Легенда як жанр фольклору. Характеристика тематичних груп

Легенда — найдавніший жанр української неказкової прози, походження якого більшість вчених схильні пов´язувати з джерелами писемної літератури. Саме слово «легенда» походить від латинського legenda — те, що належить прочитати — виникло на означення жанру середньовічного письменства (починаючи з 6 ст.), що сформувався у християнській традиції як оповідання про життя святого, мученика, пустельника і т. п., яке мало читатися у день його пам´яті. Ці оповідання часто носили повчальний характер. Вони укладались у збірники, що називалися «Патериками». У Західній Європі найбільш поширеним у 13—14 ст. був збірник християнських оповідань під назвою «Золота легенда» (Legenda aurea), перекладена багатьма мовами. Такі перекладені збірники були поширені й у Київській Русі, де у княжу добу виник і збірник оригінальних староруських легенд «Києво-Печерський Патерик».

Звідти легенда перейшла в усне побутування, набула рис народної словесності (варіантність, синкретизм, колективність та ін.) а згодом виокремилась у відмінний від писемного епічний жанр усної словесності зі своїми художньо-композиційними особливостями.

Найдавнішою з усіх видів легенд і найбільше пов´язаною з усною народною традицією є міфологічна легенда. Міфологічні легенди — усні народні твори сюжетного характеру, засновані на давніх дохристиянських уявленнях, які з часом втратили свою світоглядну основу і набули чисто символічного художнього значення. Генетично вони тісно пов´язані з народною міфологією і становлять більш сучасну трансформацію давньослов´янських міфів. У них знайшли продовження поганські вірування і погляди, тому тут поряд із реальними персонажами діють духи, надприродні сили (добрі і злі), язичницькі істоти. На їх тематиці та специфіці сюжетобудування позначились усі попередні світоглядні системи, риси етнопсихології, образні архетипи. У міфологічних легендах синтезувались різні риси слов´янської міфології, зокрема елементи тотемізму, анімізму, культу померлих предків та ін. Поштовхом до виникнення багатьох сюжетів послужили повір´я.

Окремим різновидом зооботаноморфного епосу є етіологічні легенди — міфологічні оповіді про походження різних природних явищ (дощу, грому, гір тощо), окремих видів рослин, тварин, птахів та ін. Ця група легенд поширена у міфології багатьох народів. Найдавнішими за походженням є тексти експлікативного характеру, які мають на меті пояснити різні явища. Так, згідно з легендою, гори утворились внаслідок того, що, коли Бог сіяв землю через полотно, Люцифер поробив у полотні діри, і земля вийшла нерівномірна. Народна версія походження грому: Перун б´є чорта, що заховався у камені; граду — чорнокнижник (градовик) заморожує воду і з великого мішка сипле на землю, щоб заподіяти шкоду.

Найпоширеніша тематична група — легенди про життя померлих наглою смертю. Це — оповіді про позагробне життя повішельників, потопельників, дітей, які померли нехрещеними, про душі вбитих людей, що шукають помсти та ін..

Ще одна тематична група міфологічних легенд — оповіді, де фігурують не надприродні істоти, а живі люди, наділені надприродними якостями чи вміннями: чаклуни, відьми, ворожбити, чорнокнижники, знахарі та ін.

Апокрифічні легенди — це прозові твори церковно-релігійного змісту, створені на основі мотивів та образів біблійної та апокрифічної літератури. Хоч вони багато в чому взаємодіють з легендами інших тематичних груп, але в українському фольклорі стоять відокремлено. їх специфіка зумовлена рядом чинників: вони створені на основі книжної традиції; запозичені через посередництво Болгарії з візантійських джерел (або й створені самостійно, але під їх впливом). Вони ґрунтуються на чужих темах, мандрівних сюжетах, які багато в чому відходять від національної проблематики та образностіВелика тематична група — космогонічні легенди — оповіді про походження всесвіту, землі, небесних тіл. Язичницька міфологія та народні фантазії щодо створення світу далеко відходять від зафіксованої у Святому Письмі розповіді про створення світу Богом-Творцем за сім днів. Антропоґепічні легенди — про створення чоловіка. Хоча біблійний сюжет тут домінує, але й він не залишився без впливів народних уявлень, матеріалізованого світогляду язичників. Це передусім стосується творення людини Богом із якоїсь частини Божого єства (найчастіше з кусочка шкіри, яку Бог начебто відірвав з руки, пораненої під час праці на землі, рідше — з краплі поту чи ін.) Інколи сюжети таких легенд пов´язані з співучастю Сатанаїла у творенні людини. Тут зображено, як він псує Боже творіння, запаскуджує людину (наприклад у час, коли вона «сушиться» на сонці, він розрізає її і напльовує всередину, щоб вона не була чиста).

Історично-героїчні легенди — це фабульні оповіді про незвичайні, фантастичні епізоди, пов´язані з історичними подіями минулого. Вони пізніші за походженням, тому основна увага звернена на факти, а менша — на фантастичне у зображенні подій

Поиск по сайту: