Ікони — у перекладі з грецької “зображення, образ” – зображення Ісуса Христа, Богоматері, святих, подій Святого Письма. Ікони творили за певними правилами – канонами, які не можна було змінювати. У цьому одна з головних відмінностей ікони від картини.
Молитва – усталений текст, який промовляється віруючими при звертанні до Бога, Ісуса Христа, Святого Духа, Пресвятої Богородиці, святих. Спілкування людини з Богом.
Оранта – ікона Богоматері, котра молиться, звівши руки вгору.
Мозаїка – техніка прикрашення підлоги та стін, за якою на цементну основу у визначеному порядку викладаються невеликі кольорові шматочки каменю або скла – смальти.
Фреска – картина, намальована спеціальними фарбами на сирому тиньку.
Книжкові мініатюри – ілюстрації, якими оздоблювали рукописні книги.
Панікадило – люстра у православному храмі з багатьма свічками або лампадами.
Фібула –металева застібка одягу, яка є одночасно прикрасою.
Основний виклад
Будівництво фортець і міських укріплень
· Для давньої Русі характерними були дерев’яні та земляні оборонні укріплення.
· Такі укріплення надійністю не поступалися кам’яним, їх було важко зруйнувати і легко полагодити.
· Головною частиною міських фортець за тих часів були зруби – городні.
· Всередині їх засипали землею, а з боків скріплювали земляними укосами з допоміжними зрубами.
· Для надання укосу більшої стрімкості його іноді укріплювали зі зовнішнього боку сирцевою кладкою.
· Власне, укоси й утворювали земляні вали. Неприступності укріпленням надавали та рови.
· Зразком давньоруських оборонних укріплень, що збереглися до наших днів, можуть служити вали Білгорода (нині село Білгородка Київської області) – могутньої фортеці, закладеної Володимиром Великим.
· Кільце міських укріплень мало кілька воріт. Ворота розміщували в дерев’яних вежах або між двома вежами.
· Надворотні вежі іноді були кам’яними (Софійські ворота «міста Володимира» в Києві), в особливих випадках над брамами будувалися відворотні церкви.
· Перед воротами через рови були перекинуті дерев’яні мости (Овруч), що іноді підіймалися спеціальними пристроями.
Забудова міст
· Великі міста складалися переважно із трьох частин. Перша – це дитинець, найстаріша частина міста, фортеця, укріплена стінами, валами й ровами.
· Дитинець міста споруджали на погорбі, тому за давніх часів його ще називали Горою.
· На дитинці, або Горі споруджали князівські та боярські двори, найважливіші церкви та собори.
· Розміри дитинця були різними: від 10 гектарів у найбільших містах (Києві, Переяславі) до 0,5–1 гектара у менш важливих центрах.
· Другу частину міста становив окольний "город" (інша назва – поділ).
· Найчастіше його будували з напільної сторони дитинця і теж оточували укріпленнями.
· Ця частина тогочасного міста сягала у великих містах 50–100 гектарів.
· Саме тут мешкали ремісники та купці, тут був торговий майдан, численні церкви й монастирі.
· Поза міськими укріпленнями були передмістя – сторони, або кінці.
· Їх заселяли ремісники певної спеціальності: кожум’яки селилися біля води, гончарі – біля виходу глин тощо.
· Забудова давньоруських міст була менш щільною, ніж забудова міст Західної Європи та Візантії. Зате залишалася земля для присадибних садків.
· Будівлі розташовували рядами, між якими лишали проїзд – вулицю.
· Напрям вулиць давньоруського міста нерідко залежав від рельєфу місцевості.
· Сходилися вони до торгової площі, біля міських брам чи дитинця.
· Головна вулиця, здебільшого, пролягала від головної брами окольного "города" до дитинця.
· Вулиці вимощували дерев’яними настилами. Втім, траплялося мощення великими кам’яними брилами, обтесаними з лицевого боку, або битою цеглою.
· Основним матеріалом для міського будівництва було дерево.