Давній синкретизм і головні мотиви календарно-обрядових пісень та ігор весняного циклу

Питаннями диференціювання весняного фольклору займалися М.Максимович, В.Гнатюк, І.Нечуй-Левицький, А.Свидницький, М.Грушевський, С.Килимник, Г.Хоткевич, О.Дей, О.Курочкін, О.Чебанюк, В.Скуратівський, В.Давидюк, І.Білосвєткова, О.Харчишин. Поки жодна із цих класифікацій не набула статусу загальноприйнятої, пропонуємо ще одну. З нашої точки зору, пісні, якими супроводжувалися обряди та ігри весняного циклу, можна умовно поділити на такі тематичні групи: 1) розвійні; їх основними мотивами та образами були: весняне сонце, теплий вітер, зелень дерев і трав, приліт і співи птахів, радість людей; зміна суворої зими на теплу весну; викликання дощу і вологи; 2) любовно-еротичні, домінуючим мотивами яких було парування молоді, замовляння вдалого шлюбу та щасливого подружнього життя; 3) шлюбні, пов'язані виключно з мотивами сімейного життя (вдале/невдале заміжжя, життя у чужій родині, чоловік-нелюб тощо; 4) драстичні; в них передано взаємне глузування дівчат і хлопців, кпини між парубочими і дівочими гуртами.

Акціонально весняні календарні пісні – це творчість переважно дівочого пісенного репертуару. Однак у деяких місцевостях до їх виконання могли долучатися й парубки, рідше – старші жінки та чоловіки.

Окрема категорія весняних пісень, звернених на викликання тепла й швидкого прильоту птахів, належала і дитячим гуртам.

В основному тільки дівчата виступали виконавцями гаївок в Карпатському регіоні, хоч при самому виконанні тут не обходилося і без присутності, а то й втручання парубочого гурту. Аналогічну ситуацію спостерігаємо на Поділлі, Холмщині та Підляшші, Придніпров'ї, Поліссі, Волині та Опіллі.

На Західній Бойківщині, Прикарпатті та Буковині участь у весняних хороводах донедавна, крім дівчат, брали і старші жінки. На Буковині деінде спостерігається водіння весняних хороводів чоловіками.

На Поліссі співати весняні пісні починали діти, постові пісні й гаївки підхоплювали молоді дівчата.

На Волині до співу приєднувалися ще хлопці та люди старшого віку. А ось право заводити першу весняну пісню належало тільки дівчатам. Ще однією особливістю розваг весняного циклу на Волині, Західному та Центральному Поліссі була перекличка хорів.

Спосіб виконання весняних пісень та ігор на території України теж був не однаковим. Молодь, зібравшись на весняні гуляння, бралася за руки і водила танки та круги. На Галичині дівчата співають гаївки, йдучи в колесо, або криве колесо, чи кривий танець (форма кривої лінії, що постійно змінюється).

Жанри літнього циклу

Відповідно до літніх свят та обрядів виділяються такі жанри усної народної творчості, що їх супроводжували: маївки, русальні пісні, петрівчані пісні, купальські пісні, собіткові пісні, царинні пісні.

Маївки (майські пісні) — твори календарної обрядовості початку літа, назва яких, можливо, походить від «май» (травень) чи «маяти» (прикрашати зеленню) або «мавки» (духи лісу та поля). Ними супроводжувались описані обряди Зеленої (Клечальної) неділі та пов´язані з нею ігрища молоді. Ці твори менш збережені і досліджені, ніж веснянки і гаївки.

Окрему групу становлять маївки, якими супроводжувались обряди прикрашання худоби, що зберегли зв´язок із тотемними поклоніннями, і носять серйозний характер.

Русальні пісні — жанр календарно-обрядової лірики, пов´язаний із святкуванням Русалій (Русального тижня, Русального великодня). Оскільки це свято було пов´язане з духами землі і води, то у русальних піснях широко відображені не лише їх архетипи, а й образи, що їх супроводжують: ночі, місяця, берега, річки, криниці, верби тощо. Так, образ місяця в піснях-замовляннях виявляє зв´язок із астральним культом і є невід´ємним атрибутом русалчиних гулянь.

Період петрівки був часом вибілювання полотна, і ці мотиви теж знайшли своє відображення у творах. О. Потебня звертає особливу увагу на образи-символи пряжі, полотна, у піснях про заміжжя дівчини: «Можна думати, що у петрівчаній пісні біла пряжа — символ самої дівчини: вона тонка і біла, якщо та вийде заміж за милого і буде коханою; товста і не біла в іншому випадку».

Подібні до родинно-побутових творів пісні про недолю дівчини, виданої проти її волі заміж, якій «да не дали люди да догуляти, Русою косою да домаяти»; чи невеселе і сповнене турбот життя молодої дружини у родині чоловіка, де усі ставляться до неї вороже, змушують важко працювати. У них мотив коротких ночей і звертання до зозулі набирає іншого звучання: для молодої жінки петрівчанські ночі занадто короткі, щоб відпочити від непосильної щоденної роботи. Звертання у цих піснях до теми нелегкого родинного життя є свідченням того, що за походженням вони відносяться до пізнішого періоду, ніж інша календарно-обрядова лірика. Вони також не виявляють тісного зв´язку із обрядами, зберігаючи лише натяки на окремі ритуали чи ігри

Поиск по сайту: