Словесна поетика ліричної пісні. Сюжет, композиція і композиційні прийоми

Тематика ліричних пісень та балад — це кохання щасливе і нерозділене, вірність зрадливість, розлука, ревнощі, складності родинного життя.

Чимало українських народних пісень мають гумористичний зміст — «Ти ж мене підманула…». До ліричних пісень також відносять колискові, соціально-побутові, козацькі, чумацькі.

Художній формі української ліричної пісні притаманні:[ред. • ред. код]

лаконізм, стислість, простота вислову;

засоби художньої виразності (постійні епітети, персоніфікації, метафори, порівняння, вигуки, пестлива лексика);

стабільність віршованого розміру;

відносно проста мелодія;

особлива мелодійність, задушевність, лірична тональність;

наявність різноманітних повторів (рефрен, тавтологія, анафора, епіфора);

поширена форма монологу і діалогу.

«Ой горе тій чайці» — близька до певної епохи в житті України. Це гірка, сповнена туги пісня, яка розповідає про степову чайку, що вивела чаєнят при дорозі: «Проходили чумаки, весело співали, чаєнят забрали». У горі цієї чайки вгадується велике страждання матері України, нещаслива доля багатьох її дітей, загублених по далеких чужих краях.

У пісні «Ой не ходи Грицю…» — її автор Маруся Чурай переповіла історію свого трагічного кохання до козака Гриця, який зрадив її, одружився з іншою. А Маруся отруїла його відваром із зілля. На мотив цієї пісні було написано багато літературних творів. Це драма Старицького «Ой не ходи Грицю…» повість Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала», та історичний роман Ліни Костенко «Маруся Чурай».

41. Пісні літературного походження — це твори, що увійшли в народну словесність з професійної літератури. Шляхи запозичення можуть бути різними. Найчастіше — пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім'я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побутувати як народна. Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або мелодію композитора, ім'я якого залишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.

Кожна пісня літературного походження має свою історію (яка, однак, не завжди зберігається в народній пам'яті), проходить різні періоди поширення, шліфування, переробки; поки входить в народну традицію, зазнає певних змін (часом досить значних), нашарувань різних епох і т. п. Але, незважаючи на ретельну народну обробку (подекуди упродовж кількох століть), пісні літературного походження все ж відрізняються від народних специфічними рисами. Це дає підставу відносити до їх розряду пісень, авторство яких не збереглося, які не мають літературних відповідників, але певними ознаками виокремлюються з-поміж власне народних. Найвизначальнішою їх рисою є інший рівень індивідуалізації. У той час, як усна творчість вибирає усе найтиповіше, творить схематичні сюжети і доволі абстрактні узагальнені образи, літературна пісня як індивідуальна творчість побудована на основі особистих переживань, нетрадиційних ситуацій: фольклорне узагальнення життєвих явищ тут поступається місцем індивідуальним почуттям, які викликані конкретними обставинами. Ліричний герой таких пісень висловлює своє власне бачення і розуміння світу, яке, як правило, не збігається із загальноприйнятим. Зроджені в його душі почуття виходять за рамки народної психології (яка тяжіє до спрощення) — вони драматизуються, поетизуються, зображаються як щось небуденне, унікальне за своїми проявами. Як вказує І. Франко, «...така часто індивідуальна лірика... являється не на початку, а на кінці еволюції, рівночасно з тим, як і сама людська індивідуальність робиться самостійною, одержує певну ціну і почуває свою вартість супроти переможного зв'язку гро мади, роду, сім'ї. З другого боку, історія поетичних форм, будови вірша, ритму, рими та мелодії показує нам, що все се прояви зовсім не відвічні, не природжені чоловікові, але витворені цивілізацією, переношені в певнім часі і серед певних обставин від народу до народу, а спеціально до нас занесені досить пізно».

Поиск по сайту: