Класифікація оцінки допустимості ризику

Таким чином, індивідуальний допустимий рівень ризику має складати

10^-10 - 10^-8.

Допустимим ризиком у професійній сфері звичайно є 10^-7... 10^-5,

а недопустимим вважають ризик 10^-4... 10^-2 і більше.

Значення величин імовірності загибелі людини за рік на виробни­цтві, що перебуває у межах 10 ⁷... 10 ^-5, називають зоною оптимізації допустимого професійного ризику, у якій міра захисту від конкрет­них небезпек має братися з урахуванням економічного обґрунтуван­ня та доцільності.

Розподіл підприємств, установ та організацій за ступенем ризику їхньої господарської діяльності щодо забезпечення безпеки та захисту населення і території від надзвичайних ситуацій.

1)Розподіл суб’єктів господарювання за ступенем ризику їхньої діяльності для безпеки життя і здоров’я населення здійснюється за такими критеріями:

а) Портова маса небезпечних речовин, категорії та групи небезпечних речовин;

б) Категорія за вибухопожежною та пожежною небезпекою будинку та приміщення;

в) Кількість людей, що постійно або тимчасово можуть перебувати одночасно на об’єкті;

г) Поверховість або висота будівель;

д) Наявність споруд під землею

е) Наявність культурних, історичних, духовних та інформаційних

ж) Рівень складності ліквідації пожежі;

з) Кількісна міра пожежної небезпеки, що враховує ймовірність негативних наслідків;

и) Забезпечення життєдіяльності населення

Відповідно до встановлених критеріїв суб’єкти господарювання незалежно від форми власності та видів господарської діяльності з урахуванням значення прийнятного ризику для життєдіяльності щодо пожежної безпеки належать до одного з трьох ступенів ризику: з високим, середнім та незначним ступенем ризику відповідно.

1) До суб’єктів господарювання з високим ступенем прийнятного ризику належать суб’єкти, у сфері управління (власності, володінні, користуванні) яких перебувають:

а) Потенційно небезпечні об’єкти та об’єкти підвищеної небезпеки;

б) Промислові та складські будівлі(споруди), які належать до категорій «А» або «Б» за вибухопожежною небезпекою незалежно від площі;

в) Об’єкти з масовим перебуванням людей, зокрема аеропорти, морські, річкові, залізничні та автомобільні вокзали національного та обласного значення, станцій метрополітенів.

г) Висотні будівлі (з умовною висотою понад 47 метрів)

д) Підземні споруди різного призначення

До суб'єктів господарювання з високим ступенем прийнятного ризику належать також суб'єкти, що надають послуги і виконують роботи протипожежного призначення. Під час проведення планової перевірки зазначених суб'єктів органи державного пожежного нагляду вибірково перевіряють якість наданих ними послуг (виконаних робіт) на об'єктах.

2)До суб'єктів господарювання із середнім ступенем прийнятного ризику полежать суб'єкти, у сфері управління (власності, володінні, користуванні) яких перебувають:

а)будівлі підвищеної поверховості (з умовною висотою від 26,5 метра

до 47 метрів включно);

б) промислові і складські будівлі, які належать до категорії "В" за пожежною небезпекою площею 500 кв. метрів та більше;

в) пам'ятки архітектури та історії, музеї, картинні галереї, бібліотеки, архіви, підприємства зв'язку, телерадіоцентри, банківські установи;

г) багатоповерхові гаражі та гаражі в цокольних та підвальних приміщеннях будинків різного призначення.

3) До суб'єктів господарювання з незначним ступенем прийнятного ризикуналежать суб'єкти, у сфері управління (власності, володінні, користуванні) яких перебувають:

а) державні, відомчі та кооперативні житлові будинки (крім будинків підвищеної поверховості та висотних);

б) дачні, садівницькі та гаражні кооперативи (крім багатоповерхових та підземних);

в) об'єкти нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, перепланування, розширення і технічного переоснащення

г) інші суб'єкти господарювання, які не увійшли до суб'єктів, господарювання з високим та середнім ступенем ризику.

Планові перевірки суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику проводяться щороку, з середнім - один раз на три роки, з незначним - один раз на п'ять років.

7.5 Головні етапи кількісного аналізу та оцінки ризику. Методичні підходи до визначення ризику.

Небезпека в будь-якій сфері діяльності має кількісну характеристику і залежить від багатьох чинників, які постійно змінюються у часі. Одним із найхарактерніших проявів небезпеки є ризик. Ризик дії (чи бездіяльності) наявний у 90% причин аварій, травм на виробництві. До того ж наявність в Україні понад 17 тис. потенційно небезпечних об’єктів зумовлює високу вірогідність виникнення кризових ситуацій, які постійно загрожують людині, економіці і довкіллю.

На жаль, в Україні єдина державна система запобігання надзвичайних ситуаціям і реагування на них досі орієнтована переважно на реагування та подолання наслідків небезпек. Досвід розвинутих країн підтверджує, що захист населення і територій має ґрунтуватися на управлінні ризиками природно-техногенного характеру шляхом застосування превентивних заходів, запровадження нових кількісних методів, оцінювання техногенних і природних ризиків. Отже необхідно поступово змінювати існуючу модель управління та переходити до стратегії, зосередженої на запобіганні наслідкам надзвичайних ситуацій або їх мінімізації.

Тому актуальними є запровадження ризик-орієнтованого підходу для зниження ризику виникнен­ня кризових явищ і розроблення державних програм у галузі запобігання небажаним подіям і їх ліквідації.

Ризик-орієнтований підхід— комплекс організаційних заходів, що передбачає моніторинг, аналіз, оцінювання ризику будь-якого суб'єкта господарювання на основі ймовірнісного аналізу безпе­ки з метою запобігання надзвичайним ситуаціям і управління ризиком загалом.

Основними завданнями ризик-орієнтованого підходу є гарантування безпеки промислових і складських будівель (споруд), складних потенційно небезпечних об'єктів та об'єктів підвищеної небезпеки, підпри­ємств, технічних систем, об'єктів із масовим перебу­ванням людей (аеропорти, морські, річкові, залізничні та автомобільні вокзали республіканського та обласно­го значення, станції), які мають стратегічне значення для економіки держави.

За ризик-орієнтованого підходу процес управління безпекою передбачає такі етапи[35]:

1. Ідентифікація факторів ризику. Вона полягає у виявленні всіх джерел небезпеки (загроз), подій, що іні­ціюють виникнення аварій або надзвичайних ситуацій, описі об'єкта та існуючих засобів захисту, можливих сценаріїв перебігу подій та їх ранжування.

2. Оцінювання ризику. Це процес визначення ймо­вірності виникнення негативної події (аварії) протя­гом певного періоду та масштабності наслідків для здоров'я людей, майна та навколишнього природного середовища.

3. Управління ризиком. У сфері природно-техноген­ної безпеки воно зорієнтоване на мінімізацію соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій техно­генного і природного характеру в Україні шляхом запро­вадження сучасних механізмів регулювання на основі ризик-орієнтованого підходу та гарантування прийнят­ного рівня безпеки населення і територій.

Для досягнен­ня задекларованої мети необхідно розвивати:

— систему моніторингу, аналізу ризику і прогнозу­вання надзвичайних ситуацій як основу діяльності, спрямовану на зниження ризиків їх виникнення;

— систему запобігання надзвичайним ситуаціям і механізмів державного регулювання ризиків;

— систему ліквідації надзвичайних ситуацій;

— систему підготовки керівного складу органів упра­вління, спеціалістів і населення для зниження ризиків і зменшення масштабів надзвичайних ситуацій.

Ризик-орієнтований підхід передбачає також норму­вання ризиків— нормативно-правову діяльність із роз­роблення і затвердження норм техногенної та природної безпеки, правил і регламентів господарської діяльності, які з'ясовуються на основі значень ризику в прийнят­них межах. Воно допомагає встановити межі допусти­мості техногенної діяльності. Для запровадження в Україні нормування ризиків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру необхідно ство­рити державну систему нормування.

Для її ефективно­го функціонування слід: розробити єдині методологіч­ні підходи до оцінювання ризиків джерел небезпеки різних природи і виду, які існують на території Украї­ни; враховувати всі фактори і джерела небезпеки, що впливають на величину ризику надзвичайних ситуа­цій; зважати на техногенне навантаження та природно-кліматичні особливості територій, вагомість усіх нас­лідків (економічних, екологічних, соціальних), які можуть бути спричинені очікуваними надзвичайними ситуаціями природного і техногенного характеру.

Нині ризик-орієнтований підхід до оцінювання еко­логічних проблем є найперспективнішим напрямом, що швидко розвивається. Застосування його дає змогу розв'язати певні проблеми шкідливих викидів у повітря, надмірні скиди забрудненої води особливо під час вибухових робіт із використанням екологічно небезпечних вибухових речовин; а також проблеми, пов’язані з накопиченням промислових і побутових відходів.

Орієнтиром для становлення рівнів прийнятного ризику в Україні є значення ризиків у розвинутих краї­нах: мінімально можливий ризик — не більший ніж 1*10 ^-6; гранично допустимий – менший, ніж 1*10^-4

Модель процесу управління ризиками за В.В. Березуцьким може виглядати, як показано на рисунку 7.2 [2]:

Рис 7.2 Модель процесу управління ризиками

Необхідно зазначити, що оцінку ризику тих або інших подій можна робити тільки за наявності достатньої кількості статистичних даних. Інакше дані не будуть точними, оскільки тут ідеться про так звані «рідкісні явища», до яких класичний підхід імовірності не є застосовним. Так, наприклад, до Чорнобильської катастрофи ризик загибелі в результаті аварії на АЕС оцінювався в 2*10^-10 на рік.

Виявлення і кількісна оцінка ризику може виконуватись за схемою, наведеною на рис. 7.3

Керування ризиком

Попередня оцінка ризику Аналіз ринку

Таким чином, мають розглядатися всі технічні і соціальні аспекти в їхньому взаємозв'язку. При цьому можна забезпечити прийнятний ризик, що поєднає у собі технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і є якимось компромісом між рівнем безпеки і можливостя­ми її досягнення.

Враховуючи викладене, модель управління ризиками нещасних випадків можна подати в такому вигляді, як показано на рис. 7.4

Рис 7.4 Модель управління ризиками нещасних випадків

Щоб пояснити суть запропонованої моделі, є сенс коротко розгля­нути зміст складових у вигляді алгоритмів.

Планування управління ризиками

Планування управління ризиками має на меті виробити план управління ризиками нещасних випадків для умов конкретного під­приємства (виробництва). Він має відображати роздроблені керівни­цтвом виробничої структури, підходи до реалізації ідеї ідентифікації ризиків, способу проведення кількісної оцінки ризиків, вибору захо­дів організаційно-технічного плану з реагування на ризики з метою їх мінімізації.

Ідентифікація ризиків

Ідентифікація ризиків нещасних випадків — етап керування чи процедура, що полягає в систематичному виявленні загрозливих для здоров'я людини потенційних небезпек (ризиків) виробничого середо вища чи умов їх виникнення, властивих певному виду діяльності, а також визначенню характеристик цих ризиків.

Ідентифікація ризиків не буде ефективною, якщо проводити її час від часу, а не регулярно, відповідно до плану управління ризиками, протягом усього часу його реалізації. Важливо зазначити, що до роз­гляду слід враховувати всі, навіть на перший погляд незначні види потенційних загроз здоров'ю і життю людини. Це має забезпечити повноту бази для ідентифікації ризиків.

Поиск по сайту: