найдавніших писемних пам'яток. Рукопис з кольоровими ілюстраціями називався «лицьовий».

Активно розвивалося декоративно-прикладне мистецтво. Особливо вражають високою естетикою і технікою виконання ювелірні вироби. Були відомі і застосовувалися чорніння срібла, лиття з дорогоцінних металів, карбування, інкрустація, техніка скані (зерні). Вершина ювелірного мистецтва — техніка перегородчатої емалі. Прийшла вона з Візантії, але незабаром київські майстри перевершили вчителів.

З прийняттям християнства одноголосий спів став частиною богослужіння, православний канон не допускав інструментальної музики. Склалося дві системи нотних записів – самобутня і візантійська.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.