Якість та конкурентоспроможність продукції

Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що зумовлюють придатність продукції задовольняти певні потреби споживачів відповідно до її призначення.

Якість продукції пов'язана із спожuвною вартістю товару, але ці поняття не тотожні. Споживна вартість характеризує задоволення певної потреби споживачів, корисність речі, а якість – міру задоволення цієї потреби, яка виявляється у споживанні.

Слід розрізняти поняття якості продукції та поняття її технічного рівня. Поняття технічного рівня виробів за змістом вужче від якості, оскільки охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Показники технічного рівня встановлюються при проектуванні нових знарядь праці (транспортних засобів, машин, приладів).

НЕОБХІДНІСТЬ ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ДИКТУЄТЬСЯ ТАКИМИ ОБСТАВИНАМИ, ЯК:

- потреби науково-технічного прогресу (сучасні технології вимагають кращих якісних характеристик сировини, матеріалів, обладнання тощо);

- зміна споживчих запитів населення (при кількісному насиченні ринку зростають вимоги до якісних характеристик товарів);

- нестача або обмеженість природних ресурсів (використання високоякісних: сировини, матеріалів, машин рівноцінне їх збереженню, економії суспільної праці);

- підвищення значення матеріального стимулювання в ринкових умовах (кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою платню більш високоякісний товар);

- розвиток зовнішньої торгівлі (вихід і опанування зовнішнього ринку можливі лише за умови виробництва високоякісної конкурентоспроможної продукцїі).

Значення підвищення якості продукції полягає в тому, що недостатній рівень якості має негативні економічні, соціальні та екологічні наслідки.

Економічні наслідки полягають у втратах матеріальних і трудових ресурсів, затрачених на виготовлення, транспортування і збереження недоброякісної продукції; додаткові витрати на ремонт техніки; втрати у виробничій інфраструктурі (дороги, сховища, комунікації) тощо.

Соціальні наслідки проявляються у зниженні темпів росту добробуту населення, падінні престижу вітчизняних товарів, зменшенні прибутків підприємств та ін.

Екологічні наслідки – це додаткові втрати на очищення земельних ресурсів, водного і повітряного басейнів, на оздоровлення населення, втрати продуктивності сільськогосподарського виробництва через складну екологічну ситуацію і т. ін.

Оцінка якості передбачає визначення її абсолютного, відносного, перспективного і оптимального рівнів.

Абсолютний рівень якості визначають шляхом обчислення певних показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Встановлення відносного рівня якості полягає у зіставленні абсолютних показників якості продукції з відповідними показниками аналогічних кращих зразків. Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки повинні відображатись у перспективному рівні якості продукції. Оптимальний рівень якості відповідає мінімальній величині загальних суспільних витрат на виробництво і експлуатацію продукції.

Залежно від кількості властивостей, які характеризуються, показники якості поділяються на:

- одиничні, що характеризують окремі властивості виробу;

- комплексиі, за допомогою яких вимірюється група властивостей виробу;

- узагальнюючі, які характеризують якість усієї сукупності продукції підприємства.

Одиничні показники умовно поділяються на такі групи:

- Показники призначення (характеризують пристосованість виробів до використання та сфера використання).

- Показники надійності і довговічності (відображають властивість виробу виконувати свої функції протягом певного часу зі збереженням експлуатаційних характеристик; властивість виробу зберігати свою роботоздатність тривалий час).

- Показники технологічності (характеризують ефективність конструкцій машин та технологій їх виготовлення).

- Ергономічні показники (враховують комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних властивостей людини, вимоги техніки безпеки).

- Естетичні показники (характеризують виразність, відповідність стилю і моді, оригінальність, гармонійність).

- Показники стандартизації та уніфікації, що відбивають ступінь використання у виробі стандартизованих та уніфікованих деталей та вузлів.

- Економічні показники (відображають затрати на розробку, виготовлення й експлуатацію виробу).

- Патентно-правові, які відображають ступінь використання нових винаходів при проектуванні виробів.

Комплексні показники характеризують кілька властивостей продукції. Згідно з цими показниками продукцію поділяють на сорти, марки, класи.

У процесі господарської діяльності важливо не тільки правильно оцінити якість окремих виробів, але й визначити загальний рівень якості продукції підприємства. Для цього використовується система загальних показників, основними з яких є:

- коефіцієнт оновлення асортименту;

- частка сертифікованої продукції;

- частка продукції, призначеної для експорту;

- обсяг товарів, реалізованих за зниженими цінами під час сезонного розпродажу;

- коефіцієнт сортності;

- питома вага браку в загальному випуску товарної продукції.

Методи оцінки якості продукції поділяються залежно від способу одержання інформації на: об'єктивний (вимірювальний і реєстраційний), органолептичний і розрахунковий.

Вимірювальний метод – передбачає використання при оцінці якості продукції технічних засобів контролю.

Реєстраційний метод гpунтується на спостереженні і підрахунку кількості предметів, випадків.

Органолептичний метод передбачає аналіз сприймань органами чуття людини споживчих властивостей товару.

Розрахунковий метод використовується при визначенні показників якості новостворених виробів; різновидом цього методу є комплексний метод,який полягає у визначенні інтегрованого показника якості продукції шляхом порівняння корисного ефекту від використання виробу і загальних витрат на його створення і споживання.

В окрему групу виділяються статистичні методи оцінки якості продукції, які гpунтуються на використанні методів математичної статистики і мають вибірковий характер.

У тісному взаємозв'язку з якістю продукції перебуває її конкурєнтоспроможність.

Конкурентоспроможність – це характеристика товару, що відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем задоволення конкретної потреби, так і за витратами на його забезпечення.

Перший чинник відображає рівень якості продукції, її стиль, унікальність, гарантії та рівень обслуговування, зручність у використанні;

Другий чинник – рівень ціни порівняно з іншими конкурентами, систему знижок, форми оплати та можливість відстрочки у платежах тощо;

Третій чинник – канали збуту – характеризує форми збуту, стан ринку, систему транспортування та складування;

Четвертий чинник відображає ефективність діяльності маркетингових служб, дієвість реклами, використання систем просування товару на ринок тощо;

П'ятий чинник – кваліфікаційний рівень персоналу підприємства, ефективність використання кадрового потенціалу, прогресивність управлінської структури та її мобільність тощо.

Методика оцінки рівня конкурентоспроможності товару як інтегрального результату дії широкого спектру чинників передбачає проведення розрахунків у декілька етапів:

1. Аналіз ринку і вимог споживачів з метою визначення номенклатури параметрів (нормативних, технічних, економічних), вибір найбільш конкурентоспроможного товару-зразка для порівняння.

2. Обчислення одиничних показників за окремими параметрами та визначення сукупності параметрів двох товарів для порівняння.

3. Розрахунок групових показників на основі одиничних, що у кількісному виразі відображають відмінність між характеристиками аналізованої продукції та потребами споживачів окремої групи параметрів.

4. Визначення інтегрального показника з усіх груп параметрів в цілому, який вказує на рівень конкурентоспроможності аналізованого виробу.

Еталон для порівuяння має належати до однієї групи товарів з аналізованим виробом, мати визначені умови використання і функціональне призначення, бути характерним для вибраного ринку і мати максимальну кількість переваг для покупців. Товар-еталон повинен повністю відповідати нормативним вимогам майбутнього ринку.

Розрахунок нормативних параметрів для оцінки конкурентоспроможності забезпечується за допомогою альтернативного методу, і застосовуваний показник має лише два значення: 1 – якщо товар відповідає нормі; 0 – якщо не відповідає.

Визначення групового показника, що характеризує відповідність ринковим потребам технічних параметрів (Ітп) здійснюється за формулою:

де Рі – одиничний показник і-го технічного параметра;

Qі – вага і-го параметра в загальній їх сукупності;

п – кількість параметрів, що підлягають оцінюванню.

Аналогічні розрахунки здійснюються щодо товару-конкурента (товару-еталону), і порівняння двох групових показників дозволяє визначити рівень конкурентоспроможності аналізованого товару за технічними параметрами. Такі розрахунки здійснюються за формулою:

де К_тп – показник конкурентоспроможності товару за технічними параметрами;

Ітпl, Ітп2– відповідні групові показники технічних параметрів порівнюваних товарів.

Груповий показник конкурентоспроможності за економічними параметрами (І_еп) обчислюється за формулою:

де Zi – одиничний показник і-го економічного параметра.

Співвідношення групових економічних показників аналізованого товару і товару-еталона визначається за формулою:

де К_ЕП – показник конкурентоспроможності товару за економічними параметрами;

І_епl, І_еп2 – відповідні групові показники економічних параметрів порівнюваних товарів.

Інтегральний показник конкурентоспроможності товару (Ікс) обчислюється:

Якщо Ікс > 1, то виріб, що аналізується, має конкурентні переваги щодо товару-еталона;

Якщо Ікс < 1, то він «програватиме» товару-конкуренту.

Управління якістю – це дії, спрямовані на встановлення, забезпечення і підтримку необхідного рівня якості продукції в процесі її проектування, виробництва та експлуатації.

Прогнозування виробництва високоякісної продукції має грунтуватись на передбаченні досягнень НТП, структурних зрушень у виробництві і споживанні товарів, змін у купівельній спроможності населення, співвідношення попиту і пропозиції.

Планування якості продукції – це процес розробки і встановлення завдань щодо поліпшення споживчих властивостей продукції, а також заходів, які забезпечують можливість досягнення визначеного рівня якості продукції. Цей процес тісно пов'язаний з роботою науково-дослідних і проектно-конструкторських підрозділів, впровадженням прогресивних технологій, нових стандартів продукції та ін.

Стимулювання поліпшення якості продукції здійснюється шляхом встановлення більш високих цін на продукцію високої якості, матеріального стимулювання працівників за досягнення високих якісних результатів роботи та ін.

Контроль за виробництвом продукції повинен включати систему заходів, які дозволяють забезпечити випуск високоякісної продукції шляхом дотримання вимог до виробництва на всіх, без виключення, стадіях створення продукції: від проектування до реалізації конкретним споживачам.

Управління конкурентоспроможністю – це встановлення оптимального співвідношення між чинниками забезпечення конкурентоспроможності (якістю, ціною, системою збуту, обслуговуванням та ін.).

В результаті цього мають вирішуватись завдання:

- поліпшення якості самої продукції;

- зниження витрат на її виробництво;

- підвищення економічності оперативності після продажного обслуговування.

Ефективним засобом управління якістю і конкурентоспроможністю є стандартизація,яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції.

Процес стандартизації продукції регулюється сукупністю нормативно-технічної документації:

Стандарт на продукцію є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Стандартизація продукції охоплює:

- встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих;

- встановлення норм, правил в галузі проектування;

- формування єдиної системи показників якості продукції, методів її контролю, випробувань, єдиних термінів і позначень;

- створення єдиних систем класифікації і кодування продукції тощо.

Сертифікація продукції – один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам та видачу певного документа-сертифіката. Сертифікат – це документ, що засвідчує високий рівень якості продукції та її відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000. В Україні існус обов'язкова і добровільна сертифікація. Обов'язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарськими суб'єктами, охоплює перевірку та випробування продукції, державний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність вимогам, які не є обов'язковими, за ініціативою суб'єкта господарювання на договірних засадах.

Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники, продавці) щодо продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, повинні:

1) у визначений термін і в належному порядку проводити сертифікацію продукції;

2) забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того стандарту, за яким її сертифіковано;

3) реалізовувати продукцію тільки за наявності сертифіката;

4) припинити реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено її невідповідність вимогам певного стандарту або закінчився термін дії сертифіката.

Згідно з вимогами чинного вітчизняного законодавства сертифікація продукції в Україні здійснюється в рамках державної системи сертифікації – УкрСЕПРО.

Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри (ДВЦ) з найважливіших видів продукції. На сертифіковану продукцію видається сертифікат відповідності, який містить спеціальний знак відповідності. Аналогічним знаком позначається і сама продукція; він інформує споживачів про те, що продукція є сертифікованою за системою УкрСЕПРО.

Останнім часом почали формуватись міжнародні системи сертифікації, координацією яких займається спеціальний комітет із сертифікації – СЕРТИКО, що діє у складі ISO.

Державний нагляд за якістю продукції здійснює Державний комітет України по стандартизації; метрології і сертифікації (Держстандарт України), який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об'єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва.

На місцях державний нагляд за якістю продукції здійснюють територіальні органи Держстандарту – центри стандартизації; метрології і сертифікації.

Система державного нагляду передбачає відповідальність суб'єктів господарювання за порушення стандартів, норм і правил, а саме: матеріальну відповідальність у формі штрафів, розміри яких коливаються від 25 до 100% вартості невідповідної стандартам продукції. Суми штрафів розподіляються таким чином: 60% – у Державний бюджет; 30% – у позабюджетні фонди місцевих органів влади; 10% – у Держстандарт України для розвитку матеріально-технічної та науково-дослідної бази.

Економічна ефективність поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний економічний ефект (або річний прибуток від поліпшення якості) (Ея) обчислюється за формулою:

де ΔП – приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн.;

К – питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення якості продукції, грн./од.;

N_я – обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Якщо поліпшення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту(ΔПя):

де Ц1, Ц2 – відповідно, ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.;

С1, С2 – собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.

Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тому підвищення якості має значний народногосподарський ефект. Цей ефект враховує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості.

Сумарний річний економічний ефект від підвищення якості продукції (Есум) визначається як сума річних економічних ефектів при її виробництві і споживанні (експлуатації):

Річний економічний ефект у виробника продукції поліпшеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції поліпшеної і попередньої якості:

де С1, С2 – собівартість виготовлення одиниці продукції, відповідно, попередньої і поліпшеної якості, грн.;

К1, К2 – питомі капіталовкладення у виробництво продукції, відповідно, попередньої і поліпшеної якості, грн.

Досить часто цей ефект може мати від'ємне значення, тому підприємство змушене змінити ціну виробу, щоб забезпечити необхідний рівень рентабельності виробництва. В такому разі економічний ефект можна обчислити як ΔПя.

Річний економічний ефект у споживачів продукції більш високої якості (Ес) може бути обчислений як зміна річної величини одноразових і поточних затрат:

де К1, К2 – питомі капітальні вкладення на придбання й експлуатацію виробів, відповідно, попередньої і підвищеної якості, грн.;

С1, С2 – річна сума експлуатаційних витрат по виробах, відповідно, попередньої і поліпшеної якості, грн.;

α0 – коефіцієнт еквівалентності (спряження) старої продукції новій щодо корисного ефекту (продуктивності, строку служби і т. п.).

У ряді випадків при поліпшенні якості продукції її собівартість зростає, а ціна залишається без змін, хоча збільшується строк служби нового виробу. В такому разі річний економічний ефект (Ер) може бути обчислений за формулою:

де С_с, С_н – собівартість одиниці старого і нового виробу, грн.;

Т_с, Т_н – строк служби старого і нового виробу, років.

У деяких галузях промисловості якість продукції оцінюється за сортами за допомогою коефіцієнтів сортності (Кс):

де N₁, N₂ – відповідно, випуск продукції нижчого і вищого сорту, одиниць.

Можливі шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції поділяються на:

- виробничо-технічні (вдосконалення проектування, використання найсучасніших техніки і технології, вхідний контроль якості сировини, матеріалів і комплектуючих, поліпшення стандартизаціі);

- організаційні (вдосконалення організації виробництва і праці, методів технічного контролю, підвищення кваліфікації кадрів, дотримання технологічної і виробничої дисципліни, забезпечення загальної культури виробництва);

- економічні (система прогнозування і планування якості, встановлення прийнятних для виробника і споживача цін, економічне стимулювання виробництва високоякісної продукції);

- соціальні (правильна кaдpовa політика, створення належних умов праці і відпочинку, мотивація праці, активізація людського чинника).

Умови ринку вимагають комплексного використання перелічених можливостей забезпечення виробництва якісної конкурентоспроможної продукції.

Поиск по сайту: