Конфлікти в докласовому суспільстві та їх відображення в міфології

Про конфлікти в первісному суспільстві складають думку, виходячи зі спостережень над так званими примітивними (відсталими) народами - тими, що користувалися дерев'яними і кам'яними знаряддями і мали архаїчну суспільну організацію. У житті первісного племені ми можемо спостерігати конфлікти: зовнішні - з іншими племенами і внутрішні - між членами племені. Збройні сутички з іншим племенем могли бути викликані низкою причин - боротьба за мисливські угіддя, жінок, трофеї тощо. Втім, треба зазначити, що були племена канібалів, які систематично нападали на сусідні племена з метою здобуття полонених. Існували і внутрішньоплеменні конфлікти – сімейні, між родинами, між сусідами. Водночас, відповідно до слушного зауваження М. Мід, "первинне завдання будь-якого суспільства - зберегти співробітництво людей у кооперативних формах праці" [126, с. 321]. У первісному суспільстві виживання людей великою мірою залежить від примх природи. З іншого боку, примітивні люди гірше контролюють свої емоції. Сукупність цих факторів робить конфлікти в громаді дуже небезпечними. Через те примітивні суспільства цікаві тими формами профілактики конфліктів, що їх вони виробили. Такою формою є родинні зв'язки і відповідні форми стосунків між родичами, які передбачають взаємодопомогу і взаємо-обдаровування. Також створюються процедури, які дають змогу зменшувати емоційну напругу невдоволення. Передусім це стосується відносин між тими, хто на чолі суспільної ієрархії, і тими, хто внизу.Французький етнограф Арнольд ван Геннеп написав на початку XX ст. працю "Обряди переходу" [33], а англійський етнограф Віктор Тернер у книзі "Символ і ритуал" [179] інтерпретував соціальну функцію обрядів переходу у зменшенні напруженості в суспільстві (громаді). Ван Геннеп встановив, що всі обряди переходу мають три фази: роз'єднання, грань (лат. limen), з'єднання. Перша фаза передбачає символічну поведінку, яка означає від'єднання особистості (чи групи) від місця, яке вона посідала раніше в соціальній структурі, або від певних культурних обставин. Під час другої (лімінальної) фази ритуальний суб'єкт перебуває в проміжному, перехідному стані - тобто він втратив минулий статус і не набув нового. Лімінальність часто порівнюють зі смертю чи ембріональним станом, а також із невидимістю, темнотою, двостатевістю, пустелею, затемненням Сонця і Місяця. Лімінальні істоти іноді мають ходити голими чи в лахмітті, демонструючи, що вони не мають статусу, власності, знаків розрізнення, що вказували б на їхнє місце в системі родинних зв'язків. їхня поведінка здебільшого пасивна і принижена, вони мають цілковито підкорятися своїм наставникам, без заперечень приймати несправедливе покарання. Між собою неофіти встановлюють відносини товариськості і рівноправ'я. Тернер звертає увагу на те, що для фази лімінальності характерним є переплетення приниженості й сакральності, гомогенності й товариськості. І щось від сакральності короткочасного періоду приниження зберігається і пізніше, "стримуючи гоноровитість того, хто займає більш високий стан чи посаду" [179, с. 170]. На думку В. Тернера, "лімінальність передбачає, що високе може бути високим доти, доки існує низьке, і той, хто високо, має відчути, що означає перебувати внизу" [179, с. 171].У стосунках між групами обов'язком кожного члена громади є захист родичів, незважаючи на те, праві вони чи ні. Будь-яке пролиття крові або вбивство вимагало помсти, незалежно від того, відбувся інцидент випадково чи був скоєний зумисно. Для осілих і напівосілих мисливців, рибалок і збирачів характерна віра в те, що дух убитого переслідує потенційних месників до того часу, доки помста не здійсниться [25, с. 109]. Об'єктом помсти міг бути будь-який член групи реального чи гаданого вбивці, а не лише сам підозрюваний. Як правило, кровна помста передбачає вбивство особи, яка за своїм рангом і фізичними показниками була б рівноцінна вбитому.Помста чужинцям віталася, а всередині общини намагалися уникати помсти. Наприклад, у ескімосів помста родичам здійснювалася лише у надзвичайних обставинах, коли ті вчинили тяжкі злочини проти громади і своєю асоціальною поведінкою загрожували її існуванню.У період переходу від первісного до класового суспільства для багатьох передкласових суспільств було характерно ведення безперервних війн, що пов'язано з процесом майнового і соціального розшарування. Багато з цих війн мали на меті грабування майна і захоплення рабів. Метою інших було захоплення нової території для господарських потреб. Людей, які жили на цій території, знищували чи виганяли або частково знищували, частково виганяли. Часом переможці селилися серед уцілілих мешканців. Нарешті, були війни, метою яких було завоювання території разом із населенням для отримання данини. Відмінності між зазначеними типами війн мають умовний характер. Наприклад, завойовницькі війни майже завжди були одночасно й грабіжницькими.Поширеність збройного конфлікту як однієї з форм взаємодії між громадами відобразилася зокрема в уявленнях індоєвропейців про гармонію трьох необхідних для виживання суспільства функцій – виконання сакральних дій, військової та економічної діяльності [72, с. 25]. Індійський бог-войовник Індра разом із небесними воїнами Ригведи Марутами, грецькі Apec і Афіна, римський Марс, іранські Мітра та Вритра-хан, скандинавські Одін і Тор - це боги, які дарують перемогу у збройному конфлікті. Водночас численні жертви, що їх приносили в храмах цим богам, аж ніяк не були ознакою того, що війні в ті часи надавалась беззаперечна перевага перед миром. Мир цінувався, вшановувалися боги, відповідальні за підтримання миру, за гостинність, за дотримання справедливості, договорів і обіцянок, захисники людей від пограбування, несправедливих звинувачень і утисків. Поряд із цим збройна боротьба була звичним способом розв'язання конфлікту, а битва сприймалася як суд - "суд зброї". Тому сила, сміливість, мужність, бойовий досвід і знання військової справи високо цінувалися в суспільстві.Поширеність збройної боротьби як звичної форми розв'язання спірних питань уже тоді породила проблему зменшення її деструктивних наслідків. У давні часи, ймовірно, формуються елементи "культури війни" - уявлення про обмеження у веденні бойових дій.Поряд зі збройною боротьбою в культурі сформувалися й інші форми розв'язання суперечок (жеребкування, азартна гра, випробування сили, кмітливості, хоробрості, витривалості), де перемога в змаганні є перемогою в конфлікті. "Сам виграш як такий є для архаїчного розуму доказом істини і правоти, - пише Й. Гейзінга. Наслідок всякого змагання, хай то буде випроба сили чи азартна гра, - це священне рішення, яке благословили боги" [32, с. 97]. Позитивним наслідком такого розв'язання спорів було те, що конфліктна взаємодія здебільшого локалізувалася в обмеженому просторі й часі, завершення конфлікту прискорювалося, і, головне, визнаючи процедуру розв'язання суперечки справедливою, сторони мусили визнавати і її результати.Поряд з оформленням правил і норм вирішення конфлікту через пряму взаємодію сторін розвивалися форми розв'язання конфлікту з залученням третьої сторони, яка могла виконувати консультативно-дорадчі функції (порадництво), функції організації інформаційного обміну і керування процедурою переговорів (посередництво) чи функції оцінки конфлікту і прийняття директивного для сторін рішення щодо його розв'язання на підставі певних норм чи прецедентів (суд).Перші спроби раціонального витлумачення конфліктів та чинників, що впливають на перебіг стосунків і визначають переможця у конфлікті, знаходимо у висловлюваннях, повчаннях, проповідях, поетичних та прозових творах так званих мудреців. Це і знамениті давньогрецькі "сім мудреців" та старозавітні пророки, і менш відомі нам давньоіранські, давньоіндійські й давньокитайські мислителі, які залишили свої міркування у широкому спектрі загальносвітоглядних, моральних, управлінських, правових та інших проблем. Ось деякі поради грецьких "семи мудреців", які дійшли до наших днів [190, с. 92-94]: "Сварки - замиряй" (Клеобул); "Про таємне здогадуйся з явного" (Солон); "Не лай ближніх, інакше почуєш таке, від чого засмутишся" (Хілон Лакедемонянин); "Нехай поговір не посварить тебе з тими, хто користується твоєю довірою" (Фалес); "Якщо ближні завдали тобі маленького збитку - стерпи" (Піттак); "Перемагай переконанням, а не силою" (Біант); "Коли сваришся, думай, щоб невдовзі стати другом" (Періандр).Із виникненням класового суспільства учення про конфлікти, запобігання їм, регулювання та розв'язання їх розвивали переважно філософи, правники, дипломати, теоретики державного управління та військові теоретики, а з виникненням у XIX ст. наукової соціології та психології - також соціологи і психологи.

СТАРОДАВНЯ ІНДІЯ

На думку істориків, міжусобна війна у племені бгаратів відбувалася на межі 2-1 тисячоліть до н. е. Присвячена цій події поема спочатку була витвором усної поезії, оповідачі співали і розповідали її протягом багатьох поколінь, перш ніж у перших віках нашої ери її було записано. Основним змістом є велика битва між героями та їхніми антагоністами. У "Магабгараті" опис центральної битви займає шість книг (із вісімнадцяти).Головним рушійним мотивом поведінки епічних героїв є захист власної честі. Відповідно дії, спрямовані на захист честі, самі не повинні бути безчесними. Також в індійському епосі, на відміну від грецького, ми не бачимо зневажливого ставлення до лука як менш благородного виду зброї. Дослідники вказують, що однією з причин нелюбові греків до лука було те, що він був дешевою зброєю, тому не міг уособлювати високий соціальний статус воїна [102, с. 131].У "Магабгараті" конфлікт героїв пов'язаний із конфліктом етичним. Головний герой Юдхіштхіра - "син дхарми", "цар дхарми" - тобто він слідує надособистому обов'язку. Етичну доктрину "Магабгарати" викладено в "Бхагавадгіті" - її частині, яка присвячена роз'ясненню смислу життя та стверджує вищість соціального обов'язку над родинними почуттями і гріхом вбивства [123, с. 172]. Обов'язок воїна – мужньо битися, а уникання битви - гріх і ганьба [123, с. 176]. Водночас земні радості не повинні бути метою правильного діяння, його мета -саме діяння.Показовим є образ могутнього воїна Бхішми - прадіда героїв, що воюють (пандавів і кауравів). Він зв'язав себе словом воювати на боці лідера кауравів, але водночас пообіцяв своєму племіннику пандаву Юдхіштхірі завжди допомогти йому порадою. І ось пандави звертаються до нього із запитанням: "Як перемогти самого Бхішму?" Відданий слову, але головне – сповідуючи ідею, що головне не перемога, а виконання обов'язку, непереможний Бхішма розкриває таємницю, як його перемогти. Виконавши його пораду, Арджуна смертельно ранить Бхішму. Перед смертю Бхішма пророкує перемогу пандавів і закликає лідера каураві" Дурйодхану примиритися з двоюрідними братами, віддати їм належне.Як бачимо на цьому прикладі, ідеальному героєві, який уже осягнув дхарму, не властивий внутрішній конфлікт навіть у найскладнішій життєвій ситуації, коли відбувається битва між родичами. Відповідно до свого обов'язку він б'ється на боці того, хто неправий, і не відчуває докорів сумління. Він відкриває таємницю того, як перемогти себе (і це є ключ до перемоги в битві) без будь-якого внутрішнього вагання - просто дотримуючи свого слова. Він дістає смертельних ран від свого племінника і не ображається на нього, а хвалить за військову вправність. Тяжко поранений, він приборкує свій біль і спокійно чекає смерті. Як бачимо, герой чинить як належить, не зважаючи на можливі наслідки (ні власна смерть, ні поразка війська і смерть багатьох родичів його не хвилює).Таким чином, традиційно рекомендованим способом подоланням конфлікту є звертання до правил – моральних чи морально-правових. У випадку, коли є кілька правил - обов'язок кшатрія і обов'язок родинний, - встановлюється субординація цих правил.Представником етики відповідальності є візник і вчитель Арджуни Крішна, хитрощі якого забезпечують перемогу бгаратів над кауравами шляхом численних порушень правил "лицарської поведінки", що виправдовується уявленням про шляхетність мети, іншими словами, епічні герої можуть порушити правила чесної боротьби саме тому, що вони позитивні герої, і їхня поразка тлумачиться як більша несправедливість порівняно з епізодичним порушенням певного правила поведінки.Пізніше, в "Архашастрі" (авторство якої індійська традиція приписує легендарному мудрецю Каутильї, між 321 і 298 рр. до н. е.), рекомендації щодо управління державою в мирний і воєнний час зосереджуються значною мірою навколо хитрощів, які мають зміцнити владу, і використання таємних агентів для шпигування, вбивства чи дезінформації ворога. Водночас правителю радять публічно поводитися так, щоб підлеглі вважали його справедливим, а вороги - дружньо до них налаштованим: "В усіх сусідніх державах він [правитель] має постійно тримати послів і таємних агентів, демонструючи товариськість, але потай завжди знищувати своїх ворогів" [9, с. 341). Таким чином, правитель прямо керує своїми підлеглими, віддаючи накази і розпорядження, й опосередковано керує і ними, і тими, хто йому не підлеглий, завдяки інформаційному впливу.Ще одна класична індійська праця, де аналізуються різноманітні підходи до вирішення конфліктів, це - "Панчатантра" ("П'ять кошиків житейської мудрості"). Складається вона з 5 частин: "Втрата дружби", "Придбання друзів", "Про війну ворон і сов", "Втрата набутого", "Несподівані діяння". Книга написана у формі оповідок, близьких до жанру байки. Герої цих байок демонструють надзвичайну винахідливість і хитрість у досягненні своїх цілей, але зрештою перемагає найхитріший. Як правило, коли виникає проблема, герой радиться з кимось про можливу поведінку в ситуації й отримує кілька різних високовчених порад. Завдання героя - вибрати правильну пораду. Важливо не бути довірливим, прагнути встановити дружні стосунки з тими, хто може допомогти, обманювати ворогів і уникати, j самообману. В розуміння конфлікту "Панчатантра" вносить елемент вибору з багатьох обґрунтованих альтернатив. Наприклад, у книзі "Про війну ворон і сов" радники пропонують правителю шість різних варіантів тактичних дій у війні, але найефективнішим виявляється сьомий. Сама боротьба набуває характеру боротьби між командами радників-консультантів, перемогу в якій здобувають ті, кому допомагає наймудріший і найдосвідченіший радник.

Поиск по сайту: