Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Географічне розташування Африки



Африканайжаркіший материк, який одночасно лежить в 4 півкулях – північній, південній, західній і східній. Крайні точки материка: крайня північна точка – мис Рас-Енґела сягає широти 37о20' пн.ш., крайня південна – мис Аґульяс (Голковий – 34о52' пд..ш), крайня західна точка – мис Альмаді (17о32' зх.д), крайня східна – мис Рас-Гафун (51о23' сх..д).

Африка – другий за розмірами (30,32 млн. км2) материк Землі. Своєрідність природи материка залежить в першу чергу від його географічного положення в обох півкулях. При цьому північна й південна крайні точки материка знаходяться приблизно на однаковій відстані від екватора. В результаті кліматичні пояси й природні зони в Африці повторюються двічі – майже „дзеркально” по обидві сторони екватора. Африка відзначається також малою порізаністю берегової лінії, загальним підняттям й переважанням вирівняного рівнинно-плоскогірного рельєфу. Все це грає роль у формуванні ландшафтно-кліматичних умов материка.

Континент з усіх боків омивається водами Атлантичного й Індійського океанів, а також Середземного й Червоного морів. Вони мають значний вплив на природу Африки. Так, в тропічних широтах західне – Атлантичне – узбережжя материка омивається холодними течіями, а на сході – теплими мусонними течіями Індійського океану. Як наслідок в першому випадку формується пустеля Наміб, а в другому вологе узбережжя.

В північній частині материк широкий й тісно пов’язаний з Євразією. На півночі й північному сході Африки характерні загальні риси природи, які нагадують Євразію: Атлаські гори – частина Альпійсько-Гімалайського поясу, однотипні ландшафтно-кліматичні умови характерні для всього Євро-Азіатсько-Африканського Середземномор’я і т.п.

В південній півкулі Африка звужується більше ніж вдвічі. Тут Африка віддалена від інших материків на значні відстані. Але Африка зберегла багато спільних рис в геологічній будові, рельєфі, складі рослинності з Південною Америкою, Австралією, Антарктидою (до її зледеніння) й навіть з Індією. Африка разом з переліченими материками в геологічному минулому входила до складу єдиного материка – Гондвана. Доказом цього є берегові лінії Південної Америки й Африки, які майже ідеально доповнюють одне іншого.

Загальні відомості. Загальна кількість країн, розташованих в Африці, — 53 (площею 30 251 тис. км2, з населенням 812 млн осіб). Найбільша за площею країна — Судан (2,5 млн км2), найбільша за кількістю населення країна — Нігерія (130 млн осіб), найменша за площею та кількістю населення країна — Сейшельські Острови (455 км2; 80 тис. осіб). Країни Африки належать до типу країн, що розвиваються. Практично всі вони в минулому були європейськими колоніями і постачали рабів, золото, діаманти, іншу мінеральну сировину, слонову кістку. На початку XX ст. почався визвольний рух.

 

До Другої світової війни на політичній карті Африки було тільки 4 незалежні держави — Ефіопія, Ліберія, Єгипет та номінально Південно-Африканський Союз (сучасна Південноафриканська Республіка). І лише Ц1992 р. остання колоніальна держава Африки — Намібія здобула незалежність. Тривала колоніальна залежність призвела до крайньої економічної відсталості країн. Політична нестабільність характерна для багатьох з них і сьогодні. Слаборозвинуті африканські держави перебувають під економічним і політичним впливом розвинутих країн. Деякі африканські острови є володіннями неафриканських держав: острови Мадейра - автономія Португалії, острів Св. Єлени — володіння Великої Британії, острів Реюньйон — департамент Франції. У 1963 р. було створено Організацію африканської єдності, до якої входить 51 країна Африки; 45 країн Африки є асоційованими членами ЄС. Рівень життя африканського населення, 75 % якого проживають у селах, надзвичайно низький. У багатьох країнах залишаються нерозв'язаними міжетнічні питання, а це призводить до військових конфліктів, що набули виглядуі довготривалих громадянських воєн (Ангола, Мозамбік, Сомалі, Бурунді, Судащ Руанда, Ліберія).

 

44)Тектоніка Африки

Вся Африка – частина древнього материка Гондвани, яка сформувалась в докембрії (археї, протерозої). Сучасну основу – фундамент африканського материка – складає Африканська платформа. Вона складена в основному твердими кристалічними магматичними і метаморфічними породами. В зонах опускання (прогинах) платформа перекрита чохлом осадових відкладів, які займають 2/3 території материка. В зонах підняттів, на щитах й антиклізах, фундамент платформи виходить на поверхню. Найбільшими щитами й антеклізами архейсько-протерозойського фундаменту є масиви Ахаґґар, Леоно-Ліберійський, Нубійсько-Аравійський, Центрально-Африканський, Мадагаскарський та інші. Найзначніші виступи древнього фундаменту знаходяться вздовж східної окраїни материка (Ефіопське нагір’я й Східно-Африканське плоскогір’я). Тут проходить найбільша в світі система Східно-Африканських розломів – рифтів протяжністю 6500 км від нижньої течії річки Замбезі, через Східно-Африканське плоскогір’я й Ефіопське нагір’я до затоки Акаба в Червоному морі.

В межах Африканської платформи розрізняють Сахарську плиту (частина Сахаро-Аравійської плити) й Південно-Африканський щит. Межа між ними проходить від масиву Камерун до Червоного моря. Їх рельєф суттєво відрізняється. В північній частині материка, на Сахарській плиті чергуються глибокі западини – синеклізи (наприклад, Лівійсько-Єгипетська), високі ступінчаті рівнини й плато, зруйновані древні нагір’я (Ахаґґар і Тібесті). Північну частину материка називають Низькою Африкою, бо висота місцевості тут не перевищує 1000 м. А окремі впадини лежать значно нижче рівня моря: западина Ассаль в Ефіопії (-153 м – найнижча точка Африки) й впадина Каттару в Лівійській пустелі (-133 м)

Південно-Африканський щит на протязі всього після протерозойського часу відчував підняття. Тому його територія має переважні висоти більше 1000 м. Це вже Висока Африка, де чергуються нагір’я й плоскогір’я, горсти й грабени, високі лавові плато й вулканічні масиви. В межах Східно-Африканського плоскогір’я на исоту 5895 м піднімається вулканічний масив Кіліманджаро – найвища точка материка.

На крайньому північному заході й крайньому півдні материка до Африканської платформи наближаються складчаті зони: Атласька на півночі й Капська на півдні. Складкоутворюючі рухи в Капських горах завершились під час герцинського орогенезу, а в Атлаських горах – під час альпійського. Сьогодні вони являють собою низькі й середньовисотні складчато-брилові гори, розчленовані річковими долинами.

Загалом в рельєфі Африки виділяють Атлаські гори на крайньому північному заході материка, які підносяться на висоту 3000-4000 метрів (найвища точка – гора Тубкаль має висоту 4165 метрів). На північному сході Африки знаходяться рівнини, й запалина Каттара (133 метри нище рівня океану). Вся північна Африка являє собою рівину з кількома підняттями. Найбільшими підняттями є нагір’я Ахаґґар (максимальна висота – 2918 м – гора Тахат), нагір’я Тібесті (вершина – гора Емі-Кусі – 3415 м), плато Дар фур (гора Марра – 3088 м). Поблизу узбережжя Гвінейської затоки піднімається вулкан Камерун, висота якого 4070 метрів. Висока Африка являє собою сукупність плоскогір’їв. Найзначнішими тут є Ефіопське нагір’я (найвища точка – гора Рас-Дашен має висоту 4620 метрів) та Східносибірське плоскогір’я, на якому знаходиться найвища точка Африки – вулкан Кіліманджаро (5895 м). На північ від нього височіє гора Кенія (5199 м). На крайньому півдні материка знаходяться Капські та Драконові гори.

Загалом Африка – доволі високий материк, якщо враховувати середню висоту. Це пов’язано з великими площами плоскогір’їв на материку.

Африка – унікальний материк за запасами різноманітних корисних копалин. На його долю припадає: 97% запасів мінералів платинової групи, 95% - хромітів, 92% - алмазів, 81% - марганцевих руд, 68% - фосфоритів, 62% - золота, 40% - бокситів й багатьох інших мінеральних ресурсів. Якщо руди чорних, кольорових й рідкісних металів, а також алмази, уранові руди приурочені переважно до докембрійського фундаменту материка й добуваються в Центральній і Південній Африці, то в осадових породах на півночі материка й на узбережжі Гвінейської затоки розвідані значні запаси нафти й газу, а також фосфоритів, бокситів, марганцевих й залізних руд осадового походження.

45)Східно-Африканський рифт частина більшої Великої рифтової долини. Континентальна рифтова зона розвивається з дивергентної границі тектонічних плит. Цей рифт є вузькою зоною по якій Африканська плита розмежовується на дві новітні плити (субплити або протоплити) Нубійську і Сомалійську. Вона прямує від Афарського трійнику в Афарській улоговині на південь через Східну Африку. Вважається що він виходить на узбережжя Мозамбіку Kerimba і Lacerda (рифтом або грабеном)[1] і закінчується Зоною розлому Ендрю Бейн де, як вважається, він переходить в Південно-Західний Індійськоокеанський хребет[2]

Східно-Африканський рифт незвичайний тим, що більшість активних хребтів знаходиться на океанічній корі, головним чином під морями. Крім значно меншої Байкальської рифтової зони на сході Росії і закритого кригою Західно-Антарктичного рифту, це єдиний приклад активного рифту на континентальній корі планети.

Східно-Африканський рифт складається з двох гілок під назвою Східна Рифтова долина і Західна Рифтова долина.

46)—

47—

48---

49---

50)Клімат Африки Клімат

Клімат Африки визначається насамперед її положенням у тропічних широтах, переважно високими значеннями сумарної сонячної радіації (180 - 200 ккал/см2 на рік). Відповідно до цього більша частина Африки має високі температури і вважається найжаркішим материком.

В широтах Африки над океаном панують пасати, але над материком вони ускладнюються сезонними змінами термічних умов і змінюються системою екваторіальних мусонів. Зимовий мусон в обох півкулях відповідає пасату і несе континентальне повітря до екватора, влітку (тієї ж півкулі) в зворотному напрямку дме вологий мусон від екватора. Лише на узбережжі Гвінейської затоки, трохи північніше екватора, цілий рік дмуть з океану південно-західні вітри, що зароджуються як пасати південної півкулі, які втягуються в область зниженого тиску над суходолом. Приходячи на нагрітий суходіл, потужний екваторіальний повітряний потік в нижніх шарах прохолодніше тропічного континентального (але у верхніх шарах останній холодніше екваторіального) і, підтікаючи, піднімає його вгору, викликаючи інтенсивні конвективні зливи. Просування екваторіального повітря на північ відбувається в червні та липні, а в серпні та вересні він відступає на південь, відтісняючи континентальним тропічним. На рівнинах опади у клині екваторіального повітря випадають там, де його потужність досягає 1000 - 1600 м. Загальна тривалість вологого сезону й річні суми опадів зменшуються до поясу тропічного клімату. На навітряних схилах гір опади підсилюються орографією, тому на Гвінейському узбережжі випадає більше 3000 мм опадів на рік. Тут виникають умови, аналогічні до західного узбережжя Колумбії (Південна Америка), де також цілий рік дмуть з океану вологі південно-західні вітри.

В інших районах вплив океану на клімат Африки обмежений характером циркуляції повітряних мас в океанічних центрах атмосферного тиску, а також слабо розчленованими гористими берегами і близькістю азіатського суходолу. Циркуляційні умови найменш сприятливі для опадів уздовж атлантичного узбережжя в тропічних широтах, де по східній периферії Азорського і Південно-Атлантичного динамічних максимумів вітри дмуть уздовж берегів та діє пасатна інверсія над холодними Канарською і Бенгальською течіями.

На клімат східного узбережжя Африки дуже впливає Азія та Індійський океан. Від Суецького перешийка до мису Гвардафуй термобаричні умови африканського материка продовжуються на Аравійському півострові, не відчуваючи майже ніяких змін над вузьким Червоним морем. Від мису Гвардафуй до 17° пд. ш. узбережжя знаходиться під впливом індійської екваторіально-мусонної циркуляції, між 17° і 30° пд. ш. навітряні схили Драконових гір зустрічають вітри західної периферії Південно-Індійського максимуму.

Кліматичні пояси

Пояс екваторіального клімату простягається вузькою смугою вздовж узбережжя Гвінейської затоки і далі в глиб материка до східного узбережжя озера Вікторія, розташовуючись головним чином в північній півкулі (між 5 - 7° пн. ш. та 2 - 3 ° пд. ш.), в поясі амплітуди термічного екватора. Його межі визначаються зимовим положенням тропічного фронту в кожній півкулі. У цьому поясі цілий рік панує постійно вологе і рівномірно жарке екваторіальне повітря. Опади, переважно конвективні, розподіляються рівномірно по місяцях, хоча відзначаються два зенітальних максимуми їх випадіння – весняний та осінній (рис. 7).

Пояс екваторіального клімату майже повністю оточений поясом субекваторіального клімату (клімату екваторіальних муссонів), що охоплює Судан, Східну Африку і північну частину Південної Африки до річки Замбезі. Розташовані в поясі цього клімату Абіссінське нагір'я і високі вершини Східної Африки характеризуються чітко вираженою вертикальною кліматичною поясністю (аж до зимово-нівального на Абіссінському нагір'ї та постійно нівального на Кіліманджаро, Кенії, Рувензорі та ін.) Абіссінське нагір’я відрізняється, крім того, різкою експозиційною відмінністю клімату західного та східного схилів.

Північна і південна межі субекваторіального клімату визнаються річним (для кожного субконтиненту) положенням тропічного фронту. Протягом року тут чергуються літній вологий і зимовий сухий сезони, і помітно коливаються температури у зв'язку зі зміною вологого і жаркого екваторіального повітря (влітку) та сухого і дуже жаркого континентального тропічного повітря (взимку). Цей тип клімату охоплює близько 1/3 (майже 10 млн. км2) площі Африки. Чергування літніх дощів і зимової посухи виражено на африканському материку ще більш чітко, ніж в Індії, тому Африка з більшими підставами, ніж Індія, може називатися країною класичних екваторіальних мусонів.

 

Рис. 7. Періоди дощів (за О. Бернару):

1 – відсутність дощів або рідкісні дощі; 2 – зимові дощі; 3 – літні дощі (один дощовий період); 4 – літні дощі (два дощових періоди); 5 – дощі у всі пори року; 6 – межа зимових та літніх дощів у Сахарі; 7 – дощовий екватор.

 

Пояси тропічного (пасатного) клімату розташовуються в обох частинах материка на південь і північ від екватора, між зимовим положенням полярного фронту і літнім положенням тропічного фронту. Пустелі займають загалом майже половину (2/5) площі материка, і на цій підставі Африку справедливо називають класичною областю розвитку пустель. Для цього клімату характерне постійне панування континентального тропічного повітря, велика сухість повітря і високі, особливо літні, температури. Найбільшу площу пустелі займають у північній частині материка, де лежить найбільша в світі пустеля Сахара. У південній частині Африки ландшафти пустель обмежені південно-західним районом Калахарі й вузькою смугою узбережжя, де за аналогією з приатлантичним районом Сахари виділяється клімат пасатної приокеанічної пустелі з переважанням морського тропічного повітря (в низхідних потоках східної периферії океанічного максимуму тиску).

В іншій частині тропічного поясу Південної Африки, в континентальному секторі (між Замбезі й Оранжевою), клімат посушливий до напівпустельного, з літніми опадами термічної конвекції. Уздовж східного узбережжя в тропічному поясі клімат морський, пасатний, з літнім максимумом опадів.

Крайній північ і південь материка лежать в поясах субтропічного клімату із сезонною зміною повітряних мас (влітку морське тропічне повітря, взимку – морське повітря помірних широт). Атлаські гори, узбережжя Лівії та Єгипту і південно-західна окраїна Південної Африки мають середземноморський різновид цього клімату з зимовими циклонічними опадами, на південно-східній окраїні Південної Африки – мусонні субтропіки з літнім максимумом опадів.

 

Внутрішні води

Річки. Характерною рисою Африки є молодість сучасних річкових систем і активна ерозія річками крайових підняттів материка, а також схилів великих внутрішніх улоговин.

В плювіальні епохи четвертинного періоду Африка була обводнена значно сильніше, ніж в даний час, але як і в більш ранні геологічні епохи, залишалася переважно областю внутрішнього стоку. Величезні прісноводні озера розташовувалися в північній частині западини Калахарі, в западині Конго, в Східній Африці; на південно-західній окраїні Сахари в западині Ель-Джоф існувало так зване «Сахарське море», а в Центрально-Суданській улоговині – пра-Чадське озеро.

В результаті підняттів окраїнних африканських плато в неогені та на початку четвертинного періоду на їх зовнішніх схилах залягали короткі, але повноводні річки, які перехопили колишні річкові системи. Сліди перехоплення виявляються надзвичайно чітко. Нижні відрізки Конго, Замбезі, Оранжевої мають невироблені профілі з водоспадами і порогами. Тектонічні рухи обумовили також пожвавлення ерозії та порожистість русел на схилах внутрішньоматерикових улоговин, так що в цілому в долинах річок чергуються відрізки давні, добре розроблені, і молоді, що перебувають у стадії формування. З цієї причини річки, особливо великі, не придатні для судноплавства на всьому їх протязі, але зате вони володіють величезними запасами гідроенергії. В Африці зосереджено майже 20% світових гідроенергоресурсів.

Величезний вплив на розвиток річкової мережі й стоку мало установлення сучасного клімату з кінця плейстоцену. Це особливо помітно в тропічних широтах, де в умовах зростаючої сухості вичерпувались річки та озера вологих епох четвертинного періоду.

Сучасний розподіл річкової мережі та стоку нерівномірний і є функцією багатьох факторів, серед яких головну роль грає річна кількість опадів та режим їх випадіння, а також рельєф і характер ґрунтово-рослинного покриву. Майже всі ріки Африки мають дощове живлення. Снігове і льодовикове живлення отримують лише деякі річки, що починаються в горах, що піднімаються вище снігової лінії (Кіліманджаро, Кенія, Рувензорі та ін.).

За загальним обсягом річного стоку (5390 км3) Африка поступається лише Азії та Південній Америці. Найбільших величин річний стік досяг у тих районах материка, що отримують так багато опадів, що в них різко виявляється дефіцит тепла, необхідного для їх випаровування. До таких районів належать майже все узбережжя Гвінейської затоки, басейн Конго і східна частина Мадагаскару. Тут шар стоку не падає нижче 600 - 400 мм, а в місцях виходів водонепроникних порід і розвитку панцирних кір, що затримують інфільтрацію, зростає до 1500 мм і більше. В субекваторіальних широтах по мірі скорочення річної суми опадів шар стоку різко і швидко падає і досягає незначних значень (50 мм і менше) в тропіках. Лише в субтропічних окраїнах Африки, особливо в областях Середземноморського клімату, де помітно позначається зниження температур і зменшення випаровування в зимові сезони, стік, що приурочений до цих сезонів, знову трохи збільшується.

До області зовнішнього стоку відносяться 2/3 площі Африки. Завдяки тому, що континентальний вододіл проходить головним чином по східній та південно-східній окраїні материка, більше 1/3 його площі відноситься до басейну Атлантичного океану (табл. 1).

Таблиця 1

Назва басейну Площа в км2 % від площі материка
Басейн Атлантичного океану 36,05
Басейн Індійського океану 18,48
Басейн Середземного моря 14,88

 

Залежність річкового стоку від опадів проявляється на коротких, не транзитних річках. У поясі екваторіального клімату річки повноводні цілий рік; в кліматичних поясах екваторіальних мусонів різко виражена сезонність витрат: максимальні витрати припадають на кінець дощових сезонів. Водність річок, а також густота річкової мережі різко зменшуються з наближенням до поясів пустельного клімату. Там річки епізодичні, зазвичай сухі русла наповнюються водою лише на короткий час. Після багаторічних перерв значна їх частина належить до басейнів внутрішнього стоку, які охоплюють 1/3 Африки, тобто площу близько 9 млн. км2, майже рівну Європі. До них відносяться Сахара, деякі западини грабенів Східної Африки, Абіссинський грабен, западина Афар і західна частина западини Калахарі.

А в поясах субтропічних кліматів максимум витрат припадає на зимовий дощовий сезон кожної півкулі в середземноморських областях і на літній сезон на південно-східній мусонній окраїні материка.

Зовнішній стік здійснюється головним чином п'ятьма найбільшими річками – Конго, Нілом, Нігером, Замбезі та Оранжевою, басейни яких охоплюють більше 1/3 площі материка (табл. 2).

Таблиця 2

Назва річок Довжина річок в км Площа басейну в тис. км2 Річний стік в км2 Твердий стік в млн. т
Ніл
Конго
Нігер
Замбезі
Оранжева

 

Ці річки транзитні, перетинають декілька кліматичних поясів і мають складний режим стоку. Це особливо стосується Конго, Нілу і Нігеру – найдовших річок, басейни яких мають найбільшу площу.

Конго – найбільш повноводна річка східної півкулі, друга за довжиною річка Африки. Її витік – річка Калунга, притока Чамбезі, яка впадає в Луапула, лежить поблизу південної окраїни озера Танганьїка. Конго описує величезну дугу, опуклу на північ, і двічі перетинає екватор. Спускаючись в западину Конго, річка утворює серію водоспадів і порогів, інша серія водоспадів – відзначає нижню течію річки у вузькій долині прориву до океану.

Головною особливістю режиму Конго є відносна рівномірність її витрат. Співвідношення середніх коливань витрат при високому і низькому рівнях річки виражається 2 : 1 (60000 м3/сек і 30000 м3/сек), що представляє собою дуже невелику величину, яку можна спостерігати лише на небагатьох річках земної кулі. Це пояснюється географічним положенням басейну річки і режимом опадів на його площі. Басейн Конго розташований в рясно зволожених поясах екваторіального і субекваторіального клімату, 1/3 площі знаходиться в північній півкулі і 2/3 – в південній, що сильно врівноважує витрати річки по сезонах.

Твердий стік Конго невеликий зважаючи на залісненість басейну і слабкого нахилу русла на дні великої западини. Річка не утворює дельти, але головне русло продовжується нижче рівня океану глибоким каньйоном, врізаним у вузьку смугу шельфу і крутий материковий схил.

Ніл – перша за довжиною річка у світі, але разом з тим вона стоїть лише на п'ятому місці за площею басейну, так як нижче Атбара в Сахарі не отримує приток протягом 2700 км середньої та нижньої течії та втрачає багато води на випаровування й інфільтрацію. Тому річний стік поблизу Асуана дорівнює ще 83,5 км3, але біля Каїра він складає всього – 70 км3.

Ніл починається на Східно-Африканському плоскогір'ї річкою Кагера і протікає через озера Вікторія, Кйога і Альберт, в яке, в свою чергу, спрямований стік озера Едуард. Спускаючись по уступах плоскогір’я, річка утворює ряд водоспадів. З озера Альберт Ніл витікає на північ потужним і швидким потоком і біля Ладо вступає на рівнини Східно-Суданської улоговини. Тут ця спокійна річка розбивається на рукави і протікає через великі болота, де її води зливаються з повільними водами приток Бахр-ель-Газаль і Собат. Нижче злиття з Собат річка отримує назву Білий Ніл.

Уздовж низьких берегів Нілу в Судані тягнуться зарості очерету і папірусу. У розливи цілі острівки цієї водної рослинності, відірвані від мулистого ґрунту, повільно рухаються вниз за течією, нерідко досягаючи Хартума. Вони називаються седдами і часто закупорюють русло, серйозно заважаючи судноплавству.

Поблизу м. Хартум Білий Ніл зливається з Блакитним Нілом, який починається на Абіссінському нагір'ї маленьким струмочком, який впадає в озеро Тана. Після виходу з озера річка ховається в глибокому каньйоні, що перетинає західні схили нагір'я.

Після злиття Білого і Блакитного Нілу річка називається просто – Ніл. У північному Судані та на півдні Єгипетської республіки Ніл врізається в кристалічні породи фундаменту Сахаро-Аравійської плити і має порожисті течії. На цьому відрізку він бере свою останню притоку Атбара і далі тече в широкій долині (10 - 25 км) на північ. Нижче Каїра починається гирло, що має форму дельти, майже рівною за площею Кримського півострова.

Стік Нілу піддається різким сезонним коливанням. Підйом рівня в річці починається в червні та у вересні досягає максимальної величини в нижній течії. Підйом води біля м. Каїр досягає 6 - 7 м проти меженного рівня. Середньодобова витрата води біля м. Ваді-Хальфа складає 718 млн. м3/сек, поблизу Каїра 554 млн. м3/сек. Потім починається спад води, що відбувається більш повільно, ніж підйом. Він триває до травня, коли рівень води стоїть найбільш низько. Витрата води в травні поблизу Ваді-Хальфа скорочується до 51 млн. м3/сек, біля Каїра до 48 млн. м3/сек.

Сильне коливання витрат пояснюється різким коливанням стоку з площі басейну по сезонах. Стік Нілу складається в основному з стоку трьох річок – Блакитного Нілу і Атбара (84%) і меншою мірою із стоку Білого Нілу (16%) – Максимальний стік Блакитного Нілу і Атбара відбувається влітку, коли випадають рясні дощі на Абіссінському нагір'ї. Взимку об'єм води в Блакитному Нілі сильно зменшується, Атбара пересихає повністю і живлення Нілу відбувається за рахунок Білого Нілу і ґрунтових вод. Білий Ніл несе набагато менше води, ніж Блакитний, тому що в Судані втрачає близько половини своєї води на випаровування. Разом з тим рівень його відчуває менші сезонні коливання, оскільки стік регулюється озерами.

Ніл має величезне значення для північної частини Судану і Єгипту. По обидва його береги через всю Сахару тягнеться оазис з родючими зрошуваними землями. З літніми розливами Блакитного Нілу в долину Нілу приноситься родючий мул, що омивається зі схилів Абіссінського нагір'я (у долині щороку осідає близько 1/3 загального обсягу твердого стоку).

Нігер займає третє місце серед інших річок Африки по довжині (після Нілу і Конго), за площею басейну (після Конго і Нілу) і обсягом річного стоку (після Конго і Замбезі). На шляху від витоків в Гвінейський горах до гирла на узбережжі Гвінейської затоки Нігер описує дугу, вершина якої, так зване коліно Нігеру, майже досягає кордонів Сахари. Сучасна річка утворилася шляхом перехоплення пра-Нігеру молодшою річкою, що тече на південний схід. Перехоплення сталося в районі Тімбукту, в місці розгалуження материкової дельти пра-Нігеру, що впадав в плейстоцені в «Сахарське море» (безстічне озеро в западині Ель-Джоф).

Верхів'я та пониззя Нігеру лежать в субекваторіальних і екваторіальних областях, в смузі рясних літніх дощів, середня течія річки – в дуже посушливих, напівпустельних. Остання обставина сильно зменшує обсяг річного стоку і впливає на режим річки. Паводки в верхів'ях і в нижній течії наступають приблизно в один і той же час: у верхній течії з липня по жовтень, в нижній з серпня по листопад. Паводкові верхові води, доходячи до Тімбукту, широко розливаються, затоплюючи рукави і протоки стародавньої дельти. Тут багато води втрачається на випаровування і фільтрацію, але тим не менш частина паводку досягає нижньої течії, тому після головного осіннього повноводдя в низов'ях настає друге – весняне (з лютого по квітень).

Долина верхнього та нижнього Нігеру врізана в схили Північно-Гвінейської височини, русло річки в багатьох місцях порожисте, але при виході на вузьку прибережну рівнину річка сильно розливається. Твердий стік Нігеру, розмиває пісковики і кристалічні породи Північної Гвінеї та Судану, менше обсягу твердого стоку Конго, але Нігер утворює в гирлі широку сильно розгалужену дельту, зростанню якої сприяють мангрові зарості.

Замбезі - четверта за довжиною і площею басейну річка Африки. Проте вона являє собою потужний водний потік і за обсягом річного стоку стоїть на другому місці після Конго.

Замбезі починається на плоских рівнинах підняття Лунда-Катанга. У верхній течії, аж до водоспаду Вікторія, це широка і спокійна річка, течія якої влітку, в сезон дощів, губиться в великих болотах широкої затоплюваної долини. Лише в декількох місцях вона перетинає виступи твердих порід. Від водоспаду Вікторія (висота 120 м) річка тече в глибоко врізаній стрімкосхильній долині до впадіння лівої притоки Кафуе. Далі її долина розширюється, а течія стає спокійнішою до порогів Кебрабаса, що простягаються на 100 км в місці виходу річки з внутрішніх піднесених районів на прибережну рівнину.

У басейні Замбезі випадають рясні літні опади, що обумовлює велику величину стоку, обсяг якого сильно коливається по сезонах. Найбільш повноводна ріка в південне літо, з листопада по березень, після чого відбувається швидке зниження рівня до наступного листопадного підйому.

За обсягом твердого стоку Замбезі поступається лише Оранжевій серед інших річок Африки і будує в гирлі дельту, протоки якої огороджені від океану мангровими заростями.

54)Озера. Майже всі найбільші озера Африки лежать у тектонічних западинах на Східно-Африканському плоскогір'ї. Вони розташовуються на різних рівнях, більшість відрізняється великими глибинами і облямовані крутими схилами. Улоговини озер Танганьїка і Ньяса – кріптодепрессії, Танганьїка – друге за глибиною у світі після озера Байкал (табл. 3).

Озеро Вікторія – найбільше в Африці і друге за площею (після оз. Верхнього в Північній Америці) прісноводне водоймище в світі. Воно розташоване у величезній пологій мульді, має невеликі глибини і низинні берега.

Рівень озер схильний до багаторічних коливань, причини яких в даний час ще не повністю з'ясовані. Найбільш ймовірно зв'язують їх з багаторічними коливаннями клімату.

Таблиця 3

Головні озера Африки

Озера Площа в км2 Висота над р. м. у м Найбільша глибина в м
Вікторія
Танганьїка
Ньяса
Рудольф
Альберт
Ківу
Едуард

 

На решті території Африки озер мало. Реліктовим озером є прісноводне озеро Чад, живиться водами річки Шарі та її найбільшої притоки Логоне. Глибина озера невелика (найбільша 7 м), площа в суху пору року близько 10000 км2, після дощів і розливів Шарі-Логоне зростає вдвічі. Чад має підземний стік по сухому руслу Бахр-ель-Газаль в улоговину Боделе, тому його води не засолюються. Такі ж реліктові озера – Тумба і Леопольда II в западині Конго і озеро Нгамі в западині Калахарі.

Озеро Тана на Абіссінському нагір'ї підпружене лавовим потоком. Ланцюжки невеликих безстічних озер лежать в Абіссінському грабені та в западині Афар.

У посушливих і пустельних областях Африки – на високих плато між хребтами Атлаських гір, уздовж їх південного підніжжя в Тунісі, в Південній та Східній Африці є багато пересихаючих озер, покритих в суху пору року кірками солей. У північній Африці такі озера називають шоттами.

У пустелях і напівпустелях є підземні водоносні горизонти, що містять великі запаси ґрунтових вод. У Сахарі і в північному Судані величезні запаси ґрунтових вод приурочені до «континентальної проміжної» формації. У напівпустелях і пустелях Південної Африки ґрунтові води накопичуються головним чином у тріщинах корінних порід, в закарстованих вапняках і за деякими припущеннями, в пісковиках системи Карру.

55)-56ГЕОГРАФІЧНІ ПОЯСИ І ПРИРОДНІ ЗОНИ АФРИКИ

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.