Утеча трьох братів із Азова»

Дума розповідає про втечу трьох братів з турецької неволі, і про те, як старший брат вбиває двох молодших.

Страшні злигодні, які доводилося терпіти серед диких степів запорізького краю, художньо змальовані в народній думі «Про втечу трьох братів з-під Азова», в якій показано, як двоє братів їдуть на конях через східні степи Запоріжжя, а третій, піший-піхотинець, спішить-поспішає за кінними братами, даремно благаючи їх узяти його з собою, потім губить їх з очей, добирається до Савур-могили й гине тут у страшних муках від голоду й спраги.

«Втеча трьох братів із города Азова» - це лише один епізод, вихоплений із товщі сивих віків, який доніс до нас страшну трагедію братовідступництва. Про умови та обставини втечі братів можна лише здогадуватися. Основна ж увага зосереджена на показові родинних стосунків між братами та на рисах їх характерів, які й визначають вчинки кожного. Найменший серед братів - зовсім недосвідчений, оскільки вирвався в далеку дорогу без коня, одягу, ‘їжі, тоді як старші брати заздалегідь усе обдумали. Найповніше розкривається характер «пішо-го-пішаниці» та нестерпність становища, у якому він опинився, через монологи персонажа. Перший монолог засвідчує надію найменшого брата, що старші заберуть його з собою, допоможуть повернутися на батьківщину:

Станьте ж, братці, коней попасіте,

І мене підождіте

І з собою на коней возьміте,

До городів християнських хоч мало підвезіте.

Та й нехай же я буду знати,

Куди в городи християнські до отця, до матері доходжати.

Найменший брат ледве встигає наздоганяти кінних братів, у проханні «братці, коней попасіте» вчувається втома, бажання хоч трохи відпочити після виснажливої подорожі, бо він вже

На сире коріння

Та на біле каміння

Ніжки свої козацькі молодецькі посікає

Та сліди свої’ кровію їаливає.

Другий монолог засвідчує глибокий відчай-молодшого брата, його нестерпні фізичні муки післяважко’і дороги. Тепер він не тільки «словами промовляє», а й «сльозами обливає»:

Братики мої рідненькі, миленькі,

Як голубоньки сивенькі!

Коли ж, братці, не хочете ждати,

Хоч одно ви милосердіє майте:

І тіло моє порубайте,

В чистім полі поховайте,

А звірям і птицям на поталу не оддайте.

Знесилений фізично, надломлений морально, наймолодший утікач воліє краще вмерти, аніж терпіти й далі нестерпні страждання. Його страшить можливий кінець, що завершиться «бенкетом» диких звірів і птахів над покаліченим тілом. Весь трагізм ситуації підкреслює звертання «братики мої рідненькі, миленькі, як голубоньки сивенькі», в якому вчувається благання й розпука. Так може просити тільки вкрай знеможена й зневірена людина. У жодному монолозі найменшого брата не знайдемо ні, тіні осуду, ні краплі обурення, що його кинули серед безмежного степу напризволяще. Скільки людяного і благородного у душі приреченого втікача! Гіркий розпач минає, натомість повертається бажання жити, побачити рідну землю. Хай пішки, хай через небезпеки, але «піший-піша-ниця» знаходить у собі сили продовжити шлях. Звідси і ті прохання не забувати про нього, залишати будь-яку помітну прикмету на шляху.

Яскравим штрихом до характеристики найменшого брата є його щире розчулення, коли він знаходить тернові гілочки, зламані для нього братами. Його серце сповнене щирої подяки за таку увагу. А як хвилюється втікач за долю старших братів, коли піднімає з землі червону китайку: «чи їх постріляно, Чи їх порубано, чи живими в руки забрано…»

Далі в думі небагатослівно, проте досить точно відтворено страждання «пішого-пішаниці» від «трьох недоль». Не можна читати ці рядки без особливого хвилювання і співчуття до героя, якого спіткало «безвіддя», «безхліб’я», який навіть від подихів степового вітру падає з ніг, так знесилів. Кульмінацією трагедії «пішого-пішаниці» є його повільне згасання. Свій довічний спочинок знайшов найменший брат під яворами, оскільки вони завжди були символами смутку, свідками нещасть смерті. Ще й вовки-сіроманці находжали І жовтую кість по тернах, по балках розтаскали, Попід зелененькими яворами ховали, Комишами укривали…

Такий детальний опис смерті наймолодшого брата посилює емоційне сприйняття думи, розкриває глибину трагедії, що сталася. Звичайно, симпатії виконавців і слухачів цієї думи були на боці «пішого-пішаниці». Риси його характеру - відданість, приязнь, братня любов - хвилюють і викликають співчуття до його долі. Цей образ протиставлено нерішучому та безвольному середульшому брату й особливо - жорстокому та егоїстичному старшому.

Поиск по сайту: