Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Гвіанське плоскогір'я і Гвіанська низовина

Гренландія.

Це найбільший острів на земній кулі, площа якого становить 2 млн. 176 тис. км2 Понад 80% його вкрито потужним льодовиковим щитом з об'ємом 2700 км3 Якби цей льодовиковий щит розтав, то рівень Світового океану підвищився б на 7 м. Потужність льодовика досягає 3400 м і зростає в напряму до центра острова.Береги в основному фіордового типу, особливо на південному сході. Довжина окремих з них досягає 180 км, а глибини - до 800 м. Загальна протяжність берегової лінії острова становить 39 тис. км. На південному заході береги омиває тепла Західно-Гренландська, а на сході - холодна Східно-Гренландська течія. Більша частина Гренландії е продовженням Канадського щита. Основу острова складають гнейси, кристалічні сланці і кварцити, які часто перекриті вулканічними породами (особливо базальтами) і прорвані гранітними інтрузіями. Лише північ і північний схід складається з нижньо-палеозойських порід, зім'ятими в складки в період каледонського орогенезу. В окремих місцях цього району зустрічаються горизонтально залягаючі відклади верхньопалеозойського і мезозойського віку. В палеогені в багатьох районах Гренландії відбувалися інтенсивні

вулканічні виверження. На сході, в районі затоки Скорсбі, де був інтенсивний вулканізм, є гарячі джерела з температурою води понад 60°.Середня висота підльодовикової поверхні острова усього 125 м над рівнем океану. У внутрішній частині окремі ділянки острова прогнулися під впливом великої ваги льодовикового щита і залягають нижче рівня води в океані. На сході і півночі Гренландії простяглися гірські пасма, які хоча і утворилися давно, проте зазнали омолодження в мезозої і кайнозої і досягають 3700 м (гора Гунб'єрн). Надра Гренландії досить багаті на корисні копалини, зокрема лише тут є значні родовища кріоліту - мінералу класу фторидів, який використовується для виробництва алюмінію (різко зменшує температуру плавлення глинозему).

Його родовища знаходяться на південному сході і часто з кріолітом залягають цінні мінерали (сидерит, халькопірит, кварц та ін.). На півдні острова в гнейсах міститься магнетит,золото, срібло тощо; відомі родовища залізної, свинцевої, хромової, уранової руд, графіту, мармуру, азбесту, тальку тощо. На заході є буре вугілля і торф. Шельф Гренландії багатий на нафту та природний газ, проте освоєння їх ще попереду.

Лід рухається від центру до периферії з швидкістю близько 150 м за рік. Особливо помітний рух льоду у вузьких льодовикових язиках, де його швидкість досягає 20 м на добу. Часто від льодовиків відокремлюються айсберги, які підхоплюються Лабрадорською та Східно-Гренландською течіями. Від одного лише -величезного льодовика Західної Гренландії щороку утворюється понад 1300 айсбергів. Є дані про те, що площа льодовикового щита Гренландії в останній час зменшується з року в рік і це є свідченням глобального потепління клімату планети. Кліматичні умови окремих районів острова мають чимало відмінностей, що особливо помітно взимку. У внутрішніх частинах острова протягом року переважає антициклональна погода з низькими температурами. Високе альбедо поверхні льодовика зумовлює мале поглинання тепла - лише 19% сонячної радіації. Тому середні температури січня тут -45°, -50° і влітку вони теж нижче 0° (середня температура липня -12°), але часто бувають дні з температурами -25° -28°. У внутрішніх районах клімат набагато суворіший, ніж на узбережжі, бо холодне повітря зумовлює постійний високий тиск над Гренландією. Охолодженню також сприяє значна висота над рівнем океану. Вітри дмуть від центру острова до його периферії, іноді їх швидкість досягає 200 км/год.

Клімат західного узбережжя тепліший. Над морем Баффіна часто формуються циклони, які, рухаючись над теплою Західно-Гренландською течією на північ, приносять на узбережжя острова морське повітря. Тому на південному заході взимку середні температури коливаються від -7° на півдні до -36° на півночі, а влітку від +10° на півдні до +3° на півночі. Якщо у внутрішніх районах випадає 300-400 мм, то тут до 1100 мм на рік. Таким

чином, клімат південного заходу має риси океанічного. Східне узбережжя, де немає теплої течії, протягом усього року вкрите і кригою. Взимку тримається сонячна погода з морозами до -30°. Влітку середні температури тут коливаються в межах -5°, -7°. На півночі Гренландії зима також сувора. Середня температура зимових місяців -30°, -35°, а літа -7°, -10°. Опадів випадає близько 200 мм на рік, що не сприяє живленню льодовиків. Тому на півночі значні площі займають ділянки, вільні від льоду. Незважаючи на суворі кліматичні умови, рослинність острова досить багата: тут нараховується понад 1000 видів рослин, в тому числі близько 450 видів вищих рослин. На півдні Гренландії зустрічаються ділянки лісотундри, де домінують чагарникові форми вільхи, верби, березове криволісся, ялівець. Всі вони заввишки 2-4 метри і лише на південному заході береза іноді досягає

висоти 8 м. Зустрічається американська горобина, а з трав'янистих видів на півдні острова поширені деревій, ягель, з чагарників - костяниця. На зволожених незаболочених ділянках південного узбережжя, крім карликових берези та верби, ростуть лохина, брусниця, а також трав'янисті види - тонконіг, смолівка, осока, ломикамінь та ін. В окремих місцях поширені гіпсові і рідкосфагнові болота. На півночі Гренландії переважають мохи і лишайники, яких на острові налічується до 600 видів. Значні простори узбережжя на півдні влітку займають зелені луки і через це перші поселенці острова назвали його «зелена країна» - Гренландія. Проте лісотундрова і лучна рослинність має на острові все-таки незначне поширення, а панують мохово-лишайникові тундри і арктичні ^огещатники. Фауна острова небагата на види, проте тут є вісім видів '^земних ссавців: мускусний бик (вівцебик), білий ведмідь, полярний човк, північний олень, полярний заєць, білий і голубий песець, лемінг. Гренландії гніздяться понад 170 видів птахів (включаючи перелітних)айри, які відкладають яйця грушоподібної форми, щоб вони не скотилися з крутих схилів скель, гаги звичайні, білі куріпки, пуночки, б; іі сови, кречети, чечітки, орлани: з перелітних - білі гуси, та ін. У внутрішніх районах найпоширеніша біла (полярна) ) /ріпка. В океані фауна досить багата. Тут водиться гренландський тюлень,тлерпа, моржі, а поблизу західного узбережжя білуха і нарвал (гренландський кит). Влітку поблизу Гренландії з'являються касатки, дельфіни, а також численні види риб - тріска, палтус, мойва та ін.

 

Аппалачі,

Це давні середньовисокі гори, омолоджені неотектонічними рухами. Вони простяглися на 2300 км,завширшки до 300 км, а середні висоти 1000-1300 м (максимальна - гора Мітчел, 2037 м). На півдні їх складки занурюються, перекриваються відкладами палеогену і неогену, а потім знову виходять на поверхню західніше Міссісіпі у вигляді гір Уошіто, Тектоніку північної частини Аппалач визначили давні кембрійські структури каледонської складчастості, а південної частини - герцинської. Зледеніння було лише на півночі і мало значний вплив на морфологію гір. Такі особливості природи дають можливість чітко виділити дві природні області - Північні Аппалачі і Південні Аппалачі, які розділені Гудзон Мохокською долиною і Гудзон-Шамплейнською улоговиною Північні Аппалачі складені кристалічними та метаморфічними породами нижнього палеозою ( кварцити, гнейси, граніти, вапняки та ін.). Зледеніння в четвертинний час згладило форми рельєфу і перетворило їх в горбистий пенеплен. Повсюди зустрічаються кари, ози, друмліни, морени тощо. Брилові масиви гір у багатьох місцях розчленовані тектонічними долинами і улоговинами. Виділяються пасма Зелених і Білих гір. Цікава також гора Монаднок заввишки 965м, виникнення яких обумовлено щільністю порід, що їх складають. До Північних Аппалачів належить також гірський масив Адірондак, розміщений між долиною річки Святого Лаврентія та озером Онтаріо. Це ізольований і припіднятий, розчленований розломами і долинами річок уламок Канадського щита, який пронизаний інтрузіями. Західна частина цього масиву є горбистим плато з широкими і відкритими долинами; на сході ж, навпаки, височать справжні гори з глибокими долинами і верпіинами-останцями. Льодовик, який займав увесь масив, відполірував вершини, поглибив річкові долини, перетворив їх у троги і сформував численні морени. На узбережжі Атлантики гірські хребти виступають в океан і утворюють ряд півостровів з численними затоками (в тому числі і Фанді. де спостерігаються найбільші в світі припливи - до 18 м). Природні умови Південних Аппала різноманітніші. Тут переважають герцинські складки і лише на сході зустрічаються каледоніди. У формуванні рельєфу головна роль належить ерозійним процесам. Найпоширенішими сланці, вапняки і пісковики.Із заходу на схід у Південних Аппалачах виділяється чотири структурно-морфологічні зони:

Передашіалачське плато складене палеозойськими осадовими породами, в яких є поклади кам'яного вугілля і нафти. Поверхня плато розчленована річковими долинами басейну річки Огайо. Над більшою частиною гір панує континентальне повітря, яке приносять західні вітри. Вони зменшують вплив атлантичних повітряних мас. Середня температура січня змінюється від -10° на півночі до +4° на півдні, липня - відповідно від -8° до+250, Річна кількість опадів коливається від 1000 до 2000 мм з максимальними показниками на східних схилах. Взимку на півночі випадає багато снігу, а влітку часто йдуть грозові дощі, особливо на західних схилах. Найбільш ясна і сонячна погода припадає на кінець літа-початок осені. Річки, як правило, течуть в глибоких долинах і повноводні весь рік (Гудзон,Теннессі та ін.). Вони багаті на гідроенергоресурси, особливо річки східної частини плато Підмонт. Переважає лісова рослинність на гірських підзолистих і буроземних грунтах. В Північних Аппалачах широко представлені хвойні породи - ялина,біла сосна, смерека, туя, а також кілька видів листяних, зокрема клен, бук, берест, жовта береза, липа. В густозаселених долинах, де поширені родючі дерново-карбонатні грунти, ліси майже повністю вирубані. У зв'язку з тим, що Південні Аппалачі не зазнавали четвертинного зледеніння, в лісах збереглося багато представників дольодовикової флори, які утворюють класичний варіант широколистяних лісів -«аппалачський ліс» в якому широко представлені такі дерева, як каштан, дуб, бук, клен,американський горіх гікорі, тюльпанне дерево. Часто дерева переплетені диким виноградом. До висоти 1000 м переважають широколистяні породи з домішками цукрового клену, жовтої берези, чорної ялини, хемлоку та ін. На висоті близько 1400 м панують хвойні ліси з різних видів ялини і ялиці, колючої і білої сосен, бальзамічної смереки і туї. Найвищі вершини займають субальпійські луки з рододендроном та кущистою вільхою, Густий трав'яний покрив навесні і восени вкривається яскравими квітами. Північніше 41° пн.ш. широколистяні породи зникають і панують типові хвойні ліси. Значних змін зазнала і фауна. Типовими ендемічними видами, які збереглися у важко доступних лісах є віргінський олень, деревний дикобраз, ведмідь барібал, єнот, скунс, видра, різні види кажанів.

 

\

Північні Анди.

Особливості природи тут обумовлені положенням в приекваторіальних широтах у межах вологого екваторіального та сезонно-вологих субекваторіальних поясів. Біля підніжжя обширні простори займають

берегові акумулятивні низовини. В межах цієї фізико-географічної країни виділяють 3 природні області.

І) Карибські Анди.

Це єдина ділянка Анд, яка має субширотно простягання. Вони невисокі (до 2800 м), наймолодші за часом утворення, найпростіші за будовою. Тут чітко помітний сухий сезон взимку. Нижній пояс займає рідколісся або колючі чагарники (чапарро), а на висоті 1500 м з'являються вічнозелені ліси, які з висотою змінюються чагарниковими луками. На північ від цих гір знаходяться алювіальні Прикарибські низовини. Тут є велике озеро лагунного походження Маракайбо, площа якого постійно зменшується в результаті заповнення улоговини алювієм. На цих низовинах найвищі показники середньорічної температури материка (28°). В пісковиках і сланцях неогену знаходяться потужні родовища нафти і газу.

Північно-Західні Анди

характеризуються дуже складною тектонічною і геологічною будовою порівняно з іншими районами всієї системи Анд.Виділяється три основні хребти - Західна (молоді складки), Центральна(палеозойські брили) та Східна Кордільєра (блоки фундаменту платформи) – з великою кількістю вулканів. Тут знаходиться долина річки Магдалена -величезний грабен, який заповнений потужною товщею відкладів крейди і

кайнозою. Ці хребти розміщені в субекваторіальних та екваторіальному поясах. Західні схили на узбережжі Тихого океану отримують до 8000 мм опадів на рік (результат дії екваторіального мусону) - це одне з найбільш вологих місць материка. У внутрішніх районах засушливість не виражена. Там, де

опадів багато, біля підніжжя росте типова сельва з багатою орнітофауною(папуги, колібрі, кетцаль), яка вище 1000 м переходить у гірську гілею, де багато вальсового дерева з найлегшою в світі деревиною, то кільї, колумбійського дуба тощо. Вище 1500 м починаються пояси рідколісся та криволісся, а на висоті 3000 м – гірські луки парамос. У внутрішніх районах висотна поясність виражена не чітко - тут панують жорстколисті ліси,чагарники і криволісся. Днища міжгірських улоговин займає савана з гаями мімози.

Анди Еквадору

- найвужча, тектонічно активна частина Анд з двома паралельними ланцюгами - Східною і Західною Кордільєрою, які відокремлені один від одного міжгірськими улоговинами. Вершини хребтів часто є діючими і згаслими вулканами (тут знаходяться найвищий вулкан світу Чімбо-расо -6267 м, Котопахі, Сангай та ін.). Улоговини заповнені потужною товщею вулканічного попелу, туфу і алювію. На узбережжі знаходиться берегова рівнина Коста з жарким і вологим кліматом. На півночі Кости випадає до 1500,а на півдні лише до 400 мм опадів на рік. Це знаходить своє відображення рослинному вкритті сельва змінюється саванами і сухими степами. На схилах гір до 1000 м панує гірська сельва з пальмою сейбою, деревом кола, хінним, вальсовим, а вище 1500 м пальми зникають і домінують деревовидні папороті. Вище 3000 м починаються гірські луки парамос, для яких характерна значна інсоляція та розрідженість повітря, висока вологість та низькі температури ґрунту. Тому рослини тут ксероморфні, з опушеним листям і стеблом; листя часто дрібне, але товсте. Характерні деревоподібні фрайлехон заввишки до 5 м з товстим бурим стеблом, а також злаки та рослини подушкоподібної форми. Багато тут гризунів та птахів. Внаслідок вологості клімату снігова лінія на сході починається з висоти 4250 м, а на

заході з 4700 м - найнижче положення в жаркому поясі Анд

 

Амазонія.

Займає одну з найбільших синекліз світу, якій в рельєфі відповідає плоска рівнина в умовах типового екваторіального клімату з сельвою на червоно-жовтих фералітних грунтах. Проте в Східній Амазонії, яка відчуває вплив сухого тропічного повітря, шо виноситься пасатамиПівденної півкулі при переході в Південну з Бразильського плоскогір'яландшафтні комплекси більше схожі на субекваторіальні. Тому тут виділяють2 природні області.

Західна Амазонія - це широка і плоска низовинна рівнина, яка виповнена морськими та річковими відкладами кайнозою. Це класичний вологий екваторіальний ліс - сельва, де весь рік випадають опади (від 3 до 6 тис. мм) як результат впливу екваторіального повітря. Річкова сітка тут густа і поверхня

часто надмірно зволожена. Стікаючи зі схилів Анд, річки несуть велику кількість відкладів, які накопи

чуються біля підніжжя. На низовині течія річокповільна, русло має численні меандри. В травні, коли рівень води в Амазонці максимальний, затоплюються сотні тисяч квадратних кілометрів низовини, причому низькі (прируслові) заплави - на декілька місяців. Тут росте бідна на види сельва (ігапо), для якої характерні верба орейана, імба-уба, на водній поверхні - вікторія регія. Дереволаз маленький Висока заплава затоплюється лише найбільшими паводками на короткий період. Сельва тут інша, варзеа, вона багатша на види, ніж ігапо — пальма сейба з високими дошкоподібними підпорками, фікуси, червоне дерево пау-бразіл, какао, гевея, седрела. Сік гевеї (латекс) містить до 35% каучука.

На вододілах росте найбагатша сельва - ете. Лише тут ростуть сорвейра і галактодендрон, сік яких і за кольором, і за смаком нагадує молоко, кастанья, червоне дерево махагоні, деревина якого одна з найцінніших; в підліску численні саговники, папороті, ананаси. Дуже багато епіфітів, особливо орхідей

і ліан. Фауна сельви - це тварини, існування яких пов'язане з деревами чи водоймами (мавпи, лінивці, сумчасті криси опосуми, дикобрази, малі мурахоїди; з хижаків - ягуар, оцелот). Лише деякі тварини ведуть наземний спосіб життя (великий мурахоїд, чагарникова собака, свині пекарі тошо). Багато земноводних і плазунів, в тому числі анаконда - найбільший водний удав. Численні види птахів (папуги, гарпії, тукани, сонячні чаплі, гоацини),комах, павуків. Східна Амазонія — це територія на схід від 60° зх. д. Рельеф тут ускладнений положенням між двома щитами, відчувається період засухи, режим річок непостійний, в руслі багато порогів, а в сельві є чимало листопадних видів дерев. В тектонічному відношенні це вже не синекліза, а вузький прогин (улоговина) між щитами. Поверхня тут ступінчаста і складається з окремих столоподібних височин та плато (месас). Вони утворилися в результаті розчленування річками пісковиків, які тут найпоширеніші. Русла глибокі, низьких заплав практично немає. Сухе тропічне повітря приносять південні та південно-західні вітри з червня по вересень. Добові амплітуди температур одні з найбільших для таких широт і досягають 12°. Тому клімат Східної Амазонії схожий на субекваторіальний. Такі особливості рельєфу та клімату обумовили більшу різноманітність органічного світу порівняно з Західною Амазонією. Пісковики добре фільтрують воду, тому в засушливий період багатьом деревам, які типові для сельви, тут не вистачає вологи. Багато дерев під час засухи скидає листя, часто

зустрічаються чагарники, гаї пальм, савани. У фауні з'являються тварини відкритих ділянок - олені мазамі, броненосці, терміти тощо

 

 

Бразильське плоскогір'я.

Ця фізико-географічна країна займає обширні простори на сході материка і чітко виділяється в рельєфі. Вона лежить в межах щита і складена давніми кристалічншга породами, які утворюють окремі антеклізи і синеклізи.Важливе значення для формування природи плоскогір'я мали неотектонічні рухи, які обумовили утворення численних розломів, скидів, горстів, грабенів, привели до блокових піднять на сході і виникнення серр. Така складна геологічна і тектонічна будова, велика кількість інтрузій обумовили багатство плоскогір'я на корисні копалини, особливо на різноманітні руди та дорогоцінне каміння. Антеклізам в рельєфі відповідають цокольні рівнини з окремими височинами та брилевими горами. На сході домінують серри - брилові хребти, які круто обриваються в бік океану. Синеклізам в рельєфі відповідають пластові рівнини з ерозійними уступами типу куест, а подекуди і столоподібні плато з крутими схилами. Улоговина Парани зайнята східчастим лавовим плато.Плоскогір'я лежить в межах субекваторіального, тропічного і субтропічного поясів. Поступовий нахил плоскогір'я на північ сприяє проникненню далеко в глиб території пасату Північної півкулі, який у грудні-лютому втягується в Південну півкулю зі зміною напряму (північно-східний вітер з переходом через екватор стає північно-західним). Він несе багато вологи, яку збирає над Амазонією. Тому навіть в центральних районах плоскогір'я опадів випадає до 2000 мм на рік. Пасати Південної півкулі майже всю вологу віддають східним схилам серр і у внутрішні райони плоскогір'я приходять вже трансформованими, сухими. Взимку над плоскогір'ям переважає сухе повітря і антициклональна погода. Температура повітря змінюється з південного заходу на північний схід: в січні від +22° до +29° (максимальна +42°), а в липні від +12° до +25°(мінімальна +6°). Найменше опадів (до 300 мм) випадає на північному сході, бо екваторіальне повітря, яке виноситься північно-західними вітрами в глиб плоскогір'я не доносить опади до цієї території Всі річки Бразильського плоскогір'я відносяться до дощового типу живлення і частково - до живлення підземними водами. Для них характерні бурхливі паводки влітку. В річках багато порогів, у них значні запаси гідроенергоресурсів. На північному заході та заході домінують вологі ліси з вічнозеленими та листопадними породами, в центрі - савани з чагарниками та окремими гаями(кампос серадос), на північному сході - каатинга (ксерофітно-сукулентне рідколісся), на сході - вологі вічнозелені тропічні ліси, які дуже схожі на сельву еге, а на півдні - мішані ліси з тропічних хвойних та вічнозелених листяних порід, а також бездеревна савана (кампос лімпос). Вздовж русел поширені галерейні ліси. Природні умови сприятливі для існування багатьох видів тварин, які пристосувалися до життя на відкритих просторах: гривастий вовк (гуара),червона носуха, олень мазамі, броненосець, страус нанду, мурахоїд. Тут менше ніж в Амазонії мавп, плазунів, але більше птахів і комах. За особливостями природних умов у межах плоскогір'я виділяються 6 природних областей зі своїми ландшафтними комплексами. Північна. Це перехідний тип ландшафтів між сельвою Амазонії та саваною. Поступово піднімаючись на південь, рівнинна поверхня ускладнена виступами кристалічного фундаменту, які прикриті потужною товщею пісковиків (шапади). Домінують ліси, в яких при просуванні на південь збільшується кількість листопадних порід, а на шападах - ксерофітних. В місцях виходу ґрунтових вод найпоширенішими є світлі пальмові ліси, особливо з олійною та винною пальмами.

Центральна

(внутрішня). Виділяється дуже різноманітною геологічною будовою і рельєфом. Тривала денудація і пенепленізація подекуди оголили давні поверхні вирівнювання фундаменту, над якими височать конусоподібні вершини та масиви (до 800 м) у місцях виходу стійких щодо ерозії кварцитів. У східній, більш припіднятій частині денудаційні поверхні знаходяться на висотах понад 1000 м і розбиті розломами. На заході обширні

ділянки займають шапади, пісковики яких інтенсивно фільтрують воду і на яких майже немає поверхневого стоку, зате інтенсивно розвиваються процеси ерозії. Всі річки мають чітко виражений зимовий мінімум витрат. Зливовий характер дощів влітку спричинює значну площинну ерозію та паводки в річках. Домінують ксерофітні рідколісся і чагарникові савани кампос серадос з жорсткими злаками і окремими невисокими деревами чапарро і кажу, а також кактусів і агав. Вздовж русел повсюди ростуть галерейні пальмові ліси.

 

Патагонія.

Це єдина в світі засушлива територія південніше 40° пд. ш. і являє собою східчасте плоскогір'я, яке опускається в бік Атлантики. Тут переважає фізичне вивітрювання та еолові форми рельєфу як результат постійної дефляції і коразії. Вітер видуває дрібні частки. Перевіяний пісок формує гряди, дюни і бархани. На схід плато понижується поступово і обривається до океану крутим уступом. Ця фізико-географічна країна лежить в межах Патагонської плити, кристалічний фундамент якої перекритий

лавовими породами та потужною товщею мезо-кайнозойських відкладів (найчастіше пісковиків), які легко піддаються ерозії. З кінця пліоцену Патагонія зазнала значного підняття в результаті горотворчих процесів в Андах. Четвертинні зледеніння залишили моренні та флювіогляціальні

відклади. Передандійський прогин відокремлює Патагонію від Анд. Саме тут знаходиться найбільше льодовикових відкладів, озер тощо. Клімат сухий. Річна сума опадів у Патагонії до 250 мм, а на узбережжі та

в передгір'ї - до 400 мм. Не сприяє циклонічній діяльності і холодна Фолклендська течія. Взимку постійно дмуть холодні південні вітри памперос, проте панують західні вітри, які всю вологу лишають на навітряних схилах Патагонських Анд. Максимум опадів випадає взимку. Середньомісячні температури взимку скрізь вищі нуля, але бувають морози до -30°, сніг випадає кожної зими і на півдні лежить декілька тижнів. В січні температури +24° на півночі Патагонії і +15° на півдні. Річки в основному транзитні, течуть в глибоких каньйонах і майже не мають приток. Живлення переважно снігово-льодовикове. Переважають малородючі сіроземи на півночі та бурі напівпустельні грунти на півдні. Рослини пристосувалися до потужних вітрів, сухості повітря і грунту, різких коливань температури. Переважають подушкоподібної форми рослини з яскраво вираженими ксероморфними ознаками. Острівки лісу є

лише в передгір'ї Анд, проте в них все-таки більше чагарників, ніж дерев (харілья). На півночі і на заході домінують злаки на каштанових грунтах, бо тут більше опадів (ковила, вівсюг, генерій, кактус, подушкоподібної форми азорелла і болакс). Особливості природних умов передгір'я Анд - вітри фенового типу з гір (сондас), які викликають раптові відлиги, танення снігу та зимові паводки. Тут ще збереглася фауна - магелланова лисиця (кульпео), страус Дарвіна (південний вид нанду), численні гризуни (мара, туко-туко та ін.), пампаська кішка, пума, броненосці, а на схилах гір лама гуанако, кондори.

Землеробство можливе лише при зрошенні. Південніше річки Чубут пшениця не дозріває. Тут знаходиться основний район вівчарства Аргентини.

 

 

Центральна рівниназнаходиться між Західно-Австралійським щитом таСхідно-Австралійською геосинклінальною областю, займаючи обширнісинеклізи платформи та передгірський прогин. Тут накопичилися потужнітовщі морських, лагунних, озерних та алювіальних відкладів, бо територіятривалий час була затоплена морем. Це обумовило одноманітну рівнинністьсучасної поверхні - середні висоти 100-200 м, а улоговина озера Ейр лежить на16 м нижче рівня океану. Виключення в рельєфі складає лише горстово-бриловий хребет Фліндерс, який має округлі або плоскі вершини до 1000 м

заввишки та деякі інші підняття. На півночі знаходиться акумулятивна алювіальна низовина затоки Карпентарія - плоска, густо розчленована слабо врізаними річковими долинами, дуже заболочена. Височина Селуїн - це підняття фундаменту платформи. Вона відділяє низовину затоки Карпентарія від Центрального басейну, поверхня якого вкрита піском червоного кольору, а північна частина - щебенем, до яких і приурочена густа мережа кріків. Навколо озера Ейр поширені глинисто-солончакові рівнини На південному заході цієї фізико-географічної країни знаходиться акумулятивна алювіальна рівнина Муррею-Дарлінгу, з широкими річковими долинами, а подекуди і еоловими формами рельєфу. Значні площі займають тут пластові рівнини. Весь рік над більшою частиною Центральної рівнини панує континентальне тропічне повітря. Вологі пасати Південної півкулі несуть вологу з Тихого океану, але опади випадають лише на східних схилах гір, тому вплив цих вітрів на клімат внутрішніх районів та західні передгір'я незначний. Лише на півночі має вплив північно-західний вітер, але з просуванням в глиб

території він швидко трансформується і стає сухим. На південному заході взимку панують західні вітри, які приходять сюди вже сухими. Таким чином, для більшої частини Центральної рівнини характерними є континентальні типи клімату -тропічний та субтропічний. Найсухіший район Австралії – територія навколо озера Ейр, де кількість опадів не перевищує 120 мм на рік; тут щороку

бувають пилові бурі та смерчі. На периферії Центральної низовини кількість опадів зростає до 500 мм і більше на рік - результат того, що територія більш припіднята. Опади випадають влітку і лише на півдні - взимку. Середньомісячні температури літа +25...+30°, а зими від +20° на півночі до +8° на півдні. Взимку часто проникають холодні повітряні маси з півдня і заморозки досягають -5°. Характерними є різкі річні і особливо добові амплітуди температур. Центральна рівнина - це безстічна область з досить густою сіткою кріків та пересихаючих солоних озер. Найбільші кріки течуть в озеро Ейр. Лише на півночі і південному сході є постійні водотоки. На півночі річки мають типовий субекваторіальний режим - влітку широко розливаються, а взимку міліють (на окремих ділянках пересихають). Система Муррей-Дарлінг має дуже непостійний режим. Влітку річки,

незважаючи на свої розміри, дуже міліють, їх русла меандровані, часто зустрічаються засолені озера-стариці. Саме на Центральній рівнині знаходиться найбільший басейн підземних вод - Великий Артезіанський. Природні зони змінюються від периферії до центру у відповідності з наростанням сухості клімату. Домінують ксерофітні типи рослинності, а у внутрішніх районах - галофіти; подекуди є ділянки з карликових евкаліптів та акацій. В пустелі Сімпсон червоноколірні піщані гряди часто вкриті спініфексом або тростиновою травою, а в пониженнях зустрічаються невеликі гаї з евкаліптів та казуаринів. В руслах кріків зустрічаються окремі ділянки з низькорослими евкаліптами, які мають коричнево-фіолетове листя та рожеву кору. Східніше, де починаються даунси, поширені акацієві гаї та різні види скребу, а в верхів'ї Дарлінгу -злакова савана. На даунсах зустрічаються середземноморські ландшафти - жорстколисті ліси з кератонією (рожковим деревом), бо опади тут випадають і взимку, їх приносять західні вітри, які додатково зволожуються над Великою Австралійською затокою.На рівнині Карпентарія, куди літній північно-західний мусон приносить до 750 мм опадів на рік, на узбережжі багато мангрових лісів та заболочених ділянок, а з просуванням на південь з'являються евкаліптове рідколісся і злакові савани. Основний господарський район Центральної рівнини - долина Муррею, де наявність води, великої кількості тепла та родючих червоних та червоно-бурих грунтів здавна приваблювала переселенців. Особливо виділяється Ріверайна - межиріччя Муррею та Маррамбіджі. Це один з найродючіших та інтенсивно використовуваних районів в Австралії з поливним землеробством, де значні площі зайняті під плантації цитрусових, сади і виноградники, рис, бавовник, багаті пасовища з підсівом кормових трав. Достатня кількість тепла і вологи в північних районах є сприятливим фактором для сільськогосподарського освоєння, в тому числі і землеробства, проте ефективність його незначна. Основна причина - невелика кількість населення (кліматичні умови тут відносно несприятливі для європейців). Лише пасовищне розведення великої рогатої худоби, а в приберегових районах плантації деяких тропічних культур (цукрової тростини, ананасів, бананів тощо) характерні для

цієї території. Одним з найрозвинутіших сільськогосподарських районів Австралії є хребет Фліндерс та сусідні з ним підняття, де великі площі займають посіви пшениці, сади та виноградники, меліоровані пасовища, бо опадів тут випадає оптимальна кількість (700-800 мм на рік), повітря має

високу вологість, а температури також сприятливі для більшості сільськогосподарських культур.


Західна Австралія

Західно-Австралійське

Плоскогір'я.

Найбільша за площею фізико-географічна країна континенту, основні риси природи якої обумовлені положенням у межах щита, що зазнав неодноразової зміни денудаційних І

акумулятивних циклів Найпотужніша товща осадових порід в синеклізах Каннінг і

Юкла. Середня висота плоскогір'я 400-500 м. Пануючий тип морфоструктури

рельєфу - цокольні рівнини на виступах кристалічної основи платформи, які

зустрічаються практично повсюди, а також пластові рівнини в пониженнях та

брилові епіплатформенні гори. Відомі родовища корисних копалин, особливо

залізної руди, золота, нікелевих, олов'яних руд тощо. В ландшафтах плоскогір'я переважають пустелі Гібсона, Велика Піщана, Велика пустеля Вікторія та напівпустелі рівнини Налларбор. Це наслідок впливу тропічного повітря на протязі всього року на більшій частині території цієї фізико-географічної країни, для якого характерні сухість, високий тиск, температурні інверсії, мала кількість опадів. Менш аридні ландшафти формуються лише там, де спостерігається циклонічна діяльність. Наприклад, на західному узбережжі відбувається зіткнення сухих тропічних та морських вологих повітряних мас, які формуються над Західно-Австралійською холодною течією. Тому тут випадає більше опадів і панують напівпустельні ландшафти. Для західного узбережжя характерна також значна конденсація вологи на поверхні грунту у вигляді роси. Таким чином, більшість території знаходиться в межах Тропічного поясу.Літо тут сухе, жарке, з температурами +32...+36° і максимальною до +55°. Опади дуже непостійні, до 200 мм на рік на більшій частині плоскогір'я. І лише на західному узбережжі, східних припіднятих окраїн та підняттях у внутрішніх районах випадає більше опадів (до 300-500 мм).На півночі клімат субекваторіальний, з вологим літом. Опади приносить північно-західний вітер - це пасат Північної півкулі, який при переході в Південну змінює свій напрям в результаті дії сили Коріоліса. Повітря втягується в область низького тиску (екваторіальну депресію), яка в цей час зміщується на північ Австралії. Взимку панує сухе тропічне повітря і опадів майже немає. Плоскогір'я бідне на поверхневі води, бо мало випадає опадів, а випаровуваність в 10-12 разів перевищує їх норму. Зустрічаються лише кріки та солончаки, які наповнюються водою лише після значних дощів, а більшу частину року вкриті кіркою солі. Постійні водотоки є лише на півночі - Фіцрой, Вікторія та інші з дуже помітним літнім максимумом стоку; на південному заході - Суон та інші з максимумом взимку. Річки західного узбережжя (Гаскойн, Мерчісон, Фортеск'ю) наповнюються водою лише після дощів. В синеклізах плоскогір'я є, проте, значні запаси підземних, часто напірних (артезіанських) вод, які використовуються головним чином для обводнення пасовищ. Крім того, ділянок без рослинності в пустелях Австралії дуже мало - це пояснюється тим, що навіть у внутрішніх районах плоскогір'я випадає до 200 мм опадів на рік, а також значними запасами підземних вод. На піщаних грядах ростуть жорсткі злаки (тріодіа та ін.), в пониженнях - пустельна акація, чагарникові види евкаліптів скреб). В річкових долинах поширені галерейні евкаліптові ліси з пальмою лівістона. Північна частина плоскогір'я має значні, далеко не реалізовані можливості для господарського розвитку. Це багаті пасовища і родовища корисних копалин - боксити та уранові руди на плато Арнемленд, марганцеві руди на о. Грут-Айленд, залізна руда на узбережжі та природний газ в шельфовій зоні. Пасовища меліоруються шляхом внесення фосфатних добрив та травосіянням. Землеробство зосереджене в басейні р. Орд, де на зрошуваних землях вирощують цукрову тростину, бавовник, рис та інші культури. Основна проблема - вода для зрошення, якої не вистачає; підземні ж води дуже часто є мінералізованими і тому їх використання веде до зростання площ вторинно-засолених земель. У межах Західно-Австралійського плоскогір'я виділяються три природні

області. Північна область Географічне розміщення області обумовлює особливості органічного світу. На узбережжі домінують мангрові ліси з пальми ніпа та ризофор. які зпросуванням на сушу змінюються масивами вологих тропічних лісів з пальмами, панданусами, фікусами, евкаліптами. В підліску найпоширеніший бамбук. Багато ліан і епіфітів. В більш сухих місцях ростуть гаї з високого хвойного тропічного дерева дамари або евкаліптів. Проте найбільші площі області займає савана з евкаліптами, акаціями і казуаринами, в яких збереглася багата фауна - страус ему, кенгуру, вомбати, єхидна, коала, крокодили. Численна орнітофауна. Скрізь зустрічаються термітники.


Гвіанське плоскогір'я і Гвіанська низовина.

Гвіанський щит формує Гвіанське плоскогір'я з висотами до 3100 м, яке знаходиться в субекваторіальному поясі. Влітку тут панують екваторіальні повітряні маси, а взимку — пасати з Атлантики, які хоча і містять порівняно мало вологи (над океаном, звідки вони дмуть панує, тропічне повітря з високим тиском та потоками повітря, тому умов для насичення їх вологою немає),все-таки зволожують східні схили плоскогір'я. Вивітрювання в таких кліматичних умовах, коли весь рік високі температури і достатнє зволоження, на протязі року зруйнували протерозойські та мезозойські пісковики і перетворили кристалічний фундамент в типовий пенеплен з численними розломами, скидами, горстами, грабенами, каньйонами. Пенешіенізація сприяла тому, що родовища корисних копалин (залізних руд, золота, рідкоземельних металів тощо) залягають близько від поверхні, а потужна кора вивітрювання та перевідкладання зруйнованих порід біля підніжжя спричинили накопичення величезних запасів бокситів світового значення і марганцевих руд. Східні схили отримують до 4000 мм опадів на рік і тут особливо проявилася інтенсивна ерозія, яка сформувала хвилястий пенеплен з висотами до 1300 м, де між хребтами знаходяться широкі долини або тектонічні улоговини. Річки східних схилів повноводні весь рік, а у внутрішніх районах мають складний режим з максимумом влітку, після сезону дощів. Пасати у внутрішні райони вологу не доносять, вони випадають в результаті конвекції в позатропічній зоні конвергенції, яка влітку зміщується в район плоскогір'я. На східних схилах ростуть вологі вічнозелені ліси типу сельви, а підвітряні та внутрішні засушливі райони зайняті чагарниковим рідколіссям з невисокими деревами чапарро. На Гвіанській низовині, яка своїм походженням зв'язана з плоскогір'ям і тому розглядається разом з ним як одна фізико-географічна країна температура весь рік +26...+28°, а опадів випадає понад 3000 мм. Річки, які стікають зі східних схилів плоскогір'я, на низовині широко розливаються, несуть значну кількість уламкового матеріалу, який тут відкладається. До того ж значну кількість наносів дає Гвіанська течія, яка формує узбережжя. Формуючи берегові вали в дельтах річок, ці наноси посилюють розливи та заболоченість низовини. На плакорах ростуть вологі ліси, які нагадують сельву Амазонії, на узбережжі -гаї кокосових пальм, на рівнинах між вододілами —високотравна савана. Внутрішні райони плоскогір'я мають чітко виражений сухий і вологий період. На півдні збереглися пісковики протерозою, які створюють довгі плосковершинні гряди та хребти з крутими схилами, а також окремі залишкові масиви з більш щільних порід - тепуї (г.Серра-Небліна має висоту 3100 м і є найвищою точкою плоскогір'я, хоча тривалий час вважалося, що максимальну висоту має г. Рорайма або Ауян-Тепуї - 2772 м). В пісковиках часто зустрічаються інтрузії та жили діабазів і кварцитів, які мають різну стійкість щодо ерозії і тому тут характерні складні форми вивітрювання порід різного кольору. Верхні частини вершин зайняті ендемічними низькорослими чагарниками, курумами, з мохами і лишайниками, а нижче по схилу домінує рідколісся і вічнозелені чагарники з ендемічних видів, багато з яких маловивчені, бо місця важкодоступні. На річках є багато водопадів, в тому числі Анхель на річці Чурун в басейні Оріноко, висота якого 1054 м. На рівнинах внутрішніх районів плоскогір'я панує сухе рідколісся і савана, а біля підніжжя хребтів вічнозелені тропічні ліси типу вологих екваторіальних, у яких багато ендеміків. Фауна багата навиди - тапіри, пекарі, мавпи, мурахоїди тощо. На півночі плоскогір'я переважають кристалічні вершини (до 1800 м), широкі річкові долини. Максимум витрат на річках влітку. Домінують перемінно-вологі листопадні ліси. На заході плоскогір'я опади випадають весь рік - результат впливу екваторіального повітря (до 3000 мм на рік). Окремі масиви пісковиків до 900м заввишки і розчленовані річками. Ліси схожі на амазонську сельву. Поступово плоскогір'я понижується в бік улоговини Оріноко - Ріу-Негру

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.