Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Чим відрізняється прислів’я від приказки



Прислів’я Приказка
1. Повчальний висновок 1. Тільки натяк на висновок
2. Пряме і переносне значення 2. Немає
3. Складається з двох частин (судження та висновок) 3. Складається з однієї частини (дотепна оцінка)
4. Закінчене речення 4. Незакінчене речення

 

У справі розумового й естетичного виховання дітей велика роль належить загадкам.

Загадки — це короткі поетичні твори-запитання, на які треба дати відповідь, відгадати. У загадках на основі на­званих однієї чи кількох рис відомих предметів або явищ належить відгадати інші предмети або явища. Наприклад, загадки про місяць: По синьому морі срібний човник пливе; Всю ніч бродить навмання, прокладає шлях до дня. У першій загадці названа ознака неба — «синє» і місяця — «срібний», «пливе», у другій — що він «всю ніч бродить». Ці ознаки дають натяк, за допомогою якого легше відгадати загадку.

Загадки — це також один з найбільш давніх і найбільш поширених жанрів фольклору. З давніх-давен вони були однією з форм навчання молоді, через них передавався жит­тєвий досвід народу, знання, а також перевірялися розумові здібності підростаючого покоління. Широко використовува­лись загадки і на дозвіллі та під час розваг дітей. Загадуючи їх дітям, вони розвивають у них допитливість і кмітливість, уміння міркувати, відгадувати і тим самим допомагають формувати їх уявлення про навко­лишню дійсність.

Загадки розповідають про властивості й якості предметів, про їх призначення; про вироби, знаряддя праці, інвентар, житло, про речі домашнього вжитку. Важливе місце в загад­ках займає тема природи, її явища. Дітям подобаються загад­ки про тварин, зокрема свійських, про птахів, комах, про ро­слинний світ.

Загадками користуються в дитячих закладах з метою дати дітям цікаву й корисну вправу для розуму. Адже відга­дування і пристосування відгадки до загадки — це складна розумова діяльність, у процесі якої в дитини виробляється спостережливість, кмітливість, розвивається пам'ять і мислен­ня, збагачуються знання, виховується художній смак. Відга­дування викликає у дітей почуття радості, гордості.

Ось, наприклад, кілька загадок про природу: Летять пташки без крил, а сідають на дереві без ніг (сніг); Всі мене просять, ждуть, а тільки появлюся ховатися почнуть (дощ); про тварин і рослин: У нашої бабусі сидить дід у ко­жусі, проти печі гріється, без водички миється (котик); Без вікон, без дверей, повна хата людей (гарбуз); Кругле, а не місяць, зелене, а не діброва, з хвостиком, а не миша (кавун); Тисяча братів підперезана одним поясом (сніп); про хатні речі: Не лає, не кусає, а до хати не пускає (замок); А що то за штука, що цілий вік стука? (Годинник) та ін.

У загадках знайшли своє відображення погляди народу на знання, навчання, освіченість, наприклад: Стоїть дім, уві­йдеш у нього сліпим, а вийдеш зрячим (школа); Біле поле, чорне насіння, хто не вміє, той не посіє (письмо); Мовчить, а багато людей навчить (книга); Не кущ, а з листочками, не сорочка,а зшита, не людина, а навчає (книга); Коли зряча людина буває сліпою? (Неписьменний). Художня цінність загадок велика. Вони багаті на різно­манітні засоби зображення: інакомовність, звуконаслідуван­ня, алітерації, метонімії та ін. Багато загадок мають чітку ритмічну будову,риму:Хто над нами догори ногами? (Муха). Хто двічі родився, у школі не вчився, а години знає(Півень) Загадуючи загадки, слід зважати на те, чи відповідають вони уявленням про навколишній світ дітей певного віку. Адже не для кожного віку та сама загадка може бути посильною. У ряді випадків перед загадуванням треба пояснювати дітям значення окремих слів, вжитих у ній.

Велике значення для вироблення дикції у дітей, тобто ясної й чіткої вимови слів і складів, мають скоромовки — коротенькі прозові або римовані твори, які треба вимовляти дуже швидко. Наприклад:Сів шпак на шпаківню,Заспівав шпак півню:— Так, як ти, не вмію я,Ти не вмієш так, як я.

Скоромовкине лише виробляють навички вимов­ляти слова ясно і чітко, а й розвивають здатність прислуха­тися до звучання слів рідної мови, відчувати красу цих зву­ків. У наведеній скоромовці про шпака є алі­терації (повторення звуків ш, п.), асонанси (кілька разів повто­рюється звук і, я). Однакове звучання слів ускладнює дітям завдання — вимовляти твір швидко, але ці труднощі ще біль­ше зацікавлюють і заохочують дітей до читання і заучування скоромовок.

Потішки, пестушки, забавлянки супроводжують перші рухи дитини. Це елементарні словесно-рухові ігри дітей з пальчиками, ручками, ніжками, іграшками, різними предметами, їх мета - розвиток дрібних м'язів дитини, ознайомлення з трудовими процесами, побутом народу. Український фольклор зберіг забавлянки - ігри з пальцями на руках («Ладусі-ладусі», «Наш хлопчик», «Печу, печу хлібчик», «Тосі-тосі» і т. ін.), з різними частинами тіла («Іде коза рогатая», «Водичко, водичко»).

Народ створив забавлянки, що знайомлять дітей з трудовими процесами: «Сорока-ворона», «Гу-ту-ту, гу-ту-ту», «Два півники», «Столярики-молодці», «Куєм, куєм ніжки», «Гандзуню-мадзуню».

Є також забавлянки на розвиток уваги і зосередженості. Вони побудовані «ланцюжком» у розмовній, діалогічній, дотепній формі: «Прослужив я в пана рік». «Задумала бабусенька», «Ой, загадав комарик».

У забавлянках широко використовуються звуконаслідування: «Дир-дир-дир, диркач, загубив плескач...». Близькі до забавлянок народні заклички, примовки. Заклички походять від слова закликати — звати, просити, запрошувати; примовки - примовляти, приговорювати.

Вони спрямовані до явищ природи: сонця, дощу, вітру. Це короткі, здебільшого віршовані звертання до тварин, птахів, комах, наслідування пташиних голосів. Форми використання забавлянок, закличок, примовок, пісень різноманітні. Це залежить від віку, мовленнєвого розвитку дітей, рівня володіння українською мовою. Народні забавлянки використовуються в таких формах: розігрування їх змісту, інсценування та драматизація, заучування, прослуховування в записах.

Розігрування потішок проводять у групах раннього віку (переважно індивідуально чи з двома-трьома дітьми) та у другій молодшій групі з підгрупами дітей. Розігрування потішок супроводжується наочністю й активною діяльністю дітей. Одну й ту саму потішку розігрують кілька разів (три-чотири). У перший раз вихователь сама читає і показує іграшки чи дії на ляльці. Потім поступово залучає дітей до виконання окремих дій, повторення окремих слів. Коли потішка розігрується в останній раз, дитина повністю виконує всі дії, повторює слова, вирази або навіть увесь текст.

При повторному розігруванні забавлянки (через день-два) діти можуть виконувати всі дії на слова і прохання дорослого: зняти з ляльки чобіток, узяти молоток і підбивати чобіток. Вихователь стимулює дітей (рідною мовою) до промовляння слів забавлянки.

Інсценування та драматизація творів усної народної творчості проводяться у старших групах дошкільного закладу за змістом знайомих дітям творів у години розваг у другу половину дня. Усі діти сидять на стільчиках півколом. Одну потішку драматизують чи інсценують три-чотири рази. 3 дітьми старшого дошкільного віку влаштовують вечори розваг за мотивами творів українського народного фольклору.

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.