Голосіння матері за дитиною

Голосіння як фольклорний жанр відзначаються своєрідним по­

етичним стилем, оригінальними поетичними засобами й прийомами.

Найхарактерніша з них, на думку більшості дослідників, — голосільна

тавтологія, яка надає їм особливої емонійної забарвленості, ліричної

тональності. Одна й та ж інформація повторюється, варіюється, причому

в цих варіаціях спостерігається певна закономірність. Це не просто по­

шуки кращого, влучнішого слова чи фрази, а спеціальний прийом,

підпорядкований єдиній мсті: збільшити емоційність вислову, так пере­

дати власні почуття, щоб вони об’єднали голосільницю з аудиторією.

Подібне нагнітання близьких понять відоме в мистецтві ще з античних

часів, однак у голосіннях воно набуло довершеної форми і стало визна­

чальною рисою їх поетики.

У голосіннях наявні кілька типів повторів: тавтологія (однокоре-

нсва й синонімічна), повторювання одного й того ж слова чи фрази на

початку вірша (анафора) або в кінці (епіфора), паралелізм поетичних

образів [86].

Прикладом кількох типів повторень може бути такий фрагмент

голосіння матері за дитиною: «Відкіля тебе визирати, відкіля тебе

виглядати? Чи з церкви ітимеш, чи з дороги їхатимеш? Чи тебе соло

вейки одщебетали, чи тебе зозуленьки одкували? Яка твоя доріженька

смутім та невесела! Яка твоя хаточка темна да невидная, що ні

дверочок, ні оконечка, ні праведного сонечка…>>. Тут маємо однокорсне-

ву тавтологію (відкіля — відкіля), синонімічну (темна да невидная, смут­

на та невесела), анафори і паралелізм поетичних образів. Останній про­

низує голосіння наскрізь, створює специфічну психологічну напругу,

забарвлену емоційно.

Такі вислови, як «А я свого сина заховала і прикопала», «Я ж

тебе, моя донечка, кохала і леліяла», «До кого ж мені прихилиться і

притулиться?», «Людям оддам, то ви будете плакати і ридати», є

характерними і для думового епосу. Епічні співці тонко відчували кра­

су й образність слова і в своїй творчості широко використовували

поетичні прийоми голосінь. Ф.Колссса звертав увагу на досконалість

голосільних повторів, голосільної синоніміки. «Синтаксична градація

синонімів по силі виразу (плаче-ридає, кленс-проклинає, грає-виграває,

живе-проживає, статки-маєтки, еребло-злото, рано-пораненько і т.ін.) ра­

зом з повторюванням синонімічних значень і подібних думок у різних

відтінках складають основну окрасу художнього стилю голосінь»

Ідейно-художній аналіз пісні «Гей, ішли наші чумаки в дорогу».

У цій пісні йдеться про те, як чумаки провели цілі тижні готуючи в дорогу воли, вози та крам. У ній присутнє відчуття навантаження, що символізує тягар життя українців з давніх давен до наших днів.

Отже, мотив пісні: про відхід у дорогу, приготування до довгої подорожі, прощання з родиною.

Ідея: прагнення зобразити нелегку долі чумака, пов’язану з його промислом.

У пісні кожен день символізує певну дію приготування у дорогу. Цікавим фактом у пісні є те, що чумаки рушили в дорогу у неділю, хоч цей день вважається святковим для християн.

У цій пісні періодичність може інтерпретуватися як підготовка до відлучення від традиційного

життя, прилучення до іншого соціуму.

Художні засоби: епітети: - ; метафори: - ; анафора: «гей»; рефрен: повтор кожного наступного рядка.

Отже, хоч пісня і «скупа» на художні засоби, але ліричність та мелодійність досягається постійними повторами попереднього рядка.

Гей, ішли наші чумаки в дорогу

Гей, ішли наші чумаки в дорогу,

Ішли наші чумаки в дорогу.

Гей, в понеділок ярма парували,

В понеділок ярма парували.

Гей, у вівторок вози підчиняли,

У вівторок вози підчиняли,

Гей, а в середу воли годували,

А в середу воли годували.

Гей, а в четвер воли напували,

А в четвер воли напували.

Гей, а в п’ятницю з родом попроїдались,

А в п'ятницю з родом попрощались.

Гей, а в суботу молилися богу,

А в суботу молилися богу,

Гей, а в неділю рушили в дорогу,

А в цеділю рушили в дорогу.

Гей, а з неділі прийшли до перевозу,

А з неділі прийшли до перевозу.

Поиск по сайту: