Суперечності як рушійні сили процесу навчання

ФУНКЦІЇ НАВЧАННЯ

Формування соціально значимих якостей учня неможливі без реалізації основних функцій навчання: ОСВІТНЬОЇ, РОЗВИВАЮЧОЇ І ВИХОВНОЇ.

Зміст освітньої функції полягає в забезпе­ченні засвоєння, закріплення, застосування теорій, понять, законів тощо; формуванні загальнонавчальних та спеціальних (з певного предмета) умінь і навичок. Сукупність навчальних предметів, їх зміст, виражений в навчальних програмах дає нам рівень освіти, одержаної учнем.

Зміст виховної функції - формування поглядів, переконань, моральних якостей, естетичних поглядів, уміння працювати та контролювати себе, гігієнічних та фізичних навичок. Реалізація виховної функції закладає основи всебічного розвитку особистості.

Процес навчання-велика школа виховання школяра. Він здійснюється як без­посередньо через організацію навчального процесу, так і через зміст навчального матеріалу. До того ж на процес виховання має вплив особистість вчителя.

Розвиваюча функція охоплює розвиток і формування пізнавальних психічних процесів і властивостей особистості, навчальних інтересів, логічних прийомів, операцій, суджень, умовисновків.

Всі функції нерозривно пов’язані між собою і реалізуються в освітній, виховній, розвивальній меті уроку.

Суперечності як рушійні сили процесу навчання

Усім явищам і процесам властиві певні діалектичні суперечності. Вони є джерелом, основою їх розвитку, своєрідним внутрішнім рушієм. Оскільки навчання є багатогранним процесом, то розуміння протиріч, пізнання внутрішніх рушійних сил є особливо актуальним завданням. Процес навчання характеризується наявністю багатьох протиріч - зовнішніх і внутрішніх, суб’єктивних і об’єктивних, істотних та неістотних.

Провідною рушійною силою процесу навчання є протиріччя між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення. Це протиріччя веде до постійного вдосконалення змісту освіти. Ми прагнемо дати учням якомога більше знань із суспільно-історичного досвіду, хоч знаємо, що ніколи не зможемо навчити учнів всьому, що знає і вміє людство. Але бажання наблизити рівень шкільної освіти до сучасного рівня суспільно-технічного прогресу є постійним діючим фактором змін змісту освіти, пошуку нових принципів, методів організації.

Разом зі знаннями учень оволодіває і тими операціями, формами, етапами пізнання (аналіз і синтез, узагальнення і абстрагування та ін.), які склалися в суспільно-історичному розвитку.

Виникає суперечність між індивідуальною пізнавальною діяльністю, тобто тим рівнем, формами, методами пізнання, якими володіє учень, і суспільно-історичним пізнанням, тобто тим рівнем, методами і формами, методами пізнання якими він повинен оволодіти. Розв’язання цієї суперечності визначає темпи і ступінь інтелектуального розвитку учня. Відомо, що один і той же по об’єму і змісту навчальний матеріал призводить до різних показників розумового розвитку.

Сучасні навчальні предмети і програми звільняються від зайвого другорядного фактичного матеріалу, стають більш логічні, стрункі і послідовні, а тому і більш доступні для розуміння і засвоєння. Дітям легше оволодіти знаннями, способами роздумів, умовисновків.

Навчальна задача може бути розв’язана учнем на основі тих знань і пізнавальних сил, які є в нього. Виникає суперечність між досягненим рівнем розвитку учня і тією навчальною задачею, яку необхідно розв’язати учню, або між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, та наявним рівнем знань, умінь з іншого боку. Якщо навчальна задача набагато перевищує пізнавальні можливості учня, то розв’язується з великим напруженням або зовсім не розв’язується. В цих умовах падає інтерес до знань. Якщо навчальна задача дуже проста, вона мало сприяє підвищенню рівня розвитку учня. Пошук навчальних задач, які сприяли б розвитку дитини, розвитку його інтересу до учіння - одне із актуальних завдань теорії навчання.

Існують і інші суперечності, як внутрішні, так і зовнішні, які впливають на процес викладання та учіння. Наприклад:

-суперечність між навчальним предметом і відповідною наукою;

-між тими знаннями, якими володіє вчитель і тим матеріалом, який він пояснює в класі;

-між знаннями та вміннями їх застосовувати у практичній діяльності;

-між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння.

Рушійна сила – це певне психологічне відчуття труднощів у розв’язанні поставлених завдань. Вона проявляється у підвищенні розумової активності (чому? як?) і спрямована на конкретні дії: оволодіння необхідним обсягом знань, умінь та навичок, щоб розв’язати поставлене завдання. Отже дія рушійної сили – це обов’язковий чинник динаміки, діалектики процесу навчання.

МОТИВИ УЧІННЯ

Мотиви – ( від фр. motif – рухаю) - це внутрішня спонукальна сила, яка забезпечує рух особистості до пізнавальної діяльності, активізує розумову активність учня і визначає його ставлення до навчання.

Істотна риса мотивації полягає в тому, що вона завжди включає різні спонуки, причому пов’язані не тільки з навчанням, а й широкою соціальною мотивацією, з мотивами соціального престижу, а іноді з мотивами утилітарного порядку. Тому мотивами виступають потреби й інтереси, прагнення й емоції, установки й ідеали.

Є різні підходи до класифікації мотивів.

Мотивація може бути позитивна, нейтральна, негативна, або поєднувати ці сторони.

Позитивні- інтерес до знань, бажання одержати хорошу оцінку, держати подяку, повагу серед однолітків, одержати спеціальність, розуміння практичної значимості виконаної справи...

Нейтральні - які суттєво не впливають на процес навчання (інтерес до книг, заняття спортом, виготовлення моделей.)Завдання вчителя: знати нейтральні мотиви, спрямовувати роботу так, щоб вони стали позитивними, щоб могли допомогти дитині займатись навчальною діяльністю.

Негативні - небажання вчитись, невміння вчитись, організувати навчальну працю, недостатність знань, умінь і навичок, негативний вплив друзів, недисциплінованість, неякісна робота вчителя часто породжує негативне ставлення до навчання.

Класифікація виділяє кілька груп позитивнихмотивів.

1. Соціальні - це прагнення особистості шляхом учіння утвердити свій соціальний статус у суспільстві в цілому, у певному соціальному колективі (сім’ї , класі та ін.), це почуття відповідальності, бажання бути корисним суспільству.

2. Спонукальні - пов’язані з впливом на свідомість школяра певних чинників: вимог батьків, авторитету вчителів, колективу однолітків та ін.

3. Пізнавальні - проявляються у пробудженні пізнавальних інтересів і реалізуються шляхом отримання задоволення від самого процесу пізнання і його результатів. Пізнавальна діяльність людини є провідною сферою її життєдіяльності. Тому формування в учнів пізнавальних мотивів - провідний фактор успішності пізнання, оскільки через нього реалізується природна потреба людини.

4. Професійно-ціннісні - відображають прагнення школяра отримати професійну підготовку для участі у професійній сфері життєдіяльності.

5. Меркантильні - пов’язані з безпосередньою матеріальною вигодою. Вони не є вирішальними, діють лише вибірково, залежно від індивідуальних психологічних особливостей конкретної людини. Хоча в умовах ринкової економіки не варто нехтувати ними.

Позитивні мотиви ще класифікують на зовнішні і внутрішні.

Зовнішні - мотиви не пов’язані із засвоєнням знань і виконанням діяльності. В цьому випадку учіння служить учню засобом досягнення іншої мети. Наприклад, учень вчить математику, щоб вступити до навчального закладу.

При внутрішній мотивації стимулом служить пізнавальний інтерес, зв’язаний із даним предметом. В цьому випадку одержання знань виступає не як досягнення якихось цілей, а як сама мета діяльності учня.

Керівна роль у формуванні позитивних мотивів належить учителю.

Основою розвитку і формування позитивних мотивів навчання є навчальна діяльність, розвиток пізнавальних інтересів.

РОЛЬ ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ В НАВЧАННІ

" навчання, позбавлене будь-якого інтересу і взяте лише силою примусу. вбиває в учневі бажання до навчання, без якого він далеко не піде".

К.Д.Ушинський.

". для того, щоб учень навчався добре, треба щоб він навчався з бажанням".

Л.М.Толстой.

" коли навчаються з бажанням, то справа йде незрівнянно легше і успішніше, ніж при заняттях з необхідності, з-під палки" Н.А.Добролюбов.

«Всіма можливими способами треба сформувати у дітей гаряче прагнення до знань і до навчання.»

Я.А.Коменський.

УМОВИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ

- створення проблемних ситуацій;

- новизна змісту вивченого матеріалу і поновлення вже засвоєних знань;

- використання дидактичних ігор, ігрових ситуацій, захоплюючих елементів;

- організація творчих і практичних робіт;

- різноманітність форм самостійної роботи і їх змінність;

- емоційний тонус діяльності вчителя і учнів;

- опір на особистий досвід учнів.

Поиск по сайту: